Семчик Зем право

Розділ 21. Правове регулювання охорони та використання земель...

Право тимчасового користування лісовими земельними ділянками. Крім права постійного користування, використання лісових земельних ділянок може здійснюватися також і на підставі права тимчасового користування. Згідно зі ст. 18 ЛК України об'єктом права тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності. Отже, інститут права тимчасового користування можна розглядати як універсальний механізм доступу громадян та юридичних осіб до лісових земельних ділянок з метою використання лісових ресурсів.

Тимчасове користування лісовими земельними ділянками може бути: довгостроковим — терміном від одного до п'ятдесяти років і короткостроковим ■— терміном до одного року. Однак відмінності між цими двома видами тимчасового лісокористування полягають не тільки в їх строках. Так, по-перше, у довгострокове тимчасове користування надаються лісові ділянки для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт. У короткострокове тимчасове користування надаються лісові земельні ділянки для заготівлі другорядних лісових матеріалів, побічних лісових користувань та деяких інших потреб, передбачених ЛК України.

По-друге, довгострокове тимчасове користування лісовими земельними ділянками здійснюється на підставі договору між тимчасовим користувачем та постійним користувачем чи приватним власником лісової земельної ділянки, тоді як тимчасові короткострокові користувачі здійснюють лісокористування на підставі спеціального дозволу, що видається приватним власником лісової земельної ділянки чи постійним її користувачем.

По-третє, довгостроковий тимчасовий лісокористувач є одночасно і тимчасовим землекористувачем, оскільки на підставі договору йому передається для здійснення лісокористування окрема земельна лісова ділянка з чітко визначеними місцем розташування та межами. Тимчасовий короткостроковий лісокористувач не є користувачем лісової земельної ділянки.

Слід зазначити, що довгострокове тимчасове користування лісовими земельними ділянками на підставі договору хоч і має ознаки договору оренди землі, але все-таки не є орендою. Договір на тимчасове довгострокове користування лісовою земельною ділянкою є особливим видом договору, який передбачений ЛК України для забезпечення використання лісів з метою задоволення певних потреб. Такий договір підлягає реєстрації в органі виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальних органах центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства. Отже, довгострокові, а тим більше короткострокові тимчасові лісокористу-вачі, не мають права передавати лісові земельні ділянки в тимчасове користування іншим особам.

При наданні лісових земельних ділянок у довгострокове тимчасове користування як із земель державної чи комунальної власності, так і з земель приватної власності вилучення лісових земельних ділянок не проводиться: в цьому немає потреби. Підставою для надання у довгострокове тимчасове

Розділ 21. Правове регулювання охорони та використання земель...

користування лісової земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності є рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства. А підставою для надання у довгострокове тимчасове користування лісової земельної ділянки із земель приватної власності є договір, укладений між власником лісової земельної ділянки чи її тимчасовим користувачем. Короткострокове тимчасове користування лісами також здійснюється без вилучення земельних ділянок у власника лісів чи постійного лісокористувача.

Виходячи з різного статусу довгострокових та короткострокових тимчасових лісокористувачів, ЛК України наділяє їх різним обсягом прав та встановлює різний обсяг обов'язків. Так, згідно зі ст. 20 цього Кодексу тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування мають право: 1) здійснювати господарську діяльність у лісах з дотриманням умов договору; 2) за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувача-ми в установленому порядку зводити тимчасові будівлі і споруди, необхідні для ведення господарської діяльності; 3) отримувати продукцію і доходи від її реалізації. Крім того, вони зобов'язані: 1) приступати до використання лісів у строки, встановлені договором; 2) виконувати встановлені обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом та договором; 3) дотри-

муватися встановленого законодавством режиму використання земель; 4) вести роботи способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для охорони, захисту і відтворення типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, сприяти формуванню екологічної мережі; 5) своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів; б) не порушувати прав інших лісокористувачів.

Що стосується тимчасових короткострокових лісокористувачів, то вони мають право: 1) здійснювати використання лісових ресурсів з додержанням вимог спеціального дозволу; 2) за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувачами у встановленому порядку споруджувати тимчасові будівлі та споруди, необхідні для зберігання і первинної обробки заготовленої продукції; 3) власності на заготовлену ними в результаті використання лісових ресурсів продукцію та доходи від її реалізації; 4) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законодавством. До їх обов'язків належить: 1) здійснювати використання лісових ресурсів за встановленими правилами і нормами; 2) вести роботи способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для охорони, захисту та відтворення лісів, охорони типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рос-

Особлива частина

линного світу; 3) своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів; 4) не порушувати прав інших лісокористувачів.

Особливості права тимчасового користування лісовими земельними ділянками для потреб ведення мисливського господарства. Право користування земельними ділянками лісогосподарського призначення для потреб мисливського господарства здійснюється відповідно до ЛК України, ЗК України та Закону України «Про мисливське господарство та полювання» від 22 лютого 2000 р.1 Згідно зі ст. 21 Закону ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь.

Право користування мисливськими угіддями виникає на підставі складного юридичного факту, який включає рішення відповідного органу влади та договір. Так, мисливські угіддя надаються у користування для ведення мисливського господарства Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням місцевого органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання, погодженим з Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Мисливські угіддя надаються у користування на строк не менш як на 15 років. Площа мисливських угідь, що надаються користувачеві, повинна становити не менше 3 тис. гектарів, але не більше ніж 35 % від загальної площі мисливських угідь Автономної Республіки Крим, області та м. Севастополя. З метою охорони та відтворення мисливських тварин користувачі в межах своїх мисливських угідь виділяють не менш як 20 % площі угідь, на яких полювання забороняється. Порядок визначення територій для цієї мети встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання. Переважне право на користування мисливськими угіддями мають власники та постійні користувачі земельних ділянок, а також користувачі мисливських угідь, які продовжують строк користування цими угіддями (статті 22, 27 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»).

Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання і користувачами мисливських угідь. Форма такого договору встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання за погодженням зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища.

Крім того, відносини між власниками або користувачами лісових земельних ділянок і користувачами мисливських угідь також регулюються відповідними договорами. Зокрема, у таких договорах може передбачатися, що для потреб мисливського господарства користувачі мисливських угідь

1 Офіційний вісник України. — 2000. — № 12. — Ст. 442.

424

Розділ 21. Правове регулювання охорони та використання земель...

мають право у встановленому порядку будувати на мисливських угіддях необхідні будівлі та біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов'язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок (ст. 21 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»).

Користування мисливськими угіддями на землях лісогосподарського призначення є платним. Розмір та порядок внесення плати за користування ними визначається у договорі між користувачем мисливських угідь та власником або користувачем земельних ділянок, на яких знаходяться угіддя. Розмір цієї плати встановлюється у договорі залежно від їх місцезнаходження, природної якості та інших факторів (ст. 24 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»).

Право користування землями лісогосподарського призначення, наданими для потреб мисливського господарства, припиняється у випадках, передбачених ст. 23 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», а саме у разі: закінчення строку користування; добровільної відмови від користування; припинення діяльності юридичних осіб, яким надано у користування мисливські угіддя; систематичного невиконання обов'язків щодо охорони та відтворення мисливських тварин, зобов'язань, обумовлених договором між користувачем мисливських угідь та власником (користувачем) земельних ділянок або місцевим органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі ведення мисливського господарства та полювання; погіршення якості мисливських угідь з вини їх користувача; в інших випадках, передбачених законодавством.

425

Розділ 21. Правове регулювання охорони та використання земель...

Рішення про припинення права користування мисливськими угіддями, крім випадку закінчення строку користування, приймаються за поданням місцевих органів спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання або у галузі охорони довкілля тими самими органами, які уповноважені надавати мисливські угіддя у користування.

426

Особлива частина

3) внутрішні морські води та територіальне море.

Як зазначено у преамбулі ВК України, усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту. Одним із важливих напрямів охорони та раціонального використання водних об'єктів є встановлення спеціального правового порядку охорони і використання земель, на яких розташовані води.

Площа земель водного фонду України є невеликою і становить близько 3 370 тис. гектарів або 5,5 % території країни. У перспективі передбачається незначне збільшення частки цих земель водного фонду за рахунок будівництва магістральних каналів для зрошення та створення прибережних захисних смуг. Однак враховуючи важливість земель водного фонду у забезпеченні охорони та раціонального використання водних ресурсів країни та у зв'язку з цим — необхідність надання їм спеціального правового режиму, землі водного фонду виділені в окрему категорію земель (ст. 19 ЗК України).

Склад земель водного фонду. Особливістю земель водного фонду є розміщення на них певного водного об'єкта. Однак деякі водні об'єкти розміщені під поверхнею суші і не мають безпосереднього виходу на земну поверхню. До них належать підземні води та джерела. Природним ложем для таких водних об'єктів є не земна поверхня, а надра. Тому охорона і використання таких водних об'єктів забезпечується нормами не земельного законодавства, а законодавства про надра. Отже, до земель водного фонду належать земельні ділянки, на яких розміщені такі водні об'єкти, як: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; внутрішні морські води та територіальне море; інші водні об'єкти, розташовані на земній поверхні. Крім того, не належать до земель водного фонду і земельні ділянки, на яких розташовані штучні плавальні басейни, системи комунальних і промислових водопроводів тощо.

При визначенні складу земель водного фонду земельне законодавство України керується тим, що межа цих земель не збігається з зовнішньою межею поверхневого водного об'єкта

(урізом води). До земель водного фонду належить не тільки площина донної чаші (дно водойми), а й земна поверхня навколо водойми, яка безпосередньо до неї прилягає і є надводним продовженням донної чаші. Саме тому згідно зі ст. 58 ЗК України і ст. 4 ВК України до складу земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та

каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів. Зазначений перелік є вичерпним.

Надання землям водного фонду статусу окремої категорії земель пов'язане з необхідністю забезпечення їх цільового використання. Суть

428

Розділ 22. Правове регулювання охорони і використання земель...

цільового призначення земель водного фонду полягає в забезпеченні охорони та раціонального використання водних об'єктів, які розташовані на таких землях. Тому завданням земельного законодавства у сфері охорони земель водного фонду є: збереження унікальних природних комплексів водно-болотних угідь та включення їх до складу екомережі; створення та упорядкування водоохоронних зон і прибережних захисних смуг; підтримання встановленого режиму на територіях водоохоронних зон та прибережних захисних смуг; зменшення техногенного навантаження; реалізація заходів щодо: захисту земель від негативних геологічних процесів при розміщенні водогосподарських об'єктів; очищення балок, малих річок та їх долин від продуктів ерозії. Відповідно, завдання земельного законодавства щодо раціонального використання земель водного фонду полягає у забезпеченні надання їх у постійне користування спеціалізованим державним водогосподарським організаціям та в оренду юридичним і фізичним особам для: догляду за водними об'єктами; використання їх як транспортної мережі; використання їх як джерел водозабезпечення галузей промисловості, комунального господарства, сільського господарства; ведення рибного господарства тощо.

Основну частину земель водного фонду складають землі, вкриті водою (водовкриті землі). До водовкритих земель належать лише ті земельні ділянки, які вкриті водою тривалу частину року. Землі, вкриті водою нетривалий час (наприклад, лише під час повеней), не належать до водовкритих земель.

Другим видом земель водного фонду є землі, зайняті болотами, островами та гідротехнічними спорудами. Відповідно до ст. 1 ВК України болото — це надмірно зволожена земельна ділянка із застояним водним режимом і специфічним рослинним покривом. Болота не є водними об'єктами. Вони належать до особливого типу наземних екосистем, для яких характерні надлишкове зволоження, наявність вологолюбивої рослинності і процес формування торфу. Що стосується островів, то належність їх до земель водного фонду обумовлена їх відділеністю від суші з усіх боків водами та залежністю від стану, характеру охорони та використання водних об'єктів. Гідротехнічні споруди (дамби, насосні станції, шлюзи тощо) є інженерними спорудами, які використовуються для забезпечення охорони та раціонального використання водних об'єктів. Тому земельні ділянки, на яких побудовані гідротехнічні споруди, також є частиною земель водного фонду.

До земель водного фонду належать також землі: зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, рік і навколо водойм; береговими смугами водних шляхів; виділені під смуги відведення для гідротехнічних та інших водогосподарських споруд і каналів. Цей вид земель призначений для охорони водних об'єктів від забруднення, засмічення, виснаження та здійснення певної господарської діяльності, повязаної з використанням водних об'єктів.

Законодавство про землі водного фонду. Норми, якими визначається правовий режим земель водного фонду, містяться в нормативно-правових актах, головним чином земельного і водного, та, частково, лісового,

429

Особлива частина

гірничого й екологічного законодавства України. Так, ЗК України містить главу 12 «Землі водного фонду» (статті 58-64). Однак ВК України також містить окрему главу, присвячену регулюванню відносин охорони та використання земель водного фонду (статті 85-93). Проте пріоритет у визначенні правового режиму земель водного фонду належить нормами земельного законодавства. Як встановлено у п. 2 ст. З

ЗК України, земельні відносини, що виникають при використанні вод та інших природних ресурсів, регулюються цим Кодексом, а також нормативно-правовими актами про води та інші природні ресурси, якщо такі акти не суперечать ЗК України. Аналогічне положення міститься й у ст. 2 ВК України. Отже, відносини щодо охорони та використання земель водного фонду регулюються переважно нормами земельного та водного законодавства. Причому за наявності суперечностей між такими нормами застосуванню підлягають норми земельного законодавства.

2. Правові вимоги щодо охорони та використання земель водного фонду

Порядок охорони та використання тієї частини земель водного фонду, які вкриті водою, регламентується законом. Згідно зі ст. 86 ВК України на земельних ділянках дна водних об'єктів — річок, озер, водосховищ, морів тощо — можуть проводитися лише роботи, пов'язані з будівництвом гідротехнічних споруд, поглибленням дна для судноплавства, видобуванням корисних копалин (крім піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських річок), прокладанням кабелів, трубопроводів, інших комунікацій, а також бурові та геологорозвідувальні роботи. Місця і порядок проведення зазначених робіт визначаються відповідно до проектів, що погоджуються з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

Однак будь-які будівельні, днопоглиблювальні роботи, видобування піску і гравію, прокладання кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на дні водних об'єктів можуть здійснюватися за наявності дозволів, які видаються територіальними органами Держводгоспу за погодженням з територіальними органами Мінприроди. Порядок надання таких дозволів встановлений постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку видачі дозволів на проведення робіт на землях водного фонду» від

12 липня 2005 р.

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони. Залежно від характеру водного об'єкта водоохоронні зони бувають двох видів. До першого виду належать водоохоронні зони, які встановлюються навколо замкнених водних об'єктів (озер, водосховищ, ставків тощо). Водоохоронна зона навколо таких водних об'єктів є земельною ділянкою, яка розташована по всьому периметру замкненого водного об'єкта, опоясуючи його. До другого виду водоохоронних зон належать ті з них, які

430