731808_BC732_mihaylin_i_l_osnovi_zhurnalistiki

Журналістика як творчість

лективі оцінюють працю колег і свою власну, визначають найкращий матеріал номера, вказують на недоліки. Журналіст повинен бути завжди готовий до критики, сприймати її спокійно, як належний складник своєї професійної діяльності. Відсутність доброзичливої критики, за допомогою якої виявляються вади в творчій роботі й визначаються шляхи здобуття нового, більш високого професійного рівня, здатна тільки нашкодити організації масової інформації. Увіходячи в захоплюючий світ журналістської творчості, знайте, що відсутність у ньому критики збоку колег і самокритики, вимогливості до самого себе – шлях до творчого застою, а потім і до творчої загибелі.

5. Індивідуальна літературна творчість. Цей пункт нібито містить вимогу, нездійсненну для певної частини працівників пера, які літературною творчістю не займаються. Але сучасна практика виробництва інформації (в тому числі в зарубіжних країнах) будується на тому, що журналіст не мусить бути просто емпіричним переказувачем почутого чи описувачем побаченого, але здійснювати свою творчу аналітичну діяльність, провадити самостійні журналістські розслідування, бути фахівцем з певної теми, писати не лише інформаційні замітки, але й аналітичні статті, документальні книжки.

Зрозуміло, що це вищий рівень журналістської діяльності, але прагнути піднятися на нього повинен мріяти й початківець. Відома приказка: «Кожний солдат носить у наплічнику маршальський жезл». Орієнтуватися необхідно на вершинні зразки журналістської творчості. Ні, традиція єдності письменницької та журналістської праці стала складатися в ХІХ столітті, а в ХХ – досягла свого розквіту. У журналістиці не вважали ганебним працювати Ернест Гемінґуей, Альбер Камю, Костянтин Симонов, Олесь Гончар, Федір Абрамов, Сергій Плачинда. Понад те, журналістику вони розглядали як скриньку тем і образів, сюжетів і конфліктів. З нарисової книги «Навкруги та навколо» Федора Абрамова виросла його знаменита тетралогія «Брати і сестри». Десять років свого життя в журналістиці репрезентував у книзі «Залишаюся журналістом» Костянтин Симонов1. Дбайливо зібрана й видана журналістська спадщина Е. Гемінґуея2.

1 Симонов К. Остаюсь журналистом: путевые очерки, заметки, репортажи, письма 1958–1967/Константин Симонов. – М.: Правда, 1968. – 312 с.

2 Хемингуэй Э. Старый газетчик рассказывает: худож. публицистика/Эрнест

Хемингуэй. – М.: Прогресс, 1983. – 344 с.

291

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

І якщо в цих книжках відбився похід зверху вниз, представників літератури в журналістику, то існує багато прикладів руху в протилежному напрямку, знизу вгору, з журналістики в літературу.Ідеальним є варіант, коли нариси, статті, фльєтони, які друкувалися в журналістиці, виконані з таким блиском і майстерністю, містять такий глибокий і багатий зміст, що не старіють з часом, можуть бути зібрані в книгу й витримати не одне видання. Пошлімося на однотомник «Вибране» Анатолія Аграновського1, який вийшов у світ 1980 року й куди увійшли його журналістські твори за двадцять років творчого життя.

Але в журналістиці існує й інший шлях літературної творчості: цілеспрямоване створення своїх публіцистичних (документальних) книжок, присвячених окремим темам, проблемам, героям. Цей шлях має давню традицію, пов’язану з творами «Фрегат „Паллада”» Івана Гончарова (т. 1–2, 1858), «Острів Сахалін» Антона Чехова (1893), «До Арктики через тропіки» Миколи Трублаїні (1931), «Англія» (1931), «Мій Париж» (1933) Іллі Еренбурга і багатьма іншими.

Класику журналістської творчості журналіст зобов’язаний глибоко знати й вивчати її все життя; знати в обсягові хоча б університетських курсів історії журналістики (своєї національної та зарубіжної) і постійно поповнювати свої знання, освоюючи досвід сучасних провідних майстрів. Яким би талановитим від природи не був журналіст, він повинен добре уявляти, що шлях літературного навчання існує лише один – читати й перечитувати класиків.

Про це переконливо висловився свого часу видатний колумбійський письменник, лауреат Нобелівської премії 1982 року Габріель Гарсіа Маркес: «Існує тенденція зневажливо ставитися до літературної культури,– відзначив він,– вірити в стихійність, натхнення. Істина полягає в тому, що література – це наука, якою необхідно оволодіти, що десять тисяч років літературного розвитку стоять за кожним оповіданням, яке пишеться нині; і щоб пізнати цю літературу – ось тут і потрібні скромність і повчальність»2. І трохи далі: «Зрештою, літературі навчаєшся не в уні-

1 Аграновский А. А. Избранное: очерки. Фельетоны. Статьи./Анатолий Агра-

новский. – М.: Худож. литература, 1980. – 787 с.

2 Маркес Г. Г. О литературе, о себе, о своїм творчестве/Габриэль Гарсиа Мар-

кес//Вопросы литературы. – 1980. – № 3. – С. 170.

292

Журналістика як творчість

верситеті, а тільки читаючи й перечитуючи письменників»1.

І якщо цей вислів актуальний для літератури, якій слід навчатися, то подвійно він справедливий щодо журналістики, де елемент ремісництва традиційно великий. Читання журналістської класики повинно стати звичайним професійним обов’язком будь-якого працівника мас-медіа. Журналістика – це професія, яка працює в парадигмі: «Розуміти чужі й створювати свої тексти» – і саме в цій послідовності, оскільки без розуміння чужих і навчання розумінню чужих не існує шляху до створення своїх текстів.

Молодому журналістові, який приступає до оволодіння професією, можна вже зараз порадити покласти в свій наплічник маршальський жезл, тобто вже зараз задумати свою журналістську книгу. Вона може бути присвячена якій-небудь важливій, суспільно значимій темі: нашому університетові та його ученим, соціальному захистові інвалідів і громадським організаціям, які їх захищають, Харківському зоопарку чи Харківській філармонії, оперному театру чи літературному музею, стану пологових будинків чи проблемам вивозу сміття з території міста, дитячій творчості й долям молодих спеціалістів, змушених після університету торгувати на базарі, і т. д. і т. п. Багато тем містить людське приватне й суспільне життя. Журналіст повинен знайти серед них свою. І тут ми підходимо до ще однієї важливої проблеми журналістики як творчості.

Справа в тому, що творча робота журналіста досягає найбільшого ефекту за умови його спеціалізації. Сучасна масово-інформаційна діяльність передбачає різні види спеціалізації: галузеву (газетна, фото, радіо й тележурналістика, Інтернет-журналістика), тематичну (політика, соціум, економіка, культура і т. д.) та рольову (репортер, кореспондент, оглядач, ведучий телепрограми, редактор напрямку, головний редактор та ін.). Оскільки в основу підготовки журналіста в українських вищих навчальних закладах покладена газетна журналістика, а інші галузеві спеціалізації мусять реалізовуватися на її базі, то далі викладемо закони тематичної спеціалізації на підставі газетної журналістики.

Тематична спеціалізація передбачає таке.

1 Там само.

293

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

1.З’ясування, виявлення своєї теми у відповідністю зі «сродністю», як говорив Григорій Сковорода. Тема повинна бути приваблива для журналіста, володіти якостями притягальності. Неможливо буде все життя примушувати себе займатися чимсь нецікавим для вас. Одним цікавий спорт, іншим – театр, третім – політика, четвертим – високі технології, п’ятим – присадибне господарство і т.д. Журналіст повинен знайти для себе ту галузь життя, вивчати й описувати яку йому до вподоби. У цьому й буде полягати сродність – у відкритті для себе сфери життя, від народження притягальної для вас, яка вам до душі, до серця.

2.Вивчення своєї теми, глибоке оволодіння наявними знаннями і способами ознайомлення з новинками в цій галузі. Журналіст мусить бувати в книгарнях і наукових бібліотеках, читати літературу зі своєї спеціалізації, особливо новинки, не обмежуватися книжками, що випадково потрапили до нього в руки,

апрагнути вичерпно оволодіти темою. Ознакою професіоналізму є ведення конспектів прочитаних наукових праць, складання тематичної бібліографії.

Наприклад польський журналіст Маріуш Щиґел, який працює у «Газеті Виборчій», до своєї документальної книги про Чехію «Ґоттленд» (2006, укр. пер. 2010) подав на трьох сторінках бібліографію використаної літератури1, як свідчення своєї сумлінності в справі збирання інформації для своїх портретних нарисів і репортажів.

Обов’язковим для тематичної спеціалізації журналіста є систематичне ознайомлення з науковою періодикою (журналами й газетами) у своїй галузі, що забезпечить його повною інформацією про новинки, зробить причетним до життя галузі. Вироблені таким чином навички дозволять на професійну основу поставити тематичну спеціалізацію журналіста.

3.Створення власного досьє з висвітлюваної теми, а з часом, можливо, й архіву. У систематизовані за певними рубриками папки-накопичувачі журналіст складає газетні та журнальні вирізки, листівки, виписки з книжок, ксерокопії статей і розділів з монографій, власні публікації та блокноти з матеріалами інтерв’ю, бібліографію наукових праць, які регулярно поповнює і т.д.

1 Щиґел М. Ґоттленд: документальна проза/Муріуш Щиґел. – К.: Грані-Т,

2010. – С. 236–238.

294

Журналістика як творчість

У Полтавському літературно-меморіальному музеї В.Г. Короленка стоїть його журналістське досьє. Саме стоїть, бо це комод на дві половини й на п’ять поверхів шухляд. Досьє для видатного публіциста й редактора провідного російського ліберальнодемократичного журналу початку ХХ століття «Русское багатство» збирала вся родина. Читає дочка чи дружина газету, знаходить цікаві матеріали про Державну Думу, роботу земств, бюджетні асигнування в освіту і т.д., робить вирізку і вкладає в спеціальну папку. Коли В.Г. Короленко розпочинає працювати над певною темою, то перечитує ці матеріали, додає свої нові спостереження; і невдовзі з’являється ґрунтовна публіцистична стаття. Сучасні технології дозволяють, зрозуміло, вести електронні досьє.

Досьє журналіст зобов’язаний систематично поповнювати. Слід з самого початку своєї професійної діяльності привчити себе до творчої дисципліни і старанності у веденні досьє. Журналіст повинен працювати так, щоб жодна публікація з його спеціалізації не пройшла повз його увагу, жодне інтерв’ю з героєм, життя і діяльність якого він професійно відстежує, не залишилися непоміченими. Журналіст перечитує досьє здійснюючи безпосередню підготовку до чергового інтерв’ю зі своїм героєм або перед написанням нового нарису.

Як уже зрозуміло з викладеного вище, досьє може бути кілька. Наприклад, якщо журналіст спеціалізується у висвітленні політичного життя, то він може вести досьє, присвячене сучасним політикам. Навряд чи хтось з рядових громадян пам’ятає після чотирьох років каденції передвиборчі програми нині діючих депутатів Верховної Ради, які знову рвуться в депутатські крісла. Але в досьє журналіста лежить і чекає свого часу листівка чотирирічної давнини з текстом звернення кандидата в депутати до своїх виборців і з обіцянкою відстоювати в парламенті їхні інтереси. Тільки професійно діючий журналіст, який веде досьє, може скористатися наданою можливістю й порівняти слово і діло депутата, зіставивши обіцянки та їх виконання. Таким чином, досьє ведеться не для абстрактного задоволення марної допитливості, а для застосування його в щоденній творчій праці.

4. Створення домашньої бібліотеки за своєю темою, підбір спеціальної літератури, яка править журналістові за щоденний довідковий апарат, з якою він систематично ознайомлюється й

295

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

звіряється у своїй інформаційній діяльності; сюди ж маємо віднести передплату на загальні й фахові видання, що правлять для автора за джерело оперативної інформації.

Звичайно ж, неможливо скупити всі видання, які зацікавили журналіста, тому важливе місце в тематичній спеціалізації повинна відводитись роботі в бібліотеці, але певну частину літератури необхідно мати вдома. Особливу цінність становлять довідкові видання (довідники, словники, енциклопедії), на які ніколи не варто шкодувати грошей. Під руками завжди потрібно мати хоча б мінімум джерел, куди можна за необхідності зазирнути під час творчої праці.

Домашня бібліотека повинна поповнюватися за рахунок передплати на загальні та професійні видання, які служать для автора джерелом оперативної інформації. І тут нагадаємо, що весь обсяг періодики передплатити неможливо, однак, знати його потрібно, відтак знову актуалізується питання про необхідність праці в бібліотеці.

5.Вивчення кола науковців та службових осіб, що можуть дати інформацію з даного напрямку спеціалізації.

З ними слід познайомитися особисто, скласти їх список з телефонами й службовими адресами і мати його в себе на робочому столі. Мережу джерел необхідно підтримувати в дієздатному стані. Неможливо, щоб ви зверталися до потрібного для вас урядовця, а він зовсім вас забув, і ви чверть гадини пояснюєте йому, хто ви й нагадуєте, де й коли познайомилися. Тому час від часу слід підтримувати контакти з ньюзмейкерами й нагадувати їм про себе, цікавитися їхньою діяльністю й писати не тільки про проблеми, але й про людей, які ними займаються й вирішують їх; такі люди не лише ваші стабільні постачальники інформації, але й консультанти, за допомогою яких ви можете завжди розібратися в новому для себе матеріалі, зрозуміти проблеми та шляхи їх найкращого розв’язання.

6.Організацію навколо себе кола позаштатних авторів, спроможних створювати журналістські тексти з вашої тематики.

У цьому сенсі вже журналіст виступає вихователем і педагогом, навчає молодих колег масово-інформаційній діяльності в своєму тематичному напрямкові, консультує й пояснює. Занедбання роботи з позаштатними авторами в сучасній масово-інформаційній ситуації навряд чи виправдане, навко-

296

Журналістика як творчість

ло редакцій, як правило, скупчується чимало обдарованих осіб, які не проти спробувати себе в журналістиці; навряд чи варто їх відштовхувати з огляду на все ту ж відкритість нашої професії, її творчий характер і можливість працювати в її межах для всіх, хто має нахил і обдарованість для того.

Правильно організована спеціалізація забезпечує високу ефективність професійної діяльності журналіста, є гарантією його успіху, популярності в читацької аудиторії.

Проблеми творчості журналіста сьогодні розглядаються

втрьох аспектах:

1)семантичному; тобто змістовно-значеннєвому, передбачає розгляд питань, що в творі відібрано й відображено з мільйонногранної дійсності, які епізоди зображено, який сюжет побудовано, що за проблеми піднято;

2)синтаксичному, тобто композиційно-текстовому, передбачає розгляд питань, пов’язаних з побудовою журналістського тексту, використанням у ньому образно-художніх

інауково-понятійних частин, майстерністю заголовків і лідів, пропорційністю вступної і заключної частин;

3)прагматичному, ужитковому, передбачає розгляд питань, як сприйнято текст аудиторією, які відгуки надходять каналами зворотного зв’язку, що особливо зачепило читачів

іт. ін.

1. Семантичний аспект покликаний розглянути змістовий бік журналістського твору. На відміну від художньої літератури, що заґрунтована на істотності формальних чеснот, соціальне функціонування журналістського тексту підтримується його власне змістовим дискурсом.

Як і будь-який наслідок духовної діяльності людини, журналістський твір складає змістово-формальну єдність. Як зміст, так і форма, – явища складні, такі, що мають внутрішню структуру.

Зміст журналістського твору має щонайменше два складники:

1)предмет відображення і

2)оцінка відображеного.

Наявність цих двох частин відбиває співвідношення у творі двох типів інформації: зовнішньої, що надходить зі світу (про-

297

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

грама об’єкта), і внутрішньої, що виробляється самим автором на підставі його спостережень над дійсністю (програма суб’єкта).

Предмет відображення – це подієво-фактичні й тематичні реалії твору; це саме описуване явище, подія як цілісність, факт чи система фактів, відбитих у матеріалі, це сюжет і конфлікт реальної дійсності, які автор зобов’язаний відтворити адекватно й достовірно.

Оцінка відображуваного – це проблематичний, ідейноконцептуальний рівень твору, це магістральна проблема та її відгалуження, постановочне питання і множинність різнопланових його поворотів, це погляд автора на предмет, аргументи й докази на користь його соціальної позиції, його принципова концепція, яка може зводитися до керівних директив, висновків, прагматичних рекомендацій, але може містити в собі загальнофілософські роздуми, етичні ідеї.

Співвідношення предмета й оцінки істотно коливається аж до можливості витіснення першого другим і навпаки. Це залежить від обраного жанру та поставленої мети. В інформаційній замітці на 10–20 рядків, завдання якої повідомити про факт чи подію, не передбачене висвітлення авторської оцінки відображуваного. Тут матиме місце лише констатація факту, – і все. Предмет відображення цілком витіснить оцінку. У жанрі репортажу, який передбачає розповідь про подію побачену очевидцем, уже знайдеться місце й для оцінки (чи оцінок), яка не буде займати переважаючого місця. У жанрі статті міститиметься великий за обсягом фактичний матеріал, який «вимагатиме» авторського упорядкування, узагальнення, пояснення, а відтак предмет і оцінка в ній зрівноважаться. У рецензії оцінка художнього твору власне передбачається жанровими вимогами, отже, її питома вага зросте, а предмет займе місце причини, збудника цієї оцінки. І нарешті, в жанрі есе погляди журналіста пануватимуть, а факти будуть скорятися ілюстративній меті. Предмет тут зовсім поступиться місцем оцінці.

Відстоюючи право на життя в журналістиці внутрішньої інформації, коментування й оцінок, необхідно все ж визнати, що душею масово-інформаційної діяльності є факт, який постає як окреме явище чи їх сукупність. Він повноцінний володар не лише багатьох жанрів, але й багатьох шпальт у газетах, про-

298

Журналістика як творчість

грам радіо й телебачення. Мільйони читачів у світі щодня розгортають газету, сподіваючись дізнатися за її допомогою про події сучасності, а не про думку з їх приводу якогось журналіста. Усвідомлення цього спонукає теоретиків виробити сталі вимоги до роботи з фактами. Ці вимоги можуть бути окреслені так:

1. Достовірність передбачає потребу сприймати факти такими, якими вони є в реальній дійсності, умисне не прикрашати їх і не спотворювати. Ця засада протилежна засаді суб’єктивності, яка включається в дію завжди, коли йдеться про оцінки, коментарі, вироблення аналітичної картини системи подій. Достовірність передбачає незалежність від суб’єктивних смаків, уподобань, симпатій. Це надпартійна категорія, яку складають у свою чергу вимоги:

а) науковості як об’єктивності у викладі й описуванні фактів;

б) правдивості, яка передбачає відсутність навмисної брехні;

в) точності, яка вимагає подавати лише перевірену інформацію;

г) всебічності й вичерпності, що означають потребу з різних боків висвітлювати факт, не замовчувати його неприємні чи незручні складові.

2. Причиново-наслідкове сприйняття налаштовує журналіста на пошук джерел фактів, прихованих механізмів їх народження, розстановку їх у такій хронологічній послідовності, яка відповідала реальному перебігові подій.

Встановлення причиново-наслідкових зв’язків є найважливішою ланкою в пошуковій праці журналіста. Це складний і часом тривалий процес, що веде автора до вироблення ним його власної позиції, створення своєї концепції подій. Тому він особливо важливий. Цей процес передбачає такі стадії:

а) вдумливий відбір спостережуваних фактів і явищ; на цьому етапі журналіст відокремлює факт чи групу фактів, що їх він має намір дослідити; він ніби замикає їх в уявному колі власної уваги, аби зосередитися на них, домогтися пильності;

б) встановлення істотних ознак спостережуваних фактів; розгляд хронології подій; описування атрибутивних ознак явищ; факт ніби розміщається під збільшувальним склом

299

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

і вивчається уважно в усіх своїх розмаїтих характеристиках;

в) гіпотетичні умовиводи про причини даного факту чи явища; на підставі проведеного вивчення складаються припущення про причиново-наслідкові зв’язки в даній системі подій, які відповідають встановленим у процесі вивчення фактам; факти приводяться в певну систему, виструнчуються в логічній послідовності;

г) перевірка одержаних узагальнень іншими способами здійснюється шляхом перевірки самих фактів, достовірність яких найкраще підтвердити з трьох незалежних джерел, а також шляхом пошуку дотичних до головної події фактів, які опосередковано висвітлюють її; нарешті здійснюється дедуктивна (від загального до часткового) перевірка; журналіст ще раз оглядає побудовану конструкцію, з’ясовуючи, чи всі наявні факти вкладаються в концепцію і не суперечать їй.

3.Історизм спонукає розглядати факти в розвитку, простежувати еволюцію явищ, бачити, якими вони були учора, виявилися сьогодні і стануть у перспективі. Засада історизму не належить лише науці історії, але є загальнофілософським методом підходу до з’ясування сутності фактів і явищ. Не належить вона й до минулого етапу їх функціонування. Навпаки, історизм передбачає розгляд факту в хронологічному зрізі сучасності, але, виявляється, зрозуміти його можна лише прийнявши сучасність за місток з минулого в майбутнє.

4.Діалектичність вимагає сприймати факти і явища

вєдності й боротьбі протилежностей, бачити, як нагромаджена кількість переходить у якість, як здійснюється заперечення заперечення. У цьому й полягає застосування до роботи з фактами головних законів діалектики. Бачення факту в контексті інших подібних або протилежних явищ, з’ясування ступеня його зрілості, досконалості, довершеності, міри наявності в ньому позитивних і негативних первнів, – усе це складає діалектичність як засаду роботи з фактами.

Журналіст як суб’єкт масово-інформаційної діяльності не лише збирає і ретранслює новини й повідомлення, але й узагальнює їх, аналізує, дає свій коментар. Як уже мовилося,

300