Семчик Зем право

______ Розділ 14. Правовий режим земель сільськогосподарського...

У разі приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Землі у приватну власність зазначеним особам передаються безоплатно, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з переліченими вище особами у розмірі до 15 % площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств. Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

Земельні ділянки, одержані внаслідок приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, на яких розташовані меліоративні системи, використовуються спільно на підставі договору. У разі відсутності згоди щодо спільного використання зазначених земельних ділянок питання вирішується в судовому порядку.

Сільськогосподарські підприємства, особисті селянські і фермерські господарства, які об'єднуються в асоціації та інші організаційно-правові форми, зберігають право на свої земельні ділянки, якщо інше не передбачено договором.

При ліквідації сільськогосподарських підприємств переважне право на отримання земельних ділянок поряд із населеними пунктами мають власники земельних часток (паїв), які проживають у цих населених пунктах. Місце розташування земельних ділянок визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування відповідно до землевпорядних проектів, які затверджуються зборами власників земельних часток (паїв).

Земельні ділянки державної і комунальної власності, які перебували у користуванні сільськогосподарських підприємств, що ліквідуються, включаються до земель запасу або передаються у власність чи користування відповідно до ЗК України.

Певні особливості правового режиму мають земельні ділянки, що використовуються і для інших потреб сільськогосподарського виробництва.

Так, відповідно до ЗК України (ст. 34) громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для такої ж мети на умовах оренди. Приватизація земельної ділянки громадянином — членом садівницького товариства здійснюється самостійно без згоди на те інших членів цього товариства. Використання земельних ділянок

311

Особлива частина

садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств.

Громадянам або їх об'єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва. На таких земельних ділянках не допускається закладання багаторічних плодових насаджень, а також спорудження капітальних будівель і споруд. На земельних ділянках, наданих для городництва, можуть бути зведені тимчасові споруди для зберігання інвентарю та захисту від непогоди. Після закінчення строку оренди зазначеної земельної ділянки побудовані тимчасові споруди підлягають знесенню власниками цих споруд або за їх рахунок.

Окремо доцільно розглянути правовий режим земель сільськогосподарського та іншого призначення, що належать несільськогосподарським підприємствам і використовуються для ведення підсобного господарства. Відповідно до ст. 37 ЗК України приватні несільськогосподарські підприємства можуть набувати такі земельні ділянки у власність або в оренду, а державні і комунальні підприємства — лише в оренду. Характерною особливістю цих земель є те, що суб'єктами права на земельні ділянки для ведення підсобного господарства можуть бути не сільськогосподарські підприємства, установи та організації, а спеціальні структурні підрозділи без права юридичної особи, які займаються виробництвом сільськогосподарської продукції для потреб підприємства. Другою особливістю є те, що несільськогоспо-дарським підприємствам для означених цілей земельні ділянки надаються чи набуваються ними не лише із земель сільськогосподарського, а й іншого призначення. Земельні ділянки для підсобного господарства можуть надаватися також із земель сільськогосподарського призначення, водного фонду, промисловості, транспорту, рекреаційного та іншого призначення. Так, у разі виділення земельної ділянки під будівництво великого підприємства її незайнята частина може використовуватися під будівництво у перші 5—10 років. Другий етап будівництва може тривати ще 10-15 років, а третій — у наступні роки. Не використовувані у перші роки частини земельної ділянки безпосередньо для будівництва, можуть тимчасово використовуватися для підсобного господарства. На окремих земельних ділянках із земель оборони існували підсобні господарства військових частин.

На підсобних сільськогосподарських господарствах вироблялася сільськогосподарська продукція з метою поліпшення забезпечення працівників підприємств, пансіонатів, лікувальних установ, солдат продуктами харчування. За сучасних умов, коли участь приватних та інших підприємств у вирішенні соціальних проблем підприємства скорочується, розвиток підсобних господарств також скорочується.

5. Відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва

Група норм земельного права на відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва тісно пов'язано з інститутами правової охорони землі та охорони земельних прав громадян, юридичних осіб,

312

______ Розділ 14. Правовий режим земель сільськогосподарського...

територіальних громад і держави та посідає самостійне місце в інституті управління в галузі використання й охорони земель.

Правова охорона земель як інститут земельного права включає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на їх раціональне використання, запобігання необгрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, а також на відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та істо-рико-культурного призначення.

Охорона земель і відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва здійснюються на основі комплексного підходу до угідь як до складних природних утворень (екосистем) з урахуванням цілей і характеру їх використання, зональних і регіональних особливостей і здійснюються шляхом підвищення ефективності управління в галузі використання та охорони земель (розділ VII ЗК України). Серед організаційно-управлінських заходів із цих питань передбачаються заходи з організації раціонального використання та охорони земель, зокрема економічного стимулювання цих заходів, контроль за використання та охороною земель, а також юридична відповідальність за порушення земельного законодавства. Одним із видів юридичної відповідальності за земельні правопорушення є відшкодування власником земельної ділянки і землекористувачем заподіяних збитків.

Проте на практиці трапляються випадки, коли втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва виникають і без правопорушення, наприклад, у разі вилучення (викупу) або правомірного тимчасового зайняття земельних ділянок, а також обмеження прав власника землі і землекористувачів чи погіршення якості земель, тобто в результаті здійснення правомірних дій. Умови їх відшкодування визначені у ст. 207 ЗК України. Передбачено, що втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва включають втрати сільськогосподарських угідь, земель лісогосподарського призначення та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенні якості земель.

Особливістю правового режиму земель сільськогосподарського призначення є те, що ці землі виступають не тільки просторовим базисом і місцем для розташування поселень, будов і споруд, а й основним засобом виробництва сільськогосподарської продукції.

Вилучення (викуп) земель у сільськогосподарських товаровиробників для несільськогосподарських потреб поєднується з виключенням їх із обороту сільськогосподарських і лісових угідь. У цих випадках сільськогосподарські і лісові угіддя перестають бути засобом сільськогосподарського виробництва і лісового господарства. Внаслідок вилучення угідь із обороту їх власники, а також держава і територіальні громади несуть значні матеріальні втрати у зв'язку зі зменшенням частини земель як основних засобів назавжди або ж на певний тривалий період. Ці втрати обчислюються розміром щорічно неотримуваних доходів. І якщо вартість земельних ділянок, що вилучаються,

313

Особлива частина

компенсується власникам чи землекористувачам, то для держави і територіальних громад — це прямі втрати.

Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва для власників земельної ділянки закладаються в ціну на земельні ділянки і відшкодовуються безпосередньо при викупі земельної ділянки. Водночас їм і землекористувачам відшкодовуються збитки, які складають витрати на поліпшення якості землі за час використання земельних ділянок, а також неодер-жані доходи.

Збитки, заподіяні вилученням (викупом) або тимчасовим зайняттям земельних ділянок, відшкодовуються користувачам земель, що вилучаються (викуповуються) незалежно від їх категорії, зокрема і сільськогосподарського призначення. Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва мають місце в разі вилучення сільськогосподарських і лісових угідь для потреб несільськогосподарського призначення. Відшкодування цих збитків власникам землі та землекористувачам і втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва в ЗК України цілком обґрунтовано і доцільно вміщено в розділі VII «Управління в галузі використання і охорони земель».

До особливостей правового режиму земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення має безпосередній стосунок група спеціальних норм щодо відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва, які не застосовуються до земель інших категорій.

До цих норм права належать норми, якими визначається зміст втрат сільськогосподарського виробництва суб'єктів права на їх відшкодування і суб'єктів, зобов'язаних здійснити відшкодування втрат; врегульовані порядок визначення втрат та їх розмірів, а також використання коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат.

Згідно зі ст. 207 ЗК України втрати сільськогосподарського виробництва, заподіяні вилученням сільськогосподарських угідь, для використання їх з метою, не пов'язаною із веденням сільського господарства, обмеженням прав власників землі і землекористувачів, зокрема орендарів, або погіршенням якості земель у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ і організацій, підлягають відшкодуванню Уряду Автономної Республіки Крим, обласним, Київській і Севастопольській міським радам (державним адміністраціям). Ці втрати компенсуються поряд із відшкодуванням збитків відповідно до ст. 156 ЗК України. Отже, відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва мають компенсаційний характер.

Втрати сільськогосподарського виробництва відшкодовуються підприємствами, установами та організаціями, яким відводяться сільськогосподарські угіддя, що вилучаються для потреб, не пов'язаних із веденням сільського господарства, а також підприємствам, установам і організаціям, навколо об'єктів яких встановлюються охоронні, санітарні та захисні зони з вилученням із обороту сільськогосподарських угідь або переведенням їх до менш цінних угідь. Нормами земельного права встановлено, що підприємства, установи та організації, навколо об'єктів яких встановлено охоронну, санітарні та захисні зони, відшкодовують також

314

______ Розділ 14. Правовий режим земель сільськогосподарського...

втрати сільськогосподарського виробництва при погіршенні якості земель внаслідок виробничої діяльності за межами цих зон.

Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва компенсуються незалежно від відшкодування збитків власникам земельних ділянок та землекористувачам. Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва визначаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 208 ЗК України від відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва звільняються громадяни та юридичні особи у разі використання земельних ділянок для будівництва шкіл, дошкільних закладів, державних об'єктів охорони здоров'я, культури, фізкультури та спорту, соціального забезпечення, державних об'єктів дорожнього будівництва, культурних споруд, релігійних організацій, кладовищ, меліоративних систем, протиерозійних, протизсувних і протиселевих споруд, під будівництво й обслуговування жилих будинків і господарських будівель, для розміщення внутрігосподарських об'єктів сільськогосподарських, рибогосподарських і лісогосподарських підприємств, видобування торфу за умови повернення земельних ділянок у стані, придатному для попереднього використання, під об'єкти і території природозаповідного фонду. Перелік підстав для звільнення від відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, визначених у ст. 208 ЗК України, є вичерпним і розширенню не підлягає. Цей перелік може бути розширений або зменшений лише шляхом внесення доповнень до ЗК України.

Кошти, що підлягають відшкодуванню втрат виробництва, зумовлених вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, зараховуються на спеціальні рахунки відповідних місцевих рад у таких розмірах: Автономній Республіці Крим, обласним радам — 25 %; районним радам — 15 %;

315

Особлива частина

міським, сільським, селищним радам — 60 %, міським радам Києва та Севастополя — 100 %.

Кошти, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва, використовуються виключно для сільськогосподарських і лісогосподарських потреб, освоєння земель, поліпшення відповідних угідь та охорони земель відповідно до розроблених програм та проектів землеустрою. Використання цих коштів на інші цілі не допускається.

316

_____ Розділ 15. Правовий режим земель у межах населених пунктів

обов'язків власників земельних ділянок і землекористувачів вимогами містобудівної документації (генеральними планами, проектами детального планування тощо).

У межах населених пунктів, за загальним правилом, знаходяться різні за характером та основним цільовим призначенням землі. Але визначальне місце в населених пунктах посідають землі житлової та громадської забудови. Питома вага інших земель у межах населених пунктів залежить від категорії самого населеного пункту тощо.

Важливе значення для правового режиму земель має включення та знаходження їх у межах населеного пункту. Відповідно до ст. 173 ЗК України межею села, селища чи міста вважається умовна замкнена лінія на поверхні землі, яка відокремлює територію конкретного населеного пункту від інших територій.

Межі села, селища чи міста встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів. Порядок складання відповідних проектів щодо встановлення меж певних населених пунктів нормативно закріплений. Так, Технічними вказівками по складанню проектів встановлення меж сільських населених пунктів, затвердженими Держкомземом України ЗО жовтня 1991 р.1, передбачено, що проекти встановлення меж сільських населених пунктів розробляються на підставі завдання на проектування, яке складається сільською радою одночасно для всіх сіл, розташованих на території відповідної сільської ради.

Рішення про встановлення та зміну меж населених пунктів (як й інших адміністративно-територіальних утворень) приймається залежно від категорії населеного пункту Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською чи Севастопольською міською радами за поданням відповідних рад.

Включення земельних ділянок у межі села, селища чи міста не тягне за собою припинення права власності і права користу-

Див.: Земельні відносини в Україні: Законодавчі акти і нормативні документи // Держкомзем України. — К: Урожай, 1998. — С. 610-624.

вання цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викуп) відповідно до закону.

Межі населених пунктів посвідчуються державним актом України, форма та порядок видачі якого встановлюється Верховною Радою України.

Особливості правового режиму земель у межах населених пунктів визначаються наявністю містобудівних вимог як до організації всієї території, так і окремих її частин, розширенням компетенції органів місцевого самоврядування у сфері використання та охорони цих земель, взаємозв'язком та підпорядкованістю правового режиму всіх земель у межах території населених пунктів правовому режиму земель житлової та громадської забудови як домінуючої категорії.

Важливою рисою правового режиму зазначених земель слід вважати те, що їх обов'язковою складовою є землі, які перебувають у комунальній

318

1 ВВР. — 2004. — №3 5 . — -Ст. 411.

_____ Розділ 15. Правовий режим земель у межах населених пунктів

власності. Цими землями розпоряджаються сільські, селищні, міські ради, повноваження яких у галузі земельних відносин визначені ЗК України (статті 9, 12) та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». Зазначені ради передають земельні ділянки із земель комунальної власності, наприклад, у приватну власність фізичних та юридичних осіб або надають у користування, зокрема й на умовах оренди, вилучають земельні ділянки з користування або ж викуповують їх у власників для суспільних потреб. Відповідно до п. 12 Перехідних положень ЗК України встановлено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями у межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради. Законом України «Про розмежування земель права державної та комунальної власності» від 5 лютого 2004 р. передбачено, що підставою для проведення робіт, пов'язаних із розмежуванням земель права державної та комунальної власності в межах населених пунктів, є рішення про розмежування цих земель, які приймаються відповідними сільськими, селищними, міськими радами (ст. 10)1.

До повноважень сільських, селищних, міських рад на території населених пунктів належить також зміна цільового призначення земельної ділянки, яка перебуває у приватній власності громадянина або юридичної особи і розташована у межах певного населеного пункту. Це встановлено постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб» від 11 квітня 2002 р.1 Варто звернути увагу й на те, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи управлінські функції щодо раціонального використання та охорони земель, організовують землевпорядкування, здійснюють земельний контроль, обмежують, тимчасово забороняють (зупиняють) використання земель громадянами та юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства тощо.

Одна з основних особливостей правового режиму земель у межах населених пунктів полягає в тому, що серед функцій державного управління цими землями головне місце посідає функція планування та забудови.

Правові форми планування та забудови земель у межах населених пунктів закріплено містобудівним законодавством. Так, законами України «Про основи містобудування» та «Про планування і забудову територій» передбачено, що найважливішими серед цих форм є: схеми планування територій, генеральний план населеного пункту, детальний план території, план червоних ліній, проект забудови території, проект розподілу території, план земельно-господарського устрою та регіональні і місцеві правила забудови.

Схема планування території — це містобудівна документація, яка визначає принципові вирішення планування, забудови та іншого використання відповідних територій адміністративно-територіальних одиниць або їх окремих частин. Такі схеми розробляються на регіональному та місцевому рівнях і затверджуються відповідними радами.

319

_____ Розділ 15. Правовий режим земель у межах населених пунктів

Генеральний план населеного пункту — головний містобудівний документ, на основі якого здійснюється використання земель у межах населеного пункту, визначає архітектурний та планувальний розвиток

1 Урядовий кур'єр. — 2002. — № 76, 20 квіт.

конкретного населеного пункту. Він є основою для встановлення меж відповідного адміністративно-територіального утворення. В ньому визначаються: основні напрями майбутнього використання земель у межах населеного пункту для житлового будівництва і громадської забудови, розвитку інженерної і транспортної мережі, здійснення благоустрою та зеленого будівництва, а також межі функціональних зон, пріоритетні та допустимі види використання та забудови територій; території, які мають будівельні, санітарно-гігієнічні, природоохоронні та інші обмеження їх використання; черговість і пріоритетність забудови та іншого використання земель. У складі генерального плану розробляються: детальний план забудови, план червоних ліній, проект забудови території, проект розподілу території тощо.

План земельно-господарського устрою населеного пункту — самостійний елемент містобудівної документації. Він використовується для обґрунтування, розроблення і подальшої реалізації у межах населеного пункту (як правило, міста) необхідного обсягу організаційних та інженернотехнічних заходів щодо освоєння, поліпшення якості земель, раціонального використання, охорони та захисту їх від руйнівних процесів. Згідно з Порядком складання плану земельно-господарського устрою населеного пункту, затвердженим наказом Мінбудархітектури України та Держкомзему України від 24 вересня 1993 р., цей план містить дані про поділ земель за використанням відповідно до цільового призначення, за формами власності і користування. Він закріплює організаційні, правові, фінансові та інші заходи щодо вдосконалення структури територій, освоєння земель, поліпшення їхньої якості тощо.

Для забезпечення перспективної містобудівної діяльності щодо земельногосподарського устрою обґрунтовуються напрями тимчасового використання земель зони перспективної забудови.

Важливою формою планування використання земель у межах населених пунктів вважаються регіональні та місцеві правила забудови, які встановлюють порядок планування і забудови та іншого використання територій, окремих земельних ділянок, а також перелік усіх допустимих видів умов і обмежень забудови й іншого використання територій та окремих земельних ділянок у межах зон, визначених планом зонування.

Наказом Держбуду України від 10 грудня 2001 р. затверджено Типові регіональні правила забудови1. Вони є основою для розробки регіональних правил забудови населених пунктів областей, Автономної Республіки Крим, є обов'язковими для суб'єктів містобудування на території відповідного регіону, враховують регіональні особливості і затверджуються відповідними обласними радами.

Місцеві правила забудови розробляються для міст Києва та Севастополя, міст обласного та республіканського значення. Для всіх інших населених

320