11 Картина

ТАНЯ, схилившись над своїм столом, рахує висипані з пляшечки пігу/ ки.

1АНЯ. Вісім, дев’ять, десять... Мало. Десь іще були... Мама їх п є на ніч. Де ж вони?.. Ні, це щось не те... А, все одно! Головне - побільше, щоб напевно. (П’є пігулки. Бере папір і пише: ворушить губами). «Мамо, ріднесенька, пробач! Я дуже люблю тебе і завжди хотіла, щоб ми були разом. Видно, не судилося! Бережи Іллівну, допомагай Інні - їй тепер нелегко однії буде. Забери документи з ліцею - скажи, що ми пере­їжджаємо. Нікого не треба звинувачувати. Я не зможу жити в цьому божевільному світі, його не зміниш. Я йду назавжди. Продайте всі!» (Тихо лунають дзвоники). Дзвоники... Як гарно!.. Дінь-дінь, дінь-дінь... (Хтось кличе: «Таню!.. ») Мене хтось кличе? Хто тут?

ЯНГОЛ (з’являючись). Я прийшов по тебе, Таню. Ти гото­ва?

ТАНЯ. Як, вже? Я зараз... Я забула про щось важливе!..

ЯНГОЛ. Дай мені руку і ходім! У нас добре... Тобі ні про що г е доведеться турбуватись.

ТАНЯ простягає руку до ЯНГОЛА, але замість нього з’являєть­ся ЧОРТ.

ЧОРТ. Не слухай його, в них там страшенна нудота! Йде­мо з мною, у нас весело!

ЯНГОЛ. Не вір йому. В тебе чиста душа, вона повинна жити в раю.

ЧОРТ. Брехня! Ти грішниця, і помисли твої гріховні. Наша комг анія варта тебе!

ЯНГОЛ. Во ім’я спасіння душі, Бог пробачить тобі всі твої гріхи!

ЧОРТ. Ти відкинула дар Божий і тому належиш мені. Дай сюдг руку!

ТАГІЯ подає руку.

ЯНГОЛ Не роби цього! Ходімо зі мною.

ЧОРТ. Іди до мене.

ЯНГОЛ. Підіймись на небеса!

ЧОРТ. Спускайся в пекло. Там твоє місце!

ЯНГОЛ. Неправда! Ти варта кращого!..

ЧОРТ. Ти моя!..

Голоси ЯНГОЛА і ЧОРТА глушаться великими церковними дзво­нами. В цей дзвін вплітаються різноманітні звуки: шкільні, телефонні та інші дзвінки, завивання сирени, крики і таке інше. ТАНЯ несамо­вито закричала, затуливши руками вуха.

ТАНЯ. Мамо!

Впала знесилена.

З'являється МАТИ, бачить свою доньку без тями.

МАТИ. Таню, донечко, що з тобою? (Трусить дочку). Доню, отямся! (Побачила листа). ГЦо це? (Читає. Помічає пляшеч­ку від ліків). Що ти наробила, Танюшо?! (Обнімає і цілує доньку). Зачекай, не йди, не залишай мене одну. Ми будемо разом, і ніхто нам більше не потрібен, ніякий батько-бре- хун!.. У мене з ним все скінчено, правда. Ти не смійся! Таню- шко, мила, що я буду без тебе робити, донечко?.. Може, і мені?.. (Шукає пігулки). Невже нічого не лишилось? Таню, Танечко, Танюшко, як же я тепер?..

ІЛЛІВНА (з’являючись). У вас двері розчинені. Я думаю, зайду, подивлюся чи не трапилося що?.. (Помічає ТАНЮ). Що з нею?

МАТИ мовчки хитнула головою в бік столу, де лежать лист і пляшечки від ліків.

ІЛЛІВНА. У швидку дзвонила? Промивання робила?

МАТИ. Що?.. (Розгублено). Ні...

ІЛЛІВНА. То чого ж ти сидиш?! Негайно готуй розчин, а я у швидку зателефоную. (Не встигла зняти слухавку, як те­лефон задзвонив). Алло, хто говорить?.. Це Марія Іллівна. Поклади слухавку, Інно. Я маю викликати швидку допомо­гу... Тані погано... Отруєння... Добре, дзвони ти. (До МАТЕ­РІ). Давай її сюди, давай!.. (Тягнуть ТАНЮ до умивальни­ка). Ну й важка, хто б міг подумати?.. Тисни на живіт!.. Я не можу, не маю сили.

1ННА (вбігаючи). Я викликала швидку!

ІЛЛІВНА. Добре, іди сюди - допомагай! Мені щось пога­но зробилося... Я сяду.

ІННА. Як це вона?

М АТИ. Випила всі ліки одразу...

ІННА. Навіщо?..

ІЛЛІВНА. Поспішайте, не час розмовляти!.. Господи, не дай їй померти. Забери краще мене, Господи! Вона ж іще дитина...

IV АТИ. Танюшко, прийди до тями... Скажи що-небудь, доню!..

ІННА. Таню, ти що, образилась на мене, дурненька?.. Це я згар.ічу...

ІЛЛІВНА. Господи, дай їй шанс, хай вона виживе!

IV АТИ. Якщо захочеш, можеш повернутися у свою стару школу...

ІННА. Коли матимеш своїх дітей, я теж з ними сидітиму...

ІЛЛІВНА. Візьми моє життя, Господи, мені давно вже час...

МАТИ. Я знайду найкращого адвоката, і тебе виправда­ють, от побачиш!..

ІННА. Якщо Вадим повернеться, я скажу йому, щоб впра­вив мізки тій хвойді...

ІЛЛІВНА. Я беру на себе всі її провини, вільні і невільні. Пробач її, Господи, і помилуй!

Чується слабкий стогін ТАНІ. Лунає сирена швидкої допомоги.

ІлЛІВНА. їдуть!.. Вони таки встигли!.. Дякую тобі, Госпо­ди!

МАТИ. Жива, ріднесенька!.. Ти в мене молодець, донеч­ко... Все у нас буде добре. Ми ще будемо щасливі!

Сирена швидкої допомоги стає голоснішою.

ЗАВІСА

Юрій ПАСКАР

Драматург, психолог.

Народився 1976 року в Рівному. 1995 року закінчив бух­галтерську школу (бухгалтер промислових підприємств), сту­дент Рівненського інституту слов’янознавства (факультет психології).

У 1996 році почав працювати адміністратором та актором рівненського театру-студії «Від ліхтаря», з 2001 року - ху­дожній керівник театру. Автор чотирьох п’єс.

П’єси: «За філіжанкою кави...», «Ігри в пляшечки», «Лю­дина», «У<3».

П’єса «За філіжанкою кави, або День народження Смер­ті» друкувалася в альманасі «Крейда» (2002).

Вистави: П’єси «Ігри в пляшечки» та «Людина» були по­ставлені в рівненському театрі-студії «Від ліхтаря» (2001, 2002).

І 0 І