10. Постать Дмитра Вишневецького як державника України

Ім'я Дмитра Вишневецького, князя із литовської родини, нащадка Гедиміна, васала литовсько-польського короля, хоча й православного за своїм віросповіданням, володаря величезних маєтків на Кременеччині, - вперше згадується в документах 1550 року, коли Сигизмунд ІІ Август, король польський і великий князь литовський, віддав йому Канівське й Черкаське староства. Таким чином,

7

він став основним захисником південних кордонів Великого князівства литовського від кримських татар.

1553 року з невідомої причини Вишневецький посварився зі своїм сюзереном і вирушив на оттоманські землі; на думку одних у Стамбул, до турецького султана; за твердженням інших - в Аккерман, до коменданта турецького гарнізону. Архівні документи нічого не повідомляють про його перебування у турків, яке тривало півроку й відоме лише тим, що гостя там добре зустріли. Дмитро Яворницький вважав, що Вишневецький як незалежний феодал мав цілковите право добиватися підтримки султана, який уже був сюзереном правителів-християн - молдавського, трансільванського і волоського господарів. На початку 1554 року Вишневецький повернувся до Литви, прихильно був зустрінутий королем і знову отримав для управління Канівське й Черкаське староства. Через два роки (1556 р.) Дмитро Вишневецький здійснив свою першу військову операцію проти татар. Він міг виступати лише від власного імені й під свою відповідальність, позаяк сюзерен король Сигизмунд II Август був союзником Оттоманської імперії.

За якийсь час, у серпні-вересні 1556 року, Вишневецький з невеличким особистим військом захопив острів Малу Хортицю, де згодом була заснована Запорозька Січ. Тут він спорудив фортецю.

Дмитро Вишневецький був ідеологом, засновником козацтва. Січі, стояв у самісіньких витоків української державності.

11. Постать Петра Сагайдачного в історії України

Яскравою сторінкою української історії є діяльність Петра Сагайдачного -- гетьмана реєстрового козацтва , видатного полководця, політичного та культурно-просвітницького діяча. Він народився в Галичині і походив зі шляхетського православного роду. Навчався в Острозькій академії.

Залишаючись підданим польського короля, гетьман провадив самостійну політику.

Польський уряд рішуче вимагав від козаків припинити напади на татарські та турецькі володіння, оскільки це дедалі більше загострювало відносини між Османською імперією та Річчю Посполитою (це загострення врешті-решт призведе до Хотинської війни). Проте козаки на чолі з П. Сагайдачним здійснили на початку XVII ст. блискучі морські походи. У1606 р. було здобуто Варну, у 1607 р. -- Очаків і Перекоп, у 1614 р. -- Синоп і Трапезунд. У 1615 р. козаки з'явилися під мурами Стамбула, а у 1616 р. здійснили похід на Кафу -- центр торгівлі невільниками у Криму, -- визволивши багато полонених.

Завдяки Сагайдачному козацьке військо перетворювалося на регулярне військове формування та стало відоме усій Європі. В умовах постійної загрози з боку турків, конфліктів з Московською державою Річ Посполита не наважувалась знищити козацтво -- свого союзника в боротьбі проти Туреччини.

На початку XVII ст. значні події відбувалися у сусідній з Річчю Посполитою Московській державі.

Після Івана IV Грозного московський престол посів його син Федір Іванович (1584--1598). Із загадковою загибеллю малолітнього сина Івана, царевича Дмитрія (1591), та смертю бездітного Федора Івановича завершилося правління династії Рюриковичів.

Недовге царювання Бориса Годунова (1598--1605) завершилося глибокою соціально-економічною та політичною кризою, яка отримала назву «Смутні часи» (1605--1612). Анархією у Московській державі скористалися магнати, шляхта та католицька Церква Речі Посполитої, яка підтримала

8

самозванців Лжедмитрія І та Лжедмитрія II у їхній боротьбі за московський трон, що закінчилася невдачею.

Влітку 1609 р. польський король Сигізмунд III Ваза на чолі великого війська почав тривалу облогу Смоленська, а через рік, у 1610 p., поляки увійшли в Москву. їх таємно впустив у місто боярський уряд («Семибоярщина»), який передав владу польському гарнізону. В умовах втрати державності, руїни, загострення соціальної боротьби народних мас та захищаючи власні майнові інтереси, боярський уряд уклав у 1610 р. з польськими інтервентами договір. Згідно з ним Владислав, син Сигізмунда III, оголошувався московським царем.

• результаті всенародної боротьби, яку очолили К. Мінін і Д. Пожарський, восени 1612 р. Москва була звільнена від поляків. Московська держава відновила свою незалежність.

• лютому 1613 р. Земський собор (центральна станово-представницька установа Російської держави, яка складалася з вищого духівництва, боярства, дворянства) обрав царем Михайла Федоровича Романова (1613--1645), родича першої жінки Івана Грозного. З його воцарінням у Московській державі почала правити династія Романових (до Лютневої революції 1917 p.).

Однак королевич Владислав, домагаючись своїх прав на московський престол згідно з договором 1610 р., у 1617 р. почав похід на Москву.

Одночасно у жовтні 1617 р. в урочищі Стара Вільшана поблизу Таращі (тепер місто Київської області) між гетьманом Сагайдачним і поляками була підписана так звана Вільшанська угода. Вона передбачала, встановлення реєстру в 1 тис. осіб, з якого виключалися і поверталися, під владу шляхти всі, хто став козаком за останні п'ять років. Козакам дозволялося обирати гетьмана, який потім мав бути затверджений королем. Як і раніше, польський уряд під тиском Туреччини суворо заборонив козакам здійснювати походи у Крим та Османську імперію.

Гетьман вважав, що збройна боротьба проти польського гноблення, враховуючи міць Речі Посполитої, приречена на поразку. Свідченням цього було жорстоке придушення козацько-селянських повстань 1591--1596 pp. під Проводом К. Косинського та С. Наливайка. Зважаючи на реальну силу козацтва, Сагайдачний усе робив для того, щоб перетворити його на високоорганізоване та дієздатне військо.

В умовах фактичної заборони православної Церкви в Речі Посполитій після Берестейської унії 1596 р. Сагайдачний, скориставшись перебуванням у 1620 р. у Києві Ієрусалимського патріарха Феофана, домігся відновлення православної ієрархії. Патріарх висвятив п'ятьох єпископів та Київського митрополита (ним став Й. Борецький). А вступ всього Війська Запорозького до Київського православного братства доводив, що козацтво взяло православну віру під свій захист та опіку. З цього моменту козацтво перетворилося на провідний фактор збереження православ'я, а отже, і українського народу як етнічної єдності.