Мед зак лекція 2 мед допом

Лекція 2.

Тема: Медична допомога за законодавством України. Одержання медичної допомоги в контексті реалізації права на життя людини.

План.

1. Медична допомога: поняття та види.

2. Право на охорону здоров'я і медична діяльність.

3. Право на життя і медична діяльність.

4. Виникнення права на життя.

5. Евтаназія.

6. Паліативна допомога.

Література

1. Гладун З.С. Державне управління в галузі охорони здо­ров'я. - Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. - 312 с.

2. Книш Є.Г.,Пономаренко М.С., Алєксєєва І.М., Ковальчук М.Ф., Алексєєв О.Г Довідник законодавства України з охорони здоров»я та фармацевтичної діяльності: Навчально-методичний посібник. – Запоріжжя: Запорізький ДМУ, 2008.-210с.

3. Медицинское право Украины. Учебное пособие. ВолковВ.Д., Дешко Л.Н., Заброцкий В.П. и др. - Донецк: ДонНУ, 2005.-268 с.

4. Медичне право України: проблеми становлення та розвитку: Матеріали І Всеукраїнської науково-практичної конференції (19-20 квітня 2007 p., м. Львів) / Упор, к.ю.н.Сенюта І.Я., Терешко Х.Я. - Львів: Медицина і право, 2007

5. Сенюта І.Я. Медичне право: право людини на охорону здоров'я: Монографія. - Львів: Астролябія, 2007. - 224 с.

6. Стеценко С.Г., Стеценко В.Ю., Сенюта І.Я. Медичне право України: Підручник.-К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008.-507 с.

«Основне завдання медичної деонтології полягає в тому,

щоб постійно нагадувати медичним працівникам, що

медицина повинна служити для користі хворих людей,

а не хворі люди – для користі медицини.»

академік Микола Петров

1. Життя і здоров»я – найвищі первинні соціальні цінності, на основі яких формуються, визначаються й оцінюються всі інші орієнтири і блага сучасного суспільства. Визнавати життя і здоров»я людини важливою гуманітарною цінністю означає поважати права людини, а також рівність і соціальну справедливість. Здоров»я та життя є природним, невідчужуваним і невід»ємним благом, без нього тією чи іншою мірою втрачаються значення інші цінності,оскільки нездорова людина так чи інакше обмежена у своїй фізіологічній і соціальній активності, у побуті, у спілкуванні, в трудовій діяльності, в освіті… Здоров»я є однією з найважливіших потреб і прагнень людини, однією з цілей розвитку суспільства. Життя та здоров»я людини тісно пов»язане із медичною допомогою.

У Рішенні Конституційного Суду України (N 10-рп/2002, 29.05.2002р. справа про безоплатну медичну допомогу) зазначено, що термін медична допомога широко вживається у національному законодавстві України, є певні його визначення Всесвітньої організації охорони здоров'я, науковців, медичних університетів й академій, про суперечливість висновків яких йшлося у попередньому пункті. Цілісна правова дефініція цього поняття у законах України відсутня, а тому потребує нормативного врегулювання, що виходить за межі повноважень Конституційного Суду України.

Крім цього, термін медична послуга теж немає свого визначення в законі. Як відзначено в у Рішенні Конституційного Суду (N 15-рп/98, 25.11.1998р. справа про платні медичні послуги) зміст близького до "медичної допомоги" поняття "медична послуга" до цього часу залишається не визначеним не тільки в нормативних актах, а й у медичній літературі.

У Постанові Кабінету Міністрів України N 955, 11.07.2002р. «Про затвердження Програми подання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги», міститься визначення,згідно з яким медична допомога - це вид діяльності, який включає комплекс заходів, спрямованих на оздоровлення та лікування пацієнтів у стані, що на момент її надання загрожує життю, здоров'ю і працездатності та здійснюється професійно підготовленими працівниками, які мають на це право відповідно до законодавства.

В науковій літературі на сьогоднішній існує багато думок щодо визначення поняття медичної допомоги, і на нашу думку найбільш оптимальним є визначення запропоноване І. Сенютою, зокрема, медична допомога – це вид професійної діяльності, який включає сукупність заходів, спрямованих на профілактику, діагностику, лікування і реабілітацію,з метою збереження, зміцнення, розвитку та у разі порушення, відновлення максимально досяжного рівня фізичного і психічного стану людського організму, що здійснюється медичними працівниками, які мають на це право згідно з чинним законодавством.

Як бачимо в самому визначенні поняття медичної допомоги міститься вказівка на: професійність, якість, доступність та безоплатність її надання.

Щодо професійності надавачів медичної допомоги варто звернутися до ст. 78 ЗУ «Основи…», де серед професійних обов»язків медичних працівників, законодавець закріплює обов»язок подавати своєчасну і кваліфіковану медичну і лікарську допомогу. За неналежне виконання медичним працівником своїх професійних обов»язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення наступає кримінальна відповідальність за ст.140 КК України.

Щодо якості надання медичної допомоги варто звернутися до ст.1 ЗУ «Про захист прав споживачів»,який регламентує надання будь-яких послуг, у тому числі,якщо йдеться про споживача – пацієнта і про послуги – медичні. Належна якість товару, роботи або послуги - властивість продукції, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у нормативно-правових актах і нормативних документах, та умовам договору із споживачем. У ст.6 цього закону закріплено право споживача на належну якість продукції (роботи чи послуги), виконавець зобов»язаний надати інформацію про цю продукцію та на вимогу надати підтверджуючі документи.

Права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:

1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції;

2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення;

3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору;

4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач;

5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію;

6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою;

7) ціну продукції визначено неналежним чином;

8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Держава забезпечує якість і безпеку надання медичної допомоги пацієнтам завдяки відповідній системі сертифікації,ліцензування, акредитації і стандартизації, а також належній підготовці і перепідготовці медичного і фармацевтичного персоналу на підставі існуючих державних стандартів навчання, і здійснює контрольні функції за будь-якою медичною практикою.

При наданні медичної допомоги пацієнтам повинні використовуватися методики лікування, медикаменти, устаткування і засоби медичного призначення, розроблені, виготовлені чи придбані згідно із встановленими правилами і державними стандартами. Будь-яке медичне втручання повинно здійснюватися з дотриманням відповідних санітарних норм та допускатися лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров»ю пацієнта.

Щодо доступності надання медичної допомоги варто звернутися до Європейської Хартії прав людини та Положення про доступність медичної допомоги, де передбачено що це багатогранне поняття, яке включає баланс багатьох факторів у рамках жорстких практичних обмежень, які обумовлені ресурсами і можливостями держави (кадри, фінансування, транспортні засоби, свобода вибору…). Баланс цих ресурсів вирішує характер і ступінь загальної медичної допомоги населенню.

В Україні доступність медичної допомоги закріплена в ч.3 ст.49 Конституції, в якій передбачено,що держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. Елементами права на доступність медичної допомоги є:

• безоплатність медичної допомоги;

• вільний вибір лікаря і лікувального закладу;

• заборона привілеїв та обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних чи релігійних переконань,майнового і соціального походження;

• заборона дискримінації, пов»язаної зі станом здоров»я.

Щодо безоплатності медичної допомоги варто звернутися до ч.3 ст.9 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України (N 10-рп/2002, 29.05.2002р. справа про безоплатну медичну допомогу), де зазначено, що у державних і комунальних закладах охорони здоров»я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги. Це означає неможливість стягування з громадян плати за таку допомогу в державних і комунальних закладах у будь-яких варіантах розрахунків: як готівкою, так і безготівково, чи у вигляді добровільних внесків до різноманітних медичних фондів, чи у формі обов»язкових страхових платежів.

Однією з гарантій забезпечення права на безоплатну медичну допомогу є кримінальна відповідальність, що передбачена за порушення даного права. Стаття 184 КК України містить склад злочину порушення права на безоплатну медичну допомогу, згідно з якою незаконна вимога оплатити за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров»я є кримінально караною.

Нажаль, конституційна норма забезпечення права на безоплатну медичну допомогу залишається декларативною і абсолютно не забезпеченою на практиці.

Чинне законодавство України дозволяє закладам охорони здоров'я та вищим медичним закладам освіти відповідно до встановленого переліку надавати платні медичні послуги (ПКМ України № 1138 від 17.09.1996р. «Про затвердження переліку платних послуг,які надаються в державних закладах охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти).

Зокрема:

1. Косметологічна допомога, крім тієї, що подається за медичними показаннями.

2. Анонімне обстеження та лікування хворих, заражених хворобами, що передаються статевим шляхом, а також хворих на алкоголізм і наркоманію (крім обстежень на ВІЛ та СНІД).

3. Лікування безпліддя, включаючи хірургічні методи, штучне запліднення та імплантацію ембріона.

4. Оздоровчий масаж, гімнастика, бальнеологічні процедури з метою профілактики захворювань та зміцнення здоров'я дорослого населення.

5. Консультування і лікування осіб з вокальними порушеннями або з метою їх профілактики, подання фоніатричної допомоги.

6. Лікування логоневрозів у дорослих.

7. Операції штучного переривання вагітності в амбулаторних умовах (методом вакуум-аспірації у разі затримки менструації терміном не більш як на 20 днів) та у стаціонарі (до 12 тижнів вагітності), крім абортів за медичними і соціальними показаннями.

8. Медичні огляди:

• для отримання виїзної візи (крім службових відряджень державних службовців та при виїзді на лікування за наявності відповідних медичних документів);

• попередні профілактичні медичні огляди при прийнятті на роботу та для отримання посвідчення водія транспортних засобів (крім випадків, коли медичні огляди проводяться за направленнями органів державної служби зайнятості), медичні огляди для отримання дозволу на право отримання та носіння зброї громадянами, а також відповідні періодичні профілактичні медичні огляди.

9. Протезування в тому числі зубне, слухове та очне.

10. Корекція зору за допомогою окулярів та контактних лінз.

11. Стоматологічна допомога, що подається населенню госпрозрахунковими відділеннями, кабінетами закладів охорони здоров'я.

12. Медичне обслуговування закладів відпочинку всіх типів, спортивних змагань, масових культурних та громадських заходів тощо.

13. Лабораторні, діагностичні та консультативні послуги за зверненнями громадян, що надаються без направлення лікарів.

14. Медична допомога хворим удома (діагностичне обстеження, процедури, маніпуляції, консультування, догляд), крім осіб, які за станом здоров'я та характером хвороби не можуть відвідувати заклад охорони здоров'я.

15. Перебування у стаціонарі батьків у зв'язку з доглядом за дітьми віком понад 6 років, якщо це не зумовлено станом хворої дитини.

16. Перебування батьків разом з дітьми в дитячих санаторіях та надання їм послуг лікувального, профілактичного та реабілітаційного характеру.

17. Надання санаторно-курортних послуг (реалізація путівок).

18. Проведення профілактичних щеплень особам, які від'їжджають за кордон за викликом, для оздоровлення в зарубіжних лікувальних або санаторних закладах, у туристичні подорожі тощо за власним бажанням або на вимогу сторони, що запрошує.

19. Проведення профілактичних щеплень усім особам, які бажають їх зробити поза схемами календаря профілактичних щеплень в Україні.

20. Діагностика, профілактика та лікування в госпрозрахункових кабінетах народної і нетрадиційної медицини.

21. Медичне обслуговування за договорами із суб'єктами господарювання, страховими організаціями (в тому числі з Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України).

22. Медичне обслуговування іноземних громадян, які тимчасово перебувають на території України, в тому числі за договорами страхування.

23. Обстеження, консультування та лікування хворих із сексуальними розладами, за винятком тих, які є симптомами тяжких психічних розладів.

24. Проведення судово-психіатричної експертизи за межами територіального розподілу.

25. Проведення судово-медичної та судово-психіатричної експертизи у цивільних справах.

26. Надання висновку фахівця з питань судово-медичної та судово-психіатричної експертизи на запити юридичних і фізичних осіб.

27. Проведення судово-медичних досліджень за замовленням іноземних громадян.

28. Реалізація компонентів та препаратів, виготовлених з донорської крові.

29. Видача бланків особистої медичної книжки.

30. Стажування лікарів (провізорів) - інтернів у базових закладах та установах охорони здоров'я, якщо ці лікарі (провізори) - інтерни:

• закінчили недержавні вищі медичні (фармацевтичні) заклади освіти;

• закінчили державні вищі медичні (фармацевтичні) заклади освіти на умовах контракту;

• прийняті на роботу в недержавні заклади охорони здоров'я (недержавні фармацевтичні заклади, підприємства);

• повторно проходять інтернатуру;

• бажають отримати другу спеціальність в інтернатурі.

31. Підготовка і навчання з відповідною видачею сертифіката працівників немедичних спеціальностей (громадян за їх бажанням) практичним навичкам подання невідкладної медичної допомоги.

32. Видача копії медичної довідки, витягу з історії хвороби.

Продовжуючи тему «поняття медичної допомоги», варто зазначити, що в ЗУ «Основи законодавства…» термін «медична допомога» свого визначення немає. Законодавець надає визначення поняття медико-санітарна допомога – це комплекс спеціальних заходів, спрямованих на сприяння поліпшенню здоров'я, підвищення санітарної культури, запобігання захворюванням та інвалідності, на ранню діагностику, допомогу особам з гострими і хронічними захворюваннями та реабілітацію хворих та інвалідів. Ст.33 вказує на лікувально-профілактичну допомогу, яка надається громадянам України поліклініками, лікарнями, диспансерами, клініками науково-дослідних інститутів та іншими акредитованими закладами охорони здоров'я, службою швидкої медичної допомоги, а також окремими медичними працівниками, які мають відповідну ліцензію.

Держава гарантує подання доступної соціальної прийнятної первинної лікувально-профілактичної допомоги як основної частини медико-санітарної допомоги населенню, що передбачає консультацію лікаря, просту діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення пацієнта для подання спеціалізованої і високоспеціалізованої допомоги. Первинна лікувально-профілактична допомога подається переважно за територіальною ознакою сімейними лікарями або іншими лікарями загальної практики.

Спеціалізована (вторинна) лікувально-профілактична допомога подається лікарями, які мають відповідну спеціалізацію і можуть забезпечити більш кваліфіковане консультування, діагностику, профілактику і лікування, ніж лікарі загальної практики.

Високоспеціалізована (третинна) лікувально-профілактична допомога подається лікарем або групою лікарів, які мають відповідну підготовку у галузі складних для діагностики і лікування захворювань, у разі лікування хвороб, що потребують спеціальних методів діагностики та лікування, а також з метою встановлення діагнозу і проведення лікування захворювань, що рідко зустрічаються.

Медичні працівники зобов'язані подавати першу невідкладну допомогу при нещасних випадках і гострих захворюваннях. Медична допомога забезпечується службою швидкої медичної допомоги або найближчими лікувально- профілактичними закладами незалежно від відомчої підпорядкованості та форм власності з подальшим відшкодуванням витрат.

Стаття 56. Забезпечення протезною допомогою

Громадяни у необхідних випадках забезпечуються протезами, ортопедичними, коригуючими виробами, окулярами, слуховими апаратами, засобами лікувальної фізкультури і спеціальними засобами пересування.

Стаття 58. Забезпечення медичною допомогою вагітних жінок і новонароджених

Заклади охорони здоров'я забезпечують кожній жінці кваліфікований медичний нагляд за перебігом вагітності, стаціонарну медичну допомогу при пологах і лікувально-профілактичну допомогу матері та новонародженій дитині.

Стаття 60. Забезпечення дітей і підлітків медичною допомогою

Медична допомога дітям і підліткам забезпечується лікувально-профілактичними і оздоровчими закладами, дитячими поліклініками, відділеннями, диспансерами, лікарнями, санаторіями та іншими закладами охорони здоров'я. До державних дитячих санаторіїв путівки дітям надаються безплатно.

Стаття 63. Державна допомога громадянам у здійсненні догляду за дітьми з дефектами фізичного або психічного розвитку

Діти з дефектами фізичного або психічного розвитку, які потребують медико-соціальної допомоги і спеціального догляду, за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють, можуть утримуватися в будинках дитини, дитячих будинках та інших спеціалізованих дитячих закладах за державний рахунок.

Стаття 67. Медико-санітарне забезпечення санаторно-курортної діяльності

Санаторно-курортні заклади здійснюють свою діяльність у порядку, передбаченому законодавством про курорти. З метою забезпечення подання в них належної лікувально-профілактичної допомоги відкриття санаторно-курортного закладу, встановлення його спеціалізації (медичного профілю) та медичних показань і протипоказань для санаторно-курортного лікування здійснюється за погодженням з Міністерством охорони здоров'я України або уповноваженим ним на це органом.

2. Право людини на охорону здоров»я є одним із визначальних серед природних, невід»ємних, невідчужуваних і непорушних прав людини. Воно гарантує кожній людині як члену громадянського суспільства невтручання держави у сферу її особистого і сімейного життя, захист її життя і здоров»я, особисту недоторканість та безпеку тощо. Право людини на охорону здоров»я забезпечує особисту свободу, незалежність і самостійність особи, гарантує життя і захист від будь-яких форм насильства, жорстокого і такого, що принижує людську гідність,ставлення. Це право індивідуалізує людину та сприяє особистій свободі, тобто можливості безперешкодного вибору різних варіантів поведінки в межах соціальних відносин, що є однією з умов активної життєдіяльності.

Осягнути зміст поняття «право людини на охорону здоров»я» можна, вивчивши об»єкт цього права – здоров»я.

В наукових джерелах поняття «здоров»я» трактується по-різному. Найбільш поширеною є дефініція,запропонована ВООЗ. Це визначення використовується і у вітчизняній нормативно-правовій базі (ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров»я»: Здоров»я – це стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя людини, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів.

Дане визначення деякі вчені вважають суперечливим. По-перше, поняття «повне соціальне благополуччя» дуже широке і залежить не лише від індивідуальних поглядів, а й від сформованих у конкретній країні соціальних відносин, по-друге соціальна повноцінність людини далеко не завжди визначається її біологічним станом.

Законодавче визначення поняття «здоров»я» можна трактувати як абсолютне здоров»я, яке дехто з дослідників вважає ідеальним здоров»ям, тобто таким, що не існує за реальних умов, а виступає лише як стандарт. Здоров»я не виключає в організмі хворобливих змін. Хвороба не позбавляє людину здоров»я, а лише обмежує свободу її життєвих проявів у якомусь конкретному напрямі. Ототожнювати здоров»я з відсутністю хвороби не варто тільки тому, що прийдеться погодитися з думкою, що здорових людей немає, оскільки практично кожна людина є носієм якоїсь хвороби.

Тому у теорії і практиці утвердився термін «практично здорова людина», тобто людина, в організмі якої спостерігаються відхилення від норми, що не впливають на її самопочуття і працездатність. Стан здоров»я може бути об»єктивно встановлений лише з врахуванням клінічних, фізіологічних, біохімічних параметрів; вікових, статевих факторів; кліматичних, географічних умов.

Тому, людина сама визначає, зміцнювати чи погіршувати своє здоров»я та в яких межах, наскільки для неї важливе значення має стан організму. Як підкреслює О.Тихомиров, не можна покласти на хворого обов»язок бути здоровим, на хворого на алкоголізм – не вживати спиртних напоїв, а особі, що палить – не палити.

Проаналізувавши сказане вище, пропонується наступне визначення терміну здоров»я: здоров»я – це оптимальний фізичний і психічний стан людського організму, необхідний для забезпечення біологічного та соціального існування, здатності до тривалого активного життя й відтворення здорового покоління.

Тепер давайте перейдемо до вивчення поняття «охорона здоров»я». Його визначають як загальний обов»язок суспільства і держави забезпечувати пріоритетність охорони здоров»я у власній діяльності. Відповідно до ЗУ «Основи законодавства …» охорона здоров'я – це система заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя.

Ілюстрований медичний словник Дорланда визначає охорону здоров»я як галузь медицини, що займається захистом і поліпшенням здоров»я усього суспільства.

Отже, право на охорону здоров»я як природне (загальносоціальне) право людини – це можливість людини використовувати усі соціальні, насамперед державні, засоби, спрямовані на збереження, зміцнення, розвиток та, у разі порушення, відновлення максимально досяжного рівня фізичного й психічного стану її організму.

Для з»ясування юридичної природи права на охорону здоров»я, ми знову зупинимо свою увагу на його об»єкті. Ним виступає немайнове благо - здоров»я.

Здоров»я населення є однією з головних умов розвитку суспільства, передумовою соціального благополуччя й успішного економічного розвитку держави.

Структура суб»єктивного юридичного права людини на охорону здоров»я – це система можливостей (елементів, видів), які відображають змістову конкретизацію зазначеного права людини та зв»язки між ними і закріплюються в національному законодавстві.

Право на охорону здоров»я є надзвичайно об»ємним і багатогранним поняттям. Структура цього права як суб»єктивного юридичного права людини на охорону здоров»я законодавчо закріплена в Конституції України (КУ), Цивільному кодексі України (ЦК) та Основах законодавства України про охорону здоров»я (Основи).

Аналіз перелічених нормативно-правових актів дає підстави для висновку про те, що структура суб»єктивного (юридичного) права людини на охорону здоров»я передбачає певні елементи (види). Наведемо приклад деяких із них:

• Відсутність привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, соціального походження, майнового стану, місця проживання,за мовними чи іншими ознаками ( ст..24 КУ; ст.6 Основ);

• Спеціальні заходи щодо охорони праці і здоров»я жінок; створення умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством ( ст.24 КУ; ст.57,58,64 Основ);

• Захист свого здоров»я, здоров»я інших людей від протиправних посягань; заборона задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя (ст.27 КУ; ст.281 ЦК);

• Усунення небезпеки,яка загрожує здоров»ю (ст. 282 ЦК);

• Заборона катувань, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (ст.28 КУ, ст.289ЦК);

• Заборона без вільної згоди піддавати людину медичним, науковим чи іншим дослідам (ст.28 КУ, ст. 281 ЦК, ст.45 Основ);

• Свобода та особиста недоторканість (ст.29 КУ, ст.288, 289 ЦК);

• Інформована згода та відмова від медичного втручання (ст.42,43 Основ);

• Заборона збирати,зберігати, використовувати та поширювати конфіденційну інформацію про особу без її згоди (ст.32 КУ);

• Таємниця про стан здоров»я (ст.286 ЦК, ст.40 Основ);

• Достовірна та своєчасна інформація про стан свого здоров»я в здоров»я населення, включаючи реальні і можливі фактори ризику та їх ступінь (ст.285ЦК, ст.39 Основ);

• Державний захист прав споживачів, здійснення контролю за якістю і безпечністю усіх видів послуг ( в т.ч. медичних) (ст.42 КУ, ст.293 ЦК);

• Належні, безпечні та здорові умови праці,проживання, навчання (ст.43 КУ, 293 ЦК, ст.6 Основ);

• Медична допомога та медичне страхування (ст.49 КУ, ст.284 ЦК);

• Судовий захист прав і свобод людини і громадянина у сфері охорони здоров»я (ст.55 КУ, ст.6 Основ) та ін.