1. Конверсійна модель

Конверсійна модель була висунута спочатку Зігмундом Фрейдом в 1985 році в його роботі "Студії істерії", пізніше була сформульована нова концепція від­повідно до тріб-теорії. Дана модель пояснює здійснення певних тілесних симп­томів в ділянці довільної нервової системи (напр., істеричний параліч) як ре­зультат і вираз внутрішньопсихічного конфлікту. Ядром конфлікту є бажання, яке походить як правило, з едіпальної фази розвитку лібідо. Це явище, феномен отримало назву конверсія (від лат. conversio - сходження). Вибір симптомів від­бувається не випадково, вони символічно виказують вид лежачого в основі кон­флікту і даний конфлікт вирішується через розбудову симптому (первинна ви­года від хвороби). Слід зауважити, що дана конверсійна модель, яка вбачає в симптомі символічний вираз психічних станів і з іншого боку некоректно роз­глядає цю модель як єдину психоаналітичну концепцію для психосоматичних розладів, самим Фрейдом була жорстко обмежена конверсійною істерією, одні­єю з форм психоневрозів. Інші актуальні неврози (неврастенія чи невроз страху), які проявляються через вегетативні розлади, були однак результовані Фрейдом напряму - без задіяння психічних механізмів, результатом яких є утворення си­мволів - із значно більш неспецифічної оболонки тілесних станів (напр. збід­нення або затримка сексуального збудження).

Такий жорсткий, з одного боку, розділ між психоневрозами, які в поведінці чи в тілесному симптомі є відбитком психічної діяльності, та, з іншого боку, веге­тативних неврозів, які іншими інтерпретуються не символічно, можна знайти і у Александера, і в концепції французької психосоматичної школи.

2. Теорія Ф. Александера (конфліктів, специфічних для певної хвороби) . Теорія, розроблена Ф.Александером в 40-х роках XX ст., є ще по сьогодні най­краще розробленою й найбільш завершеною. Дана теорія виходить з того, що в основі кожного психосоматичного розладу, а також неврозів, лежить далеко ідучий несвідомий емоційний конфлікт. Даний конфлікт заключається в зітк­ненні двох потреб або потреби і її заборони. Ні в якому разі потребі не буде по­ступок; коли блокована потреба буде виконуватися при неврозі у фантазіях, у випадку вегетативного (психосоматичного) розладу потреба виконуватися не буде; нерозряджена емоційна напруга спричиняє хронічні вегетативні зміни. Форма цих змін залежить від того, які потреби не виконуються. Якщо це, голо­вним чином, акти агресії, то згідно теорії Ф.Александера, формується тривале збудження симпатичної нервової системи, наприклад, як у випадку з хворими на гіпертонію, коли пригальмоване агресивне напруження спочатку призводить до перманентного підвищеного тиску, що, в свою чергу, призводить до гіпертонії. Іншими хворобами, які пояснюються подібною симптоматичною активацією, є перш за все мігрень і ревматоїдний артрит. Якщо ж на передній план будуть ви­ступати пасивно-регресивні бажання як наслідок турботи та доглянутості, які будуть блокуватися, то це перш за все призведе до парасимпатичного збуджен­ня, наслідком чого може бути пептична виразка, виразковий коліт чи астма. Яка з хвороб розвивається всередині обох великих категорій, залежить, згідно даної теорії, від спеціального основного конфлікту (специфіка конфлікту, але також і від того, як мотивована фізіологічна сила, тобто блокована потреба власне буде проявлятись ). Агресія може виражатися моторно як тілесний випад (напад), але і також у формі образ або знищувальних фантазій; вегетативні наслідки блоку­вання цих різноманітних агресивних дій можуть також бути різними і призводи­ти до різноманітних хвороб як ревматизм, мігрень або гіпертонія. На закінчення слід зауважити, що, згідно розуміння Александера, потреби тривалий час зали­шаються на задньому плані або можуть розряджатися в іншому місці; лише при їхній реактивації (як при виразці шлунка ) чи при розвалі дотеперішніх форм захисту (як у випадку з ревматоїдним артритом) з'являється вегетативна симптоматика.

Слід наголосити, що хоча згідно цієї моделі при вегетативних неврозах з симптому на основному конфлікті завершується, але не симптоматика, як при неврозах може інтерпретуватися як відображення психічних станів і також кон­флікт не розрішається завдяки хворобі. Це відрізняє вегетативні неврози від хвороб вираження, як, наприклад, конверсійна істерія. Проміжне положення за­ймає астма, яка розвивається (програється) в парціально (довільно) інервованому органі, і симптоматику якої можна трактувати як пригнічений крик до мате­рі: тут теж йдеться про функцію вираження (експресивну функцію). Модель Александера не відповідає на саме собою виникаюче питання, коли і у яких саме особистостей конфлікт призводить до невротичної переробки або при яких обставинах замість цього (конфлікту) розвивається вегетативний не­вроз. Слід ще зробити критичне зауваження до даної теорії, що прийнятий роз­поділ між функціями, пов'язаними з симптоматичною та парасимпатичною нер­вовою системою, не є чітко розмежованим. Також слід зауважити, що специфіч­ні конфліктні ситуації окремих захворювань не конче повинні розроблятися, і при цьому можна спостерігати нечітко.