3. Концепції алекситимії, або "pensee operatoire" .

Визначення, поняття "pensee operatoire" розвивалося паризькою психосомати­чною школою (пов'язано з іменами Маггу, М'uran, Fain, David, Sami-Ali). Це по­няття розвивалося на основі роботи з психосоматичними хворими і вперше було винесено для обговорення широким загалом на психоаналітичному конгресі в 1962р. Терміном "pensee operatoire" позначається первинно-процесуальне архаїчне мислення, затримане (фіксоване) на конкретному та актуальному (Stephanos 1981). Термін алекситимія, який був введений кількома роками пізніше амери­канськими психіатрами Nemiah ta Sifneos, описує феномен, тісно споріднений з (pensee operatoire). Ця нещасна словесна конструкція означає нездатність сприй­няти або виразити власні почуття. Особистості з алекситимією характеризують­ся автоматично-механістичним мисленням, збідненим світом фантазій (який ви­ражається в висловлених банальних мріях), неможливість висловити свої почут­тя (замість цього спостерігається багатослівне описання соматичних симптомів), слабке навчання переносу та контрпереносу під час психоаналітичної сесії.

Зазвичай діагноз алекситимія встановлюється за допомогою клінічного інтерв'ю згідно вищевказаних критеріїв. Розроблений ряд стандартизованих опитників (при застосуванні одних з них пацієнтів оцінює інтерв'юер, інших - пацієнт сам себе оцінює), застосовуються також проективні методики.

Багатьма авторами, перш за все паризької школи, відношення психосома­тичних захворювань та алекситимії та pensee operatoire подаються настільки ті­сними, що при її наявності говориться про психосоматичну структуру. Це поло­ження часто оспорюється: проведені багаточисленні дослідження, які, з одного боку, показують тісний взаємозв'язок між алекситимією та тілесними недугами, особливо такими "класичними" психосоматичними хворобами, як виразковий коліт, пептична виразка або астма; з іншого боку, дослідження, не менш числен­ні, вказують на відсутність різниці між алекситимічними характеристиками у соматичне здорових і невротиків. Дослідження, проведене Cochen та співавтора­ми в 1994р., показало, що при застосуванні методики ТАS (Toronto Alexytimia Scale) не виявлено ніякої різниці між пацієнтами психосоматичної клініки, пси­хіатричними пацієнтами та контрольною групою здорових. В зв'язку з гетеро­генністю отриманих результатів можна дискутувати, в якій мірі вид обліку може впливати на виявлені взаємозв'язки. Cremerius (1978) вважає, що алекситимія - це феномен, який особливо сильно виражений і знаходиться в нижніх прибутко­вих шарах і напевне недозволенно від них генералізується на всіх психосомати­чних пацієнтів. Він розпочав дискусію, чи тут не йде мова про штучний продукт, який (виник) внаслідок взаємодії терапевта, який знаходиться на середин­ному рівні, та пацієнтом з нижнього рівня, який (продукт) односторонньо запу­щений пацієнту як алекситимія. Не кажучи про вищевказані емпіричні неяснос­ті, виносять на даний момент переконливі теоретичні моделі, які могли б поєд­нати існування алекситимічних характеристик з розвитком тілесних симптомів. Так, залишається незрозумілим, що лежить в основі алекситимії або що є її причиною. Наприклад, продовжуються дискусії, чи це є генетичне обумовлена розбалансованість між функціями лімбічної системи і неокортекса, як вважає Nemiah (1977), чи це дефект процесів ідентифікації як результат порушеної ран­ньої взаємодії між матір'ю і дитиною. 8ійіеоз (1983,1991) бачить виникнення алекситимії дуже диференційовано: користуючись працями Freyberger він розрі­зняє первинну, генетичне детерміновану алекситимію як від вторинної, яка має походження в індивідуальній історії навчання (Lerngeschiche); такий поділ дає чіткі послідовності для виду терапії (психодинамічні; засновані на мовних про­цесах при вторинній формі, в інших випадках невербальні, візуалізовані або й також медикаментозна); психотерапевтичні можливості при лікуванні тілесно хворих або алекситимічних пацієнтів продовжують дискутуватися.

Слід зауважити, що в моделі Паризької школи, як і в моделі Александера, зроблений чіткий розподіл між неврозами, де не спостерігається психосоматич­ний феномен і психосоматичними хворобами, оскільки для пояснення останніх застосовується фройдівська концепція актуальних неврозів. Автори називають свою модель гетерогенною, на противагу гомогенним моделям, які бачать без­перервність неврозів і соматичних хворіб (Groddeck, 1917). Питання, яке було адресоване Александеру, у яких особистостей розвиваються психосоматичні хвороби, можливо, тепер на нього є змога відповісти з допомогою концепції алекситимії.