Семчик Зем право

Розділ 22. Правове регулювання охорони і використання земель...

встановлюються вздовж берегів незамкнених, тобто лінійних водних об'єктів. Такі водоохоронні зони встановлюються вздовж обох берегів рік і являють собою лінійно розташовані земельні ділянки, які тягнуться від витоку ріки до її гирла.

Розміри водоохоронних зон визначаються за проектами землеустрою з урахуванням характеру водного об'єкта, його конфігурації та цільового призначення земель, розташованих на прибережній території (ст. 58 ЗК України). Проте водоохоронна зона має визначені межі. Зокрема, виділяється внутрішня і зовнішня межі. Внутрішня межа водоохоронної зони збігається з мінімальним рівнем води у водному об'єкті. При цьому не має значення категорія водного об'єкта, його правовий режим та характер водокористування. Зовнішня межа водоохоронної зони залежить від категорії земель, видів населених пунктів, територією яких вона проходить, а також від природних характеристик водних об'єктів.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. № 486і. Згідно з постановою розміри і межі водохоронних зон визначаються проектом землеустрою на основі нормативно-технічної документації. Проекти таких зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів. Такі проекти підлягають узгодженню з органами охорони навколишнього природного середовища, земельних ресурсів, власниками землі, землекористувачами та затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Правовий режим водоохоронних зон залежить від типу водного об'єкта, уздовж чи навколо якого вони встановлені, та охоронної спрямованості зони. Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється. На території водоохоронних зон забороняється: 1) використання стійких та сильнодіючих пестицидів; 2) влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; 3) скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки. В окремих випадках у водоохоронній зоні може бути дозволено добування піску і гравію за межами земель водного фонду на сухій частині заплави, у праруслах річок за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології (ст. 87 ВК України).

Самі по собі території водоохоронних зон не мають статусу земель водного фонду. Однак на території водоохоронних зон можуть встановлюватися прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів та зони санітарної охорони водних об'єктів, які належать до земель водного фонду і мають спеціальний правовий режим. Отже, в їх межах діють правові обмеження щодо господарської діяльності, встановлені як для водоохоронних зон, так і правові обмеження, встановлені щодо господарської діяльності на територіях прибережних захисних смуг, смуг відведення, берегових смуг водних шляхів та зон санітарної охорони.

431

Особлива частина

Уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережною захисною смугою є частина водоохоронної зони, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності. Такі смуги встановлюються уздовж урізу води (у меженний період) з мінімальною шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари — 25 м; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари — 50 м; в) для великих річок, водосховищ на них та озер — 100 м. Якщо крутизна схилів уздовж водойми перевищує три градуси, то мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Що стосується прибережних захисних смуг уздовж таких водойм, як моря, морські затоки та лимани, то їх розмір та межі встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів — ще й з урахуванням містобудівної документації (ст. 60 ЗК України). Разом із тим, згідно зі ст. 88 ВК України ширина прибережної захисної смуги уздовж таких водних об'єктів має становити не менше двох кілометрів від урізу води.

Основною метою встановлення прибережних захисних смуг є охорона поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності. Тому у прибережних захисних смугах, встановлених уздовж річок, навколо водойм та на островах, забороняються такі види господарської діяльності, як: а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; б) зберігання та застосування пестицидів і добрив; в) влаштування літніх таборів для худоби; г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), зокрема баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.

Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися за їх призначенням, якщо при цьому не порушується її режим. Проте непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим екологічним вимогам господарювання на прибережних захисних смугах, підлягають винесенню за їх межі (ст. 61 ЗК України).

Аналогічні обмеження передбачені законом і щодо господарської діяльності на прибережних захисних смугах, встановлених уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах. Так, у межах таких смуг забороняється: а) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод; б) влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод об'ємом понад 1 куб. м на добу; в) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів; г) застосування сильнодіючих пестицидів (ст. 62 ЗК України).

432

Розділ 22. Правове регулювання охорони і використання земель...

У межах населених пунктів розміри прибережної захисної смуги встановлюються з урахуванням правил їх забудови на підставі містобудівної документації. Межі таких смуг підлягають закріпленню в натурі (на місцевості) чітко видимими знаками на відстані видимості один від одного. Контроль за створенням прибережних захисних смуг, а також за дотриманням режиму використання їх територій здійснюється місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України.

Уздовж штучно створених водних об'єктів та споруд (каналів

зрошувальних і осушувальних систем, гідротехнічних та гідрометричних споруд, водойм і гребель) встановлюється інший вид водоохоронних зон — смуги відведення. Основним завданням встановлення смуг відведення є забезпечення експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування штучно створених водних об'єктів. Тому земельні ділянки в межах смуг відведення, як правило, надаються для створення водоохоронних насаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ тощо. Розміри та режим використання земельних ділянок смуг відведення визначаються за проектами землеустрою для кожного водного об'єкта (ст. 63 ЗК України).

Розміри та режим використання земельних ділянок смуг відведення визначаються проектами землеустрою. Проекти землеустрою розробляються на замовлення користувачів відповідних штучно створених водних об'єктів та споруд, узгоджуються зі спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища і водного господарства та затверджуються водокористувачами.

Уздовж водних об'єктів, які використовуються як водні шляхи сполучення,, встановлюються берегові смуги водних шляхів — земельні ділянки водного фонду з особливим режимом користування. Берегові смуги водних шляхів встановлюються тільки на судноплавних водних шляхах за межами населених пунктів (ст. 64 ЗК України, ст. 92 ВК України). Згідно зі ст. 67 ВК України перелік внутрішніх водних шляхів, віднесених до категорії судноплавних, затверджується Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України затвердив перелік річкових і морських шляхів постановою від 12 червня 1996 р. № 640і.

Порядок встановлення берегових смуг водних шляхів і користування ними затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку складання паспортів річок і Порядку установлення берегових смуг водних шляхів та користування ними» від 14 квітня 1997 р.2 Згідно з постановою берегові смуги водних шляхів не є лінійними земельними ділянками. Вони встановлюються лише на окремих ділянках уздовж судноплавних водних шляхів і лише за межами населених пунктів.

Берегові смуги водних шляхів встановлюються і використовуються для проведення робіт, пов'язаних зі створенням умов для безпечного судноплавства. Тому в межах таких смуг дозволяється лише: влаштування причалів, установлення пристроїв для навантаження і розвантаження

433

Особлива частина

самохідних суден і барж, тимчасових пристроїв для швартування суден і наплавних споруд, а також тимчасове зберігання вантажів та механічної тяги суден; установлення берегових навігаційних знаків; установлення гідрометрологічних постів; зберігання твердого палива для суден підприємств і організацій водного транспорту, а також тимчасове зберігання суднового обладнання; влаштування тимчасових зимових приміщень і проведення інших робіт у разі випадкової зимівлі чи виходу з експлуатації судна. Разом із тим, на берегових смугах водних шляхів забороняється діяльність, що суперечить їх цільовому призначенню, а господарська діяльність обмежується відповідно до ст. 89 ВК України.

Розміри земельних ділянок берегових смуг водних шляхів законом не встановлені і визначаються для кожного судноплавного водного об'єкта в проектах землеустрою. Проекти землеустрою розробляються і

1 ЗП України. — 1996. — № 13. — Ст. 364.

Офіційний вісник України — 1997. — № 16. — Ст. 80.

затверджуються Міністерством транспорту України за погодженням з органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та земельних ресурсів.

З метою охорони водних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони. Порядок встановлення, охорони та використання таких зон визначений ВК України (ст. 93), Законом України «Про питну воду та питне водопостачання» від 10 січня 2002 р. та постановою Кабінету Міністрів України «Про правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів» від 18 грудня 1998 р. Зона санітарної охорони — це частина земель водного фонду з особливим правовим режимом, метою якого є попередження погіршення якості води джерел централізованого водопостачання у районах забору води, а також з метою забезпечення охорони водопровідних споруд. Згідно зі ст. 34 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» зони санітарної охорони не тільки відмежовуються від інших земель межами, але й поділяються на окремі складові — пояси особливого режиму.

Межі зон та їх пояси встановлюються органами місцевого самоврядування за погодженням з місцевими органами виконавчої влади з водного господарства та органами державного санітарно-епідеміологічного нагляду. Проте у разі розташування зони санітарної охорони на територіях двох і більше областей її межі встановлюються Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань житловокомунального господарства та за погодженням із центральними органами виконавчої влади із забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, водного господарства, земельних ресурсів та відповідними органами місцевого самоврядування. Встановлення меж зон санітарної охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання здійснюється у процесі розроблення проекту землеустрою.

Зони санітарної охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання входять до складу водоохоронних зон і поділяються на три

434

Розділ 22. Правове регулювання охорони і використання земель...

пояси особливого режиму: перший пояс (суворого режиму) охоплює територію розміщення водозабору, майданчика водопровідних споруд і водопідвідного каналу; другий і третій пояси (обмеження і спостереження) охоплюють територію, що відводиться для забезпечення охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання (ст. 35 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання»).

У межах зони санітарної охорони джерел питної води та об'єктів централізованого питного водопостачання господарська та інша діяльність обмежується. Зокрема, забороняється розміщення, будівництво, введення в

дію, експлуатація та реконструкція підприємств, споруд та інших об'єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі дотримання всіх вимог і виконання заходів, передбачених у проектах зон санітарної охорони, проектах на будівництво та реконструкцію, інших проектах (ст. 36 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання»).

Режим зони санітарної охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання встановлюється Кабінетом Міністрів України. Забезпечення дотримання режиму поясів особливого режиму санітарної охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання покладається: у межах першого поясу зон — на підприємства питного водопостачання; у межах другого та третього поясів зон — на місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, а також підприємства, установи, організації та громадян, які є власниками або користувачами земельних ділянок у межах цих зон (ст. 37 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання»).

3. Право власності на землі водного фонду та право користування ними

Право власності на землі водного фонду. Згідно зі ст. 59 ЗК України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Проте самі води (водні об'єкти), як передбачено ст. 6 ВК України, є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування. Природною є функціональна єдність водних об'єктів та земель водного фонду, на яких вони розташовані, домінуючим видом права власності на такі землі є державна власність. Такий статус державної власності щодо земель водного фонду фактично закріплений у ст. 84 ЗК України. Так, згідно з п. З цієї статті до земель державної власності, які не можуть передаватися в комунальну власність, належать землі під водними об'єктами загальнодержавного значення. Перелік водних об'єктів визначений у ст. 5 ВК України і охоплює: 1) внутрішні морські води та територіальне море; 2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; 3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; 4) водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних. До водних об'єктів місцевого значення належать поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не

435

Особлива частина

належать до водних об'єктів загальнодержавного значення, а також підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання. Отже, в комунальній власності може перебувати лише невелика частина земель водного фонду, а саме та, на якій розташовані водні об'єкти місцевого значення.

Ще більші обмеження встановлені щодо можливості перебування земель водного фонду у приватній власності. Як визначено у п. 4 ст. 84 ЗК України, землі водного фонду не підлягають передачі у приватну власність, крім випадків, передбачених у ст. 59 Кодексу. Нею встановлено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватися у власність лише замкнені природні водойми загальною площею до 3 гектарів. По суті, у приватну власність можуть передаватися такі земельні ділянки водного фонду, на яких розташовані невеликі озера та ставки, площа водної поверхні яких не перевищує 3 гектарів. Разом із тим, цією ж статтею встановлено, що власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Це означає, що такі земельні ділянки після будівництва на них згаданих штучних водойм можуть бути переведені до категорії земель водного фонду, залишаючись у приватній власності.

Право постійного користування землями водного фонду. Основним правовим інститутом, норми якого регулюють використання земель водного фонду, є інститут права постійного землекористування. Землі водного фонду, які перебувають у державній власності, підлягають передачі у постійне користування державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо. Така передача здійснюється за рішенням органів виконавчої влади, якщо земельна ділянка водного фонду розташована за межами населеного пункту, або органів місцевого самоврядування, які розпоряджаються землями водного фонду в межах населених пунктів (п. 12 Перехідних положень ЗК України). Право постійного користування цими землями посвідчується державним актом, що видається та реєструється відповідними органами влади. Право користування земельною ділянкою на землях водного фонду виникає після встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості), одержання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою і його реєстрації.

Право оренди земель водного фонду. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науководослідних робіт тощо (ст. 59 ЗК України).

436

Розділ 22. Правове регулювання охорони і використання земель...

Оскільки на праві постійного землекористування земельні ділянки водного фонду надаються тільки державним водогосподарським організаціям, то всім іншим юридичним особам, зокрема приватним, а також громадянам, земельні ділянки водного фонду надаються в користування на умовах оренди. Отже, орендарями земельних ділянок водного фонду можуть бути підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, релігійні організації, громадяни України, іноземні юридичні і фізичні особи тощо. Право оренди підтверджується договором оренди, що укладається між відповідним органом влади та юридичною або фізичною особою, який підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами, тобто без відведення земельних ділянок (ст. 59 ЗК України).

Права та обов'язки користувачів земель водного фонду. Постійні користувачі та орендарі мають право використовувати надані їм земельні ділянки водного фонду виключно за цільовим призначенням таких ділянок та з урахуванням вимог законодавства про охорону та використання земель водного фонду.

Визначені законом межі здійснення права постійного користування та права оренди земель водного фонду конкретизовані постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку користування землями водного фонду» від 13 травня 1996 р.1 Зокрема, постановою передбачено, що користувачі земельних ділянок водного фонду зобов'язані: 1) виконувати заходи щодо охорони земель від ерозії, підтоплення, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами та від інших процесів руйнування; 2) суворо дотримуватися встановленого режиму для зон санітарної охорони, прибережних захисних смуг, смуг відведення, берегових смуг водних шляхів; 3) запобігати проникненню у водні об'єкти стічних вод, пестицидів і добрив через прибережні захисні смуги.

Користування землями прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм і на островах може здійснюватися у режимі обмеженої господарської діяльності. Це означає, що на зазначених землях забороняється діяльність, що негативно впливає або може вплинути на їх стан чи суперечить їхньому призначенню, зокрема: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і заліснення), а також садівництво та

1 ЗП України. — 1996. — № 11. — Ст. 326.

городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), зокрема баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; миття й обслуговування транспортних засобів та техніки; влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

437

Особлива частина

Під час користування землями прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток, лиманів і на островах забороняється: застосування стійких і сильнодіючих пестицидів; влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод; влаштування вигрібів для накопичення господарсько-побутових стічних вод обсягом більш як 1 куб. м на добу; влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів.

Користувачі земель водного фонду, що експлуатують гідротехнічні (водопідпірні, водопропускні, водозахисні або водозабірні) споруди водогосподарських систем, зобов'язані дотримуватися встановлених режимів їх роботи та правил експлуатації, здійснювати посадку, догляд і охорону лісів у смугах відведення каналів, гідротехнічних та інших споруд міжгосподарського значення. На ділянках зі штучно створеними лісонасадженнями та природними лісами у смугах відведення каналів, гідротехнічних споруд та інших споруд міжгосподарського значення допускаються лише рубки догляду та санітарні рубки, що проводяться згідно з рекомендаціями органів лісового господарства.

Навчальне видання

СЕМЧИК Віталій Іванович КУЛИНИЧ Павло Федотович ШУЛЬГА Михайло Васильович

ЗЕМЕЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Підручник

Київський

Університеї права

54660 ІII! IIIИIIIІІ

54660

438