Семчик Зем право

Розділ 16. Правовий режим земель промисловості, транспорту...

інших джерел), під об'єкти транспортування електроенергії до користувача. Ці землі задовольняють потреби електроенергетики.

До складу земель енергетичної системи належать землі, надані під електрогенеруючі об'єкти, перелік яких наводиться у законі, та під об'єкти транспортування електроенергії до користувача1. Ці землі можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Підприємства, установи та організації електроенергетики, здійснюючи статутну діяльність, використовують відповідні земельні ділянки, які надаються їм у власність, постійне користування чи оренду. Цільове призначення цих ділянок полягає в розміщенні електрогенеруючих об'єктів і об'єктів транспортування електроенергії та у забезпеченні експлуатації цих об'єктів.

Землі енергетики використовують відповідно до вимог ЗК України, Закону України «Про електроенергетику», Правил охорони електричних

мереж, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня

1997 р.2, тощо.

Законодавством передбачено, що уздовж повітряних і підземних кабельних ліній електропередачі встановлюються охоронні зони. В цих зонах діють обмеження щодо використання земель. У них забороняється, зокрема, виконувати будь-які дії, що можуть порушити нормальну роботу електричних мереж, спричинити їх пошкодження або нещасні випадки, а саме: будувати житлові, громадські та дачні будинки, влаштовувати будь-які звалища, розпалювати вогнища, розміщувати автозаправні станції або інші сховища паливно-мастильних матеріалів тощо.

Для гарантування безпеки населення, яке мешкає в районі розташування об'єктів електроенергетики, встановлюються санітарно-захисні зони, розміри і порядок використання яких визначається у нормативно-правових актах та проектах цих об'єктів, затверджених у встановленому порядку.

Усі види господарської діяльності в санітарно-захисних зонах, дозволені

1Об'єктами транспортування електроенергії є електрична станція, електрична підстанція, електрична мережа, підключена до об'єднаної енергетичної системи України, а також котельна, підключена до магістральної теплової мережі, магістральна теплова мережа тощо.

2Офіційний вісник України. — 1997. — № 10. — С. 28.

режимом їх використання, можуть проводитися тільки за погодженням із власником об'єкта електроенергетики або уповноваженим органом. Використання об'єктів електроенергетики з метою, що суперечить інтересам безпеки людини і держави, порушує громадський порядок, забороняється.

6. Склад і використання земель оборони та іншого призначення

Оборона як одна з найважливіших функцій держави і необхідний елемент її безпеки — це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних та

351

Особлива частина

інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту1.

Згідно зі ст. 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військовонавчальнихзакладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань2, утворених відповідно до законодавства.

Землі оборони включають земельні ділянки, які відведені для організації охорони державного кордону, дислокації військових частин, розміщення і функціонування підприємств та установ, діяльність яких безпосередньо пов'язана із забезпеченням обороноздатності країни чи окремих оборонних об'єктів тощо. Крім того, до земель оборони належать землі, зайняті військово-морськими базами, полігонами, військовими таборами,

1Закон України «Про оборону України» // ВВР. —1992. — № 9. — Ст. 106; 1993.

—№ 44. — Ст. 420; 1994. — № 45. — Ст. 410; 1995. — № 38. — Ст. 284. Військове формування — сукупність військових об'єднань, з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності. До складу таких формувань входять прикордонні війська України, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, війська Цивільної оборони України та деякі інші. Зазначені формування у межах своїх повноважень беруть участь в обороні держави разом зі Збройними Силами України.

військовими складами тощо.

Задоволення потреб оборони пов'язане з використанням відповідних земель для таких конкретних цілей, як: формування, підготовка і підтримання у необхідній бойовій готовності Збройних Сил України та інших військових формувань (розміщення військових частин, установ та інших об'єктів, проведення вчень тощо); розробка, виробництво і вдосконалення озброєння і військової техніки (розміщення випробувальних полігонів тощо); створення запасів матеріальних ресурсів мобілізаційного резерву (розміщення складів, сховищ тощо).

Цільове призначення земель оборони, характер їх використання та охорони, а також виконання ними специфічних соціально-економічних функцій зумовлює перебування їх тільки в державній та комунальній власності. При цьому здебільшого землі для потреб оборони є об'єктом права саме державної власності. Лише в деяких випадках певні земельні ділянки із земель оборони можуть передаватися в комунальну власність. Така можливість випливає зі ст. 84 ЗК України.

Правові засади і порядок використання земель оборони визначені спеціальним Законом України «Про використання земель оборони»1.

Суб'єктами права користування землями, наданими для потреб оборони, є військові частини, установи, військово-навчальні заклади, підприємства та організації Збройних Сил України, інші військові формування (далі — військові частини), які функціонують як самостійні юридичні особи. Земельні ділянки цим суб'єктам надаються для виконання покладених на них

352

Розділ 16. Правовий режим земель промисловості, транспорту...

функцій та завдань головним чином у постійне користування. Особливості надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об'єкти визначаються Кабінетом Міністрів України.

Розміри земельних ділянок, необхідних для розміщення військових частин та проведення ними постійної діяльності, визначаються згідно із

1 ВВР. — 2004. — №14. — Ст. 209.

потребами на підставі затвердженої в установленому порядку проектнотехнічної документації. Незалежно від завдань і функцій, покладених на користувачів землями оборони, вони користуються загальними для всіх землекористувачів правами, а також виконують відповідні обов'язки, пов'я- зані із забезпеченням раціонального використання та належної охорони земельних ресурсів. Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони» військові частини зобов'язані використовувати надані їм земельні ділянки згідно з вимогами земельного та природоохоронного законодавства та з дотриманням вимог щодо забезпечення безпеки населення у процесі проведення ними постійної діяльності. У випадку проходження на землях оборони ліній електропередачі і зв'язку та інших комунікацій умови їх використання визначаються договором між військовою частиною і відповідним підприємством, установою та організацією.

Власники або користувачі земельних ділянок, які межують із земельними ділянками, наданими військовим частинам, мають право вимагати встановлення земельних сервітутів відповідно до закону.

У разі потреби тимчасово зайняти певну земельну ділянку (наприклад, для проведення заходів, пов'язаних із потребами оборони) вона не вилучається (викуповується) у землекористувача чи власника землі. Використання цієї ділянки і приведення її у стан, придатний для використання за цільовим призначенням, а також відшкодування збитків здійснюються у порядку, встановленому ЗК України.

Важливою специфічною рисою правового режиму земель оборони є те, що військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним та юридичним особам здійснювати сільськогосподарське використання земель, наданих їм у постійне користування. Йдеться, зокрема, про вирощування сільськогосподарських культур, випасання худоби та заготівлю сіна.

Навколо військових та оборонних об'єктів створюються зони з особливим режимом використання земель, правовий режим яких закріплений ст. 115 ЗК України. Метою створення таких зон є забезпечення належного функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.

Різновидом зазначених зон є прикордонна смуга, у межах якої здійснюється діяльність з охорони державного кордону. Згідно з Законом

353

Особлива частина

України «Про державний кордон України»1 вона встановлюється Кабінетом Міністрів України і має на меті забезпечувати на державному кордоні належний порядок. Ця смуга формується безпосередньо уздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок та інших водойм з урахуванням місцевих особливостей та умов. До складу прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення. У її межах діє особливий режим використання земель.

Згідно з ч. З ст. 115 ЗК України розмір та правовий режим прикордонної смуги встановлюються відповідно до закону. До прийняття спеціального закону діють вимоги щодо режиму використання земельних ділянок у межах прикордонної смуги, закріплені Законом України «Про державний кордон України» та постановою Кабінету Міністрів України «Про прикордонний режим» від 27 липня 1998 р.2 Наприклад, проведення робіт у її межах потребує отримання дозволу, який надають і здійснюють Прикордонні війська разом з органами внутрішніх справ. Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженернотехнічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.

Діяльність з охорони державного кордону здійснюється також у межах контрольованих прикордонних районів1.

1ВВР. — 1992. — № 2 . — Ст. 7.

2Офіційний вісник України. — 1998. — № ЗО. — Ст. 33.

Специфіка правового режиму земель оборони полягає й у можливості встановлення заборонних зон. Заборонні зони — це території з особливим режимом землекористування, який визначається характером оборонного об'єкта. їх можуть встановлювати як у межах земель, наданих для потреб оборони, так і за їхніми межами, тобто на суміжних земельних ділянках. У зв'язку з цим розрізняють внутрішні і зовнішні заборонні зони. Внутрішні сторонні зони встановлюють у межах території земельних ділянок, що перебувають у користуванні військових частин. їх розміри і правовий режим визначаються у рішеннях про надання земельних ділянок. Встановлення внутрішніх заборонних зон пов'язане із забороною проходу чи проїзду через певні земельні ділянки земель оборони для сторонніх осіб. Органи, у віданні яких перебувають землі оборони, можуть встановлювати на своїх земельних ділянках внутрішні заборонні зони будь-якого характеру. Обмежувальний режим цих зон має відповідати правилам утримання та експлуатації конкретних оборонних об'єктів.

Зовнішні заборонні зони розташовуються за межами військових частин і залишаються у користуванні чи власності суміжних суб'єктів. їх встановлюють виключно ті органи державного управління, які надавали

354

Розділ 16. Правовий режим земель промисловості, транспорту...

земельні ділянки для потреб оборони. Ці органи визначають і зміст обмежень у зовнішніх зонах.

Залежно від характеру оборонного об'єкта можуть встановлюватися й інші обмеження. Так, за погодженням із місцевими органами влади і місцевого самоврядування у межах заборонних зон можуть бути обмежені прохід і проїзд, купання тощо.

Земельні ділянки у межах територій зовнішніх заборонних зон залишаються у власності або в користуванні тих суб'єктів, яким вони були надані, і використовуються ними з додержанням зазначених вище обмежень. Строки і порядок проведення робіт у цих зонах мають обов'язково

1Контрольований прикордонний район — це ділянка місцевості, яка визначена

умежах території району, міста, селища або села і прилягає до державного кордону або узбережжя моря, що охороняється Прикордонними військами.

погоджуватися з командуванням військової частини.

Як раніше зазначалося, чинне законодавство не закріплює вичерпного переліку видів використання земель несільськогоспо-дарського призначення, правовий режим яких визначається приписами глави 13 ЗК України. Законодавець не обмежується землями оборони, а говорить і про землі іншого призначення, які з урахуванням характеру спеціальних завдань можуть входити до складу цієї самостійної категорії земель. Йдеться, зокрема, про землі Міністерства внутрішніх справ України, Державного департаменту України з питань виконання покарань та деякі інші, проведення інвентаризації яких до 1 січня 2005 р. повинен був забезпечити Кабінет Міністрів України1.

355

1 Голос України. — 2003. — № 115-116, 24 черв. 480

Розділ 17. Правовий режим земель природно-заповідного фонду...

часного етапу розвитку людської цивілізації основними методами, які забезпечують захист генофонду рослинного і тваринного світу, унікальних природних екосистем і ландшафтів. Саме тому за роки незалежності України загальна площа природоохоронного призначення розширена більше ніж у 2 рази переважно шляхом створення багатофункціональних об'єктів природнозаповідного фонду таких видів, як біосферні заповідники, національні природні та регіональні ландшафтні парки.

Площа земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення становить 2 757,4 гектара, або 4,57% території України. Разом із тим, частка земель природно-заповідного фонду більшості країн Європи становить від 10 до 25 %1. В Україні також планується збільшити площу цієї категорії земель. Зокрема, передбачається створити 12 національних природних парків, три природні та один біосферний заповідники на площі близько 455 тис. гектарів, а також забезпечити умови для включення природно-заповідного фонду України до Світової і Пан'європейської екологічних мереж.

Згідно з главою 7 ЗК України землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення виділені в окрему категорію земель. Однією з основних ознак кожної категорії земель є наявність особливого правового режиму, який встановлений законодавством України. Основним завданням правового режиму земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення є забезпечення їх консервативної охорони, яка здійснюється шляхом встановлення відповідного режиму заповідності.

Цією главою також встановлено, що землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення поділяються на дві підкатегорії, а саме: землі природно-заповідного фонду та землі іншого природоохоронного призначення. Перелік земель природно-заповідного фонду та їх правові ознаки чітко визначені в законі. Що стосується земель іншого природоохоронного призначення, то згідно зі ст. 46 ЗК України до них

1Концепція Загальнодержавної програми розвитку заповідної справи на період до 2020 року, затверджена Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 8 лютого 2006 р. № 70-р. // Офіційний вісник України. — 2006. — № 6 , —Ст.

315.

належать земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність. На жаль, чинне законодавство не містить норм, які розкривають правові ознаки об'єктів, що мають особливу наукову цінність. Очевидно, до підкатегорії земель іншого природоохоронного призначення можуть належати невеликі земельні ділянки, на яких розташовані унікальні природні утворення, що підлягають всебічному науковому дослідженню і яким не наданий статус об'єкта природнозаповідного фонду. Межі таких ділянок закріплюються на місцевості межовими або інформаційними знаками.

Поняття та склад земель природно-заповідного фонду. Землями природно-заповідного фонду є ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу

357

Особлива частина

цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду (ст. 43 ЗК України). Порядок надання таким природним комплексам та об'єктам статусу об'єктів природно-заповідного фонду встановлений Законом України «Про природно-заповідний фонд» від 16 червня 1992 р.1 Згідно зі ст. З цього Закону об'єкти природно-заповідного фонду України поділяються на природні території й об'єкти та штучно створені об'єкти. До природних територій та об'єктів належать природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи і заповідні урочища. Групу штучно створених об'єктів природно-заповідного фонду утворюють ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва. Отже, землі природно-заповідного фонду складаються з земельних ділянок, на яких розташовані зазначені вище об'єкти.

Об'єкти природно-заповідного фонду мають різний заповідний режим, що зумовило встановлення законодавством України відповідного режиму охорони і використання також земельних ділянок, на яких розташовані такі об'єкти.

1 ВВР.~ 1992. — №34. — Ст. 502.

Законодавство про землі природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду виконують дві важливі функції. З одного боку, вони є територіальним базисом для розміщення заповідників, національних природних парків та інших об'єктів і територій природнозаповідного фонду. Відповідно земельні відносини, в яких земля виступає як територіальний базис, регулюються нормами земельного права. З іншого боку, землі природно-заповідного фонду, будучи природним ресурсом, самі виступають як невід'ємний елемент, складовою відповідних об'єктів і територій природно-заповідного фонду. Останні є об'єктом суспільних відносин, які регулюються нормами екологічного права. Отже, земельні відносини, які виникають у процесі охорони і використання об'єктів і територій природно-заповідного фонду, регулюються нормами земельного та екологічного права.

Норми земельного та екологічного права, які регулюють відносини щодо охорони і використання земель природно-заповідного фонду, містяться у великій кількості нормативно-правових актів, провідна роль серед яких належить законам України. До основних законодавчих актів, які регулюють зазначені суспільні відносини, належать ЗК України, Закон України «Про державний контроль за використанням і охороною земель» від 19 червня 2003 р.1, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р., Закон України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р.2, Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» від 21 вересня 2000 р.3, Закон України «Про екологічну мережу» від 24 червня 2004 р.4 тощо.

358

Розділ 17. Правовий режим земель природно-заповідного фонду...

Крім законодавчих, відносини щодо охорони і використання земель природно-заповідного фонду регулюються й такими під-законними правовими актами, як постанови Кабінету Міністрів України «Про службу державної охорони природно-заповідного фонду України» від 14 липня 2000

1Офіційний вісник України. — 2003. — № 29. — Ст. 1432.

2ВВР. — 1992. — № 3 4 . — Ст. 502.

3Офіційний вісник України. — 2000. — № 43. — Ст. 1817.

4Офіційний вісник України. — 2004. — № 29. — Ст. 1950.

р.1 та «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історикокультурного призначення» від 25 серпня 2004 р.2, накази Міністерства охорони навколишнього природного середовища України: «Про затвердження Положення про зоологічний парк загальнодержавного значення» від 20 лютого 1998 р.3, «Про затвердження Положень про Проекти організації територій установ природно-заповідного фонду України» від 6 липня 2005 р.4 тощо.

Велика кількість законодавчих та інших правових актів, які регулюють відносини щодо охорони і використання земель природно-заповідного фонду і які до того ж прийняті в різні періоди, породжує проблему їх узгодженості у застосуванні на практиці. В першу чергу постає питання про те, норми якої галузі права — земельного чи екологічного — мають пріоритет у застосуванні до регулювання відносин щодо охорони і використання земель природно-заповідного фонду у випадках виявлення розбіжностей між ними. Відповідь на це питання містить ЗК України. У статті 5 Кодексу зазначено, що земельне законодавство базується на принципі пріоритету вимог екологічної безпеки. Отже, оскільки вимоги екологічної безпеки закріплені в нормах екологічного права, то у випадках розбіжностей між нормами земельного й екологічного права пріоритет у застосуванні має надаватися останнім.

Порядок відведення земельних ділянок для створення об'єктів природнозаповідного фонду. Правовий режим земель природно-заповідного фонду характеризується перш за все особливостями порядку відведення земельних ділянок для створення відповідних об'єктів природно-заповідного фонду, які закріплені у ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд». Згідно з цією статтею рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об'єктів природно-

1Офіційний вісник України. — 2000. — № 29. — Ст. 1221

2Офіційний вісник України. — 2004. — № 34. — Ст. 2261.

3Офіційний вісник України. — 1998. — № 17. — Ст. 231.

4Офіційний вісник України. — 2005. — № 31. — Ст. 1913.

заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України. При цьому рішення про створення біосферних заповідників приймається з додержанням вимог міжнародних договорів та міжнародних програм, учасником яких є Україна. Що стосується створення територій та

359

Особлива частина

об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення, то рішення про їх організацію та встановлення охоронних зон навколо них приймаються обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

Однак ні Президент України, ні обласні ради не наділені повноваженнями щодо відведення земельних ділянок для створення відповідних об'єктів природно-заповідного фонду. Тому для створення об'єкта пркроднозаповідного фонду необхідне прийняття відповідного рішення органами, які наділені повноваженнями щодо відведення земельних ділянок.

Порядок відведення земельних ділянок для створення об'єктів природнозаповідного фонду залежить у першу чергу від власнісного статусу земель, на яких планується створення об'єкта природно-заповідного фонду. Якщо такі землі перебувають у державній власності, то в такому разі земельні ділянки відводяться для зазначених потреб у порядку, встановленому у статтях 122, 149 ЗК України. Згідно із цими статтями повноваження щодо відведення земельних ділянок для створення об'єктів природно-заповідного фонду із земель, розташованих у межах населених пунктів, належать органам місцевого самоврядування (міським, селищним та сільським радам), а із земель державної власності, розташованих за межами населених пунктів, — органам державної виконавчої влади (Кабінету Міністрів України, Раді Міністрів Автономної Республіки Крим та обласним державним адміністраціям)1. До того ж, якщо об'єкт природно-заповідного фонду створюється на землях державної власності, які перебувають у постійному користуванні та є ріллею, належать до земель рекреаційного чи оздоровчого призначення або ж на них розміщені багаторічні насадження чи ліси площею

1 Слід зазначити, що такий порядок відведення земельних ділянок державної власності для створення об'єктів природно-заповідного фонду буде чинним до проведення розмежування земель державної та комунальної власності відповідно до Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності». •

понад 1 гектар, то виключне право на відведення таких земель для створення об'єктів природно-заповідного фонду належить Кабінету Міністрів України (п. 9 ст. 149 ЗК України). У випадку необхідності створення об'єкта природно-заповідного фонду на землях, які перебувають у приватній власності, такі землі необхідно викупити у їх власників у порядку викупу земельних ділянок для суспільних потреб (ст. 146 ЗК України).

Однак певні об'єкти природно-заповідного фонду чи їх частини можуть створюватися на земельних ділянках і без вилучення їх у землекористувачів чи викупу у власників. Йдеться про заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва тощо. У таких випадках відповідним органом влади приймається рішення про створення такого об'єкта природно-заповідного фонду та відповідну зміну цільового призначення земельної ділянки, на якій він створюється (п. 2 ст. 20 ЗК України).

Межі земель природно-заповідного фонду позначаються межовими охоронними знаками, які містять інформацію про категорію заповідного об'єкта. Такі знаки встановлюються вздовж меж природно-заповідної

360