NPK_do_KK_Ukrayini_T_2_Tatsiy

Стаття 229

ваногозазначенняабоєнеправомірнимвикористаннямйогорепутації; г) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару як видової назви

(відповідно до ч. 3 ст. 23 зазначеного Закону).

При застосуванні ст. 229 КК також необхідно враховувати зміни в законодавстві, що стосуються співвідношення охорони прав на знаки для товарів та послуг і прав на кваліфіковане зазначення походження товарів, передбачені Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної власності в частині виконання вимог, пов’язаних з вступом України до СОТ» від 10 квітня 2008 р.

№254-VІ (Уряд. кур’єр. – 2008. – 7 трав. (№ 83).

10.Устатті229 ККідетьсяпродіяння, якієпроявомнедобросовісноїконкуренції, неправомірного використання ділової репутації іншої особи. Відповідно до закону неправомірним є використання імені, комерційного (фірмового) найменування, торговельної марки (знака для товарів і послуг), рекламних матеріалів, оформлення упаковки товарів іперіодичних видань, інших позначень без дозволу(згоди) суб’єкта господарювання, який раніше почав використовувати їх або схожі на них позначення у господарській діяльності, що призвело чи може призвести до змішування з діяльністю цього суб’єкта господарювання (див. ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р.).

11.Іншим умисним порушенням права на вказані у ст. 229 КК об’єкти інтелектуальної власності є, наприклад, надання дозволу (видача ліцензії) на використання знака для товарів і послуг чи передача права власності на такий знак іншій особі без згоди решти власників свідоцтва на цей знак (див. ч. 3 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р.). Порушенням прав власника свідоцтва вважається такожвикористання безйогозгодивдоменнихіменах знаків та позначень, указаних у п. 5 ст. 16 цього Закону.

12.Згідно з приміткою до ст. 229 КК матеріальною шкодою у значному розмірі визнається шкода у розмірі від двадцяти до двохсот н. м. д. г. Про визначення одного н. м. д. г. див. п. 16 коментаря до ст. 199 КК.

Під матеріальною шкодою слід розуміти збитки, завдані суб’єкту права інтелектуальноївласностіназнакдлятоварівіпослуг, фірмовенайменування, кваліфіковане зазначення походження товару: 1) втрату або пошкодження майна, наприклад, унаслідокнезаконноговикористаннязнакадлятоварівнанедоброякіснихтоварахіншою особою продукти перестали купуватись споживачами і через деякий час стали не придатними для реалізації; 2) витрати, які зазначений суб’єкт зробив або мусить зробити для відновлення свого порушеного права; 3) неодержані доходи, які суб’єкт міг реально одержати за звичайних обставин, якби його право інтелектуальної власності небулопорушено, зокрема: а) доходи, якінеотриманісуб’єктом, алеотриманівинною особою; б) доходи, які не отримані суб’єктом тому, що зменшився попит на його продукцію внаслідок використання винною особою об’єктів прав інтелектуальної власності на товарах низької якості або з цієї самої причини інші суб’єкти господарювання відмовились від придбання прав на об’єкти інтелектуальної власності. При визначенні розміру збитків може застосовуватись Національний стандарт № 4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності», затверджений Постановою КМУ від 3 жовтня 2007 р. № 1185, про що зазначено у п. 1 цього Стандарту.

371

Розділ VІI. Злочини у сфері господарської діяльності

13.Злочин вважається закінченим із моменту настання наслідків – завдання матеріальної шкоди у значному розмірі.

14.Суб’єктивна сторона злочину – умисел. Мотив і мета можуть бути різними.

15.Суб’єкт злочину – особа, яка досягла 16-річного віку.

16.Під тими самими діями, вчиненими повторно (ч. 2 ст. 229 КК), слід розуміти вчинення цього злочину особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений частинами 1, 2 або 3 цієї статті, і не була за нього засуджена або мала судимість за нього, не знятуінепогашенувустановленомузакономпорядку. Повторністьвідсутня, якщоза раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, установленимизаконом. Увипадкахвчиненняособоюдекількохзлочинів, передбачених ст. 229 КК, перший з яких не має кваліфікуючих ознак, перший злочин кваліфікується за ч. 1 цієї статті, а другий та наступні – за ч. 2 за ознакою вчинення його (їх) повторно (відповідно до п. 9 ППВСУ «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правовінаслідки» від4 червня2010 р. №7). Пропоняттяповторностітакождив. ст. 32

ККі коментар до неї.

17.Про вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 229 КК)

або організованою групою (ч. 3 ст. 229 КК) див. ст. 28 КК і коментар до неї.

18.Матеріальна шкода у великому розмірі (ч. 2 ст. 229 КК) – це двісті і більше, а в особливо великому розмірі (ч. 3 ст. 229 КК) – тисяча і більше н. м. д. г. (згідно з приміткою до цієї статті). При встановленні такої шкоди слід ураховувати наведені вище рекомендації стосовно матеріальної шкоди у значних розмірах.

19.За частиною 3 ст. 229 КК кваліфікуються дії, передбачені частинами 1 або 2

цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища,

тобто з незаконним використанням своїх службових повноважень, які вона мала у зв’язку з виконанням функцій представника влади або організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків. Ознаки службової особи визначені у ст. 18 КК.

20.Незаконне виготовлення та/або збут незаконно виготовлених алкогольних напоїв, тютюнових виробів чи інших підакцизних товарів, поєднані з незаконним використанням чужого знака для товарів і послуг, фірмового найменування чи кваліфікованого зазначення походження товару, кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених статтями 229 і 204 КК.

21.У частині 1 ст. 477 КПК, прийнятого 13 квітня 2012 р., злочин, передбачений ст. 229 КК, віднесений до злочинів, у яких кримінальне провадження здійснюється у формі приватного обвинувачення, тобто може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого.

Стаття 230. Виключена

(Статтю230 «Порушенняантимонопольногозаконодавства» виключеноЗаконом України № 669-ІV від 3 квітня 2003 р.)

372

Стаття 231

Стаття 231. Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю

Умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності, –

караються штрафом від трьох тисяч до восьми тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

(Стаття 231 у редакції законів України № 2252-IV від 16 грудня 2004 р. та

№4025-VІ від 15 листопада 2011 р.)

1.Об’єкт злочину – суспільні відносини у сфері охорони комерційної та банківської таємниці. Додатковий об’єкт – право інтелектуальної власності.

2.Предметом злочину є відомості, що становлять комерційну або банківську таємницю.

Комерційна таємниця – відомості, пов’язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта господарювання, які не є державною таємницею, але розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб’єкта господарювання (ч. 1 ст. 36 ГК). Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб’єктом господарювання відповідно до закону.

Комерційноютаємницеюєінформація, якаєсекретноювтомурозумінні, щовона в цілому чи у певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, узв’язкузциммаєкомерційнуцінністьтабулапредметомадекватнихіснуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію (ст. 505 ЦК).

Передусім комерційна таємниця охороняється в галузі впровадження досягнень науково-технічногопрогресу. Такоютаємницеюможутьбутийінші«секрети» суб’єктів господарювання: відомості провиробництво, планирозвиткупідприємства, фінанси, стан ринку, партнерів, переговори, контракти тощо.

Комерційноютаємницеюнеможутьбутитівідомості, яківідповіднодозаконуне можуть бути віднесені до комерційної таємниці (ч. 2 ст. 505 ЦК). Зокрема, згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» від 2 грудня 2010 р. № 2735-VI (ОВУ. – 2010. – № 101. – Ст. 3602), для цілей цього Закону не вважаються персональними даними або комерційною таємницею суб’єктів господарювання будь-які відомості: 1) що дають змогу ідентифікувати відповідну продукцію та осіб, що є її виробниками, імпортерами та розповсюджувачами; 2) про властивості безпечності продукції, в тому числі дані про характер ризиків, пов’язанихізспоживаннямвідповідноїпродукції(користуваннямнею), тазаходи, яких необхідно вжити споживачам (користувачам) для запобігання таким ризикам;

373

Розділ VІI. Злочини у сфері господарської діяльності

3) прозаходи, вжиті, втомучислісуб’єктамигосподарюваннязавласноюініціативою, з метою запобігання ризикам, які становить продукція, характер та тривалість таких заходів; 4) що містяться в декларації про відповідність продукції; 5) що не можуть бути віднесені до інформації з обмеженим доступом; 6) що відповідно до законодавства не є персональними даними.

Водночас існує Перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці, передбачений Постановою КМУ від 9 серпня 1993 р. № 611 (Зібрання постанов Уряду України. – 1993. – №12. – Ст. 269). Донього, зокрема, входять: а) установчідокументи, документи, щодозволяютьзайматисяпідприємницькоюігосподарськоюдіяльністю і її окремими видами; б) інформація за всіма встановленими формами державної звітності; в) дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів; г) відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому і за професіями та посадами, а також про наявність вільних робочихмісць; д) документипросплатуподатківіобов’язковихплатежів; е) інформація про забруднення навколишнього середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків; є) документи про платоспроможність; ж) відомостіпроучастьпосадовихосібпідприємствавкооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях і інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю; з) відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню. В інтересах боротьби зі злочинністю, здійснення правосуддя, дотримання податкового й антимонопольного законодавства законом визначається коло осіб, які мають доступ до комерційної таємниці.

Банківською таємницею визнається інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку (див. ст. 60 Закону Укра-

їни «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. зі змінами, внесеними до цієїстаттіЗакономУкраїнивід15 лютого2011 р. №3024-VI // ВВРУ. – 2000. – №5–6. –

Ст. 30; 2011. – № 36. – Ст. 362). Банківською таємницею, зокрема, є: 1) відомості про банківськірахункиклієнтів, утомучислікореспондентськірахункибанківуНБУ; 2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; 3) фінансово-економічний станклієнтів; 4) системи охоронибанкутаклієнтів; 5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи – клієнта, її керівників, напрямидіяльності; 6) відомостістосовнокомерційноїдіяльностіклієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційнаінформація; 7) інформаціящодозвітностіпоокремомубанку, завинятком тієї, що підлягає опублікуванню; 8) коди, що використовуються банками для захисту інформації. Також становитьбанківську таємницю інформація пробанкичиклієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду або яка отримана НБУ відповідно до міжнародного договору або за принципом взаємності від органу банківського нагляду іншої держави для використання з метою банківського нагляду або запобіганнялегалізації (відмиванню) доходів, одержанихзлочиннимшляхом, чифінансуванню тероризму. Положення ст. 60 Закону не поширюються на інформацію, яка підлягає опублікуванню.

374

Стаття 231

Порядокрозкриттябанківськоїтаємницівстановленийуст. 62 зазначеногоЗакону та постанові Правління НБУ «Про затвердження Правил зберігання, захисту, використаннятарозкриттябанківськоїтаємниці» від14 липня2006 р. №267 (ОВУ. – 2006. –

№ 32. – Ст. 2330).

Згідно зі ст. 91 Закону України «Про банки і банківську діяльність» з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора відомості про фінансовийстанбанку, боржників, якіпорушилистрокивиконаннязобов’язаньперед банком, вимоги банку до боржників, які порушили строки виконання зобов’язань перед ним, перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю.

При практичному встановленні кола відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, слід також брати до уваги, що комерційна та банківська таємниця є інформацією з обмеженим доступом, тому на неї поширюються ті законодавчі приписи, які стосуються інформації з обмеженим доступом у цілому. Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. у редакції Закону від 13 січня 2011 р. № 2938-VI (ВВРУ. – 2011. – № 32. – Ст. 313), інформація провплив товару (роботи, послуги) на життя та здоров’я людини не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом, як і ті відомості, що зазначені у ч. 4 ст. 21 цього Закону. Подібні обмеження можуть передбачатися і в інших законах України, наприклад, неможебутивіднесена доінформації зобмеженим доступомінформація, зазначена у ч. 2 ст. 16 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011 р. № 3206-VI (ОВУ. – 2011. – № 44. – Ст. 9).

3.Об’єктивна сторона злочину може виражатися у двох формах. У першій формі – це вчинення дій, спрямованих на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю. При вчиненні злочину в другій формі об’єктивну сторону характеризують: а) дії – незаконне використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю; б) наслідок – істотна шкода суб’єктугосподарської діяльності; в) причинний зв’язок між діями та наслідком. У цілому склад злочину, передбаченого ст. 231 КК, є формально-матеріальним.

4.Стаття231 ККвстановлюєвідповідальність забудь-якідії, спрямованінаотри-

мання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, будь-яким протиправним способом. Наприклад, викрадення, підкуп, погрози або шантаж щодо осіб, що володіють комерційною або банківською таємницею, чи їх близьких, перехопленняінформації взасобах зв’язку, незаконне ознайомлення здокументами абоїх копіювання, використання спеціальних технічних засобів для підслуховування, проникнення в комп’ютерні системи тощо. У будь-якому випадку вчинення таких дій

увинної особи відсутні законні підстави для одержання відомостей. Неправомірним збиранням відомостей, що становлять комерційну таємницю,

вважається добування протиправним способом зазначених відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб’єкту господарювання (ч. 2 ст. 36 ГК).

Злочин (у першій формі) визнається закінченим із моменту вчинення особою дій, спрямованих на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, незалежновідтого, чиотрималавонацівідомостіфактично. Самідіїмають безпосередню спрямованість на здобуття відомостей у місці вчинення злочину. Підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або

375

Розділ VІI. Злочини у сфері господарської діяльності

змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення цього злочину кваліфікуються як готування до злочину за ч. 1 ст. 14

іст. 231 КК.

5.Незаконним використанням комерційної таємниці є впровадження у вироб-

ництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до закону комерційну таємницю (ч. 5 ст. 36 ГК). Згідно зі ст. 19 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р. (ВВРУ. – 1996. – № 36. – Ст. 164), неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення господарської діяльності без дозволу уповноваженої на те особи відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.

Востанньому визначенні слід відзначити: а) використання законодавцем більш широкого поняття – господарська діяльність, яке включає в себе підприємницьку діяльність; б) відсутність слів «неправомірно здобутих», які були виключені із цього визначення Законом України від 18 грудня 2008 р. № 689-VI (ВВРУ. – 2009. – № 15. – Ст. 204). Таким же чином можуть незаконно використовуватися відомості, що становлять банківську таємницю.

Привстановленнінезаконностітакоговикористаннянеобхідновраховуватиособливості правових режимів комерційної та банківської таємниці. Зокрема, майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором. Це: а) право на використання комерційної таємниці; б) виключне право дозволяти використання такої таємниці; в) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці; г) інші права інтелектуальної власності, встановлені законом (ст. 506 ЦК). Строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю обмежується строком існування сукупності ознак комерційної таємниці, установлених законом. Правовий режим банківської таємниці встановлюється згідно із законом з метою охорони прав та законних інтересів клієнтів банку – будь-яких фізичних чи юридичних осіб, що користуються послугами банку. Правомірність дійпрацівників банку таіншихосіб із відомостями, що становлять банківську таємницю, вирішальним чином залежить від наявності дозволу клієнтів банку, крім випадків вчинення ними дій на виконання вимог закону.

Важливою особливістю ст. 231 КК єте, щовнійпоняття «використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю», по-перше, має два різних значення: у першій формі вчинення злочину – це мета дій (обов’язкова ознака суб’єктивної сторони злочину), а у другій формі – це обов’язкова ознака об’єктивної сторони злочину; по-друге, має різний зміст. Відмінність змістів випливає із різної правової природи порушень закону, які мають місце при вчиненні злочину в першій та другій формах.

Зокрема, поняття «використання» у другій формі вчинення злочину має більш вузький зміст. Це викликано тим, що йдеться саме про дію, якою порушується правовий режим комерційної або банківської таємниці. Це означає, що при встановленні

376

Стаття 231

незаконностіцієїдіїнеобхіднозвертатисядозаконодавчихположень, напідставіяких ці режими фактично існують і якими вони визначаються. Більше того, у ст. 231 КК передбачається відповідальність за такі порушення цих правових режимів, які заподіюють істотну шкоду лише суб’єкту господарської діяльності. Саме цей аспект визначає характер та ступінь суспільної небезпечності цих дій, яка, у свою чергу, зумовила використання законодавцем конструкції матеріального складу злочину (обов’язковенастаннянаслідку) длядругоїформивчиненняцьогозлочину. Крімтого, оскільки уцихвипадках ідеться лишепропорушення певногопорядку використання комерційної або банківської таємниці, то з цього випливає ще один висновок – про неможливість кваліфікації заст. 231 ККдій, уякихвідсутні ознакипорушеннятакого порядку, наприклад використання таких відомостей при вчиненні вимагання (ст. 189 КК) чи деяких інших злочинних дій. Не охоплюється другою формою і таке використання зазначених відомостей, яке заподіяло істотну шкоду не суб’єкту господарської діяльності, а іншій юридичній або фізичній особі або суспільству чи державі.

Більш широкий зміст має поняття використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, у першій формі вчинення розглядуваного злочину. При вчиненні дій, спрямованих на отримання таких відомостей, використання як їх мета охоплює собою: а) незаконне використання у вищезазначеному смислі, тобто з порушенням установленого законом порядку їх використання; б) інше використання, наприклад, особа вчинює дії, спрямовані на отримання відомостей про банківські вклади фізичних осіб з метою використати ці відомості лише проти інтересів фізичних осіб: для їх шантажу, вчинення пограбування чи розбійного нападу тощо. З цим пов’язана особливість характеру суспільної небезпечності цих дій, яка виявляється в тому, що саме по собі самовільне ознайомлення сторонньої особи зі змістом зазначених відомостей створює реальну можливість тіньового неконтрольованого поширення та використання відомостей для заподіяння шкоди фізичним чи юридичнимособам, суспільствучидержаві. Ураховуючице, законодавецьвикористав конструкцію формального складу стосовно вчинення цього злочину в першій формі (настання наслідку не є обов’язковим).

Істотна шкода суб’єкту господарської діяльності – це оціночне поняття, що означаєнеобхідність укожномуконкретномувипадкувчиненнязлочинуізурахуванням конкретних обставин справи встановлювати істотність шкоди, заподіяної незаконним використанням відомостей, які становлять комерційну або банківську таємницю. Така шкода може бути майновою (втрата або пошкодження майна, додаткові витрати або неодержані доходи) або виступати в інших формах (наприклад, шкода діловій репутації суб’єкта господарювання). Крім того, при встановленні шкоди слід ураховувати особливості законодавчих визначень комерційної та банківської таємниці, зокрема те, що комерційна таємниця за визначенням нерозривно пов’язана із можливістю заподіяння шкоди лише суб’єкту господарювання, а для банківської таємниці заподіяння такої шкоди є лише одним із можливих варіантів. Тому у випадках незаконного використання відомостей, що становлять банківську таємницю, істотна шкода, заподіяна суб’єкту господарської діяльності, може виражатися: а) у шкоді суб’єкту господарської діяльності, який користувався послугами конкретного банку (виступав його клієнтом); б) у шкоді самому банку як суб’єкту господарювання, на-

377

Розділ VІI. Злочини у сфері господарської діяльності

приклад у випадках, коли незаконні дії працівників банку викликали масовий відтік коштів із банку і банкрутство банку. У разі коли істотна шкода заподіяна лише фізичним особам, які користувалися послугами банку (виступали їх клієнтами), ст. 231 КК незастосовується, адіївинногоможутьбутикваліфіковані заст. 182 ККякнезаконне використання конфіденційної інформації про особу без її згоди.

Злочин, вчинений у другій формі, є закінченим із моменту завдання істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності.

6.Суб’єктивна сторона злочину визначається по-різному залежно від форм вчинення злочину. У першій формі – це: а) прямий умисел на вчинення дій, спрямованих на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю; б) спеціальна мета – розголошення або інше використання цих відомостей.

Удругій формі – прямий умисел на незаконне використання зазначених відомостей і умисел або необережність щодо заподіяння істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності.

7.Суб’єкт злочину – особа, яка досягла 16-річного віку.

8.У частині 1 ст. 477 КПК, прийнятого 13 квітня 2012 р., злочин, передбачений ст. 231 КК, віднесений до злочинів, у яких кримінальне провадження здійснюється у формі приватного обвинувачення, тобто може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого.

Стаття 232. Розголошення комерційної або банківської таємниці

Умиснерозголошеннякомерційноїабобанківськоїтаємницібеззгодиїївласника особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності, –

караєтьсяштрафомвідоднієїтисячідотрьохтисячнеоподатковуванихмінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

(Стаття 232 в редакції законів України № 2252-IV від 16 грудня 2004 р. та

№4025-VІ від 15 листопада 2011 р.)

1.Об’єкт злочину – суспільні відносини у сфері охорони комерційної та банківської таємниці. Додатковий об’єкт – право інтелектуальної власності.

2.Предмет злочину – комерційна та банківська таємниця. Пропоняття комерційної та банківської таємниці див. коментар до ст. 231 КК.

3.Об’єктивну сторону цього злочину характеризують: а) діяння – розголошення комерційної або банківської таємниці без згоди її власника; б) наслідок – істотна шкодасуб’єктугосподарської власності; в) причиннийзв’язокміждіянням танаслідком.

4.Під розголошенням відомостей слід розуміти передачу їх без згоди власника хоча б одній особі, що не володіла такою таємницею. Розголошення може бути здійснене в будь-який спосіб – усно, письмово, із використанням засобів зв’язку, друкованих або інших засобів масової інформації, комп’ютерних мереж тощо.

378

Стаття 232

Розголошенням комерційної таємниці визнається ознайомлення з цими відомостями іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб’єкту господарювання (ч. 3 ст. 36 ГК).

Не може визнаватися злочином розголошення комерційної або банківської таємниці, яке особа здійснює відповідно до вимог закону. Зокрема, згідно зі ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. інформація щодо юридичнихтафізичнихосіб, якаміститьбанківську таємницю, розкриваєтьсябанками: 1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації; 2) за рішенням суду; 3) органам прокуратури України, СБУ, МВС, Антимонопольного комітету України – на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу; 4) органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу щодо наявності банківських рахунків; 5) центральному органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу на його запит щодофінансовихоперацій, пов’язанихзфінансовимиопераціями, щосталиоб’єктом фінансового моніторингу (аналізу) згідно із законодавством щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, а також учасників зазначених операцій; 6) органам державної виконавчоїслужбинаїхписьмовувимогузпитаньвиконаннярішеньсудівтарішень, щопідлягаютьпримусовомувиконаннювідповіднодоЗаконуУкраїни«Провиконавче провадження», стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи, фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності. Довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників надаються банком особам, зазначеним власником рахунка (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам по справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів). Банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта.

НБУ відповідно до міжнародного договору України або за принципом взаємності маєправонадатиінформацію, отримануприздійсненні нагляду задіяльністю банків, органу банківського нагляду іншої держави, якщо є гарантії того, що надана інформація буде використана виключно з метою банківського нагляду або запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, чи фінансуванню тероризму. Крім того, для практичного застосування ст. 232 КК важливе значення має доповнення до ст. 61 зазначеного Закону, внесене Законом України від 15 лютого 2011 р. № 3024-VI (ВВРУ. – 2011. – № 36. – Ст. 362), згідно з яким банк має право надавати інформацію, яка містить банківську таємницю, приватним особам та організаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку відповідно до укладених між такими особами (організаціями) та банком договорів за умови, що передбачені договорами функції та/або послуги стосуються діяльності банку, яку він здійснює відповідно до ст. 47 цього Закону.

5. Обов’язковоюознакоюоб’єктивноїстороницьогозлочинуєзавданняістотної шкодисуб’єктугосподарськоїдіяльності(власникукомерційноїабобанківської таємниці), яка перебуває в причинному зв’язку з розголошенням таємниці. Така шкода

379

Розділ VІI. Злочини у сфері господарської діяльності

визначається, яківст. 231 КК, кожногоразузурахуваннямусіхобставинсправи. Вона може бути майновою, наприклад у виді значних матеріальних збитків, які завдані суб’єктугосподарськоїдіяльностіівикликаніспадомвиробництва, необхідністюйого переорієнтування, зменшеннямклієнтуритощо, абовиступативіншихформах. Уразі коли істотна шкода заподіяна лише фізичним особам, які користувалися послугами банку (виступали їх клієнтами), ст. 232 КК не застосовується, а дії винного можуть бути кваліфіковані за ст. 182 КК як незаконне поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди (див. також коментар до ст. 231 КК).

6.Злочин вважається закінченим із моменту заподіяння істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності.

7.Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що розголошує комерційну або банківську таємницю, і бажає цього. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони виступає мотив – корислива або інша особиста заінтересованість. Корисливий мотив пов’язаний із прагненням особи одержати матеріальну вигоду. Інші особисті мотиви – це, наприклад, помста, заздрість, образа, родинні чи товариські спонукання, бажання догодити іншій людині тощо. Щодо наслідків у вигляді істотної шкоди вина може бути як у формі умислу, так і необережності.

8.Суб’єкт злочину – особа, яка досягла 16-річного віку і якій комерційна або банківськатаємницясталавідомоюузв’язкузпрофесійноюабослужбовоюдіяльністю. Цеозначає, щозазначенівідомостібуливвіреніособіабодонихвонамаладоступ при виконанні професійних чи службових обов’язків і у зв’язку з цим на неї покладався обов’язок не розголошувати відомості стороннім особам. Це можуть бути як звичайні працівники чи службові особи банків чи інших господарських організацій, так й інші особи, що здійснювали професійну чи службову діяльність, наприклад нотаріуси, аудитори, працівники прокуратури, досудового слідства, податкових органів, суду. Зазначеніособиєсуб’єктамицьогозлочинутакожутихвипадках, коливони хоч і звільнилися з роботи чи служби, проте зобов’язані не розголошувати комерційну чи банківську таємницю, яка стала їм відомою до їх звільнення.

9.Злочин, передбачений ст. 232 КК, необхідно відмежовувати від незаконного розголошення у будь-якому вигляді інформації, яка відповідно до закону надається спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади із спеціальним статусом зпитаньфінансового моніторингу, особою, якій цяінформація сталавідома

узв’язку з професійною або службовою діяльністю (ч. 2 ст. 2091 КК). Ці злочини відрізняються за їх предметом, об’єктивними та суб’єктивними ознаками. Разом із тим заст. 2091 ККінформація може включати всебе такожтуінформацію, яка єкомерційною або банківською таємницею, що вказує на можливість конкуренції зазначених норм КК. У таких випадках вчинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 2091 КК, у якій передбачена відповідальність за більш тяжкий злочин.

У зв’язку з цим потрібно також ураховувати, що, згідно зі ст. 12 Закону України «Прозапобіганнятапротидіюлегалізації(відмиванню) доходів, одержанихзлочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» від 28 листопада 2002 р. (у редакції Закону України від 18 травня 2010 р. № 2258-VI), суб’єкт первинного фінансового моніторингу, йогопосадові особи таінші працівники ненесутьдисциплінарної, адміністра-

380