7.Структура філософського знання.

Усі філософи в різні періоди історії людства розробляли такі основні системи знання – філософські теорії.

Онтологія – вчення про сутність буття світу, що оточує людину.

Гносеологія – теорія пізнання світу, способів отримання нового знання.

Антропологія – вчення про сутність людини.

Методологія – вчення про методи пізнання та перетворення дійсності.

Праксеологія – теорія результативної діяльності (предметом дослідження є можливе ефективне перетворення)

Аксіологія – вчення про цінності, їх оцінку.

Атика – вчення про те, що таке добро і зло, як людина повинна оцінювати свої вчинки.

Естетика – вчення про прекрасне.

Соціальна філософія – предмет осмислення людини і суспільства.

8 Основні функції філософії:

• світоглядна;

• іносеологічна;

• методологічна;

• логічна;

• критична;

• практично-перетворювальна та ін.

Ф. сприяє розвитку самосвідомості людини, розумінню місця і ролі наукових відкриттів у системі загального розвитку людської к-ри, дає тим самим масштаб для їх оцінки та зв’язку окремих ланок знання в єдності світогляду.

9. Основним питанням ф. Як особли-вої науки є проблема відношення мислення до буття, свідомості до ма-терії.

Основне питання ф. дає можливість правильно орієнтуватись в історико-філ. процесі, визначати сутність будь-якої філ.системи. Основне питання ф. підкреслює, що всі явища світу умов-но поділяєються на дві основні сфери – матеріальну і духовну. Вони утво-рюють єдність, якою характеризуєть-ся усе, що існує в світі.

Питання про рух і розвиток – це важливе питання про те, в якому стані знаходиться світ, чи розв. він і людська сутність. В залежності від вирішення питання про рух і розви-ток виникають дві протилежні кон-цепції- діалектика (вчення про розвиток) і метафізика (заперечує або спотворює розвиток).

10. Основі філософські школи стародавньої Індії otto Філософія Стародавньої Індії

Перші філософські течії та школи виникли у найдавніших регіонах людської цивілізації на початку VI ст. до. н.е. в Стародавній Індії, Стародавньому Китаї та Греції.

Староіндійська філософія розвивалась у школах, так званих «дашанах». Існували дашани астиків і дашани нестиків. Ці дашани проповідували різко полярні ідеї, які групувались на визнанні або запереченні Вед. «Веда» (в перекладі з санскриту означає «знання») – це збірник текстів на честь богів. До складу дашан астиків входили такі школи, які визнавали авторитет Вед. Це ортодоксальні вчення: веданта, санкх'я, йога, ньяя, вайшешика, шиманса. До складу даша­ни нестиків (неортодоксальні школи) входили вчення: чарваків, бу­ддизму, джайнізму. Одним з найдавніших ідеалістичних вчень був брахманізм. Його прихильники вважали, що світ складається з не­видимого, непізнаного, незмінюваного духу «брахмана», що не має ні початку, ні кінця. З точки зору представників цієї школи слід роз­різняти душу і тіло.

Буддизм – це водночас і релігійне і філософське вчення. Воно виникло у VI – V ст. до н.е. і в ході істо­ричного розвитку стало однією з найпопулярніших релігій разом з християнством та ісламом. Згідно з легендою, засновником буддиз­му був Сіддхартха із роду Гаутами. Сіддхартха, майбутній Будда. Шляхом внутрішнього споглядання він пізнав вічні істини:

1) Життя – це страждання.

2) Страждання має свою причину.

3) Корінь страждання – жадоба до життя.

4) Шляхів виходу із страждання — 8.

В основі буддійського вчення про природу речей лежить вчення про дхарми — «носії своєї ознаки – частинки, або елементи». За вченням буддистів, дхарми – це частинки, що являють собою ніби тканину світової речовини. Вони проникають в усі явища психічного і матеріального світів і перебувають у русі, кожну секунду спалахуючи і згасаючи. Кожний рух означає поро­дження нового спалаху і нового затухання. В буддійській філософії прийнято порівнювати світло з потоком, який тече з самого початку, вічно змінюючись і перероджуючись. Було розроблено кілька кла­сифікацій дхарм-елементів. Ранній буддизм вже знав про поділ бут­тя на виявлене – сансара, і буття невиявлене – нірвану. Буддизм утверджував єдність матеріально­го і психічного світів.

Поряд з ідеалістичним напрямом розвитку філософії в Індії роз­вивалось і стихійно-матері-алістичне вчення – чарвака.

Чарвака утверджує єдиною реальністю, що існує в світі, матерію. За основу світу вона визнає наявність чотирьох елементів: земля, вода, вогонь, повітря. Чарваки виступали з критикою релігії, зокрема буддизму.