Речення зі звертаннями, вставними і вставленими конструкціями

Звертання, вставні й вставлені компоненти ускладнюють речення додаковим повідомленням про віднесеність висловлюваного до об'єктивної дійсності. Вони характеризуються специфічними особливостями: а) не є членами речення; б) не відповідають на жодне питання; в) не пов'язуються з членами ні сурядним, ні підрядним зв'язком; г) деякі з них становлять речення, а інші утворилися з речень із різною мірою втрати предикативності; ґ) на письмі виділяються розділовими знаками, а в усному мовленні відповідною інтонацією.

Ці ускладнювальні компоненти речення вживаються для того, щоб привернути увагу до висловленої думки або виразити своє ставлення до неї.

Звертання як синтаксична категорія

Звертання - це слово (або сполучення слів), що називає особу чи предмет, до яких спрямоване мовлення.

Звертання виражається іменником у формі кличного відмінка

Іменники-звертання, виражені кличним відмінком, омонімічним з називним, слід відрізняти від іменників-підметів за такими ознаками: 1) синтаксичною функцією і значенням: іменники-звертання називають не активного діяча, а особу, до якої звертаються; 2) з цими іменниками присудки не пов'язуються двобічним зв'язком, бо вони стоять в ізольованій позиції; оскільки звертаються до співрозмовника, присудки у реченнях зі звертаннями завжди мають значення другої особи однини чи множини; 3) звертання вимовляються із кличною інтонацією.

Звертання можуть уживатися без пояснювальних слів або з ними, тобто бути непоширеними чи поширеними

Залежно від того, які відношення встановлюються між звертанням і членами речення, можна виділити три основні типи звертань:

1. Звертання, незалежні від змісту висловлювання. їх можна опустити, бо вони лише вказують, до кого звернена мова.

2. Звертання, які, крім того, що вказують, до кого звернена мова, ще й уточнюють значення особових і присвійних займенників у реченні. Вони, зокрема, конкретизують:

а) підмети, виражені особовими займенниками ти або ви в називному відмінку.

б) додатки, виражені особовими займенниками ти або ви у формі непрямих відмінків.

в) означення, виражені присвійними займенниками твій і ваш у формі будь-якого відмінка, роду і числа.

3. Звертання, які, вказуючи до кого звернена мова, водночас називають і дійову особу в реченні. Вони вживаються в односкладних означено-особових реченнях, головний член у яких виражений здебільшого дієсловами в наказовому способі.

Ускладнюються звертаннями здебільшого спонукальні й питальні речення. Звертання може вживатися на початку, в середині й у кінці речення. Смислове виділення його пов'язане з інтонацією й залежить від лексичного вираження і ступеня поширеності.

Вставні слова, словосполучення і речення. Вставлені компоненти

Вставними можуть бути слова, словосполучення й речення. Вони відрізняються між собою лише обсягом, ступенем поширеності й структурою

Основними ознаками вставних слів і словосполучень є такі:а) вставні слова не утворюють зі словами речення словосполучень;б) не з'єднуються підрядним чи сурядним зв'язком з ними; в) не є членами речення, не відповідають на жодне питання; г) займають будь-яке місце в реченні; г) не вносять у речення додаткових відомостей, а виражають ставлення мовця до висловленого; ґ) за змістом відносяться до частини речення або до всього речення; д) пов'язуються з реченням за допомоги особливої інтонації - інтонації вставності.

За значенням вставні слова й словосполучення поділяються на такі групи:

а) слова й словосполучення, що виражають оцінку повідомлюваного (упевненість або невпевненість): безсумнівно, безперечно, без усякого сумніву, в усякому разі (випадку), напевно, дійсно, думаю, звичайно, зрозуміло, здається, очевидно, природно, припустимо, розуміється, само собою зрозуміло, слід гадати, скажімо, сподіваюся, скоріш за все. Сюди ж належать слова: було, буває, бувало, трапляється, як звичайно, як завжди, як водиться, які вказують на ступінь звичайності викладених фактів;

б) вставні слова, що виражають почуття мовця, дають емоційну оцінку повідомлюваних фактів: на щастя, на жаль, на радість, на біду, ніде правди діти, нічого гріха таїти, чого доброго, на диво;

в) вставні слова, що вказують на порядок думок і їх зв'язок, послідовність викладу: по-перше, по-друге, з одного боку, з другого боку, отже, нарешті, словом, одним словом, власне кажучи, можна сказати, передусім, між іншим, наприклад, повторюю, підкреслюю, головним чином, проте, однак, крім того;

г) слова й словосполучення, що вказують на джерело інформації: кажуть, повідомляють, за повідомленням..., за даними..., за визначенням..., з погляду..., по-моєму, по-твоєму, пам'ятаю, на думку..., пам 'ятається, як мені думається, за словами...;

ґ) вставні слова, що вказують на способи оформлення думок або на характер висловлювання: взагалі, вчасне кажучи, з дозволу сказати, між нами кажучи, одним словом, можна сказати, м 'яко кажучи, так би мовити, що називається, як кажуть, якщо говорити правду та ін.;

д) вставні слова, звернені до співбесідника або до читача з метою активізації його уваги до повідомлюваного: розумієте, бачиш, розумієш, уявіть, вірите, послухайте, погодьтеся, пробачте мені, дозвольте.

Від вставних слів, словосполучень і речень слід відрізняти вставлені компоненти, які є ширшою й менш однорідною синтаксичною групою як щодо змісту, так і щодо синтаксичної будови.