- •1. Господарство як підсистема суспільства та об’єкт економічних наук.
- •2. Особливості історико-економічного аналізу суспільств в межах формаційної і цивілізаційної парадигм
- •3. Зміст цивілізаційної парадигми як прояв нової загальнонаукової методології досліджень.
- •4.Характеристика системно-синергетичного підходу до аналізу сусп та господ процесів
- •5. Істор розвиток господ системи, її стан та особл-сті функціонув. На певних істор етапах розвитку суспільства.
- •6. Типи господарських систем та аналіз їх змісту.
- •7.Предмет історії економіки та економічної думки.
- •8. Історичні форми господарських одиниць та фактори, що на них впливають.
- •9.Етапи розвитку економічної думки.
- •10. Методи історії економіки та економічної думки і завдання дисципліни
- •11.Підходи та критерії періодизації господарського розвитку суспільства
- •12.Цивілізаційний підхід в аналізі стадій господарського розвитку.
- •13.Господарство первісного суспільства: типи і форми.
- •15.Господарські одиниці первісного суспільства. М.Зібер про общинну організацію первісного суспільства
- •8. Історичні форми господарських одиниць та фактори, що на них впливають.
- •17.Суспільство ранніх цивілізацій. Передумови становлення господарської сфери.
- •18.Господартво Месопотамії. Закони Хаммурапі.
- •19.Господарська сфера суспільства стародав Єгипту та його відображення в екон думці.
- •20.Суспільство кріто-мікенської протоцивілі-зації та особливості його господарської сфери.
- •21.Осьовий час та його роль у формуванні Західної та Східної цивілізацій.
- •22.Загальна характеристика Східної та Західної цивілізації в осьовий час.
- •23.Господарство Індії в другій пол і тисяч до н.Е. Та відображення його у праці „Артхашастра”.
- •24.Господарський розвиток Китаю в осьовий час та його економічна думка.
- •25.Господарський розвиток Давньої Греції в осьовий час. Реформи Солона.
- •26.Економічні погляди Ксенофонта, Платона та Аристотеля.
- •27.Особлив господарського розвитку Давнього Риму доби республіки. Закони хіі Таблиць.
- •28.Вілли та латифундії. Характеристика аграрного господарства Старод Риму у працях Катона Старшого, Варрона та Колумелли.
- •29.Криза рабовласницької системи господарства та її висвітлення у працях Луція Колумелли.
- •30.Загальна характеристика суспільств Східної та Західної цивілізації доби середньовіччя.
- •31.Роль церкви у господарському та культурному житті середньовічної Європи.
- •34.Середньовічне місто та його роль у розвитку товарно-грошових відносин в Західній Європі.
- •36.Економічні погляди Хоми Аквінського.
- •37.Характеристика Київської Русі як ранньофеодальної держави. „Повість минулих літ”.
- •38.Розвиток феодального землеволодіння та його форм в Україні і відображення цих процесів в „Руській правді”.
- •39.Еволюція відносин особистої залежності в Україні та висвітлення цих процесів у докум-их джерелах („Литовські статути”, „Устава на волоки”) у XIV-XVI ст.
- •40.Розклад натурального господарства та зародження товарного господарства в країнах Західної Європи в пізньофеодальну епоху (кін ху- поч хуі ст.).
- •41.Еволюція господарських форм в країнах Західної Європи на етапі переходу від натурального до товарного господарства.
- •42.Вплив цивілізаційних факторів на становлення ринкового господарства в західноєвропейських країнах.
- •43.Передумови, сутність та значення Великих географ відкриттів для розвитку господ-их систем суспільств Європ цивілізації.
- •44.Первісне нагромадження капіталу: сутність, джерела та значення для становлення ринко-вого господарства.Форми господарств на етапі утвердження мануфактурного виробництва в країнах Західної Європи.
- •45.Форми господарств на етапі утвердження мануфактурного виробництва в країнах Західної Європи
- •46.Господарства суспільств Європ. Цивілізації на етапі становлення централізованих імперій.
39.Еволюція відносин особистої залежності в Україні та висвітлення цих процесів у докум-их джерелах („Литовські статути”, „Устава на волоки”) у XIV-XVI ст.
Екон розвиток україн земель у складі Польщі та Литви.
Кін XI – сер XIII ст. увійшли в історію Київ Русі як період феод роздробленості, причому характ рисою цього процесу був його прогресуючий характер, коли дер¬жава досить швидко розпадається і на Русі з'являються окремі самостійні князівства та землі.
Процес розпаду Давньоруської держави був закономірним, обумовлений об'єктивними причинами, у тому числі й екон характеру. Однією з найважл із них було зростання та зміцнення великого феод землеволодіння. Базуючись на натур господарстві, в основі якого лежала замкну¬тість, воно посилило владу місцевих бояр та князів, створило пе¬редумови екон самостійності та політ відокремлено¬сті давньоруських земель.
Не менш важливою причиною був за¬непад торгівлі, особливо торгів шляху «із варяг у греки». У цей час половці фактично перерізали торг шляхи до Чорного та Каспійського морів. Київ втрачає значення основного торговельного центру, що зумовлює певною мірою й втрату політ ваги, його відносний занепад та посилення інших міст – Чернігова, Галича, Новгорода, Смоленська тощо.
Саме ці причини обумовили появу нового центру політ та екон життя — Галицько-Волинської держави, яка упродовж півтора століття відігра¬вала важливу роль у житті східних слов'ян. На жаль, нескінченні феодальні міжусобиці, постійне втру¬чання сусідніх держав не дали можливості зберегтися цій держа¬ві.
Одними з перших на українські землі рушили литовські князі. Уже в другій половині XIV ст. під владою Литви опинилися вся Білорусь, частина земель Росії та значна територія України – майже вся Волинь, Чернігово-Сіверщина, Київщина, Переяслав¬щина, Поділля.
Руські землі з екон та культ погляду стояли вище Литви, що обумовило надзвичайно сильний вплив східно-¬слов'ян. народів на завойовників. Тому Литва, приєднуючи землі Русі, «старини не рушила, а новини не вводила», що пояс¬нює відносно мирне приєднання україн земель. Загалом, українці досить схвально ставилися до цього акту, адже він спри¬яв обороні краю від набігів татаро-монголів.
Держ мовою Великого князівства Литовського стала мова руська, нею велося все діловодство. В цих умовах Волинь, Поділля та Наддніпрян¬щина в межах Великого князівства Литовського зберігали свою самобутність.
В середині XIV ст. землі Галичини були захопле¬ні Польщею, і відразу ж розпочався процес покатоличення та опольщення місцевого населення. Унія між Польщею та Литвою від¬кривала можливості для польської шляхти поширити свої володін¬ня та вплив на всі україн землі, але остаточно цієї мети Поль¬ща досягла лише після Люблінської унії (1569 р.), після утворення єдиної Польсько-литовської держави — Речі Посполитої.
Литовські Великі князі та польські королі вважали україн землі власністю своїх держав. Вони роздавали грамоти на воло¬діння землями з правом експлуатації селянства, яке тут прожива¬ло. Права феодалів закріплювалися в державних актах — Литов¬ських статутах 1529, 1566, 1588 рр., а також у численних приві¬леях, які забезпечували їм шляхетські звання, державні посади та звільнення від повинностей і податків.
Феод земельна власність була фундаментом усієї систе¬ми експлуатації. З розвитком великого феод землеволо¬діння найтісніше пов'язувався процес поступового покріпачен¬ня селянства. Наділений землею селянин ставав особисто залеж¬ним від феодала, був змушений віддавати йому частину вироб¬леного ним продукту. В Литві остаточне покріпачення селян закріпив Литовський ста¬тут 1588 р. За селянами зберігалося лише право на володіння ру¬хомим майном, необхідним для виконання повинностей на земе¬льних наділах, якими вони користувалися.
У ХVІ ст. під впливом польського права відбувається еволюція права землеволодіння селян. Селянську землю вважають належною державі або панамшляхті. Прагнення держави уніфікувати й обмежити розмір дворищенського землеволодіння, збільшити тягло селян викликало видання 1557 р. “Устави на волоки”. Було визначено розмір волоки. Залежно від повинностей селяни селіни поділялися на три категорії:
- тяглі селяни;
- ремісники і службові селяни;
- чиншові селяни або данники.
“Устава на волоки” поділили усі землі на категорії, в залежності від їх родючості.
Особливістю цього акта можна назвати те, що він регулював не тільки земельні відносини, а й пов’язані з ними трудові (встановл тривалість робочого дня та відпочинку).
Отже, як висновок можна підкреслити, що в період Литовської держави сільське господарство було досить розвинутим, але все це було результатом поневолення селянства.