С. Композитні матеріали.
Існує кілька класифікацій композитних матеріалів. Найбільш просту і практичну класифікацію, що базується на розмірах і розташуванні часток наповнювача, запропонували в 1983 році Лутц (Lutz) і Філіпс (Philips):
Тип
1.
Композити з макронаповнювачем т.зв.
традиційні (розмір часток 1-30 мкм).
Матеріали попереднього покоління
(виробництва до 1980 р.) містили наповнювачі
з розміром часток 5-30 мкм. у сучасних
композитах їхні розміри складають 1-5
мкм. Ці матеріали характеризуються
твердістю,. міцністю, але погано
поліруються. Їхня органічна матриця
піддається стиранню, що сприяє випаданню
часток, а згодом приведе до пористості
і зміни кольору. Частки наповнювача в
композитах типу 1 складають 54% обсягу
матеріалу (напр.. композити Adaptic, Concise,
Nuva Fil).
Тип 2. Композитні матеріали з мікронаповнювачем поділяються на:
гомогенні, з однорідними частками розміром 0.1-0.04 мкм.
преполімеризовані, що складаються з гранульованих комплексів розміром 80 мкм. Вони утворюються в два етапи: спочатку мікронаповнений композит полімеризують, потім роздрібнюють і додають до нової порції композита з мікронаповнювачем.
преполімеризовані матеріали складаються зі сфероїдальних комплексів розміром 20-30 мкм і агломератних комплексів розміром 1-25 мкм.
Композитні матеріали з мікронаповнювачем легко поліруються, естетичні, але разом з тим неміцні і недостатньо стійкі до деформації і стирання, їх недоцільно використовувати для відновлення бічних зубів. Більшість мікронаповнених композитів частково піддаються проникненню рентгенівських променів. Частки наповнювача складають 25% об’єму матеріалу (напр.. композити Isopast, Silux, Silar, Hеliomolar, Helioprogress).
Тип 3. Гібридні композитні матеріали поєднують властивості традиційних матеріалів і матеріалів з мікронаповнювачем. Вони утворюються при додаванні до мономера часток наповнювача розміром 0,04-10 мкм і складають 74-75% об’єму. Розрізняють 3 види гібридних матеріалів:
1 Макрогібриди з частками наповнювача розміром більш 5 мкм (Aureoofil, Miradapt, Clearfil).
2 Проміжні гібриди з частками наповнювача 1-5 мкм (Brilliant, Occlusin, P-30, Opalux).
3 Мікрогібриди з частками наповнювача розміром менше 1 мкм (Brillianl-Dentin, Charisma, Herculite XR, Pertac, Prisma APH і Tetric). Гібридні матеріали мають переваги мікро- і макронаповненими композитів. Вони добре полімеризуються, відрізняються достатньою твердістю, механічною міцністю й, одночасно, естетичністю. Рекомендуються для пломбування бічних зубів.
У 1987 році Лайнфельдер (Leinfelder) запропонував розділити матеріали на 4 групи в залежності від розміру часток наповнювача.
Класифікація Лайнфельдера:
Група 1: матеріали з розміром часток наповнювача 30-50 мкм.
Група 2: матеріали з розміром часток наповнювача 10 мкм.
Група 3: матеріали з розміром часток наповнювача більш чи рівним 0,6 мкм.
Група 4: матеріали з розміом часток наповнювача 0,05 мкм.
Враховуючи розмір, розташування й об’єм часток наповнювача. Крейг (Kreig) розділив композити на 2 типи.
Класифікації Kpейга:
Тип 1: поєднує 4 класи:
клас 1: мікронаповнювачі з частками розміром 8-25 мкм;
клас II: мікронаповнювачі з частками розміром 1-8 мкм;
клас III: субмікронні наповнювачі з частками розміром 0,04-0,2 мкм;
клас IV: утримуючі наповнювачі І і III класів, з частками розміром 0,04-10 мкм.
Тип 2: поєднує 2 класи:
- клас 1: макронаповнювачі, зміцнені органічними частками і незміцнена матриця композита (розмір часток наповнювачів 10-20 мкм);
клас II: макронаповнювачі, зміцнені органічними і неорганічними частками, і зміцнена матриця композита (розмір часток органічних наповнювачів 10-20 мкм, неорганічних – 0,04-0,2 мкм).
Класифікація по видах наповнювача:
- Група 1: традиційні матеріали з макронаповнювачами (кварц, кераміка, розмір часток 8-25 мкм).
Група 2: проміжні матеріали з наповнювачами (барієве, стронцієве чи цирконієве скло, розмір часток 1,0-8,0 мкм).
Група 3: мінінаповнені матеріали (барієве і стронцієве скло, розмір часток 0,5-1,0 мкм).
Група 4: мікронаповнені матеріали (розмір часток наповнювача 0,007-0,06 мкм): гомогенні, що утворяться в результаті введення в композит силікону теплової полімеризації, гетерогенні, утримуючі преполімеризовані, згруповані в мікрокомплекси частки наповнювача.
У 1992 році Вільямі (Williams) запропонував більш складну класифікацію, що враховує розмір часток, вид і розташування наповнювача, фізичні властивості (модуль Юнга, абразію поверхні, силу стиску і твердість).
У залежності від способу затвердівання композитні матеріали розділяють на:
1. Твердіючі під впливом тепла при використанні ініціаторів (напр. пероксиди, пероксидні кислоти, фазні аліфатичні зв'язки і бензопінокол), тому що вільні радикали утворюються при високій температурі. Ці матеріали використовуються для виготовлення вкладок непрямим методом.
2. Твердіючі хімічно характеризуються обмеженим часом моделювання пломб, мають велику пористість і згодом значно змінюють колір.
3. Твердіючі під впливом світла (фотополімери) характеризуються значною міцністю, естетичністю і збільшеним робочим часом (тривалість моделювання пломби практично необмежена).