731808_BC732_mihaylin_i_l_osnovi_zhurnalistiki

Осмислення проблем журналiстики в новiтнiй філософії

але сувора регламентація видавничої діяльності та наявність цензури накладалися непосильним тягарем на вільну думку. Вона могла існувати тільки у формі алегорій, іносказань, глибоко заховуватися в підтекст журналістського твору, тобто легітимно не існувала.

Більш докладно авторитарну журналістику характеризують такі ознаки:

1)сформована в XVI–XVII століттях і ставши першим типом преси, ця модель зберігається й донині в багатьох країнах світу;

2)у своєму підґрунті має філософію абсолютної влади монарха або призначеного ним уряду;

3)головна мета журналістики в авторитарній моделі – підтримувати й проводити політику уряду, що перебуває при владі, і служити державі;

4)пресу мають право використовувати тільки ті, хто дістав королівський (царський) патент чи інший аналогічний дозвіл;

5)преса контролюється за допомогою урядових патентів, ліцензій, а також цензури;

6)заборонена критика в пресі політичного управління і осіб, що перебувають при владі;

7)преса знаходиться в руках держави або приватних осіб;

8)преса розглядається як інструмент здійснення урядової політики, хоча й не обов’язково належить уряду.

Упроцесі історичного розвитку людства на альтернативних до авторитарної моделі засадах виникає лібертаріанська журналістика. Заснована на ідеалах свободи волі (libertarian) вона являє собою наступний щабель у розвитку масово-інформаційної діяльності. Ліберальна модель народжується в епоху Просвітництва та раннього капіталізму, тобто виникає на зламі XVII–XVІІІ століть. Розвиток капіталізму приводить до того, що газети перетворюються на приватні підприємства, а їх споживачами стають не лише освічені дворяни, але в переважній більшості представники «третього стану». Під тиском боротьби за свободу преси падає цензура або її вплив стає неістотним для функціонування масової інформації. Але пресі не вдається цілковито позбутися своїх службових функцій через економічну залежність від видав-

391

РОЗДІЛ СIМНАДЦЯТИЙ

ця. Свобода виявляється опанованою рівно настільки, наскільки це відповідає інтересам власника газети.

В основу концепції свободи преси, на думку авторів, було покладено три постулати: відділення новин від думок, відкриття журналістам доступу для урядової інформації та відсутність цензури.

Для ліберальної журналістики властиві такі ознаки:

1)вона сформувалася в Англії після 1688 року1 і експортована в США, ліберальна модель впливова й в інших країнах;

2)її філософським підґрунтям є праці Мільтона, Локка, Мілля, теорії раціоналізму і природних прав людини;

3)основні цілі преси – інформувати, розважати, продавати, але головним чином допомагати «відкривати правду», зрозуміло ж, з певних позицій, і контролювати (check in) дії уряду;

4)пресу може використовувати будь-який громадянин, що має для цього економічні можливості й засоби;

5)преса контролюється самовільним процесом встановлення правди на «вільному ринку ідей», а також судами;

6)заборонені наклепи, непристойності, зрада у військовий час;

7)журналістика перебуває у власності переважно приватних осіб;

8)найважливіша особливість ліберальної журналістики полягає в тому, що преса є інструментом контролю за урядом (checking on government) та задоволення інших потреб сус-

пільства.

Лібертаріанська модель займає центральне місце в сучасному світі. Але автори книжки «Чотири теорії преси» не приховують того, що вона віджила своє, виявила, попри численні переваги, свої недосконалості. Унаслідок дедалі зростаючого монополізму преса переходить під контроль могутніх економічних магнатів, а відтак їй усе важче залишатися вільним ринком ідей. Журналістика служить не суспільству, а бізнесу, виступає проти

1 Примітка. У 1688 році в Англії відбулася так звана «Славетна революція», унаслідок якої була повалена влада Стюартів; встановлено конституційну монархію, у якій король був практично ізольований від прийняття політичних рішень; влада перейшла до верхівки дворянства й буржуазії; у процесі розвитку політичної боротьби були сформовані дві політичні партії – торі і віги, – що й до-

сьогодні зберігають панівне становище в суспільному житті країни.

392

Осмислення проблем журналiстики в новiтнiй філософії

соціальних змін. Перетворення газет на засоби здобування максимальних прибутків спричинилося до погоні за сенсаціями, втягуванням у коло публічного розгляду приватного життя відомих людей, що означає не що інше, як порушення прав людини. Свобода волі обернулася на свою протилежність – уседозволеність. А відтак ліберальна модель мусить розглядатися як перейдений етап і поступитися новому типові масово-інформаційної діяльності. Його автори пропонують назвати соціально відповідальною моделлю журналістики.

Соціально відповідальна журналістика є найдорожчим демократичним надбанням ХХ століття, склалася у державах з розвиненими традиціями народовладдя й парламентаризму. Вперше її засади були сформульовані в Комісії з питань свободи преси, створеної в 1942 році на пропозицію власника великого американського журнального концерну Г. Люса, який виділив на фінансування її досліджень 200 тис. ам. дол. Комісія висунула тезу про відповідальність преси перед суспільством і зробила висновок про необхідність державного регулювання такої важливої справи, як журналістика. Вона мусить бути використана для забезпечення гармонійного розвитку суспільства, зняття напруженості, розв’язання конфліктних ситуацій.

Соціально відповідальна журналістика мусить узяти все найкраще від попереднього періоду, але й піти далі по шляху вдосконалення механізму використання свободи слова. Вона повинна відділяти новини від редакційних статей, повідомлення від думок, надавати місце для висвітлення різних поглядів і точок зору на проблему, вона повинна давати цілковиту картину різних соціальних груп у суспільстві, а також зобов’язана займатися роз’ясненням аудиторії загальнолюдських цінностей.

Найважливіші особливості соціально відповідальної теорії журналістики такі:

1)концепція виникла в ХХ столітті в США;

2)вона сформувалася на основі праці Комісії з питань свободи преси, її члена У. Е. Гокинґа, професора філософії Гарвардського університету, на основі практики журналістики і моральних кодексів журналістики;

3)основні цілі преси – інформувати, розважати, продавати, але головним чином переводити конфлікти в план дискусії;

393

РОЗДІЛ СIМНАДЦЯТИЙ

4)використовувати її може кожен, у кого є що сказати;

5)контролюється вона думкою суспільства, діями споживачів, професійною етикою;

6)заборонено втручання в приватне життя і життєво важливі суспільні інтереси;

7)преса перебуває в приватних руках, якщо тільки уряд не змушений узяти її у свої руки в інтересах суспільства;

8)засоби інформації беруть на себе зобов’язання з соціальної відповідальності, а якщо вони цього не роблять, то хтось повинен простежити за тим, щоб вони це робили.

Востанньому пункті автори виразно натякають на ті обставини, за яких можливе й необхідне втручання держави в інформаційну діяльність своїх громадян. У соціально відповідальній моделі журналістики засоби масової інформації перетворюються на справжні органи масової інформації. Преса та електронні ОМІ, завдяки наявності масового реципієнта, звільняється від тиску й впливу засновників і власників. Власником ОМІ виступає сам редакційний колектив, який забезпечує себе всім необхідним і функціонує на засадах самоокупності за рахунок продажу накладу свого видання. У цьому випадку газета залежить не від магната-засновника, а від багатотисячної аудиторії читачів, які утримують її за допомогою передплати чи купівлі в роздріб. Таке видання здобуває найвищу свободу, у ньому журналісти вільно викладають факти та висловлюють свої думки й коментарі за умови їх суспільної відповідальності. ОМІ відповідають тільки перед соціумом, суспільством, їх функціонування регламентується законами про масово-інформаційну діяльність, у чому й виявляється вплив держави на журналістику. Держава повинна захищати читача від влади монополій і пресових магнатів.

Четверта теорія преси є своєрідним феноменом ХХ століття. Це радянська комуністична її модель, а по суті тоталітарна журналістика. Вона виникає в державах з фашистськими або комуністичними режимами. Головна ознака цієї моделі – цілковита відсутність приватних видань, усі вони є лише органами партійних комітетів та державних органів чи установ. Інформаційний потік цілковито контролюється за допомогою цензури (прихованої цензури), репресивних державних органів, відповідних структур у партійних комітетах різного рівня, а також через партійність редакторів та рядових журналістів, які в силу цього

394

Осмислення проблем журналiстики в новiтнiй філософії

навіть і не помишляють про інакомислення, а стають «солдатами слова». Категорія свободи тут розглядається лише як право поширювати партійні погляди.

Найважливіші особливості радянської комуністичної теорії журналістики такі:

1)вона виникла в ХХ столітті в Росії, стала панівною із захопленням влади більшовиками і була нав’язана ними всім народам, що склали СРСР;

2)філософським підґрунтям цієї теорії є марксизм, зокрема вчення Владіміра Леніна про дві нації і дві культури в кожній нації і в кожній національній культурі та його вчення про пресу як колективного пропагандиста, агітатора і організатора;

3)основні цілі преси – за допомогою тенденційно дібраних фактів агітувати за програмні цілі своєї партії, а в публіцистиці здійснювати пряму й наполегливу пропаганду її завдань;

4)використовувати пресу можуть лише «лояльні й ортодоксальні члени партії»;

5)контролюється вона усіма партійними комітетами зверху донизу, головними редакторами, які не лише є членами партії, але обов’язково й членами її керівних органів;

6)заборонено критику партійного керівництва, висвітлення приватних боків його життя, критику партійної програми та інших директивних документів партії;

7)преса перебуває цілковито в руках партії, газети і журнали існують лише як органи певних партійних комітетів, що й декларують у своїх вихідних даних, навіть фахові видання є органами партійних комітетів установ і організацій;

8)основна відмінність від інших концепцій полягає в тому, що преса є інструментом ідеологічної обробки населення, мо-

білізації його на виконання завдань партійної програми. На сьогодні модель радянської комуністичної журналісти-

ки виглядає цілком скомпрометованою. Вона мусить бути відкинутою в усіх своїх компонентах, а українська журналістика, звільнившись від її кайданів, повинна вийти на шлях соціально відповідальної журналістики, оскільки це найбільш продуктивна модель, що культивується в розвинутих демократичних державах світу.

395

РОЗДІЛ СIМНАДЦЯТИЙ

Книжка Ф. Сіберта, Т. Петерсона і У. Шрамма «Чотири теорії преси» стала важливим здобутком теоретичного журналістикознавства, не лише узагальнила наявний досвід історичного розвитку масово-інформаційної діяльності, але й показала перспективу руху до її більш досконалого типу.

На думку сучасного російського дослідника західних теорій масової комунікації Г. П. Бакулева, здійснена Ф. Сібертом, Т. Петерсеном і У. Шрамом перша спроба компаративного опису основних станів преси «до цього часу залишається найбільш повною»1. «Майже в кожній статті й книзі, – свідчить він, – які мають відношення до філософської основи журналістики, містяться посилання на книгу цих авторів, коментарі до неї або цитати з неї»2.

За понад півстоліття, що минули від часу її появи не бракувало спроб вдосконалити й розширити її. Найбільш продуктивною з них виглядає концепція Деніса Маккуейла, який у книзі, назву якої можна перекласти як «Вступ до теорії масової комунікації» (1987), запропонував на додаток до існуючих опис ще двох теорій преси: 1) медіа періоду розвитку і 2) періодики демократичної участі.

Для української преси найбільш цікавою й актуальною є теорія для медіа періоду розвитку, оскільки вона найбільш щільно припасована до нашої внутрішньої політичної ситуації. У своїй теорії Д. Маккуейл виходив з того, що існують істотні відмінності між суспільствами країн з розвинутими демократіями і тими, що тільки стали на шлях самостійного розвитку. А відтак неможливо механічно трансполювати закони функціонування медіа, що склалися в одних політичних традиціях, на цілком інші. На його думку, преса в молодих країнах, що тільки-но стали на шлях самостійного розвитку, мусить допомагати своїй державі в її становленні.

Діяльність журналістики в таких країнах відзначається цілим рядом особливостей, які можуть бути схарактеризовані як відсутності: 1) достатньо розгалуженої комунікаційної інфраструктури; 2) професійної майстерності; 3) виробничих і культурних

1 Бакулев Г.П. Массовая коммуникация: Западные теории и концепции: учеб. пособие/Г. П. Бакулев. – М.: Аспект Пресс, 2005. – С. 16.

2 Там само.

396

Осмислення проблем журналiстики в новiтнiй філософії

ресурсів; 4) достатньої аудиторії, спроможної сприймати інформаційний продукт національною мовою.

На роль чинника величезної ваги висувається залежність молодих країн від розвинутих, яка виражається на технічному, культурному й інформаційному рівнях. Громадянське суспільства таких країн може ставити перед собою тільки одне завдання – економічний, політичний, соціальний і культурний розвиток країни. Цій меті повинні бути підпорядковані всі соціальні інститути з журналістикою включно. Журналістика працює над усвідомленням спільнотою країни її національної ідентичності, осмисленням своїх інтересів у міжнародній політиці. Журналістика в молодій державі виконує ту ж функцію, що й уряд (націотворчу й державобудівну), і тому, за визначенням, не повинна йому протистояти. Вона спрямована на утвердження державної незалежності, на заперечення переважного впливу сусідів і світових інформаційних лідерів, на вироблення своєї національної інформаційної традиції. «Тому певні свободи медіа й журналістів, – справедливо відзначив Г. П. Бакулев, – відступають перед обов’язком сприяти досягненню цієї мети»1 [курсив мій. – І. М.].

Теорія преси демократичної участі виникає на ґрунті соціально відповідальної концепції журналістики і спрямована на вдосконалення її. Занепокоєння її авторів викликає комерціалізація і монополізація приватних медіа, що дає підстави сумніватися в кінцевості потрібних для суспільства трансформацій. Іншими словами, поки інформаційне підприємство залишається в приватній власності, доти немає гарантії, що його власник в один прекрасний момент не запрагне отримати від його діяльності ще більшого прибутку, ніж дістає на цей час, а такі інтенції потребуватимуть трансформації інформаційної політики видання в бік від скорочення аналітичності до посилення розважальності та ін. негативні наслідки. Справедливість цих припущень підтверджена сучасними дослідженнями західної журналістики, де як стійка тенденція спостерігається таблоїдизація якісної преси.

Теорія демократичної участі передбачає розширення кола зацікавлених у створенні й поширенні якісної правдивої інформації структур, осіб, інститутів, вважаючи, що усунення монополій з домінування на інформаційному ринку сприятиме багатовек-

1 Тама само. – С. 28.

397

РОЗДІЛ СIМНАДЦЯТИЙ

торності у створенні інформаційної картини світу, утворенню своєрідного броунівського руху новинарного продукту в інформаційному середовищі.

Модель демократичної участі передбачає, що місце центральних інформаційних організацій повинні зайняти громадські органи теле- і радіомовлення, газети з акціонерним складом власників. Заперечуються інституційні централізовані інформаційні корпорації, які мають тенденцію до монополізації новинарного ринку. У провінціях передбачається існування множини регіональних видань, які обслуговують інтереси місцевих спільнот. У цю множинність увіходять на правах активних учасників медіа, що репрезентують інтереси громадян, об’єднаних за інтересами, субкультурами, етнічною приналежністю. Завдяки такій організації медіа-простору утворюється горизонтальна (а не вертикальна, як раніше) модель інформаційного ринку, створюються умови, за яких стає неможливою інформаційна монополія, а отже, і підстави для маніпуляції громадською думкою.

Модель демократичної участі передбачає розширення складу учасників творення інформаційного продукту, широке використання інтерактивності, взаємозамінність ролей створювача, відправника і отримувача інформації. Автори теорії свідомі того, що це приведе до зниження професійного рівня журналістики в цілому, але участь дилетантів у створенні інформаційного продукту дасть, на їх погляд, інші важливі переваги, а саме: децентралізацію медіа, їх самостійність, незалежність від підкупу, незацікавленість у маніпулятивному впливі і неможливість нав’язати силоміць суспільству в цілому певну ідеологію.

Провідними гаслами теорії демократичної участі є розмаїття, локальність, деінституціалізація медіа, горизонтальність комунікативних зв’язків, взаємодія і взаємозамінність суб’єктів та об’єктів інформаційних відносин, обслуговування невеликих за розміром спільнот. Журналістика сприймається як обов’язковий елемент і інструмент громадянського суспільства.

Розширення «чотирьох теорій преси» викликане бурхливими змінами в інформаційному середовищі, прагненням учених пояснити нові явища й тенденції і одночасно побачити перспективу розвитку інформаційної діяльності людства. При цьому треба пам’ятати, що створення теорії – мета будь-якої системи

398

Осмислення проблем журналiстики в новiтнiй філософії

знань, а під теорією слід розуміти сукупність ідей різного статусу й походження, які можуть пояснити чи інтерпретувати будь-яке явище.

Теорія масових комунікацій М. Маклюена. Широкого поширення в сучасному західному світі набула теорія масових комунiкацiй, як популярна філософська концепція, що покликана пояснити новітні інформаційні процеси в суспільстві. Масова комунікація – це процес поширення інформації (в тому числі знань, духовних цінностей, моральних i правових норм i т. п.) за допомогою технічних засобів (преса, радіо, кінематограф, телебачення) на численно великі, розосереджені аудиторії. Теорiя масових комунiкацiй як наукова проблема виникла в XX столітті з поширенням електронної журналістики.

Сучасні філософські концепції розвитку суспільства в нових комунікативних умовах, породжених бурхливим розвитком електронних засобів масової інформації, так чи інакше беруть свій родовід від теорії масових комунiкацiй Г. М. Маклюена, знання основних положень якої є важливим елементом в освіті сучасного журналіста, тим паче, що в радянській науці його вчення замовчувалося або кривотлумачилося.

Герберт Маршалл Маклюен (1911–1980) – видатний канадський фiлософ, публiцист. Вiн працював професором філософії в Торонтському унiверситетi. Всесвiтню популярнiсть принесла йому книга «До розумiння засобiв масової комунікації: продовження людини», яка вийшла в 1964 роцi i вiдразу стала бестселером. Самого автора у вiдгуках на книгу називали «пророком електронної ери», «великим мислителем». Iм’я його поставили на Заходi в один ряд з iменами М. Коперника, Ч. Дарвiна, З. Фройда, тобто тих науковцiв, чиї концепції справили враження перевороту в певних галузях знань.

Теорiя масових комунiкацiй Г.М. Маклюена складається з таких головних роздiлiв:

1)розгляду типiв поширення інформації як рушiйних сил історії;

2)аналiзу процесів «технологiчного розширення свідомості» за допомогою аудіовізуальних мас-медіа;

3)вивчення телебачення як нового типу вiдеожурналiзму, що вiдкриває нову епоху майбутнiх систем ЗМК.

399

РОЗДІЛ СIМНАДЦЯТИЙ

1. Згiдно з поглядами Г. М. Маклюена, рушiйними та визначальними силами в історії людства є рiзного роду й типу засоби масової комунікації. Не народнi маси, не конфлiкт продуктивних сил i виробничих вiдносин, не класова боротьба, як твердить теорiя марксизму, а способи функціонування інформації в суспільстві визначають характер i сутність тієї чи іншої епохи.

Г. М. Маклюен був перший, хто звернув увагу на те, що спосіб передачі інформації не є чисто технічним прийомом, а визначає зміст комунікаційних відносин епохи. Його вислів: «The Medium is the Message», тобто: «Засіб – це повідомлення» – став афоризмом новітньої інформаційної епохи. Канадський філософ несподівано для багатьох з’ясував, що всупереч традиційному поглядові, згідно з яким засоби передачі думки інертні до самої думки, становище насправді виявилося цілком протилежним: засоби комунікації самі по собі змістовні й що, наприклад, телебачення повідомляє не просто новини й не погляди коментаторів, а саме себе, свій спосіб бачити світ; а відтак підпорядковують собі створену людиною інформаційну картину світу. Засоби масової комунікації завдяки своїй суспільній унікальності визначають процеси взаємодії особистості й суспільства, людини й держави, виробляють стереотипи людської поведінки й реакції на довкілля.

Розвиток i зміни в техніці й технології засобiв масової комунікації спричинює два грандіозні наслідки:

1)зміну суспільних епох, які відзначаються сталістю, стабільністю саме завдяки пануючому в них способу поширення інформації;

2)еволюцію світоглядних систем людства, формування ма-

сової та індивідуальної свідомості й самосвідомості. Іншими словами, засоби масової комунікації визначають усю

структуру суспільства, формують економічні відносини, стосунки між різними верствами населення, забезпечують функціонування ідеологічних доктрин, консолідують націю в державу. Їхній вплив універсальний i має вагомі наслідки в різноманітних інших сферах приватного та публічного життя.

Г. М. Маклюен не оригінальний у виділенні історичних епох суспільства, їх він нараховує чотири, але виділяє їх на основі домінант, властивих його ціннісній концепції, вважаючи, що

400