1. Викладання гуманітарних та соціально-економічних дисциплін у вищих навчальних закладах України

Інструктивний лист «Про розробку освітньо-професійних програм вищої освіти за відповідним професійним спрямуванням» Міністерства освіти України №1/9-18 від 18.02.94 p.). Дві соціально політичні дисципліни:

•    соціологія (соціальна дисципліна)

•    політична (політична дисципліна)

•    інші дисципліни (галузеві наукові звання дисципліни в межах соціології й політології)

Викладання цих дисциплін регламентується навчальним процесом у вузах в документі, інструктивними листами „про розробку освітньо професійної програми вищої освіти за відповідним професійним спрямуванням”. Цей лист включає в себе обов’язкові гуманітарні та соціально економічні дисципліни які вивчаються у всіх вузах на рівні бакалавра. •   Історія України – 108; 2

•    Ділова українська мова – 54; 1 (Українська мова)

•    Українська і зарубіжна культура – 108; 2 (культурологія – 54; 1)

•    Філософія – 108;2 (філософія – 162;3)

•    Основи психології і педагогіки – 54;1

•    Релігієзнавство – 54;1

•    Основи економічної теорії – 108;2 (економічна теорія)

•    Політологія – 108;2

•    Основи права – 54;1 (правознавство – 71;1,5)

•    Соціологія – 54;1

•    Іноземна мова та фізичне виховання

Студент працює 9 годин щоденно протягом 6-ти днів на тиждень. 72 години аудиторних занять, від 18 до 36 годин самостійна робота.

2. Місце методики викладання соціально-політичних дисциплін у системі педагогічних та сп наук

Об’єкт методики викладання СПД – є навчальний процес із СПД. Методика зв’язана з педагогікою.  Педагогіка – це наука про освіту, навчання, виховання людини і складається з двох частин: •    з теорії освіти та навчання (дидактика)

•    теорія виховання

Освіта – це процес і результат засвоєних систематичних знань, вмінь і навичок. Навчання – основний шлях отримання освіти

Педагогіка використовує інструментарій для розкриття змісту СПД у навчальному процесі, інструментарій – це методи і засоби викладання, певні форми.

3. Предмет методики викладання спд. Класифікація методик викладання гуманітарних та соц-ек дисциплін

СПД – це наука про цілі, зміст, форми, методи і засоби викладання СПД. Методи викладання і навчання є важливою складо­вою предмета методики викладання соціально-гумані­тарних дисциплін. Від методів навчання значною мірою залежать не тільки обсяг та глибина набутих студентами знань, сформованість у них професійних умінь і навичок, а й розвиток їхнього творчого мислен­ня, інтелектуальний розвиток загалом.

Класифікація методик викладання СПД:

•    загальна методика (викладання всіх соціально-економічних дисциплін)

•    особлива методика (викладання окремої дисципліни)

•    часткова методика (викладання окремих тем, розділів тієї чи іншої дисципліни)

4. Наукові засади методики викладання соціально-політичних дисциплін

Наукові засади викладання СПД – це ті вимоги які висувають інші науки до викладання. Розрізняють такі наукові засади:

методологічна (вимоги які висуває до викладання філософія як методологія, а в філософії це принцип філософського методу пізнання полягає: 

1)розглядати процеси і явища суспільного життя у взаємозв’язках і взаємообумовленостях; 2)розгляд явищ і процесів суспільного життя в розвитку;

3)розгляд практики як критерію істини

4) конкретність істини ( абстрактної істини не існує)

•    науково-педагогічна (це ті вимоги які висуває педагогіка до викладання, принципи дидактики у вищій школі:

1)    науковість

2)    зв’язку теорії з практикою, практичного досвіду з наукою 3)    системність і послідовність в підготовці фахівців 4)    свідомість, активність і самостійність студентів у навчанні 5)    поєднання індивідуального пошуку знань з навчальною роботою 6)    абстрактне мислення, поєднання з наочністю у викладанні 7)    принцип міцності засвоєння знань

•    логічна (ті вимоги які висуває логіка до викладання: 1) забезпечення послідовного вивчення соціально економічних дисциплін 2) забезпечення логічної послідовності кожної окремої дисципліни 3) дотримання законів логіки у викладенні

•    психолого-педагогічна (ті вимоги які висуває психологія до викладання: 1)    врахування особливостей психології студентів

2)    врахування психологічних особливостей праці викладача 3)    врахування психологічних особливостей спілкування викладача і студентів 4)    врахування психологічних особливостей сприйняття знань

5. Основні принципи дидактики у вищій школі

1. науковість

2)    зв’язку теорії з практикою, практичного досвіду з наукою 3)    системність і послідовність в підготовці фахівців 4)    свідомість, активність і самостійність студентів у навчанні 5)    поєднання індивідуального пошуку знань з навчальною роботою 6)    абстрактне мислення, поєднання з наочністю у викладанні 7)    принцип міцності засвоєння знань

6. Значення категорії педагогічної цілі для методики викладання СПД. Цілі викладання СПД.

Ціль викладання або педагогічна ціль – це категорія педагогіки, яка позначає кінцевий результат навчального процесу, тобто те що потрібно отримати по закінченню навчального процесу в цілому.

 Категорія є визначальною в педагогічному та навчальному процесі. Педагогічна ціль визначає інші складові навчального процесу: •    Зміст

•    Форми

•    Методи

Ціль – це є набуття студентами знань чи розвитку їх мислення

7. Функції, форми і засоби викладання соціально-політичних дисциплін(загальна характеристика)

Функції викладання  - це основні напрями впливу діяльності викладача на студентів: • Пізнавальна – студенти отримують знання.

• Навчальна – викладач не дасть того що студент зможе прочитати в підручнику

• Установча (методична) – викладач дає певні настанови студентам.

• Виховна – викладач виховує студентів

• Контрольна – іспити і заліки

Форми навчання:

• аудиторні (лекції, консультації, іспити, заліки, семінарські заняття) • поза аудиторні (основна форма самостійної роботи студентів) поділяється на:

- навчально-дослідницька - науково-дослідницька

Засоби викладання:

- навчальна, наукова і методична література

- фактичний матеріал

- засоби наочності і технічні засоби навчання

- публіцистика, твори художньої літератури і мистецтва

8. Поняття методу навчання. Класифікація методів навчання, які застосовуються у навчальному процесі

Метод навчання – це спосіб діяльності викладача і студентів за допомогою якого досягається оволодіння знаннями, вміння і навичками студентів, розвиваються їх здібності.

Підстави які лежать в класифікації методів навчання.

Класифікація методів навчання:

1. За джерелами отримання знань: (3 групи)

- словесні (лекції, бесіди, робота студента з книгою)

- наочні (ті що реалізуються шляхом)

- практичні (спрямовані на формування навичок і вмінь. Напркл: лабораторні роботи, практика) 2. Залежно від характеру дидактичних завдань:

- методи набуття нових знань (лекції, робота студента з книгою)

- методи закріплення знань

- методи формування вмінь та навичок

- методи перевірки та оцінки знань (контрольні роботи, іспити, заліки)

3. Залежно від суб’єкта викладання:

- методи викладання (вчитель)

- методи навчання (студент)

4. Класифікація методів виховання:

- метод переконання

- заохочення - покарання 5. Класифікація за характером і рівнем пізнавальної діяльності студента:

- пояснювально-ілюстративний метод

- проблемний метод (частково-науковий і дослідницький – це різновиди)

9. Проблемне навчання та його особливості у навчальному процесі з СПД (Шляхтун)

Класифікація за характером і рівнем пізнавальної діяльності студента: - пояснювально-ілюстративний метод

- проблемний метод (частково-науковий і дослідницький – це різновиди) Студентам повідомляються не тільки повні знання, а й шляхи отримання цих знань – це проблемний метод (сприяє розвитку мислення студента)

Перевагою пояснювально-ілюстративного методу є його економічність (натомість проблемний – постановка проблеми, певний час для розкриття проблеми, тощо), а недоліком є те, що він не спрямований на розвиток мислення студентів.

Недоліком проблемного методу є те, що він не економний.

Чинники, які впливають на використання то чи іншого методу навчання:

1. Зміст тем, що вивчається

2. Рівень підготовки студентів (чи вищий рівень підготовленості студентів тим більш залучається проблемний метод)

3. Форми навчання (денне, заочне чи вечірнє)

4. Профіль вузу, факультету, спеціальності

5. Час що відводиться на викладання матеріалу

6. Організаційна форма навчання

7. Особистість викладача, педагогічна майстерність

Проблемне навчання характеризується 3 основними категоріями:

1. Проблема 2. Проблемна ситуація

3. Прийоми створення проблемної ситуації

Проблема – це знання про не знання

Розрізняють проблему наукову (проблема яка не вирішена наукою, суб’єктом цієї проблеми є

суспільство) Навчальна – це та проблема яка в науці вирішена а студент не знає

10. Проблемна ситуація та особливості її прояву на заняттях із соціально-політичних дисциплін

Проблемна ситуація – це інтелектуальне утруднення, яке полягає у тому що наявних у студента знань не достатньо для вирішення проблеми.

Форми і постановки проблеми є питання (особливість питання – є альтернативні відповіді)

Проблема

- формулюються питання

- гіпотези Прийоми створення проблемних ситуацій. Проблемну ситуацію на зайняттях з СПД можна

створити шляхом:

- співставлення буденного уявлення і наукового поняття (вони ніколи не бувають тотожними)

- співставлення теоретичного положення і його практичної реалізації (теорія і практика ніколи не

тотожні)

11. Значення зв'язку викладання СПД з профілем підготовки спеціалістів

Вища освіта – професійно орієнтована – полягає в тому, що в результаті його отримання

студенти набувають певного фаху.

ВО назив. освітньою тому, що в процесі її набуття формується певний рівень культури студентів

як майбутніх фахівців. сюди включають загальноосвітні предмети.

може скластися враження про непридатність СПД на непрофільних спеціальностей. Необхідно

реалізувати зв’язок СПД із профілюючими науками вузу, фак., спец..

є дві крайні позиції:

1. – деякі викладачі ігнорують зв’язок СПД і спеціальності – виходять з того, що СПД – необхідні

по програмі і потрібно скласти залік і іспит – вивчають через необхідність.

2. деякі викладачі, особливо коли він не викладач СПД за фахом, то в них відповідні акценти на

предмет (економіст – в основному економічну складову...)

Головна проблема – визначити профілюючі дисципліни.

зв’язок з гуманітарними, природничими – не має суттєвої проблеми.

зв’язок з технічними вузами – потрібно пов’язувати із загальнонауковими предметами (медичний – біологія, технічні – математика...)

12. Особливості викладання СПД у вищих навчальних закладах різного профілю

Вища освіта – професійно орієнтована – полягає в тому, що в результаті його отримання студенти набувають певного фаху. ВО назив. освітньою тому, що в процесі її набуття формується певний рівень культури студентів як майбутніх фахівців. сюди включають загальноосвітні предмети. може скластися враження про непридатність СПД на непрофільних спеціальностей. Необхідно реалізувати зв’язок СПД із профілюючими науками вузу, фак., спец.. є дві крайні позиції: 1. – деякі викладачі ігнорують зв’язок СПД і спеціальності – виходять з того, що СПД – необхідні по програмі і потрібно скласти залік і іспит – вивчають через необхідність. 2. деякі викладачі, особливо коли він не викладач СПД за фахом, то в них відповідні акценти на предмет (економіст – в основному економічну складову...)

Головна проблема – визначити профілюючі дисципліни. зв’язок з гуманітарними, природничими – не має суттєвої проблеми. зв’язок з технічними вузами – потрібно пов’язувати із загальнонауковими предметами (медичний – біологія, технічні – математика...) 1. Розкриття методологічного значення категорій СПД для профілюючих наук вузу, фак, спец. 2. Аналіз СП проблем профілюючих наук на заняттях із СПД. в кожній науці є своя СП проблематика. 3. використання ілюстративного матеріалу із галузі профілюючих наук на заняттях СПД. 4. Читання спеціальних і факультативних курсів із СП наук з урахуванням профілю вузу, фак, спец. 5. урахування профілю в різних формах науково-дослідницької роботи студентів. аналіз СП проблем профілюючих наук на засіданнях наукових студентських гуртків, проблемних груп, в конкурсних студентських роботах, на теоретичних конференціях, а також курсових і кваліфікаційних роботах. іноді викладачів, які працюють із студентами самовіддано – рекомендують студентам виокремити в роботі (курсової) окремий розділ. 6. Урахування профілю вузу у різних формах контролю знань студентів. (семінар, іспит, залік) умови профілювання: 4. викладач СПД повинен знати які саме дисципліни є профілюючими і мати про них загальне уявлення. 5. закріплення викладача на тривалий час за факультетом. 6. студенти мають знати які науки для них є профілюючими.

13. Навчальна, методична та наукова література з соціально-політичних наук

Навчальна література – підручники і навчальними посібниками (з грифом мін. освіти). посібник – рекомендовано, підручник – затверджено, допущено. Наукова література – монографії статті, тези, довідкові видання і т.д.  Монографії – індивідуальні, колективні. Характерна тематична спрямованість.  Журнали мають також наукове спрямування – социс, поліс, і т.д. Політичний менеджмент, політика і час (міжнародні питання). 

Фахові видання – затвердженні вищою атестаційною комісією як фахові.  Методична література – плани занять, навчальні програми, методичні розробки. 

14. Зміст та структура програм навчальних курсів соціально-політичних наук

1. Визначальним документом, який регламентує викладання кожної дисципліни є навчальна програма курсу. Навчальна програма може розроблятися в централізованому порядку міністерством освіти і науки, або кожною кафедрою окремо. Якщо програма розроблена міністерством, то вона стає типовою і є обов’язковою для всіх ВНЗ. За наявності типової програми адміністрація вузу вносить відповідні корективи відповідно до спеціальності. затв. кафедрою, вченою радою вузу, або факультету. Навчальна програма може бути розроблена кафедрою. Затв. так само. з політології кожна кафедра готує собі програму.

Вимоги до програми: обов’язкові: (мають бути у будь-яких програмах) 1. тематика лекційного курсу з диференціацією тем на розділи і виокремлення назв розділів. 2. розкриття змісту кожної теми у формі тез. 3. Література (наукова – монографії і статті) до кожної теми окремо. (коли це не спецкурс, а нормативна дисципліни). поділяється на 2 частини: до всіх тем, і до кожної окремо (тематично вузькі джерела). 4. Вступ: завдання, тематика семінарських занять, тематика спецкурсів, перелік тем контрольних робіт

15. Фактичний матеріал у вивченні СПД. Основні вимоги до використання його у навчальному процесі

Фактичний матеріал.

Інформація про процеси і явища суспільно-політичного життя. Статистичний матеріал.  Джерела  1. статистичні збірники. „Статистичний щорічник України”. „Україна в цифрах рр”.      2. ЗМІ – друковані (преса, бюлетені, збірники) та електронні (телебачення, Інтернет). 3. Міжнародні видання – видання ООН. „Статистичний щорічник праці”, „Демографічний щорічник”.  4. Довідкові видання – словники та енциклопедії, філософський енциклопедичний словник.  Функції 1. Для наукових висновків та узагальнень. 

2. Для ілюстрації досліджень

Вимоги 1. Достовірність – посилання на джерело (перекладення відповідальності на джерело)  2. Критичне ставлення до фактичного а особливо до статистичного матеріалу. (не рідко використовується з метою маніпулювання масовою свідомістю). 3. Урахування конкретно історичних умов. 4. Поєднання відносних показників з абсолютними. 5. Вибір типових і перевірених фактів.

16.Види наочності, які використовуються у навчальному процесі. Класифікація засобів наочності

Засоби наочності і технічні засоби навчання

Наочність. Широке значення – все те що є ясним, зрозумілим, дохідливим.

Вузьке – те що сприймається за допомогою зору.(далі використовуємо це поняття).

Засоби наочності класифікуються за ознаками:

1. За характером матеріалу який подається 

2 групи:

Натуральні – природними або виробничими об’єктами. 

Зображувані – завдяки засобам техніки (зображення).

2. За способами зображення

 Образні – предмет або явище в реальному вигляді.

 Умовно схематичні – передають тільки головне оброблене шляхом використання умовних

зображень (географічні карти, схеми і т.д.)

3. Зміст

Понятійні – дають уявлення про поняття у вигляді схеми

Ілюстративні – ілюструє положення.

4. За часом використання

Традиційні – використовуються тривалий час (дошка, крейда і т.д.

 Сучасні – технічні засоби (комп’ютер, навчальне кіно, діапроекція, фонозапис)

5.  Зовнішня – до зору звернена. 

Внутрішня – до пам’яті.  

Вимоги 1. Систематичність використання засобів наочності.

2. Дотримання міри у використанні засобів наочності.

Вимоги до демонстрування статичних зображень:

1. визначення місця кожного наочного зображення у структурі навчального заняття. (позначки в

тексті лекції)

2. обов’язкове коментування наочного зображення

3. дотримання логічної послідовності у коментуванні зображення.

4. не можна переходити до подальшого викладення матеріалу, якщо студенти ще продовжують

переписувати з екрану.

5. зображення не повинно бути доступним до сприйняття студентами, якщо лектор переходить до

викладення наступного матеріалу.

6. дотримання міри при використанні наочного зображення. (оптимальний варіант – 4-6

зображень протягом лекції)

17.Місце і роль технічних засобів у навчальному процесі. Основні види технічних засобів навчання

Основні види технічних засобів навчання

• Комп’ютерна техніка • Навчальне телебачення • Фонозапис 

Вимоги до використання фільмових технічних засобів: • Визначення місця кожного зображення у структурі заняття • Обов’язкове коментування наочного зображення • Дотримання послідовності у коментарі зображення • Не переходити до іншої теми поки студенти розглядають плакати • Зображення не повинно бути доступним, якщо студенти і лектор перейшли до іншої теми

18. Методика використання засобів наочності у навчальному процесі

Вимоги 1. Систематичність використання засобів наочності. 2. Дотримання міри у використанні засобів наочності. Вимоги до демонстрування статичних зображень: 1. визначення місця кожного наочного зображення у структурі навчального заняття. (позначки в тексті лекції) 2. обов’язкове коментування наочного зображення 3. дотримання логічної послідовності у коментуванні зображення. 4. не можна переходити до подальшого викладення матеріалу, якщо студенти ще продовжують переписувати з екрану. 5. зображення не повинно бути доступним до сприйняття студентами, якщо лектор переходить до викладення наступного матеріалу. 6. дотримання міри при використанні наочного зображення. (оптимальний варіант – 4-6 зображень протягом лекції)