- •1.Філософія як форма суспільної свідомості круг її проблем та роль у суспільстві.
- •2.Поняття світогляду його структура та історичні типи : міфологія релігія філософія.
- •3. Філософський світогляд. Основні теми філософських роздумів : світ і людина , буття і свідомість.
- •4.Поняятя світогляду, його функції та історичні типи.
- •5. Специфіка міфологічного та релегійного світогляду
- •6.Гносеологічна функція філософії. Філософія і наука.
- •7.Структура філософського знання.
- •8 Основні функції філософії:
- •9. Основним питанням ф. Як особли-вої науки є проблема відношення мислення до буття, свідомості до ма-терії.
- •10. Основі філософські школи стародавньої Індії otto Філософія Стародавньої Індії
- •11. Зародження філософії у стародавньому Китаї. Otto
- •12.Антична філософія Греції, її характер та основні етапи розвитку."
- •13.Основні риси філософії Середньовіччя. Схоластика, етапи її розвитку. Номіналізм та реалізм.
- •14. Характерні риси епохи Відродження та відображення їх у філософії того часу. Гуманізм, пантеізм, геліоцентризм.
- •15.Проблема сутності людини в філософії, людина як цілісність.
- •16.Проблемма людини у філософії просвітництва (Вольтер, ж-ж.Руссо)
- •17. Класична нимецька філософія –
- •18.І.Кант родоначальник німецької класичної філософії. Його вчення про пізнання та єтичні погляди.
- •19.Філософське вчення Гегеля. Протиріччя між методом і системою у його філософії.
- •20. Антропологічний матеріалізм фейербаха. Отт
- •21. Про марксизм
- •22.Позитивізм та його історичні форми.
- •23. „Філософія життя” – формування нової філософської парадигми.
- •24. Філософська антропологія, як напрямок сучасної філософії.
- •25. Герменевтика, як метод філософії.
- •26. Філософія екзистенціалізму (е) – історія та проблеми.
- •27. Релігійна філософія. Неотомізм.
- •28.Філософське значення психоаналізу (п).
- •29.Києво-Могилянська аадемія і її вплив на розвиток філософської думки українського та інших словянських народів.
- •30, Категорії буття та її філософський зміст. Основні форми буття.
- •31. Поняття матерії. Місце матеріалізму в історії філософії.
- •32. „Простір і час” як форма існування матерії.
- •35. Поняття свідомості, її структури та функції
- •36. Матеріальне та ідеальне. Свідомасть і мова.
- •37. Свідомість і мислення. Проблема ідеального.
- •38.Методологічна функція філософії. Діалектика та метафізика.
- •39.Сутність закону єдності та боротьби протилежностей.
- •40. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін. Кількість, якість, міра. Діалектичні стрибки та їх різновиди.
- •41.Сутність закону єдності та боротьби протилежностей.
- •42. Спрямованість розвитку. Закон заперечення заперечення. Корінна відмінність діалектичного та метафізичного розуміння заперечення.
- •43. Система діалектики: принципи, закони, категорії
- •45.Проблемма пізнаваності світу. Сутність агностицизму.
- •46. Діалектика як найзагальніша теорія розвитку та пізнання. Об`єктивна та субєктивна діалектика. Структура субєктивної діалектики.
- •47.Структура пізнавального процессу. Діалектика чуттєвого і раціонального в процессі пізнання.
- •48.Філософське вчення про істину. Абсолютне та відносне в істині. Критерії істини.
- •49 Поняття істини, її абсолютність та відносність
- •51.Поняття практики, її форми та роль в пізнанні
- •52. Наукове та буденне пізнання їх особливості. Специфіка і структура наукового пізнання.
- •53 Наукове пізнання, його специфіка, рівні та форми організації
- •54.Філософська методологія та її значення для розвитку науки. Методология—совокупность приёмов исследования,применяемых в какой-либо науке,учение о методах
- •56. Специфіка розвитку суспільства як соціальної форми руху матерії. Відмінність законів суспільства від законів природи.
- •57. Про Природа
- •59. Сутність історчичного процесу.
- •61. Народонаселення як передумова і суб’єкт історичного процесу.
- •63.Соціальна структура суспільства.
- •64. Соціальні спільності людей.
- •65. Нація як соціальний феномен.
- •66.Концепція соц.Стратифікації і соц. Мобільності
- •67. Формаційний, цивілізаційний, стадійний та інші підходи до аналізу суспільного розвитку.
- •70. Джерела, рушійні сили та суб”єкти суспільного розвитку.
- •72. Особливість як продукт сусп. Розвитку
- •78. Держава її походження і сутність.
- •83. Суспільна та індивідуальна свідомість і її взаємозв”язок.
- •84. Матеріальне та ідеальне. Свідомасть і мова.
- •88.Основні концепції походження культури
- •90. Культура та Антикульткра.
48.Філософське вчення про істину. Абсолютне та відносне в істині. Критерії істини.
Істина є правильне відображення суб 'єктом об’єктивної дійсності, підтверджене практикою. Протилежним їй поняттям є хибна думка. Хибна думка – це зміст свідомості, який не відповідає реальності, але сприймається як істинне (цю думку треба спростовувати). Основна проблема теорії істини – як можна встановити відповідність одержаних знань реальним об'єктам, які постійно розвиваються. Для вирішення цієї проблеми необхідно розглянути основні характеристики істини: об'єктивність, абсолютність, відносність, конкретність і перевірка практикою. Кожна істина, оскільки вона досягається суб'єктом, є суб'єктивною за формою і об'єктивною за своїм змістом. Абсолютизація моменту суб'єктивного в наших знаннях веде до суб'єктивізму, агностицизму. На противагу цим хибним поглядам наукова філософія виробила поняття об'єктивної істини.
Об'єктивна істина – це такий зміст знань, який не залежить ні від окремої людини, ні від людства в цілому. Об'єктивність істини ніяк не означає її незалежність від інтересів і потреб людини. Навпаки, істина завжди була і залишиться однією з найважливіших гуманістичних цінностей людини.
Визнання об'єктивної істини зумовлює необхідність визнання в тій чи іншій формі абсолютної істини. Абсолютна істина означає повне, вичерпне знання про щось. В принципі таке знання можливе, Але оскільки розвивається не тільки пізнання, а й його об'єкт – навколишній світ, то людство може тільки наближатися до нього. До абсолютних істин можна віднести достовірно встановлені факти, дати подій, народження й смерті тощо, але такі істини не становлять пізнавальної цінності, їх просто називають вічними істинами. Абсолютна істина – в широкому розумінні – це всеосяжна істина про реальність в цілому, або реальність окремих її фрагментів. Важливо визнати, що абсолютна істина існує як момент пізнання. Абсолютна істина складається із суми відносних істин. Відносна істина вказує на обмеженість правильного знання про щось. Наприклад, тіла складаються із атомів, вода кипить при температурі 100°, тощо. У кожній відносній істині є зерно, елемент абсолютної. Абсолютизація моменту абсолютного в наших знаннях веде до догматизму, «омертвіння» знань, а абсолютизація відносного – до релятивізму (лат. – відносний), тобто до агностицизму, фактичної відмови від пізнання.
З аналізу діалектики абсолютної і відносної істини виводиться і наступна ті фундаментальна характеристика – конкретність.
Конкретність істини – це така її ознака, за якою істинність того чи іншого твердження залежить від умов, місця та часу, а також тільки в певній визначеній теоретичній системі, системі відліку тощо. Абстрактна постановка питання про істинність того чи іншого твердження призводить до невизначеного рішення. Так, на запитання взагалі: «Корисний чи шкідливий дощ?» – отримаємо відповідь – «і корисний, і шкідливий». Отже, абстрактної істини немає, істина завжди конкретна.
49 Поняття істини, її абсолютність та відносність
Істина – це такий зміст знаннь, який відповідае об”ективній дійсності. І. У пізнавальному лані е відповідністю здійсності, адекватним відображае об”ект. реальності в свідомості людей. Успіх нашоі діяльності залежить від якими знаннями користується людина . За Арістотеля істина це судження відповідають дійсності, тобто правильна думка. Сутність проблеми істини полягае в можливості отримання об”ективної істини, тобто такого змісту нашого знання, який не залежить від людини і людства. Іншими словами, це питання про те, чи мають наші знання об”ективний зміст. Істинне знання завжди е знанням певного суб”екта-індивіда, соціальної групи людства вцілому. Суб”ективна сторона істини не е чимось
таким, що лише заважае пізнанню об”ективного змісту. Істина як процес е об”ективною за змістом, але суб”ективною за своею формою. Абсолютна істина – це такий зміст і., який не заперечуеться цілковито подальшим розвитком науки, а тільки збагачуеться, доповнюеться. Абсолютність істини означае її стійкість, сталість, неспростовність. Будь-яке знання містить в собі дещо таке, що знайдене на віки, що е безумовним – безперечним надбанням людства. Відносна істина – це істина в основному вірна і з розвитком науки стае все більш досконалою. Дагматизм - спосіб мислення, що оперуе незмінними поняттями, формулами без врахування нових відомостей практики і науки. Религіїзм – (лат. відносний) – ідеалістичне вчення пр відносності, умовності і суб”ективності людського пізнання. Істина завжди одна, але в одній істині е моменти абсолютні і відносні. “Істина е процес сходження від істини відносної до об”ективно-абсолютноі” (Гегель). “Вопрос об истине не решается большинством голосов” (Демокрит). “Истина то, что общезначимо” (Дьюн). Семантика – “Истина выраж. в языковой форме». Сучасна наука – “Критеріем істини е суп.-історична практика”.