731808_BC732_mihaylin_i_l_osnovi_zhurnalistiki

Осмислення проблем журналiстики в новiтнiй філософії

сутність суспільної самототожності визначається панівним у ту чи іншу епоху засобом масової комунікації.

Так, системі усної комунікації, дописемної культури відповідає первісне родинно-общинне суспільство. Усний спосіб поширення обмежує невеликими територіями i соціальними групами функціонування певної інформації. Унаслідок цього одиницею людської спільноти виступає окреме плем’я. Засоби виробництва украй примітивні, новинки, технічні й технологічні знахідки внаслідок локального поширення інформації не стають здобутком широкого загалу, що й обумовлює вкрай низький рівень виробництва й продуктивності праці.

Поява писемності, тобто способу фіксувати інформацію в знаках i текстах, що привело до можливості, по-перше, передавати її на великі відстані, а по-друге, зберігати її для майбутнiх поколінь, спричинює перехід суспільства в нову якість – народжується рабовласницька ера. Новий тип комунікації призводить до появи держав, поширення здобувають технічні новинки, вдосконалюються засоби виробництва, з’являються люди розумової праці, поліпшується зброя, що приводить до виникнення перших імперій.

Вищий рівень організації суспільства й нова історична епоха починається з винайденням книгодрукування. Книжка дозволяє накопичувати й зберігати тривалий час фундаментальну інформацію. Зростає й далі продуктивність праці, збільшується кількість освіченості, інтелігенції, розширюються державні утворення, новий тип комунікації консолідує більші людські спільноти. Настає епоха феодалізму. В епоху народження капіталізму народжуються перші газети, виникає журналістика, яка ознаменувала стрибок людства в сфері поширення інформації, відкрилася можливість для спеціалізації великої групи людей для збирання, обробки й поширення інформації. З розряду стихійного явища вона перетворилася на інституційний.

I, нарешті, дальший розвиток суспільства приводить до появи радіо й телебачення. Людство консолідується в одну спільноту, інтенсивність нарощування знань дозволяє говорити про науково-технічну революцію, iнформацiя поширюється практично миттєво, проблемою є не отримання, а аналіз i узагальнення її. За Г.М. Маклюеном, починається ера «інформаційного

401

РОЗДІЛ СIМНАДЦЯТИЙ

комунізму». Нагадаємо, що слово «комунізм» походить від латинського «communis», яке перекладається як «спільний».

Власне, епоха ефірних ЗМК i цікавить найбільше Г.М. Маклюена, роздуми над її сутністю стали головним чинником створення й усієї його концепції. Вiн переходить до розгляду її найважливіших характеристик, соціальних i психологічних наслідків новітніх комунікативних процесів.

2. Технічні винаходи виникають з практичної потреби людини підсилити якийсь із своїх органів. Але, збільшуючи силу цього органу, технічний пристрій призводить водночас до його атрофії від бездіяльності. Відбувається поступове відмирання, «ампутація» людського органу. Таку ж дію справляють на людину й новітні технічні ЗМК. Але вплив ефірних способів поширення інформації комплексний, синтетичний.

Сучасні ЗМК посилюють не окремі органи, а розширюють людські почуття й думки, тобто в цілому свідомість, екстериоризують усю центральну нервову систему. Це призводить до важливих перетворень в соціальному й психічному бутті людини. Настає ера «технологiчного розширення свідомості».

На людину навалюється великий вантаж зовнішньої інформації, яку вона не в силі упорядкувати, «перетравити», зробити внутрішнім надбанням, її сприйняття, психіка, розум виявляються розбалансованими внаслідок активного тиску на неї суперечливої, часто протилежно спрямованої інформації. Потік інформації з електронних ЗМК зростає настільки й стає дедалі агресивнішим, що людина втрачає здатність до вибірковості, до опору інформаційній навалі. Довкілля перетворюється для людини на світ абсурду. Вона остаточно заплутується в мережі інформаційних каналів, а нова iнформацiя лише ускладнює i без того складний навколишній світ.

Наш час Г.М. Маклюен назвав «епохою увімкнутої свідомості». Людина весь час перебуває в полі експансивного тиску на неї ЗМК. Це спрощує для зацікавлених політичних сил процес маніпуляції суспільною свідомістю. Електронні ЗМК дозволяють нав’язати людській спільноті певні ідеологічні стереотипи, кліше, штампи сприйняття дійсності й реакції на подiї. Вироблення таких свiдомiсних кліше й штампів Г. М. Маклюен назвав створенням «архетипiв свідомості». Створенням таких «архетипiв» i займається манiпулятивна пропаганда. Людина не в силі проти-

402

Осмислення проблем журналiстики в новiтнiй філософії

стояти тиску на неї загальних, масових духовних стереотипiв, що спричинює знищення її особистостi.

Теорiя масових комунiкацiй Г. М. Маклюена володіє величезною застерiгаючою силою. На його думку, новітня комунікативна ситуація спричинює регрес людства. Алфавіт i друкарський верстат, тобто поява писемності й книги, викликали процеси спеціалізації, виникнення розподілу між фізичною й розумовою працею, виробили лінійне часово-просторове бачення світу, що привело до розгалуження й удосконалення логічного мислення. Ефірні ЗМК призначені для інтенсифікації спілкування людей, посилення їхньої співучасті в подіях, збільшення ступеня включеностi в iсторiю. Новітні ЗМК повертають людство до рiвня усної системи комунікації. За допомогою могутньої технiки створюється максимально широке поле (засадничо тотожне людству) функцiонування усної інформації. Особистiсть розчиняється в масовiй свідомості. Це дозволяє Г.М. Маклюену твердити: «Якщо історія починається з винайденням писемності, то вона закiнчується з винайденням телебачення». Розгляд цього типу ЗМК i складає наступний роздiл теорiї Г. М. Маклюена.

3. Телебачення вiдкриває нову епоху в історії людства. Ця епоха буде базуватися на розвиткові нових електронних ЗМК, побудованих на засадах синтетичного впливу на людину, сполучення зорового образу й мовлення. У цьому сутність «Нового журналізму», що започатковується зараз. Електронні ЗМК заперечують традиційну друковану журналістику, заміняють людині газету й журнал, а також і книгу. Саме телебачення стало найважливішим поштовхом для виникнення маскультури, пересічних творів літератури, естради й відеомистецтва, що створюються із свідомою настановою на заповнення ефірного часу без особливих претензій на мистецьку цінність.

«Новий журналізм» – це вiдеожурналiзм, адже на телеекрані може бути відображене усе, будь-які картини й сфери дійсності. Телестилістика – це стилістика рекламного мислення, де головна мета – яскравість форми, привабливість зовнішньої картинки. Телестилістика – це стихія імпровізованого усного мовлення, що не передбачає тривалого виношування думки, інтимного спілкування сам-на-сам, як у читача з книгою. Телестилістика – це прихована, таємна манiпулятивна пропаганда.

403

РОЗДІЛ СIМНАДЦЯТИЙ

Індивід намагається пристосуватися до нової інформаційної ситуації, але зустрічається з істотними перешкодами. Вiн живе весь час з увімкнутою свідомістю, оскільки нескінченним є потік інформації з електронних ЗМК. Це перевантажує нервово-психiчнi структури людини, вона мусить відмовитися від фіксованої точки зору. В епоху миттєвої зміни новин, безперервного потоку інформації, щохвилинно дiючої технiки ЗМК людина втрачає здатність до аналітичної дiяльностi, узагальнюючої роботи мозку. Людина вимикається з навколишньої дійсності, вiдокремлюється від безпосереднього соцiального довкiлля i переключається в світ екранної дійсності, вже не тотожний реальному свiтовi, а зiтканий з вражень, пропонованих з екрана. Телебачення нищить iндивiдуально-орiєнтоване сприйняття дійсності, дискурсивно-логiчне мислення й соціальну активнiсть людини, унаслідок чого вона втрачає здатність бути особистістю.

Уже зараз завдяки телебаченню зник простір, втратив актуальність час, людство перемістилося назад в акустичний вимір. Пропоновані з екрану цiнностi стають спiльними для мiльйонiв глядачів, людство вiдтак наближається до єдиного соцiуму, прямує до тотальної гармонiї. Пропонована телебаченням модель свідомості поширюється безмежно на весь світ, породжує колективну, масову свідомість. Людству залишився один крок до «всесвiтнього селища».

Висновок про рух земного соцiуму до «всесвiтнього або глобального селища» здiйснюється на пiдставi таких спостережень:

1)вiдновлює своє панування тип усної комунікації, пiдсилений, однак, новiтнiми технiчними досягненнями;

2)вiдеожурналiзм спричинює негайне й безмежне поширення всiх новин;

3)завдяки вiдеоряду найвiдомiшi полiтики, актори, письменники стають всесвiтньовiдомими; усi всiх знають, як у селi;

4)створюється всесвiтня масова культура, доступна мiльйонам i розрахована на їхнiй рiвень сприйняття;

5)суспiльство набуває характеру безособовостi, у ньому вiдсутнi соцiально активнi суб’єкти;

404

Осмислення проблем журналiстики в новiтнiй філософії

6)мiсто як центр творення цивiлiзацiї й культури не скорочується, але набуває виразних ознак села.

Паралiзуючи свідомість, телебачення призводить до загальної духовної непритомностi. Знеособленим суспiльством легко управляти за допомогою манiпулятивної пропаганди. Особливо сильному манiпулятивному впливовi пiддаються малописьменнi люди й дiти. Американський Нацiональний iнститут психiчного здоров’я провiв дослiдження впливу телебачення на глядачів i встановив такі основні ознаки цього впливу:

1)жорстокість i насильство на телеекранах провокує агресивний вияв цих рис у поведiнцi дітей i пiдлiткiв;

2)паралiзуючий вплив справляє на глядачів реклама, яка через зовнішню привабливість i барвистiсть, а також через багаторазовi повторювання врізається в пам’ять, витiсняє менш свiжi враження i сприймається як взірець змістовної й формальної досконалості;

3)у дітей, що багато часу проводять перед телеекраном, атрофуються розумові здiбностi, вони звикають до спосо-

бу життя пасивних спостерiгачiв, мало читають, не вміють аналізувати й викладати побачене й прочитане нi усно, нi письмово, у них погана пам’ять, погано розвинуті навички усного мовлення.

Від знеособлення рятуються тi, хто виробив iмунiтет перед загальним утягуванням в телевидовище. Але все менше i менше людей знаходять у собі сили залишатися особистостями, розчиняються безслiдно в колективнiй свідомості.

Реальнi наслiдки дослiджень науковцiв засвiдчили обґрунтованiсть занепокоєння Г. М. Маклюена тим становищем в суспiльствi, що виникло від запровадження електронних ЗМК.

Уцілому ж теорiя масових комунiкацiй Г.М. Маклюена мiстить

усобі багато цiкавих думок i спостережень. Вона смiлива й нетрадицiйна, викликана новiтньою масово-iнформацiйною ситуацiєю в світі. Вона виразно iнформацiйноцентрична. Її автор прагне всi боки соцiальної й приватної дійсності пояснити з погляду тих чи iнших способів функцiонування в суспiльствi інформації. I тут очевидно не можливе її послiдовне застосування до всiх випадкiв життя суспiльства. Але прагнення застерегти людство від небезпечних тенденцій, можливих при надмiрному

405

РОЗДІЛ СIМНАДЦЯТИЙ

захопленнi телебаченням i недооцiнцi друкованих способів існування інформації, визначають гуманiстичну сутність цiєї теорiї.

А те, що не сам Г. М. Маклюен стурбований можливою деградацiєю людства внаслідок нiвелюючого впливу телебачення на глядачiв, свiдчить i написаний дещо ранiше роман Рея Бредберi «451 градус за Фаренгейтом» (1953), який утверджує неперехiдну цiннiсть друкованого способу передачi інформації як такого, що має свої важливi переваги у порiвняннi з електронним. Радимо молодим журналiстам познайомитися з цим твором.

Концепція інформаційного суспільства Д. Белла. Книжка Даніела Белла «Прийдешнє постіндустріальне суспільство: Спроба соціального прогнозування» уперше вийшла в світ 1973 р. і за десять років після того була ще раз перевидана в США (1976), вийшла у Великій Британії, а також у перекладах французькою, німецькою, іспанською, португальською, датською, японською мовами. У західному світі вона давно стала бестселером, зокрема й через те, що більшість її прогнозів справдилися. У радянській країні Даніел Белл був предметом нещадної критики, яка була спричинена дотепним і переконливим розглядом помилок соціальної теорії К. Маркса, ґрунтовним доведенням того, що світ пішов насправді іншою дорогою, аніж та, яку йому пророчив засновник марксизму. Російський переклад книжки Д. Белла вийшов з великим запізненням (1999; 2-е вид. 2004) і невеликим накладом.

Деніел Белл народився 1919 р. у Нью-Йорку, у молодості пройшов через захоплення соціалізмом, але вже в 1940-х рр. прийшов до висновку про недосконалість марксизму, який не надавав ні потрібної теорії, ні методології для аналізу сучасного монополістичного капіталізму. За 1940–1960-ті рр.Д. Белл виріс на різнобічного ученого, який володів глибокими знаннями з цілого ряду гуманітарних і соціальних дисциплін – від історії культури до історії науки і технологій та економічної теорії. Можна сказати, що він належить до числа провідних інтелектуалів кінця ХХ – початку ХХІ ст.

Попри всю широту наукових інтересів (а можливо, і завдяки їй), він вважає головними напрямками своєї діяльності 1) політичну журналістику і 2) викладання в університетах. Як

406

Осмислення проблем журналiстики в новiтнiй філософії

журналіст він подолав шлях від штатного співробітника до відповідального редактора соціал-демократичного журналу «The New Leader», перейшовши потім у журнал американського великого бізнесу «Fortune», де редагував профспілковий відділ. Як викладач він викладав соціологію спершу в Чіказькому університеті, а потім – у Колумбійському, де захистив докторську дисертацію з філософії і дістав звання професора (1962). З 1969 р.Д. Белл працює в Гарвардському університеті. Його найголовніші праці – це книжки «Кінець ідеології» (1960), «Прийдешнє постіндустріальне суспільство» (1973), «Культурні суперечності капіталізму» (1976). Дві останні увійшли в число ста книжок, які справили найбільший вплив на формування інтелектуального клімату західних спільнот у ХХ ст.

Концепція постіндустріального суспільства Д. Белла – розгалужена теорія, що охоплює різні боки сучасного життя розвинутих країн: від економіки й політики до науки й культури та прогнозів структурної організації соціуму. Недарма він у передмові до видання 1976 р. виклав свої пошуки назви для майбутнього суспільства. На його думку, воно з однаковою мірою переконливості могло б називатися «суспільством послуг», «інформаційним суспільством» чи «суспільством знання». Але автор відхилив ці назви і зупинився на тій, що увійшла в заголовок книжки, з таких мотивів: вона була виправдана історично, оскільки ставила нове суспільство у зв’язок з попереднім шляхом людства від доіндустріального – через індустріальне – до постіндустріального суспільства. У наше завдання не може входити всебічний розгляд концепції Д. Белла, ми зупинимося тільки на тих її аспектах, які надавали авторові право назвати змодельоване ним суспільство інформаційним. Філософ Владислав Іноземцев, який репрезентував бестселер Д. Белла російському читачеві, назвав цілий ряд учених західного світу (М. Порат, Й. Масуда, Т. Стоуньєр, Р. Кац, Г. Дордік, Ґ. Ванґ), які розвинули саме цей аспект концепції і, на його думку, навіть створили теорію інформаційного суспільства1. На цих аспектах, акцентованих у концепції інформаційного суспільства ми далі й зупинимося докладніше,

1 Иноземцев В. Л. Постиндустриальный мир Даниела Белла/В. Л. Иноземцев//Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. – М., 2004. – С. ХV.

407

РОЗДІЛ СIМНАДЦЯТИЙ

хоча нам із зрозумілих причин не вдасться уникнути й викладу її загальних положень.

Постіндустріальне суспільство Д. Белл протиставляє доіндустріальному й індустріальному за типом відношення людини до природи й виробництва. Доіндустріальне господарство є в основному видобувним і базується на сільському господарстві, видобуванні корисних копалин, рибальстві, заготівлі лісу та інших ресурсів, аж до природного газу й нафти. Індустріальне господарство має переважно виробничий характер, використовує вже добуту енергію і машинні технології для виготовлення товарів. Постіндустріальне суспільство складається переважно з обробних типів промисловості, головним його продуктом є новітні технології, які просувають суспільство вперед по шляху прогресу, а обмін інформацією і знаннями відбувається за допомогою телекомунікацій і комп’ютерів.

За Д. Беллом, постіндустріальне суспільство не просто кількісне нагромадження рис і ознак попередніх суспільств, а вихід на нову якість, воно засадничо відрізняється від попередніх його типів. Вирішально змінюється структура народонаселення. У першому типі переважну більшість працюючого населення складають селяни, а рід занять становить обробіток землі. У другому типі пропорції змінюються на користь промислових робітників, а родом занять стає виробництво штучно створених (а не природно отриманих) товарів. У третьому типі суспільства переважна більшість населення зайнята в сфері послуг (це так звані – «білі комірці»), машинні технології поступаються місцем інтелектуальним. Скорочення фізичної праці й розширення сфери послуг дозволило постіндустріальному суспільству надати широкі можливості для зайнятості жінкам, які вперше в історії дістали надійну основу для економічної незалежності. Головні структурні елементи індустріального суспільства – капітал і праця – поступаються місцем засадничим цінностям постіндустріального суспільства – інформації та знанням. Іншими словами, на позицію головного товару висувається не окрема розпізнавана одиниця (батон хліба, автомобіль), а інформація та знання.

На відміну від попереднього типу товарів, вони не споживаються й не витрачаються. Знання – суспільний продукт, його особливість полягає в тому, що навіть будучи проданим, воно залишається в свого виробника. «Знання, – наголосив Д. Белл,–

408

Осмислення проблем журналiстики в новiтнiй філософії

являє собою „колективне благо”, оскільки за своїм характером з моменту створення воно стає доступним усім і в окремої людини чи підприємства немає особливого стимулу платити за його виробництво, якщо тільки вони не прагнуть отримати на нього майнові права у вигляді патенту чи авторського права»1 (с. СLІІ).

На думку Д. Белла, сутність знання в інформаційну епоху вирішально змінилася. У попередню добу технічні відкриття були доволі поверхово пов’язані з теоретичною наукою. Наприклад, відкриття Дж. Уаттом парової машини не потребувало від нього знання з механіки, а Т. Едісон для відкриття електричної лампочки провів біля 2 тис. дослідів, поки не наштовхнувся на правильний варіант. Іншими словами, це був час талановитих і наполегливих самоуків, які методом проб і помилок здійснювали технічні відкриття. В інформаційному суспільстві зростає значення фундаментальної науки і скорочуються терміни віднайдення її практичного застосування. Д. Белл наводить приклади: комп’ютер не міг бути винайдений без досліджень у галузі фізики твердого тіла; лазер з’явився завдяки проведеним дослідженням молекулярних оптичних пучків. На підставі своїх спостережень він сформулював закон: «просування в будь-якій галузі стають все більш залежними від первісної теоретичної роботи, яка кодифікує вже відоме і вказує шлях до емпіричного підтвердження» (с. 33). І далі відзначив: «Фактично теоретичне знання все більше стає стратегічним ресурсом, стрижневим соціальним принципом, а університети, дослідницькі організації та інтелектуальні інститути, де воно кодифікується і збагачується, виявляються стрижневими структурами новонароджуваної цивілізації» (с. 33–34).

Як би не хотілося журналістам, але одне з основних понять концепції постіндустріального суспільства Д. Белла – інформація – інтерпретується ним зовсім не в журналістському, а в загальносоціологічному аспекті. «Під інформацією я розумію, – вказав він, – у загальних рисах зберігання, пошук і обробіток даних як основу всіх видів обміну, здійснюваних в економіці і

1 Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования/Даниэл Белл; Пер. с английского. Изд. 2-е, испр. и доп.– М.: Academia,

2004. – СLХХ, 788 с. Посилання на цю працю в тексті.

409

РОЗДІЛ СIМНАДЦЯТИЙ

всуспільстві. Сюди входять: а) документація: платіжні відомості, дані про державну допомогу (наприклад, при соціальному забезпеченні), банківські і кредитні розрахунки і т. п.; b) планування: резервування авіаквитків, виробничі плани, аналіз стану запасів, інформація про асортимент продуктів і т. д.; с) демографічні і бібліотечні відомості: матеріали переписів населення, дані, отримані при проведенні обстежень з вивчення громадської думки, результати вивчення ринку, відомості про вибори і т.д.» (с. СLІ). Іншими словами, для Д. Белла інформація сприймається не у вузькому значенні як журналістська новина, а в широкому – як будь-які відомості, що можуть бути в будьякий спосіб збережені, зафіксовані й надані для користування на будь-якому носії. Це, швидше, наукова й науково-технічна інформація, виробництво й поширення якої стає головною рушійною силою сучасності.

Однак сказати, що інформаційні аспекти концепції постіндустріального суспільства Д. Белла зовсім не мають ніякого відношення до журналістики, так само було б несправедливо, оскільки журналістика – це не вузька галузь збирання, обробки й поширення інформації (у вузькому сенсі – як новин), а в сучасному світі – і комунікативна теорія, і швидкі зсуви в розвитку інформаційних технологій, які справляють свій ужитковий вплив на зміст журналістських повідомлень. Відтак, її знання є надзвичайно важливим для орієнтації сучасного фахівця з масмедіа в просторі своєї професії.

Віншому місці своєї обширної наукової праці Д. Белл зауважив: «постіндустріальне суспільство у такій же мірі є інформаційним суспільством, у якій індустріальне суспільство – товарновиробним» (с. 632). Багато з прогнозів науковця мають безпосереднє відношення до журналістики. Зупинимося на розгляді деяких положень, запропонованих для обговорення вже

вепілозі, де подані такі проблеми, які перебували на час написання книжки в стані зародження, але зараз з усією очевидністю виявили свою актуальність.

По-перше, Д. Белл, здається, був мало не першим, хто звернув увагу на таку особливість: колосальне збільшення обсягів інформації (економічної, політичної, соціальної, культурної), яку нібито потрібно засвоїти людині інформаційного суспільства, потребує від неї величезної уваги, часу й енергії, що їх вона на-

410