Ендодонтія постійних зубів з несформованим коренем

До проблем, що виникають при ендодонтичному лікуванні постійних зубів з несформованим корінням відносяться ширший апікальний отвір, відсутність апікального звуження, тонкі стінки кореневого каналу.

Шлях рішення цих проблем полягає у формуванні щільного бар'єру верхівки кореня, що носить назву апексифікація (apexification). Бар'єр рідко буває повним, звичайно зберігається сполучення між порожниною зуба і періапікальними тканинами. Ріст кореня в довжину, що спостерігається у разі збереження функціональної активності зони росту, позначається терміном апексогенез (apexogenesis) (Dannenberg J.L., 1974).

В цілях апексифікації використовували різні матеріали: пасти на основі антисептиків і антибіотиків, окис цинку і метакрезилацетат-камфорний парахлорфенол, трикальційфосфат, колаген-кальцій-фосфатний гель, резорбуючий трикальційфосфат, кераміку, гідроксид кальцію, рекомендувалося навіть залишати канал порожнім, а іноді - і нелікованим. В даний час перевагу віддають гидроксилу кальцію, замішаному на воді, ізотонічному розчині натрію хлориду, іноді - на місцевому анестетику. Навіть при виведенні цього матеріалу за верхівку він легко розсмоктується.

Механізм дії гідроксиду кальцію при апексогенезі і апексифікації полягає в наступному:

1. Високолужне середовище (рН близько 12,4), підтримуване наявністю гідроксильних іонів забезпечує:

• припинення резорбції кістки за рахунок дії на остеобласти (нейтралізація молочної кислоти даних клітин);

• стимуляцію кісткоутворення шляхом впливу на активність остеобластів; антибактеріальний і лізуючий ефект по відношенню до некротичних тканин;

• при покритті живої пульпи - формування коагуляційного некрозу з подальшою дистрофічною кальцифікацією її волокон і утворенням поверхневого дентинного бар'єру.

2. Іони кальцію беруть участь в реакції кісткоутворення (проте вони не включаються до складу новоутвореної тканини),а також в реакції згортання крові.

3. При з'єднанні з вологою, що міститься в каналі, матеріал збільшується в об'ємі в 2,5 рази, закупорюючи макро- і мікроканали, і, таким чином, забезпечуючи їх тимчасову ізоляцію.

Розкриття порожнини проводять ширше, ніж в сформованих зубах, враховуючи її більший об'єм, меншу товщину і твердість стінок. Робоча довжина відповідає довжині сформованої частини кореня. Іригація каналу утруднена через його зворотне звуження і повинна проводитися обережно. Очищення каналу здійснюють шляхом ретельного промивання і обробки стінок середніх розмірів файлами (35-50) із затупленим кінцем. Файлінг може привести до руйнування тонкої стінки каналу, тому його потрібно проводити обережно. Обтурацію каналу здійснюють після його висушування (паперовими штифтами). Гідроксид кальцію можна вносити в канал за допомогою плагера, амальгамтрегера, каналонаповнювача або шприца, при цьому обмежувач на голці встановлюють так, щоб її кінчик знаходився на відстані 2-3 мм від верхівки кореня; в процесі введення пасти голка рухається у напрямку до гирла каналу. Після обтурації на введену пасту чинять легкий тиск паперовою кулькою, яка залишається в гирловій частині. Порожнину в зубі заповнюють цинкоксидевгенольним або склоіномерним цементом.

Через певний проміжок часу (в середньому 3-6 місяців) проводять рентгеноконтроль на предмет утворення щільного містка в апікальній частині, і у разі його наявності перевіряють його міцність файлом 35: якщо інструмент легко його пенетрує, слід повторно ввести гідроксид кальцію. Якщо місток не визначається на рентгенівському знімку, через 3 міс. проводять повторний огляд. Формування щільного містка звичайно відбувається в перебіг до одного року. Після його утворення і придбання достатньої міцності проводять традиційне обтурування каналу. Техніка обтурації гутаперчею широких (тубулярних) каналів з тонкими стінками після апексифікації припускає використання дуже великих первинних штифтів, гутаперчевих конусів або спеціально приготованих штифтів (з декількох товстих нагрітих штифтів шляхом викочування шпателем з подальшим обприскуванням хлоретилом або крижаною водою для отвердіння). Для обтурації подібних широких каналів може також застосовуватися техніка перевернутого штифта, заснована на поміщенні в канал товстого гутаперчевого конуса верхівкою назовні з подальшою рентгенологічною перевіркою його розташування біля верхівки зуба. При введенні з цементом штифт одночасно виконує функції плагера, тому його вводять поволі щоб уникнути периапікального виведення цементу. Після основного штифта вводять додаткові із застосуванням техніки латеральної конденсації.

Розроблена також техніка обтурування тубулярних каналів із закритим верхівковим отвором. Вона полягає в заповненні каналу теплим розм'якшеним спеціально приготованим гутаперчевим штифтом (при використовуванні силера) з подальшим проштовхуванням гутаперчі плагером до верхівки і її конденсацією. Після охолодження гутаперчі плагер нагрівається і конденсує її до повного заповнення каналу.

Для обтурації каналів подібного типу застосовують також систему Thermоfil.