NPK_do_KK_Ukrayini_T_2_Tatsiy

Стаття 236

РОЗДІЛ IX

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ

1.Необхідною умовою забезпечення прав і свобод людини і громадянина, гідних (нормальних, безпечних) умов життя, збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей суспільства є надійна охорона громадської безпеки. Тому вона вперше в історії України віднесена законодавцем до числа самостійних важливих стрижневих цінностей (об’єктів), правове забезпечення охорони яких має своїм завданням КК (ст. 1), а в його Особливій частині вперше передбачена відповідальність за посягання на цей об’єкт у самостійному розділі.

2.Громадська безпекаєелементом, складовою національної безпеки України, яка визначається в Законі «Про основи національної безпеки України» як «захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам».

3.Відбиваючись у суспільній психології, громадська безпека утворює такий стан суспільної свідомості, такий соціальний настрій, який характеризується відсутністю загроз життю і здоров’ю, свободі, недоторканності та безпеці людей, власності та іншим цінностям, люди почувають себе в безпеці, є вільними від страху. Громадська безпека утворює атмосферу громадського спокою, обстановку впевненості в надійності та ефективності захисту від їх злочинів, у наявності для цього відповідних гарантій, відчуття безпеки, на яку можна покластися, у якій упевнені, яка заспокоює. Зворотною стороною потреби в громадській безпеці є стан громадського неспокою, стурбованості в надійній охороні спільноти, відчуття незахищеності від злочинних посягань, наявностінебезпеки, загроздляжиття, здоров’я, майнатаіншихцінностей, почуття втрати безпеки, її відсутності, страх за життя і майно тощо.

4.Суспільна небезпечність злочинів проти громадської безпеки полягає в тому, що вони порушують безпечні умови життєдіяльності – загальну (спільну) безпеку, безпеку життя, здоров’я, власності широкого і невизначеного кола осіб та безпеку інших цінностей суспільства, створюють небезпеку настання тяжких наслідків, а нерідко їх і заподіюють.

5.Громадськабезпекаякродовийоб’єктзлочинівявляєсобоюбезпекувідджерел підвищеної небезпеки, а саме: злочинних організацій, терористичних груп та інших злочинних об’єднань, зброї, предметів, що становлять підвищену небезпеку для оточення, вогню тощо.

6.Застосування зброї масового знищення, її розроблення, виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортуванняєзлочинамипротибезпекилюдства(див. комен-

тар до статей 439 і 440 КК).

7.Безпека виробництва і безпека руху та експлуатації транспорту є спеціальними видамигромадськоїбезпеки, ітомузлочинипротинихпередбаченівокремихрозділах Особливої частини КК – відповідно в X і XI.

461

Розділ ІХ. Злочини проти громадської безпеки

8.Як правило, обов’язковою ознакою злочинів проти громадської безпеки є наявність зброї або предметів, що становлять підвищену небезпеку для оточення. Вони

єзасобами (знаряддям) або предметами цих злочинів. До їх числа належать: певні види зброї (статті 257, 258, 260, 262, 263, 264 КК); радіоактивні, хімічні, біологічні та вибухонебезпечні матеріали, речовини, предмети (статті 257, 258, 259, 260, 261 КК); бойові припаси (статті 257, 258, 260, 261, 262, 263, 264 КК); вибухові речовини (стат-

ті 257, 258, 259, 260, 262, 263, 267, 269 КК); вибухові пристрої (статті 257, 258, 259, 260, 262 КК); радіоактивніматеріали(статті257, 259, 260, 261, 262, 265, 266, 267 КК);

легкозаймисті речовини (ч. 2 ст. 267, ст. 269 КК); їдкі речовини (ч. 2 ст. 267 КК); небезпечні відходи (ч. 2 ст. 268 КК).

9.Природазброїтапредметів, щостановлятьпідвищенунебезпекудляоточення, полягає в тому, що вони є джерелами підвищеної небезпеки для життя і здоров’я людей, майнатадовкілля. Цявнутрішня, притаманнаїмздатністьзнищення, пошкодженнянавколишньогосередовища, тобтоволодінняуражаючимефектом, єїхоб’єктивною таосновноюознакою. Томупредметизлочинівпротигромадськоїбезпекимаютьбути придатними для спричинення руйнувань, пошкодження, знищення оточення, мати властивостіураженнялюдини, спричиненняїйсмертічитілеснихушкоджень, значної майнової шкоди. Якщо ознак такої придатності ці предмети не мають, поводження з ними не може спричинити шкоду громадській безпеці.

10.Зброятапредмети, щостановлятьпідвищенунебезпекудляоточення, призначені або можуть бути використані як засіб ураження живої цілі, знищення чи пошкодження оточуючого середовища. У них міститься можливість їх використання як засобів вчинення злочинів, безпосереднього спричинення шкоди.

11.У випадках, коли для вирішення питання про те, чи є відповідні предмети зброєю, радіоактивними, хімічними, біологічними, вибухонебезпечнимиматеріалами, речовинами, предметами, бойовимиприпасами, вибуховимипристроями, вибуховими, їдкими або легкозаймистими речовинами, а також для з’ясування їх придатності до використаннязацільовимпризначенням, потрібніспеціальнізнання, слідпризначати експертизу. Для з’ясування лише придатності предмета до використання за цільовим призначенням достатньо участі спеціаліста.

12.Щобзапобігтинебезпеціспричиненняшкодижиттюіздоров’юлюдейтаіншим цінностям суспільства, запобігти нещасним випадкам і злочинам із використанням зброї та предметів, що становлять підвищену небезпеку для оточення, і використовуватиїхлишевсуспільнокориснихцілях, існуєціласистема норм(правил) поводженнязними– порядокїхвиготовлення, придбання, ремонту, зберігання, носіння, користування, обліку, перевезення, пересиланнятощо. Ціправиламожутьбутиякзагальноприйнятими, так і встановленими державою.

Їх змістом є вимоги, яким повинна відповідати поведінка людей з точки зору захисту, гарантуваннязбереженняжиттяіздоров’ялюдей, власностітаіншихцінностей від небезпеки зазначених предметів, тобто з точки зору громадської безпеки. Тому ці правила називають правилами безпеки. Поводження зі зброєю та предметами, що становлятьпідвищенунебезпекудляоточення, уточнійвідповідностідоданихправил, відбиваючись у конкретній поведінці людей – учасників суспільних відносин, не створює небезпеки заподіяння шкоди, запобігає такій небезпеці, забезпечує безпеку

462

Розділ IX. Злочини проти громадської безпеки

не тільки від необережних злочинів і нещасних випадків, а й від умисних посягань із застосуванням цих предметів.

13.Об’єктивнастороназлочинівпротигромадської безпеки полягаєусуспільно небезпечному, протиправномудіянні(діїабобездіяльності), щопорушуєзахищеність життя і здоров’я людей та інших важливих цінностей суспільства, створює загальну (спільну) небезпеку настання тяжких наслідків або заподіює таку шкоду.

14.Як правило, злочини проти громадської безпеки є злочинами з формальним складом і можуть бути вчинені лише шляхом дії. Лише деякі злочини проти громадської безпеки мають матеріальні склади (статті 264, 267, 270 і 2711 КК) і можуть бути вчинені як шляхом дії, так і бездіяльності. Ці злочини передбачають два види наслідків: а) створення небезпеки настання тяжких наслідків (ч. 1 ст. 267, ч. 1 ст. 2701 КК); б) фактичне заподіяння істотної шкоди (тяжких наслідків) (ст. 264 КК) чи шкоди здоров’ю людей або майнової шкоди у великому розмірі (ч. 1 ст. 270, ч. 1 ст. 2701 КК). Небезпека настання тяжких наслідків – це реальна та максимальна вірогідність заподіяння загибелі людей або інших тяжких наслідків. Вона дорівнює неминучості або наближається до неї і призвела б до настання тяжких наслідків, якби її не було зупинено, усунено чи спрямовано (відвернено) іншим шляхом тощо.

15.Загибель людей або інші тяжкі наслідки є кваліфікуючими або особливо кваліфікуючими ознаками деяких злочинів проти громадської безпеки (частини 2 та 4

ст. 258, ч. 2 ст. 259, ч. 5 ст. 260, ч. 3 ст. 265, ч. 3 ст. 2651, ч. 2 ст. 267, ч. 4 ст. 2671, ч. 2 ст. 269, ч. 2 ст. 270, ч. 3 ст. 2701 КК).

16.Під загибеллю людей розуміється настання смерті не менше двох осіб. Спричинення смерті одній особі є різновидом інших тяжких наслідків. Інші тяжкі наслідки– цеспричиненнясмертіоднієїособи, заподіяннятяжкихтілеснихушкодженьхоча

бодній особі, середньої тяжкості – двом чи більше особам, майнової шкоди в особливо великому розмірі будь-якій юридичній чи фізичній особі тощо.

17.Там, де закон передбачає матеріальні склади, у тому числі наслідок у вигляді створення небезпеки для життя чи здоров’я або настання інших тяжких наслідків, обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є причинний зв’язок.

18.Заподіянняшкодижиттюіздоров’юабомайновоїшкодиможебутиіспособом вчинення злочинів проти громадської безпеки (наприклад, ч. 1 ст. 258, статті 261, 262, 265 КК). Прицьомузалежновідтяжкостізазначеноїшкодивонаабоохоплюєтьсястаттями КК про відповідальність за злочини проти громадської безпеки, або вимагає кваліфікації за сукупністю відповідних злочинів. Але в усіх випадках тут завжди повинна бути порушена громадська безпека і створена небезпека настання тяжких наслідків.

19.Суб’єктивна сторона злочинів проти громадської безпеки з формальним складом – прямий умисел, а злочинів з матеріальним складом – необережність. В останніх злочинах можлива змішана форма вини, що передбачає умисел до діяння (наприклад, порушення певних правил безпеки) і необережність до наслідків (наприклад, до загибелі людей).

20.Мотивіметабільшостізлочинівпротигромадськоїбезпекинеєїхобов’язковими ознаками і можуть бути різними.

21.Суб’єктом злочинів проти громадської безпеки є, як правило, будь-яка особа, яка досягла 16-ти, а деяких злочинів – 14-ти років.

463

Розділ ІХ. Злочини проти громадської безпеки

22.Таким чином, злочини проти громадської безпеки – це суспільно небез-

печні, передбачені КК винні діяння (дії або бездіяльність), вчинені суб’єктами злочину, що порушують громадську (загальну) безпеку і створюють загальну небезпеку (умови) загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіюють такі наслідки.

23.На відміну від злочинів проти життя та здоров’я особи (розд. II Особливої частини) і власності (розд. VI Особливої частини), злочини проти громадської безпеки посягають не на життя, здоров’я або власність окремих осіб, не на особисту безпеку і не на майнову безпеку окремих фізичних чи юридичних осіб, а на загальну безпеку, безпеку невизначеного кола осіб і тому є загальнонебезпечними діяннями. Також на відміну від указаних злочинів, що, як правило, вимагають реального заподіяння шкоди життю, здоров’ю, власності, для визначення посягань закінченими злочинами проти громадської безпеки необхідно і, як правило, достатньо самого створення загальної небезпеки заподіяння тяжкої шкоди. Реальне заподіяння шкоди життю, здоров’ю, власності, довкіллю тощо злочинами проти громадської безпеки виступає як спосіб створення загальної небезпеки або як результат реалізації цієї небезпеки.

24.У чотирьох статтях розд. IX Особливої частини сформульовані заохочувальні норми, які передбачають обов’язкове і безумовне звільнення особи від кримінальної відповідальності за деякі злочини проти громадської безпеки за наявності певних передумовіпідстав– добровільназаявапроствореннязлочинноїорганізаціїабоучасть

уній та активне сприяння її розкриттю (ч. 2 ст. 255 КК), добровільне повідомлення правоохорононного органу про відповідну терористичну діяльність, сприяння її припиненню або розкриттю злочинів, вчинених у зв’язку із створенням або діяльністю такої групи чи організації (ч. 2 ст. 2583 КК), добровільний вихід з воєнізованого або збройногоформуванняіповідомленняпройогоіснуванняорганидержавноївладичи місцевого самоврядування (ч. 6 ст. 260 КК) і, нарешті, добровільна здача органам влади зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв (ч. 3 ст. 263 КК). Уцихнормахпередбаченоспеціальніпідставизвільненнявідкримінальноївідповідальності. Увсіхзазначенихвипадкахзанаявностіобставин, передбачених конкретною нормою закону, суд зобов’язаний звільнити відповідних осіб від кримінальної відповідальності (п. 12 ППВСУ «Про практику застосування судами України законодавствапрозвільненняособивідкримінальноївідповідальності» від23 грудня 2005 р. № 12). Добровільність заяви, повідомлення, виходу зі злочинної організації або добровільна здача озброєння означає вчинення цих дій з різних мотивів, але з власної волі і за усвідомлення фактичної можливості подальшого безкарного продовження вчинення відповідного злочину.

Стаття 255. Створення злочинної організації

1. Створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а також керівництво такою організацією або участь у ній, або участь у злочинах, вчинюваних такою організацією, а також організація, керів-

464

Стаття 255

ництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованихгрупдлярозробленняпланівіумовспільноговчиненнязлочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об’єднань злочинних організацій або організованих груп –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

2. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, крім організатора або керівника злочинної організації, за вчинення злочину, передбаченого частиноюпершоюцієїстатті, якщовонадобровільнозаявилапроствореннязлочинної організації або участь у ній та активно сприяла її розкриттю.

1.Стаття255 ККспрямовананапосиленняборотьбизорганізованоюзлочинністю. Остання створює небезпеку нормальній життєдіяльності суспільства, суспільній стабільності, дестабілізації економічної та соціально-політичної сфер життя, порушує нормальне функціонування соціальних таекономічних інститутів, підриває ігальмує прогресивнийпроцесрозвиткусуспільства, перешкоджаєпроведеннюсоціально-еко- номічної та правової політики, обплутує і закабаляє людей, породжує обстановку незахищеності, створює системну корупцію в органах влади тощо.

2.Злочинні організації засвоєюприродоюзастосовують абоможутьзастосовувати погрози або насильство, завжди готові через своїх членів або інших озброєних злочинців скористатися зброєю і, отже, залякують людей, викликають почуття незахищеності, породжують у населення обґрунтовану тривогу за збереженість життя, здоров’я, власності тощо. До того ж зіткнення між злочинними організаціями небезпечні для сторонніх.

3.Злочиннаорганізація – цеорганізована групаособливогороду, найбільшнебезпечна форма співучасті. Саме створення злочинної організації, навіть якщо вона не встигла вчинити жодного тяжкого чи особливо тяжкого злочину, серйозно порушує громадську безпеку і є значною небезпекою для суспільства.

4.Злочинна організація (ч. 4 ст. 28 КК) – це внутрішньо й зовнішньо стійке ієрархічне об’єднання трьох і більше осіб або двох і більше організованих груп (структурнихчастин), метоюдіяльностіякогоєвчиненнятяжкихабоособливотяжкихзлочинів читількиодного, щовимагаєретельноїдовготривалоїпідготовки, абокерівництвочи координація злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп (абз. 1 п. 10 ППВСУ «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями» від 23 грудня 2005 р. № 13).

5.Стійкість організованої групи та злочинної організації полягає в їх здатності забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування, тобто ефективно протидіяти факторам, що можуть їх дезорганізувати, як внутрішнім (наприклад, невизнання авторитетуабонаказівкерівника, намаганняокремихчленівоб’єднаннявідокремитись чи вийти з нього), так і зовнішнім (недотримання правил безпеки щодо дій правоохороннихорганів, діяльністьконкурентівпозлочинномусередовищутощо). Наздатність об’єднанняпротидіятивнутрішнімдезорганізуючимфакторамуказують, зокрема, такі ознаки: стабільний склад, тісністосункиміжйогоучасниками, їхцентралізоване під-

465

Розділ ІХ. Злочини проти громадської безпеки

порядкування, єдині для всіх правила поведінки, а також наявність плану злочинної діяльності і чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.

Ознаками зовнішньої стійкості злочинної організації можуть бути встановлення корупційних зв’язків в органах влади, наявність каналів обміну інформацією щодо діяльностіконкурентівпозлочинномусередовищу, створеннянелегальних(тіньових) страхових фондів та визначення порядку їх наповнення й використання тощо.

Набуття організованою групою крім ознак внутрішньої ще й ознак зовнішньої стійкості (за наявності ієрархічної побудови та мети вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів), як правило, свідчить про те, що ця група трансформувалась у злочинну організацію (п. 11 зазначеної ППВСУ).

6.Структура злочинного об’єднання – це його внутрішня побудова, яка визначається відповідною конфігурацією і змістом стійких зв’язків учасників об’єднання та забезпечує психологічну єдність і стабільність останнього.

Ієрархічність злочинної організації полягає упідпорядкованості учасників останньоїорганізаторуізабезпечує певнийпорядоккеруваннятакимоб’єднанням, атакож сприяє збереженню функціональних зв’язків та принципів взаємозалежності його учасників або структурних частин при здійсненні спільної злочинної діяльності

(п. 12 зазначеної ППВСУ).

7.Метою ст. 255 КК є адекватне реагування на небезпеку з боку злочинних організацій незалежно від їх спрямування вже на початкових етапах, тобто при їх створенні. Створення злочинної організації по суті є закінченим готуванням до злочину, якийзбираються вчинитиїїучасники (див. коментардост. 14 КК). Але, ураховуючи особливу небезпечність злочинних організацій, законодавець передбачив, що саме створення злочинної організації длявчинення одногоабо кількох тяжких абоособливо тяжких злочинів вважається вже закінченим злочином. Створення злочинної організації завжди передує вчиненню її членами інших злочинів.

8.Об’єктивна сторона злочину полягає в таких формах: 1) створення злочинної організаціїдлявчиненнятяжкогочиособливотяжкогозлочину; 2) керівництвотакою організацією; 3) участь у ній; 4) участь у злочинах, вчинюваних такою організацією;

5)організація зустрічі (сходки) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення плану й умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об’єднань злочинних організацій або організованих груп; 6) керівництво цією зустріччю (сходкою); 7) сприяння такій зустрічі (сходці).

9.Створення злочинної організації слід розуміти як сукупність дій з організації (формування, заснування) стійкого злочинного об’єднання для заняття злочинною діяльністю. Зазначенідіїзасвоїмзмістомблизькідодійзорганізаціїзлочинуівключають підшукання співучасників, об’єднання їхніх зусиль, детальний розподіл між ними обов’язків, складення плану, визначення способів його виконання. Проте основною метою організатора такої організації є утворення стійкого об’єднання осіб для заняття злочинноюдіяльністю, забезпеченнявзаємозв’язкуміждіямивсіхучасниківостаннього, упорядкування взаємодії його структурних частин (п. 4 зазначеної ППВСУ).

10.Злочинну організацію слід вважати утвореною (створеною), якщо після досягнення особами згоди щодо вчинення першого тяжкого чи особливо тяжкого зло-

466

Стаття 255

чину, але до його закінчення об’єднання набуло всіх обов’язкових ознак такої організації. При цьому не має значення, передувала набуттю об’єднанням ознак злочинної організаціїстадіяйогоіснуванняякорганізованоїгрупичизазначенаорганізаціябула одразу створена як така.

Якщоперший, атакожнаступнізлочинибуливчиненідонабуттяоб’єднаннямусіх обов’язкових ознак злочинної організації, ці злочини за наявності до того підстав необхідно кваліфікувати як такі, що вчинені організованою групою (абзаци 2 і 3 п. 10

зазначеної ППВСУ).

11.У випадках, коли винному не вдалося створити злочинну організацію, його дії необхідно розглядати як готування до створення злочинної організації або замах на її створення і відповідно кваліфікувати за статтями 14 або 15 і ст. 255 (див. коментар до статей 14, 15 і 16 КК).

12.Злочинна організація створюється для вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину (див. коментар до частин 4 і 5 ст. 12 КК). Це може бути як конкретно (точно) визначений злочин, так і конкретно (точно) не визначений тяжкий або особливо тяжкийзлочин. Створеннягрупидлявчиненнязлочинуневеликоїтяжкостіабосередньої тяжкості (див. коментар до частин 2 і 3 ст. 12 КК), а також керівництво такою групою, або участь у ній, або участь у злочинах, вчинюваних такою групою, не тягне за собою відповідальності за ст. 255 КК.

13.Керування злочинною організацією полягає у вчиненні сукупності дій, спрямованих на управління їх функціонуванням як стійких об’єднань осіб (забезпечення існування, відповідногорівняорганізованості, дотриманнязагальнихправилповедінки і дисципліни; вербування нових учасників, розподіл або перерозподіл між ними функціональних обов’язків; планування конкретних злочинів і злочинної діяльності

вцілому; організація заходів щодо прикриття останньої; удосконалення структури об’єднання) та здійснення ними злочинної діяльності (визначення її мети і напрямів, конкретних завдань об’єднання, його структурних частин або окремих учасників, координація їхніх дій; ініціювання здійснення певного виду злочинної діяльності чи вчинення конкретних злочинів тощо).

Зазначені дії організаційного характеру можуть здійснюватись у формі віддання наказів, розпоряджень, давання доручень, проведення інструктажів, прийняття звітів про виконання тих чи інших дій, застосування заходів впливу щодо учасників злочинного об’єднання за невиконання наказів і доручень або порушення встановлених у ньому правил поведінки (п. 5 зазначеної ППВСУ).

14.Забезпеченняфінансуваннязлочинноїдіяльностічизлочинноїорганізаціїможе полягати і в організації постачання їй коштів іншими особами, і в безпосередньому його здійсненні. У такий спосіб кошти можуть спрямовуватись на фінансування витрат, пов’язаних як із функціонуванням організованої групи чи злочинної організації (придбання автотехнічних засобів, зброї чи іншого майна, оренда приміщення, виплата коштів членам цих об’єднань за виконання відповідних функцій, а також винагороди виконавцям та іншим співучасникам злочинів, підкуп представників влади, здійснення розвідувальних заходів, вкладення коштів у незаконну підприємницьку діяльність тощо), так і зі вчиненням конкретного злочину (абз. 1 п. 6 зазначеної ППВСУ).

467

Розділ ІХ. Злочини проти громадської безпеки

15.Організаціяприховуваннязлочинноїдіяльностіабозлочинноїорганізаціїможе полягати у координації дій щодо: легалізації (відмивання) доходів, одержаних зазначеним об’єднанням злочинним шляхом; підкупу осіб, уповноважених на виконання функцій держави; створення умов для проникнення учасників цих об’єднань до органів влади з метою забезпечити безпеку злочинної діяльності та виїзду учасників такої діяльності за межі регіону чи країни; збуту предметів, здобутих злочинним шляхом; маскування слідів злочину; фізичного знищення потерпілих чи свідків, а також тих співучасників, які могли б виступити як свідки. Таке приховування є специфічною формою пособницької діяльності.

У разі, коли приховування, на організацію якого були спрямовані дії особи, саме по собі утворює склад окремого злочину (наприклад, убивство, знищення чи пошкодженнямайна, даванняхабара, легалізація(відмивання) доходів, здобутихзлочинним шляхом) і це охоплювалось умислом такої особи, її дії необхідно додатково кваліфікувати ще й як організацію відповідного злочину (п. 7 зазначеної ППВСУ).

16.Якщо конкретні дії організаційного характеру (організація відповідного стійкогозлочинногооб’єднанняабокеруванняним) засвоїмиознакамиутворюютьсамостійний склад злочину, то особу, яка їх вчинила, треба визнавати виконавцем такого злочину, а її дії додатково кваліфікувати за відповідною статтею Особливої частини

КК(зокрема, за ч. 1 ст. 255, ст. 257) (п. 8 зазначеної ППВСУ).

17.Вступ особи до організованої групи чи злочинної організації (участь у ній) означає надання цією особою згоди на участь у такому об’єднанні за умови, що вона усвідомлювала факт його існування і підтвердила певними діями реальність намірів

(п. 13 зазначеної ППВСУ).

18.Участь у злочинній організації передбачає існування вже створеної злочинної організації. Тутідетьсяпровипадки, колиособанебралаучастіуствореннізлочинної організації, але вступила (увійшла) до злочинної організації, створеної іншими особами. З моменту дачі згоди на вступ (входження) до злочинної організації дії винного розцінюютьсяякзакінченийзлочин– участьузлочиннійорганізації, навітьякщотой, хтовступив узлочинну організацію, і не брав участі увчинених неюзлочинах. Вступ дозлочинної організації тачленство внійєзакінченим злочином зтихміркувань, що сампособіцейфактозначаєнаданнязлочиннійорганізаціїможливостівикористання її учасника згідно з планами злочинної організації. Участь у злочинній організації, поряд зі вступом до неї, може виявлятися в найрізноманітніших діях.

19.Участьузлочинах, вчинюванихзлочинноюорганізацією, маємісцейтоді, коли особа не брала участі у створенні злочинної організації, не вступала до цієї організації, не є її учасником, але взяла безпосередню участь у злочині, скоєному злочинною організацією, тобто була співвиконавцем її злочину.

20.Організація зустрічі (сходки) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об’єднань злочинних організацій або організованих груп – це залучення до зустрічі (сходки), здійснення, розробка плану її підготовки і проведення, згуртування, об’єднання зазначених осіб, їх мобілізація, спрямованість на зустріч (сходку), налагодження, упорядкування зустрічі (сходки) для успішної і ефективної злочинної діяльності. Про поняття органі-

зованої групи див. коментар до ч. 3 ст. 28 КК.

468

Стаття 255

21.Керівництвозазначеноюзустріччю(сходкою) – цеуправліннязустріччю(сходкою) для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинноїдіяльності чикоординації дійоб’єднаньзлочиннихорганізацій або організованих груп.

22.Сприяння зазначеній зустрічі (сходці) – це створення відповідних умов для її організації і здійснення, надання допомоги в цьому, спонукання злочинців до бажання брати участь у зустрічі (сходці) тощо.

23.Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони створення злочинної організації є мета вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а організації, керівництва чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп – мета розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об’єднань злочинних організацій або організованих груп. Мотиви злочину можуть бути різними. У більшості випадків це прагнення до наживи, матеріальної вигоди.

24.Суб’єктомцьогозлочинуможебутибудь-якаособа, якійдовчиненнязлочину виповнилося 16 років.

Особа, якастворилазлочиннуорганізаціюзметоювчиненнятяжкогочиособливо тяжкого злочину або яка керувала такою організацією, підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені злочинною організацією, якщо вони охоплювалися її умислом (див. коментар до ч. 1 ст. 30 КК). Інші учасники злочинної організації підлягають кримінальній відповідальності за участь у ній, а також за вчинені злочинною організацією злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь (див.

коментар до ч. 2 ст. 30 КК).

25.При кваліфікації злочинів, учинених організованою групою або злочинною організацією, суди повинні дотримувати положень ч. 1 ст. 30 КК про умови відповідальності організаторів та учасників таких об’єднань, ураховуючи при цьому, що зазначені умови є неоднаковими і залежать від того, у складі якого об’єднання особа вчиняла злочини – організованої групи чи злочинної організації. Якщо в першому випадку відповідальність настає тільки за злочинні дії осіб, які зорганізувалися, то

вдругому – і за саму організацію для злочинної діяльності, тобто злочинами визнаютьсятакожствореннязлочинноїорганізаціїта(або) вступдонеїбезвідноснодотого, чирозпочалиїїучасникивчинюватиконкретнізлочини. Томузлочини, вчиненіускладі злочинної організації, належить самостійно кваліфікувати за відповідними нормами за сукупністю з нормою, яка передбачає відповідальність за створення такої організації, участь у ній чи у вчинюваних нею злочинах (ч. 1 ст. 255 КК) (п. 15 зазначеної ППВСУ).

26.Необхідно досліджувати докази не лише стосовно конкретних злочинів, а й щодотихознак, яківказуютьнаїхвчиненнясамеорганізованоюгрупоючизлочинною організацією, – щодо виду об’єднання, мети його створення і плану злочинної діяльності, тривалості існування, матеріальної бази, кількісного складу, вербування нових членів, структури та ієрархії об’єднання, наявності в нього корупційних зв’язків, існування певних правил поведінки його членів, розподілу між ними функцій тощо. Умотивувальнійчастинівирокунеобхіднонаводитиданіпроте, колисамеіпротягом

469

Розділ ІХ. Злочини проти громадської безпеки

якого часу було утворено організовану групу чи злочинну організацію, як довго вона функціонувала, відомості про організаторів об’єднання та характер стосунків, які склалися між ними і членами останнього.

Прирозглядібагатоепізоднихсправслідустановлювати, наякомуетапізлочинної діяльності об’єднання набуло ознак стійкого і до якого саме виду воно належить, маючи на увазі, що нерідко об’єднання зазнає таких змін після вчинення ряду злочинів у простих формах співучасті (групою осіб або групою осіб за попередньою змовою) чи трансформується з одного виду в інший (наприклад, декілька організованих груп об’єднуються в злочинну організацію, організована група озброюється і на-

буває ознак банди) (ч. 2 і ч. 3 п. 1 зазначеної ППВСУ).

27.У разі вчинення окремими членами злочинної організації злочинів, які не передбачалися (не охоплювалися) цілями злочинної організації і не входили в плани її діяльності, відповідальності за ці злочини підлягають лише особи, які їх вчинили.

28.Для застосування ч. 2 ст. 255 КК необхідно встановити дві умови: 1) особа, крім організатора і керівника, добровільно заявила про створення злочинної організації або участь у ній та 2) активно сприяла розкриттю злочинної організації.

29.У цій нормі сформульована спеціальна підстава звільнення від кримінальної відповідальності. У зазначених випадках за наявності обставин, передбачених цією нормою закону, суд зобов’язаний звільнити відповідних осіб від кримінальної відпо-

відальності(п. 12 ППВСУ«ПропрактикузастосуваннясудамиУкраїнизаконодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).

30.Добровільність заяви про створення злочинної організації або участь у ній означає вчинення цих дій із різних мотивів, але з власної волі і за усвідомлення об’єктивної можливості і надалі брати у ній участь.

31.Про активне сприяння розкриттю злочинної організації див. коментар до п. 1

ч. 1 ст. 66 КК.

32.Звільнення від кримінальної відповідальності, передбачене ч. 2 ст. 255 КК, необхідно відрізняти як від добровільної відмови співучасників (див. коментар до ст. 31 КК), так і від такої обставини, що виключає злочинність діяння як виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності злочинної організації (див. коментар до ст. 43 КК).

Стаття 256. Сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності

1. Заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій та укриттяїхзлочинноїдіяльностішляхомнаданняприміщень, сховищ, транспортнихзасобів, інформації, документів, технічнихпристроїв, грошей, ціннихпаперів, а також заздалегідь не обіцяне здійснення інших дій по створенню умов, які сприяють їх злочинній діяльності, –

караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

470