3 Школи і течії в давньокитайській філософії

Першу класифікацію філософських шкіл представив Сима Тань (2-1 ст. До н.е.) у трактаті «Основні вказівки про шести школах». Сима Тань умовно виділив шість шкіл: - «натурфілософи» (інь-ян цзя); - «вчені конфуціанці» (жу цзя); - «моісти» (мо цзя); - «школа імен» (хв цзя); - «законники» (фа цзя); - «даосісти» (дао де цзя). Його син, знаменитий історик Сима Цянь, включив трактат у свої «Записки історика». Класифікацію продовжив Лю Синь (2 ст. До н.е.). Вона збереглася в повторенні її Бань Гу (32-92 рр.. Е.) в «Історії ранньої династії Хань». До названих вище Лю Синь додав ще чотири школи: - «дипломати» (цзун хен цзя); - «еклектики» (Цза цзя); - «аграрники» (нун цзя); - «літератори» (сяо шо цзя). Остання не мала самостійного значення і загальне число шкіл, таким чином, дорівнювала дев'яти. З позицій історико-філософської науки класифікації філософських шкіл Сима Таня і Лю Синя мають виражений бібліографічний характер і багато в чому умовні. У них немає єдиного світоглядного підстави: одні школи називаються по імені основоположника (моісти - послідовники філософа Моцзя), інші - за професією і складу (вчені-конфуціанці), треті - по основній категорії або символу (даосісти - за Дао, законники - за категорією фа - закону).

3.1 Філософія стародавнього даосизму

Древній даосизм представлений навчаннями Лао-цзи (6 в. До н.е.), Лец-зи (6 в. До н.е.), Ян Чжу (бл. 440-334 рр. до н. Е.), Чжуанцзи (бл. 369 - бл. 286 рр.. до н.е.) у творах, названих їх же іменами: «Лао-цзи» (згодом «Дао де цзін»), «Ян Чжу» (твір втрачено, збереглася лише одна глава «Лец-зи»), «Лец-зи» і «Чжуан-цзи».

Засновником даосизму — другої за значенням течії у філософії Китаю — є Лао-цзи, якому приписується авторство трактату «Дао де цзін». Якщо конфуціанство в основному звернуте до суспільної проблематики, то даосизм зосереджується на природі, світі. Основним його поняттям є дао — шлях, доля, природна закономірність, всепороджуюча порожнеча, невидиме, яке наявне у видимому. Воно позбавлене форми, перебуває в безперервному русі. «Перетворення невидимого (дао) безкінечні. (Дао) — найглибинніші ворота народження... Воно існує вічно... і його дії невичерпні», — зазначається в трактаті.

Даосизм — філософське вчення, згідно з яким природа і життя людей підпорядковані загальному божественному законові дао.

Як філософська доктрина даосизм порушує проблему справжнього, відмінного від видимого буття, поділяє світ на невидиме дао і видимий, створений ним світ речей. Ставлення дао до конкретних речей важко звести до якоїсь логічної схеми. Дао — нематеріальна субстанція, позбавлена тілесності. Водночас воно не є і духовною субстанцією, оскільки постає як реальний момент у перетворенні речей. Дао є і субстанцією, і несубстанцією (вічним рухом), воно існує мовби окремо і невідокремлене від речей, пронизує їх, творить речі й існує в речах. Оця невловимість дао, відсутність правдоподібного зв'язку між видимим і невидимим зумовлює містицизм вчення. Таємниця дао відкривається не всім, а тільки тим, «хто вільний від пристрастей, бачить чудесну таїну дао, а хто має пристрасть, бачить його тільки в конечній формі».

Суть дао зумовлює і правила поведінки його прибічників. Мудрець, який пізнав дао, є бездіяльним. Хто служить дао, той поступово пригашує, обмежує свої бажання, доходячи в цьому до недіяння. Однак, вважають даосити, недіяння є найбільшим діянням, завдяки йому можливо досягнути більшого, ніж діянням. Звеличення споглядання й аскетизму споріднює даосизм з буддизмом, на основі синтезу яких виник у середні віки дзен-буддизм.

Трактат «Дао де цзін» містить чудові зразки наївної діалектики, зокрема здогади щодо місця протилежностей у світі. «Коли всі в Піднебесній (так китайці називали свою державу) дізнаються, що прекрасне є прекрасним, з'являється й потворне. Коли всі дізнаються, що добро є добром, виникає і зло. Тому буття і небуття породжують одне одного...» Всі істоти містять у собі протилежні часточки — «ян» та «інь».

За своєю соціальною базою даосизм спрямований проти конфуціанства. Людинолюбство і вченість Лао-цзи засуджує як протидію дао. Сентенція даоситів про те, що з подоланням вченості народ буде у стократ щасливішим, спрямована проти конфуціанців. Носіями ідей даосизму були родова аристократія, усунута від влади (звідси туга за минулими часами, коли панувало дао, витіснене людинолюбством і лицемірством), а також монахи-аскети — носії ідей бездіяння, безкорисливості тощо. Дао гармонувало з ранньокласовими патріархальними відносинами, руйнування яких, на думку даоситів, призвело до погіршення суспільства.

Інші філософські течії Китаю — моїсти, легісти (законники), натурфілософи тощо — значно відрізнялись у поглядах на суспільство і суспільні відносини, але поняття «дао», «жень», «лі», протилежні часточки «ян» та «інь», посідають у них значне місце.

Дальший розвиток китайської філософії, який, по суті, звівся до примноження різноманітностей, а не до виходу на вищий рівень, зумовлений консерватизмом китайського суспільства, слабким зв'язком філософування з наукою, яка в Китаї так і не піднялася до теоретичної форми.