Рекомендована літера тура

Основна література:

1. Вища освіта і Болонський процес. - К., 2006.

2. Вища школа України: реальність і тенденції. - К., 2004.

3. Дьяченко В.И. Основные направления образования всовремен­ном мире. -М., 2005.

4. Высшее образование в XXI веке: подходы и практические меры //

І ісемирная конференция по высшему образованию «На пути к «повестке дня на XXI век» в области высшего образования. - Париж, 5-9 октября, 1998.

, Додаткова література:

1. Беланова Р. А. Гуманізація і гуманітаризаціяв класичних універ­ситетах. -К., 2002.

2. Журавський В. С. Вища освіта як чинник державотворення і культури України. - К.: Видавництво ДІМ «ІнЮре», 2003. -416 с.

3. Казаренков В. И., КазаренковаТ. Б.Перспективы развития выс­шего образования в современном обществе // Мир образования - обра­зование в мире. Научно-методический журнал. - №3, 2001. -

С. 48 - 57.

4. Кривега Л. Д., Александрова О. С. Проблема розвитку сучасної науки та конкурентоспроможність української науково-освітньої сфери у світлі глобалізації // Світова цивілізація і міжнародні відносини. - 2002. - № 2.-С. 44 - 48.

5. Крізь терни: Нариси становлення приватної вищої освіти. - X., 2001.

6. Медвідь Л. А. Історія національної освіти й педагогічної думки в Україні: Навч. посібник. - К„ 2003. - 335 с.

7. Микитась В. Л. Давньоукраїнські студенти і професори. - К„ 1994.

8. Мицько І. 3. Острозька словьяно-греко-латинська академія (1576 - 1636) / За ред. Я. Д. Ісаєвича. - К. 1990.

9. Психологічний ресурс простору вищої освіти. - К„ 2004.

10. Образование, которое мы можемпотерять /Под ред. В. А. Садов- ничсго. - М.: МГУ, 2002. - 288с.

11. Поляков М. В. Класичний університет: еволюція.- K., 2004.

12. Черевичний Г. С. Вища освіта України на зламі епох. -K., 2002.

2. ОСОКИС ТІСНИЙ РОЗВИТОК ФАХІВЦЯ У ВИМІРІ ОІГТІ1МГ1ЛЦІЇ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО СЕРЕДОВИЩА

Основні поняття: освітній простір, ідентифікаційні механізми, соціо- культурне середовище, особистісний розвиток, гуманістична парадигма.

1. Соціокультурні функції та потенціал сучасної професійної освіти (теоретичний блок)

Вищу професійну освіту як соціокультурний об’єкт розглядають з точки зору відносин між людьми і з точки зору систем зразків, які забез­печують спадковість цього об’єкту за зміни поколінь. Інакше кажучи, вища професійна освіта є і соціальний, і культурний об’єкт, який розгля­дається і в синхронії, і в діахронії життя людських спільнот. Звернення до проблеми тенденцій і формування пріоритетів в сфері вищої професійної освіти обумовлено, насамперед, необхідністю розгляду розвитку відпові­дної теорії і практики у макроконтексті, в усьому розмаїтті соціальних, організаційних, управлінських, культурних, ідеологічних процесів.

Зв’язок педагогіки та психології вищої професійної школи з іншими науками про людину пов’язаний з необхідністю вивчення соціокультур- ного контексту здійснення освітньо-виховного процесу. Однією з сутніс- них проблем професійної педагогіки вищої школи стає придушення особистості людини як соціокультурного феномену. Наслідком орієнтації на освіту, як на формування еліти «професіоналів» є відчуження особис- іосгі від можливостей використання національних культурних форм (оскільки здійснюється вплив на сферу освіти фінансових еліт розвину- іих країн, що, у свою чергу, призводить до її деформації). Особистість (у потенціалі особистість людини-творця, орієнтованого на розвиток культурних цінностей) перетворюють у функцію фахівця і клієнта підко­реного стандартам корпоративної ідеології. Така людина втрачає свій і иорчий потенціал навіть тоді, коли вона володіє високим освітнім рів­нем.

Соціокультурні, економічні, технологічні зміни, які відбуваються в Україні, зумовлюють відповідні зміни у системі освіти. Відбувається зміна пріоритетів, виникають нові стратегічні, методологічні і ціннісні орієнтири у цій сфері.

Експерти КЖЕСКО у галузі освіти стверджують - ніколи ще ріст освіти не був таким необхідним людській цивілізації для її нормального функціонування, економічного розвитку, суспільного, культурного, духовного і політичного процвітання, як у наш час. Між тим, складається враження, що суспільство не наважується виділити ресурси, які дозволя­ють їм задовільно виконувати свої завдання на службі суспільства.

Дослідники визнають, що для сучасності характерною є наявність вмішаного типу культури, в якому переплітаються кілька протилежних тенденцій: 1) спостерігається відродження національних культурних цінностей, яке пов’язане з набуттям незалежності; 2) зберігається культу­рна спадщина попереднього часу; 3) водночас процес відродження націо­нальних культурних цінностей зазнає впливу західноєвропейської та американської культур.

В умовах, коли культура як системотвірна підвалина суспільства у головній своїй функції об’єднання людей, соціумів і соціальних інститу­тів в єдине ціле зменшила свій вплив, для збереження стабільності суспі­льства акцент переноситься на державну владу. Значення інститутів політичної влади посилюється. За обставин, коли зруйновано попередню систему цінностей, яка ґрунтувалась на тоталітарній ідеології, в українсь­кій культурі концептуалізуються нові власні феномени у вигляді зразків і цінностей. В першу чергу, це стосується процесів пов’язаних з навчанням та вихованням.

В умовах інформаційного суспільства самоцінність знань як таких змінюється, з одного боку - вони стають більш доступними, а з іншого - і юстійно вимагають здобування нових знань, що викликає необхідність їх поповнення людиною впродовж всього життя. З цим пов’язана необхід­ність переорієнтувати навчальний процес на формування у студентів бажання і вміння самостійно оволодівати знаннями з різних джерел 111формації, а також навчити застосовувати набуті знання у практичному житті, виробити вміння критично мислити і т. ін.)

Світові тенденції в розвитку освіти свідчать про збільшення тривало­сті навчання і поліпшення умов для самонавчання впродовж життя. У межах цієї тенденції збільшується кількість молоді, яка здобуває про­фесійний фах. Надання першої професії кожній молодій людині вважа­ється нормою в багатьох країнах. Вища освіта стає не просто засобом підготовки фахівців для різних галузей діяльності, а й обов’язковим етапом розвитку особистості дія дедалі більшої кількості людей.

Прискорення накопичення інформації тягне за собою для кожної людини необхідність постійно оновлювати свої знання. Окрім того, прогрес знань усе частіше призводить до технічних інновацій. Останні суттєвим образом змінюють структуру зайнятості, створюють потреби в кадрах у нових галузях і спеціальностях. При цьому суттєво або повністю змінюються вимоги, які висуваються до їхньої кваліфікації та спеціаліза­ції. У той же час, це призводить до зникнення потреби в робітниках певних галузей та трансформації деяких традиційних професій.

Цей двоїстий процес, який постійно посилююється, мас своїм нас­лідком те, що вища професійна школа мусить: 1) постійно оновлювати перелік навчальних предметів і програм; 2) переглядати методику нав­чального процесу, з тим, щоб розвивати у студентів навички самостійно­го навчання і підприємницької ініціативи; 3) мати готовність вводити нові дисципліни і програми класичного типу, програми нового типу (для тих, х то оновлює свої знання, здійснює перепідготовку, змінює спеціаль­ність або підвищує рівень заг альної культури).

Зміст освіти безперервно поповнюється з культурної спадщини різ­них країн, галузей науки, яка постійно розвивається, а також із повсяк­денної практики людини. Водночас здобуття освіти є процесом трансля­ції культурно оформлених зразків поведінки і діяльності, а також сталих форм суспільного життя.

Існує залежність розвитку окремих країн від рівня якості освіти, культури і кваліфіїсації громадян. Саме в освітньому процесі людина набуває соціокультурних норм, які мають історичне значення для її розвитку, суспільства, цивілізації. Тому при визначенні мети і завдань освітніх систем уточнюється соціальне замовлення. У свою чергу зміст вищої освіти може бути обмежений стандартами регіону, країни, всього світу, які враховують характер взаємодії людини з культурними ціннос­тями, міру і ступінь їх засвоєння і створення.)

Вища освіта виконує функцію соціалізації та наступності поколінь (соціальна функція). У різних соціально-культурних, суспільно-полі­тичних умовах освіта виступає стабілізуючим чинником між новими соціальними уявленням та ідеалами попередніх поколінь, які знайшли своє втілення в історичній традиції. В умовах радикальної зміниідеологі­чних переконань, соціальних уявлень, ідеалів і способів буття людей саме освіта сприяє адаптації людини до нових умов.

У критичні моменти історії важливим є збереження наступності куп .турмо-історичної традиції. Збереження цих складових сприяє їхній 1111сі рації у систему трудових цінностей як елементів макросоціуму. І ридиція існує як визначальна функція у процесах освіти і виховання мойого покоління. Система вищої освіти виражає і відбиває в собі стан, нчідснції та перспективи розвитку суспільства за допомогою відтворення і шкріплення стереотипів, які вже склались та вдосконалює суспільство.

І іитца освіта закладає основи майбутнього суспільства і формує об­ри і людини у перспективі. Впливає на формування способу життя, який є прийнятним у суспільстві; на володіння різними формами життєдіяльно- і 11(освітньою, трудовою, громадською, політичною, професійною, і іменною і т. ін.), на розвиток потенціалу людини (творчого, духовного). І ому для кожного культурно-історичного етапу розвитку суспільства і держави є характерною відповідно своя система освіти, а для народу, нації (етносу) — властива їй система виховання.

Проте у міжнародних освітніх системах існують загальні риси, які іакладають основи для процесу інтеграції у світовий освітній простір. ((світа є механізмом формування суспільного життя людини і галуззю масового духовного виробництва. Вищі освітні і виховні заклади концен- ірують вищі зразки соціально-культурної діяльності людини певної епохи. Тому соціальна цінність вищої освіти визначається значущістю освіченості людини в суспільстві. У цілісній системі освіти всіх видів і рівнів відбувається розвиток інтелектуального і духовно-морального пот енціалу країни, відбувається формування еліт.

У процесі навчання і виховання людина засвоює соціокультурні но­рми, які мають культурно-історичне значення. Сутність освіти вбачається не лише у трансляції соціального досвіду в часі, а й у відтворенні встано­влених форм суспільного життя у просторі культури. У результаті засво­юються норми моралі та моральної поведінки людини в соціальних групах (наприклад, виробництво, сім’я).

Освіта здійснює функцію розвитку регіональних систем і національ­них традицій. Вона є соціальним інститутом, через який передаються і реалізуються базові культурні цінності та мета розвитку суспільства.

Підвищення рівня відповідності вищої освіти до сучасних вимог як до соціального інституту здійснюється насамперед, з урахуванням транс­ляційної, селекційної та інноваційної функцій сучасної вищої школи.

Трансляційна функція - це здійснення передачі соціально-еконо­мічних цінностей, норм, потреб, мотивів поведінки з минулого до сучас­ного та з сучасного в майбутнє.

Селекційна функція пов’язана з відбором цінностей і норм для тих, хто вирішуватиме завдання наступних етапів розвитку суспільства.

Інноваційна функція виявляється в оновленні соціальних цінностей і норм шляхом відпрацювання нових та використання прогресивних цін­ностей зі світового освітнього досвіду, які є адекватними до соціально- історичних умов України.

Дієвість масштабних соціальних перетворень у галузі освіти зале­жить від наявності двох головних чинників. По-перше, це суспільна й інституційна готовність держави та суспільства до їх прийняття. По- друге, це система соціально-педагогічних інновацій, що мають бути спрямовані на зміни внутрішніх умов організації процесів навчання та виховання. Узагальненими критеріями оцінки таких інновацій є ступінь відповідності форм освітніх інституцій потребам суспільства та ступінь відповідності форм організації освіти умовам повноцінного психосоціа- льного розвитку його суб’єктів.

2. Соціально-психологічні механізми та завдання освітньої професійної діяльності (теоретичний блок)

Вища професійна освіта у вимірі оптимізацїї соціокультурного сере­довища особистішого розвитку фахівця зумовила появу неперервності професійної освіти. Неперервність освіти на початку XXI ст. зумовлює необхідність посилення ролі професійної освіти, як динамічної системи, яка здійснює активний вплив на подальший розвиток економіки, забезпе­чує випереджальну професійну підготовку, наступність і взаємозв’язок усіх видів і рівнів професійної освіти.

І Ірофссійна освіта здійснюється через задоволення потреб особисто­сті в освітніх послугах; шляхом забезпечення рівного доступу до якісної і безоплатної первинної професійної освіти; зсобами формування творчої, духовно багатої особистості, з урахуванням її потреб, інтересів і здібнос­тей. Випереджувальний характер професійної освіти забезпечується основ­ними механізмами: неперервністю; фундаменталізацією; інтеграцією професійної освіти, науки і виробництва; рівним доступом до здобуття якісної професійної освіти населення. Взаємозв’язок процесу професій- , ного навчання з реструктуризацією та подальшим розвитком економіки і 1 зайнятістю населення, розвиток різних форм власності; диверсифікацієя; регіоналізація освіти; поєднання загальноосвітньої і професійної підгото­вки; стандартизація, єдність професійного навчання і виховання, екологі- і зація, варіативність, індивідуалізація і диференціація - складають основні соціально-психологічні механізми освітньої професійної діяльності.

На подальший розвиток професійної освіти України впливають такі провідні чинники як: демографічні зміни (зменшення народжуваності та | кількості населення працездатного віку); міграція робочої сили; поглиб­лення суперечностей між зростанням попиту на висококваліфікованих робітників на ринку праці та наявним рівнем їхньої кваліфікації тощо.

Серед основних напрямів подальшого розвитку вищої професійної освіти і підвищення її якості в Україні виділяють наступні: І) реалізація принципів універсального підходу до розвитку вищої освіта, де універса­льність забезпечує поєднання функцій навчання і виховання, викорис­тання різних форм роботи з метою задоволення освітніх потреб усіх і на

їм 14 п апах життя, виконує етичну роль у період кризи цінностей у сумн­ім' і ні; 2) створення системи якості вищої освіти та професійної підготов- і її мк сукупності організаційної структури, відповідальності, процедур, процесів і ресурсів, необхідних для управління якістю вищої освіти, де і н мшо важення і процедури будуть визначеними і скоординованими на ін інші законодавчо-нормативних актів; 3) впровадження професійного н і іупання, селекції та розподілу осіб за соціальними статусами й роллю м гоціально-економічній ієрархії, задля переміщення людини з однієї професійної галузі в іншу, яка більше відповідає її особистісним рисам, і оціплі.ним потребам і рівню її професійної кваліфікації. Це актуалізує проблему об’єктивної оцінки та професійної орієнтації членів суспільст- н і І) адаптація змісту вищої освіти через Державні стандарти (освітньо- п ні 1111фікаційні характеристики, освітньо-професійні програми) до потреб і усмільства. Це дозволить створити на базі підготовки фахівців широкого профілю механізм безперервного оновлення змісту вищої освіти, меха- іи їм гнучкої адаптації молодих фахівців до ринкових умов праці, підви­ти пі їхню академічну й професійну мобільність; 5) диверсифікація і іруктури і обсягів підготовки навчальних планів і програм.

/Забезпечення високої якості освітніх послуг у вищій школі, вхо- джепіш до європейського світового освітянського співтовариства актуалі- іунали потребу у вирішенні двох стратегічних питань; 1) спрямування на розробку та впровадження стратегії розвитку освіти, перспектив відро­дження й розбудови національної школи; 2) розробка й впровадження у навчальний процес інтенсивних дидактичних систем, індивідуальних навчальних матеріалів у поєднанні багатофункціональними сучасними інформаційними технологіями. /

Сучасні загальноцивілізаціині тенденції розвитку мають системотві- рпнй вплив на реформування освіти в Україні. До нього належить поси­нені ія процесу світового зближення, взаємозв’язку й взаємозалежності держав світу, глобалізації економіки. Глибинні процеси зумовлені розви­тком науки, технологій і т. ін., що зумовлює формування загального снігового економічного простору і планетарного інформаційного поля, інтенсивного обміну результатами матеріального і духовного виробницт­ва Інша тенденція зумовлена формуванням позитивних умов для індиві­дуального розвитку людини, її самореалізації у цьому світі. Саме ці іенденції значною мірою визначають реформування вітчизняної системи вищої освіти.

Нові функціональні можливості професійної діяльності спеціалістів у сучасних умовах вимагають змін у галузі забезпеченім якості вищої освіти, професійної підготовки та управління якістю навчальних програм, методики викладання й діагностики професійних якостей спеціалістів усіх категорій.

Якість професійної підготовки - це цілісна сукупність властивостей суб’єкта діяльності, яка визначає його професійний рівень компетентнос­ті й дозволяє йому мати певну соціальну цінність та відповідати потребам і можливостям ринку праці. Визначає готовність посідати в майбутньому соціальні рівні, адекватні до здібностей і кваліфікації в системі професій них відносин та нести особисту соціальну й юридичну відповідальність за рішення, що ухвалюються.

Інтеграція освіти України у міжнародний освітній простір базується на таких головних принципах: пріоритет національних інтересів, збере­ження і розвиток інтелектуального потенціалу нації, орієнтація на націо­нальні, загальнолюдські фундаментальні цінності, системний і взаємови гідний харакгер співпраці, толерантність в оцінюванні та сприйнятті будь-якої зарубіжної системи освіти.

В умовах швидкоплинності життя сучасного суспільства, вдоскона­лення професійної освіти будь-якого типу і рівня (зокрема, і підготовки викладачів) передбачає постійне моделювання і навіть проектування відповідної трудової діяльності. А це, у свою чергу, передбачає глибоку ретроспекцію у галузь професійної культури, у галузь історії професії. Адекватна система ціннісних уявлень педагога-професіонала стає підгру­нтям для побудови педагогічної системи фахівця.

Система підготовки викладачів у вищих навчальних закладах перед­бачає формування багатьох аспектів професйної діяльності (в тому числі, і і професійної самосвідомості). Це, у свою чергу означає, що має бути побудована повна каргина незримої спільноти, яка вміщує і ряд попере- І диіх поколінь, що збагатили культуру не лише теоріями, але й практич­ними вміннями, життєво значущим подіями, які побудовані на психоло- ¹го-недагогічному знанні.

Сьогодні йдеться про розробку нових теоретико-методологічних за­сад формування педагога нової генерації, здатного до реалізації освітньої політики. Основними складовими змісту підготовки педагога є: фунда­ментальна, психолого-педагогічна, методична й інформаційно-техноло­гічна, практична, соціально-гуманітарна, де зміст фундаментальної освіти вважають основою підготовки педагогічного працівника.

В умовах, коли змінюється парадигма освіти, коли здійснюється пе­рехід від репродуктивної, авторитарної освіти до освіти інноваційного особистісно орієнтованого типу, особливих трансформацій зазнає зміст і структура психолого-педагогічної, методичної та інформаційно-техноло­гічної підготовки. Саме ці складові підготовки педагога є зорієнтовані на формування вміння організувати навчальний процес як педагогічну взаємодіїо, спрямовану на розвиток особистості, вміння працювати в умовах вибору педагогічної позиції, технології, підручників, змісту, форм навчання тощо. Особлива роль належить педагогічним університетам, де розробляються і апробуються нові технології навчання.

Проблеми людських взаємин на початку XXI ст. можуть вирішува­тися лише за умов формування адекватної системи цінностей. Система освіти спрямовується на поширення гуманістичної ідеї світу без війн і пні миля у свідомості тих, хто навчається. Тому світова спільнота прагне їм створення глобальної стратегії освіти людини, незалежно від місця її проживання і освітнього рівня. Існуючий Всесвітній технологічний уні- мі'рі м іст (заснований ООН), який містить близько ста навчальних закла­нні світу - свідчення того, що університетська освіта набуває рис поліку- мі.іурної освіти. Це розвиває здібності особи оцінювати явище з позицій Іншої людини, іншої культур, іншого соціально-культурного контексту.

В університеті створюється полікультурне середовище, середовище внукової творчості, яке передбачає свободу культурного самовизначення майбутнього фахівця і збагачення його особистості. Інтеграція навчаль­них закладів свідчить про розвиток світового освітнього простору різного іипу і різних рівнів, які суттєво відрізняються за філософськими і культу­рними традиціями, за рівнем поставленої мети і вирішуваних завдань, за і тим якісним станом. Відбувається формування сучасного світового освіт­ньою простору зі збереженням в кожній освітній системі глобальних ншдснцій і власної своєрідності.

/фія світової освітньої системи початку XXI ст. характерними є такі ігнденції: орієнтація більшості країн на перехід від елітної освіти до високоякісної освіти для всіх; поглиблення міжнародного співробітницт­ва у галузі освіти (що у першу чергу залежить від потенціалу національ­ної системи освіти і від рівних умов партнерства держав і окремих учас­ників); суттєве збільшення у світовій освіті гуманітарної складової в цілому, а також за рахунок введення нових, людино орієнтовних, науко­вих і навчальних дисциплін (політології, екології, ергономіки, економі­ки).

Сучасними завданнями вищої вітчизняної професійної освіти є: са­модостатність системи освіти по забезпеченню наукового, технічного, культурного розвитку громадян країни. Вдосконалення багаторівневої структури освіти, формування освітніх програм різної спрямованості і тривалості, посилення фундаментальності освіти, розширення академіч­них свобод вищих навчальних закладів у питаннях формування змісту освітніх програм, підвищення економічної ефективності системи вищої освіти. Врахування світових тенденцій розвитку освітніх систем і забез­печення мобільності випускників вищої школи на світовому ринку праці.