Семчик Зем право

Розділ 19. Правовий режим земель рекреаційного призначення

чисельністю населення понад 1 млн осіб зазначені площі виділяються за індивідуальними проектами. У лісостеповій і степовій лісорослинних зонах з лісистістю 2 і менше відсотки до лісопаркової частини належить уся площа лісів зелених зон.

Використання та охорона лісопаркових частин у лісах зелених зон навколо населених пунктів регулюються нормами лісового та земельного законодавства. Так, згідно зі ст. 56 ЗК України ліси земельних зон навколо населених пунктів та їх лісопаркові частини перебувають у державній або комунальній власності і приватизації не підлягають. Разом із тим, відповідно до ст. 18 ЛК України лісопаркові частини у лісах зелених зон навколо населених пунктів можуть передаватися у довгострокове тимчасове користування на строк до 50 років для рекреаційних, спортивних і туристичних цілей. Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних лісоко-ристувачів на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їхніх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства.

Землі фізкультури та спорту. Особливість земель фізкультури та спорту як земель рекреаційного призначення полягає у тому, що до їх складу входять земельні ділянки, на яких зведені спортивні споруди, тобто споруди, призначені для зміцнення здоров'я громадян, досягненні високого рівня працездатності та довголіття засобами фізичної культури і спорту. Згідно зі ст. 40 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» спортивні споруди — це окремі будівлі і комплекси споруд, призначені для оздоровчих та навчально-тренувальних занять, а також змагань з різних видів спорту, та повинні відповідати вимогам загальної і спеціальної безпеки учасників і глядачів. Зокрема, до спортивних споруд належать стадіони, спортивні комплекси, палаци спорту, спортивні табори, яхт-клуби тощо.

Держава встановлює вимоги до спортивних споруд у частині будівельних норм і правил, санітарних норм, нормативів охорони здоров'я та безпеки відвідувачів, а також здійснює пряме фінансування на утримання спортивних споруд центрів (баз) спортивної (олімпійської) підготовки та фізкультурноспортивних організацій загальнодержавного значення. Земельні ділянки для розміщення спортивних споруд надаються у місцях та розмірах, які визначаються з урахуванням зазначених будівельних норм і правил, санітарних норм, а також нормативів охорони здоров'я та безпеки відвідувачів. Крім того, не допускається ліквідація та перепрофілювання закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та паралімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, лікувальнофізкультурних закладів крім тих, що перебувають у приватній власності. Відповідно, забороняється зміна цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані зазначені заклади, бази та споруди, які перебувають у державній (комунальній) власності, та вилучення їх для інших потреб (ст. 29 Закону України «Про фізичну культуру і спорт»).

Землі фізкультури та спорту можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Власнісний статус таких земель

1 Офіційний вісник України. — 2006. — № 31. — Ст. 2276.

391

Розділ 19. Правовий режим земель рекреаційного призначення

значною мірою визначається власнісним статусом розташованих на них об'єктів фізичної культури та спорту. Також, якщо такі об'єкти перебувають у державній чи комунальній власності, то земельні ділянки, на яких вони розташовані, також перебувають у державній чи комунальній власності і приватизації не підлягають. Вони надаються в постійне користування державним чи комунальним юридичним особам фізичної культури і спорту, та можуть передаватися в оренду приватним спеціалізованим юридичним особам, які орендують розташовані на них об'єкти фізичної культури і спорту. Якщо ж об'єкт фізичної культури і спорту возведений чи приватизований приватною особою, то остання має право й на приватизацію земельної ділянки, на якій розташований такий об'єкт.

Землі рекреаційного призначення, на яких побудовані об'єкти стаціонарної рекреації. До земель рекреаційного призначення, на яких розташовані об'єкти стаціонарної рекреації, належать земельні ділянки, на яких побудовані туристичні бази, кемпінги, стаціонарні і наметові туристично-оздоровчі табори, будинки рибалок і мисливців, дитячі туристичні станції, дитячі табори (крім спортивних), інші аналогічні об'єкти, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

За своїм призначенням об'єкти стаціонарної рекреації поділяються на два види: загального та індивідуального використання. До об'єктів стаціонарної рекреації загального використання належать рекреаційні будівлі та споруди, які призначені для обслуговування туризму. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про туризм» туризмом вважається тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування. Відповідно, туристами є фізичні особи, які здійснюють подорож Україною або до іншої країни з незабороне-ною законом країни перебування метою на строк від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов'язанням залишити країну або місце перебування у зазначений термін. Кваліфікаційною ознакою туризму та туристів є споживання туристичного продукту, який відповідно до Закону України «Про туризм» (ст. 1) є попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, що поєднує не менше ніж дві такі послуги, який реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною. До складу цього комплексу входять послуги з перевезення, розміщення та інші туристичні послуги, не пов'язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо).

Місцем перебування туристів є об'єкти стаціонарної рекреації — туристичні бази, кемпінги, стаціонарні і наметові туристично-оздоровчі табори, будинки рибалок і мисливців, дитячі туристичні станції, дитячі табори (крім спортивних) та інші аналогічні об'єкти. Особливістю об'єктів стаціонарної рекреації загального використання є те, що вони використовуються для надання туристичних послуг необмеженому колу осіб.

Земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти стаціонарної рекреації, можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Разом із тим, рекреаційна діяльність, пов'язана з наданням туристичних послуг/є підприємницькою діяльністю, яка здійснюється у переважній більшості

1 Офіційний вісник України. — 2006. — № 31. — Ст. 2276.

392

Розділ 19. Правовий режим земель рекреаційного призначення

випадків приватними юридичними особами чи приватними підприємцями. Тому домінуючим видом власності на об'єкти стаціонарної рекреації загального користування та земельні ділянки, на яких вони розташовані, є приватна власність.

На відміну від об'єктів стаціонарної рекреації загального використання, об'єкти стаціонарної рекреації індивідуального використання створюються для задоволення рекреаційних потреб виключно їх власників або осіб, яким такі об'єкти передаються їх власниками у тимчасове користування (оренду). ЗК України (статті 51, 121) виділяє лише один вид об'єктів стаціонарної рекреації індивідуального використання — дачі, хоч і не виключає створення інших об'єктів такого роду. Дача — це земельна ділянка разом із розташованими на ній дачним будинком та іншими господарськопобутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями та багаторічними насадженнями. Надання громадянам України земельних ділянок для будівництва та експлуатації дачних будинків передбачено ЗК України. Згідно зі ст. 121 Кодексу громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для індивідуального дачного будівництва в розмірі до 0,10 гектара.

Досить часто громадяни називають дачами надані їм ділянки для колективного чи індивідуального садівництва, що не відпо

1 Офіційний вісник України. — 2006. — № 31. — Ст. 2276.

393

____Розділ 19. Правовий режим земель рекреаційного призначення

відає чинному законодавству. Згідно із законодавством дачна ділянка, на відміну від садової, належить до земель рекреаційного призначення і має використовуватися для будівництва дачі як об'єкта приватної (індивідуальної) рекреації, тоді як ділянка, надана для індивідуального чи колективного садівництва, є складовою земель сільськогосподарського призначення. Основним цільовим призначенням садової ділянки є закладення саду чи винограднику, а додатковим — будівництво та експлуатація садового будинку. Основним же цільовим призначенням дачної земельної ділянки є будівництво й обслуговування дачного будинку, призначеного для тимчасового (сезонного) проживання і відпочинку власника дачі та членів його родини. Закладення саду (винограднику) чи квітника на частині дачної ділянки є добровільною справою власника дачі.

394

_________ Розділ 20. Правовий режим земель історико-культурного...

Близько 9 400 населених пунктів України мають понад 70 тис. об'єктів культурної спадщини, що потребують дослідження та взяття на облік. 401 населений пункт включено до Списку історичних населених місць України,

затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. № 878і.

Культурна спадщина України є невід'ємною частиною світового культурного надбання. До Списку всесвітньої спадщини включено Софійський собор з архітектурним ансамблем, Києво-Печерську лавру у м. Києві, історичний центр м. Львова. Готуються для подання до ЮНЕСКО матеріали щодо інших визначних пам'яток, зокрема пам'яток м. Кам'янцяПодільського, з метою включення їх до цього Списку.

Збереження і примноження культурних цінностей належать і до пріоритетних напрямів політики держави у галузі культури та духовного відродження нації. Крім того, культурна спадщина України є невід'ємною частиною світового культурного надбання. Відповідно до ратифікованих Верховною Радою України міжнародних конвенцій охорона культурної спадщини є міжнародно-правовим зобов'язанням нашої держави перед світовою спільнотою.

Отже, Україна не зможе стати повноправним членом європейської спільноти, якщо вона не забезпечить виконання своїх міжнародно-правових зобов'язань у сфері охорони культурної спадщини. Такі зобов'язання викладені у ряді міжнародно-правових документів, які ратифіковані нашою державою. До них належить Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР від 4 жовтня 1988 р. № 6673-ХІ) та Конвенція про охорону підводної культурної спадщини (ратифікована Законом України від 20 вересня 2006 р. № 164-У).

Охорона культурної спадщини є системою правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини. Одним із важливих організаційних та правових напрямів забезпечення охорони культурної спадщини є встановлення особливого правового режиму земель, на яких розташовані об'єкти культурної спадщини, та виділення їх в окрему категорію земель України — земель історико-куль-турного призначення. їх площа становить близько 7,1 тис. гектарів або 0,01 % території країни.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкти культурної спадщини поділяються на нерухомі об'єкти культурної спадщини та пов'язані з ними рухомі предмети. До нерухомих об'єктів культурної спадщини Закон відносить ті об'єкти культурної спадщини, які не можуть бути перенесені на інше місце без втрати їх цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності. Саме нерухомі об'єкти культурної спадщини заносяться до Державного реєстру нерухомих пам'яток України і набувають правового статусу пам'ятки. Отже, об'єкти культурної спадщини мають юридичні

Офіційний вісник України. — 2001. — № 31. — Ст. 1402.

396

_________ Розділ 20. Правовий режим земель історико-культурного...

ознаки нерухомого майна, оскільки являють собою або земельні ділянки, або земельні ділянки та розташовані на них будівлі чи споруди, або ж окремі частини будівель чи споруд (квартири тощо). Це означає, що в переважній більшості випадків земельні ділянки є або головною, або важливою складовою об'єкта культурної спадщини.

Перелік земель історико-культурного призначення, тобто земель, на яких розташовані об'єкти культурної спадщини, визначений у ЗК України саме шляхом позначення об'єктів культурної спадщини, які розташовані на відповідних земельних ділянках. Так, статтею 53 Кодексу визначено, що до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані: 1) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями; 2) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів; 3) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

Крім того, ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено, що до земель історико-культурного призначення належать не лише земельні ділянки, на яких розташовані відповідні об'єкти культурної спадщини, а й охоронні зони навколо таких об'єктів та охоронювані археологічні території. Зона охорони об'єкта культурної спадщини (пам'ятки)

— це встановлювана навколо пам'ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту та зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання. До охоронюваних археологічних територій належать топографічно визначені території чи водні об'єкти, в яких містяться об'єкти культурної спадщини або можлива їх наявність. Слід зазначити, що до охоронюваних археологічних територій належать земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти культурної спадщини, які не включені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, та земельні ділянки, на яких імовірно розташовані такі об'єкти, що має бути підтверджено у процесі археологічних розкопок.

Разом із тим, до земель історико-культурного призначення не належать історичні ареали населених місць, крім тих їх частин, на яких розташовані території пам'яток та їх охоронних зон, території заповідників, а також охоронювані археологічні території.

Отже, до земель історико-культурного призначення належать земельні ділянки, на яких розташовані занесені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України об'єкти культурної спадщини, а також земельні ділянки, на яких встановлені зони охорони об'єктів культурної спадщини та охоронювані археологічні території.

Цільове призначення земель історико-культурного призначення. Цільове призначення земель історико-культурного призначення полягає в їх використанні для забезпечення збереження предмета охорони об'єктів культурної спадщини, яким є характерна властивість кожного з таких

Офіційний вісник України. — 2001. — № 31. — Ст. 1402.

397

_________ Розділ 20. Правовий режим земель історико-культурного...

об'єктів, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої той чи інший об'єкт культурної спадщини й визнається пам'яткою. Тому на земельних ділянках історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка може призвести до знесення, зміни, заміни та переміщування об'єкта культурної спадщини на інші місця. Крім того, на землях історикокультурного призначення забороняється діяльність, спрямована на зміну призначення пам'ятки, її частин та елементів, здійснення написів, позначок на ній, на її території та в її охоронній зоні без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини (ст. 22 Закону України «Про охорону культурної спадщини»)1.

Особливості використання земельних ділянок історико-культурного призначення та особливості їх цільового призначення визначаються режимами використання об'єктів культурної спадщини, встановлених органами охорони культурної спадщини. Такі режими передбачають внесення якнайменших змін і доповнень пам'яток та забезпечують збереження їх матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо. Режими використання па- м'яток встановлює: 1) центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини щодо пам'яток національного значення; 2) орган охорони культурної спадщини Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій щодо пам'яток місцевого значення (ст. 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Законодавство про землі історико-культурного призначення. Статус та правовий режим земель історико-культурного призначення визначається ЗК України та Законом України від

1 Переміщення (перенесення) пам'ятки на інше місце допускається як виняток у випадках, коли неможливо зберегти пам'ятку на місці, за умови ' проведення комплексу наукових досліджень з вивчення та фіксації пам'ятки (обміри, фотофіксація тощо).

8 червня 2000 р. «Про охорону культурної спадщини»1. Ці законодавчі акти є головними правовими актами, які визначають правовий режим цієї категорії земель.

Крім того, важливу роль у визначенні правового режиму земель історикокультурного призначення відіграють нормативно-правові акти, якими деталізується порядок використання й охорони об'єктів культурної спадщини, що одночасно є нерухомим майном і тісно пов'язані з земельними ділянками, на яких розташовані. До таких нормативно-правових актів належать постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Списку історичних населених місць України» від 26 липня 2001 р.2, «Про затвердження Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини» від 28 грудня 2001 р., «Про затвердження Порядку видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України» від 13 березня 2002 р.3, «Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів

Офіційний вісник України. — 2001. — № 31. — Ст. 1402.

398

_________ Розділ 20. Правовий режим земель історико-культурного...

населених місць» від 13 березня 2002 р.4, «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення» від 25 серпня 2004 р.5

Порядок віднесення земельних ділянок до земель історико-культурного призначення. Основною кваліфікуючою ознакою земель історикокультурного призначення є наявність на них об'єктів культурної спадщини. Тому віднесення земельних ділянок інших категорій земель до земель історико-культурного призначення може здійснюватися за умови виявлення

1Офіційний вісник України. — 2000. — № 27. — Ст. 1112.

2Офіційний вісник України. — 2001. — № 31. — Ст. 1402.

3Офіційний вісник України. — 2002. — № 12. — Ст. 585. Офіційний вісник України. — 2002. — № 12. — Ст. 587.

5 Офіційний вісник України. — 2004. — № 34. — Ст. 2261.

на них об'єктів, які відповідають вимогам, встановленим законодавством України до об'єктів культурної спадщини. Порядок виявлення об'єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини (ст. 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Як встановлено у ст. 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини», об'єкти культурної спадщини, незалежно від форми власності, відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини та всі його елементи поширюється правовий статус пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлений постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України» від 27 грудня 2001 р.1

Занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам'ятки) провадяться відповідно до категорії пам'ятки: а) пам'ятки національного значення — постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини; б) пам'ятки місцевого значення

— рішенням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Разом із тим, об'єкти культурної спадщини, зокрема нововияв-лені, до вирішення питання про занесення їх до Реєстру підлягають охороні відповідно до вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини», про що відповідний орган охорони культурної спадщини у письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган. Однак питання про віднесення земельних ділянок, на яких розташовані такі об'єкти культурної спадщини, може вирішуватися лише після надання їм статусу

Офіційний вісник України. — 2001. — № 31. — Ст. 1402.

399