Паранеопластичні синдроми

Паранеопластичні синдроми

Злоякісні пухлини крім місцевої симптоматики, пов'язаної з ураженням того або іншого органа, призводять до розвитку загальних симптомів. Основ­на та універсальна форма впливу пухлини на організм — це абсорбція пухли­ною глюкози з крові та "мікрооточення", повна утилізація глюкози, що в зло­якісній пухлині не виробляється. Пухлина "захоплює" також амінокислоти, вітаміни і може виявляти своєрідний вплив на організм, що отримало назву паранеоплазії (паранеопластичні синдроми).

Паранеопластичними захворюваннями (паранеопластичними синдрома­ми, паранеоплазіями) називають надзвичайно різнорідну групу захворювань, що розвиваються під впливом злоякісного пухлинного процесу, але не внаслідок безпосередньої дії пухлини на тканини та органи (метастазування, проростання), а в результаті її можливого впливу на обмінні або інші реакції, що відбуваються в організмі.

Хоча паранеоплазії можуть розвиватися на будь-якій стадії пухлинного процесу, частіше занедбаній, інколи вони маскуються під доброякісні уражен­ня, під якими переховуються ранні форми злоякісних пухлин. Більше того, в окремих випадках паранеопластичний синдром може бути першим клінічним проявом злоякісної пухлини. Звідси випливає їхня діагностична важливість у разі відповідної онкологічної настороженості лікаря.

Приводимо перелік основних захворювань і патологічних станів, що вва­жаються паранеопластичними.

Синдром ендокринного походження (гіперкортицизм, супутній раку легень, підшлункової залози або іншого органа черевної порожнини; гіпертиреоїдизм на тлі раку органів травлення, здебільшого у чоловіків; гіпоглікемія, часто супроводжує пухлинний процес).

Паранеопластичні ураження кровотвірної системи — анемії, рідко — поліцитемія; множинні мігруючі тромбози вен, флеботромбози, місцеві та мігруючі тромбофлебіти і тромбоемболії зустрічаються уже на стадіях субклінічного поширення пухлини. Дисеміноване внутрішньосудинне коагу­лювання крові може розвинутися на тлі раку легень, шлунка, печінки, пе­редміхурової залози та органів геніталій.

Паранеопластичні ураження нервової системи — нервово-м'язові розлади, периферійні неврити частіше зустрічаються на тлі раку легень у чоловіків.

Паранеопластичні ураження м'язової системи — міопатії, міастенії, міозити, що призводять до атрофії.

Паранеопластичні суглобові ураження — гіпертрофічна остеоартропатія з переважним ураженням пальців рук. Ревматоїдний артрит зустрічається в он­кологічних хворих удвічі-втричі частіше, ніж у хворих на інші захворювання,

має аутоімунний характер і може передувати появі пухлини на декілька років. Остеоартропатії великих та дрібних суглобів з ураженням нігтьових фаланг пальців кисті ("барабанні палички") зустрічаються частіше у хворих на рак ле­гені і можуть передувати йому. Серед відомих синдромів раку легені важливим є гіпертрофічна остеоартропатія та гінекомастія (синдром П'єра Марі—Бам-бергера). Гіпертрофічна остеоартропатія виявляється болем у суглобах, частіше колінних та надп'ятково-гомілкових, і довгих трубчастих кістках, по­явою щільних набряків м'яких тканин у цих місцях. Під час рентгенографії спостерігається потовщення періоста діафізів довгих трубчастих кісток, рент­генологічних змін суглобів немає. Нігтьові фаланги пальців верхніх та нижніх кінцівок потовщені (пальці у вигляді барабанних паличок, нігті набувають вигляду годинникових скелець). Клінічні прояви остеоартропатії нерідко ви­никають раніше, ніж рак легені. Видалення пухлини легені призводить до швидкого зворотного розвитку симптомів остеоартропатії. Нормалізація нас­тає через 3—5 міс після операції. Появу остеоартропатії на тлі раку легені пов'язують із підвищенням рівня естрогенів. Іншим проявом високої про­дукції естрогенів на тлі раку легені є гінекомастія, що характеризується зви­чайно двобічним збільшенням грудних залоз у чоловіків. Часто гінекомастія супроводжується гіпертрофічною остеоартропатією. Синдром П'єра Марі—Бамбергера більш характерний для плоскоклітинного раку легені. У разі периферійного раку верхівки легені може спостерігатися симптомокомп-лекс, описаний Панкостом (Н. Pancoast) у 1924 р. (біль у ділянці плечового суглоба та плеча, атрофія м'язів передпліччя, синдром Горнера). Рентгено­логічними особливостями цієї форми варто вважати локалізацію пухлинного вузла в ділянці верхівки, порівняно швидке проростання плеври, деструкцію І—II ребер, а іноді й поперекових відростків хребців. У 3—5% хворих на рак ле­гені клінічно виявляють артралгічний ревматоїдний синдром, легеневу осте-оартропатію, гінекомастію. Паранеопластичні синдроми з ураженням шкіри: acanthosis nigricans зустрічається не менше ніж у 2/3 дорослих пацієнтів на тлі раку шлунка та підшлункової залози, легені, рідше — яєчника та грудної зало­зи; дерматоміозит, еритематозні дерматози, вузлова еритема, порушення пігментації шкіри (вітіліго), гіперкератози та дискератози шкіри, везикуло-бульозні дерматози, ураження придатків шкіри й видимих слизових оболонок, неспецифічні еритродермії можуть зустрічатися у хворих на рак травного трак­ту, статевих органів, у разі хронічних лейкозів та лімфогранулематозу.

Абактеріальний (тромботичний, фібринозний) ендокардит звичайно ура­жує мітральні клапани, часто поєднується з мікротромбозом різних органів на тлі залозистого раку шлунка, легень, підшлункової залози на пізніх стадіях, тому цей синдром називають термінальним ендокардитом. Патогенез його не з'ясований.

АПУД-синдроми

Нині відомо 4 основних синдроми, клінічні прояви яких зумовлені апудомами: карциноїдний синдром (за умови розвитку пухлин з Ес-клітин травно­го тракту, ендокринних клітин органів дихання тощо), синдром Золінге ра-Елісона (у разі гіперпродукції гастрину апудомами з D-клітин підшлунко­вої залози або з G-клітин шлунка), синдром Іценко—Кушинга (на тлі аденом гіпофіза) і синдром Вернера-Морісона, або водяна діарея (на тлі апудом з 1-клітин кишок). Рідко поєднання пухлин гіпофіза, острівців підшлункової залози та С-клітинних аденом прищитоподібних залоз виявляються у синд­ромі Вермера, а одночасне виникнення пухлин з С-клітин щитоподібної зало­зи, феохромоцитоми та парагангліоми зумовлює розвиток синдрому Сіпла.

Аналіз даних наукової літератори свідчить про прямий зв'язок низки пара-неопластичних синдромів зі зміною вмісту серотоніну, мелатоніну, катехо-ламінів та їх метаболітів, а також інших продуктів АПУД-системи в організмі онкологічних хворих. Порушенням у них обміну серотоніну, мелатоніну та їх аналогів можна пояснювати неспецифічне підсилення обміну речовин, тем­пературні реакції, зміни крові, порушення згортання крові, розвиток абак-теріального фібринозного ендокардиту, карциноїдного синдрому, гіперкорти-цизму, периферійних поліневритів, невропатії та міопатії, психічних пору­шень, змін з боку шкіри тощо.

Важливе значення має участь АПУД-системи в ендогенних механізмах пух­линного росту. Серед речовин, що синтезуються апудоцитами, в онкологічно­му плані викликають інтерес серотонін, мелатонін, гістамін, адреналін, інсулін, глюкагон та гастрин як речовини, що здатні впливати на рівень і швидкість проліферації клітин.

-