9 Картина

Брязкіт замків, скрегіт заліза. Лунає голос: «За зразкову по­ведінку засуджена ЧУМАЧЕНКО ТЕТЯНА БАТЬКІВНА звільняєть­ся достроково». Гуркіт тюремної брами. З’являється ТАНЯ.

Поблизу тиняється чоловік, бомжуватий на вигляд.

ТАНЯ. Агов, дядьку, цигарки маєш?

Чоловік підходить, дає їй цигарку, вони сідають і закурюють.

БОМЖ. Тебе що, тільки-но випустили?

ТАНЯ. Здогадливий...

БОМЖ. А за що сиділа?

ТАНЯ. Тварюці одній пику натовкла.

БОМЖ. І багато дали?

ТАНЯ. Одного року вистачило... Зустріну це стерво - при­б’ю!

50МЖ. Я маю для тебе дещо. (Показує пістолета). Пу­кав су хочеш?

ГАНЯ. Скільки просиш?

ЮМЖ. Тобі не дорого обійдеться... (Показує непристой­ний жест, що означає його бажання). Та й усе!

ТАНЯ (оцінивши ситуацію). Ходімо.

Зони зникають з поля зору. Лунає постріл. ТАНЯ з’являється одні, поправляючи одяг і ховаючи пістолет.

ТАНЯ. Мерзотник! Ненавиджу їх... Всіх ненавиджу! Я по- мщ7ся... За все помщуся!

Дочувся сміх, галас. ТАНЯ заховалася. З’являється ААІНА на рол-іках, з двох боків її підтримують НАТАЛКА і ОЛЯ.

ААІНА. Ой, не так швидко!.. Обережніше, я впаду!

Дівчата проїжджають повз ТАНЮ, вона виходить із схованки, свистить їм у спину. Дівчата обертаються.

ААІНА. Як, тебе вже випустили?

ДЛЯ. Осиротіла зона!

ТАНЯ (виймаючи пістолета). А зараз осиротіють ваші батьки.

ЧАТАЛКА. Ти що, будеш в нас стріляти?! Але ж він не справжній, так?

ГАНЯ. Хочеш переконатись?

Стріляє їм під ноги.

^ЛІНА (пошепки). Рятуйте...

ГАНЯ. Стули пельку, бо наступна куля твоя!

ТАЯ. Ти з глузду з’їхала, за вбивство до розстрілу засу- джчють. В’язницею цього разу не обійдешся...

ГАНЯ. Чому це раптом тебе хвилює моя доля?

ДЛЯ. Ти нічого не зробиш, зараз збіжаться люди...

ГАНЯ. На три постріли мені вистачить і трьох секунд.

НАТАЛКА. Я не хочу помирати! За що?! Що я тобі зроби­ла?,.

ААІНА. Це ти розбила мені носа, а не я...

ДЛЯ. Ти сама винна, що гепнулась, я тут ні до чого...

ГАНЯ. Які ви жалюгідні!.. Ану, до танцю! Вшкварте «Та­нок маленьких лесбедят». Танцюйте, кажу! Якщо мені сподо­бається, я, може, помилую вас. Візьміться за руки і співайте.

НАТАЛКА. Там немає слів.

ТАНЯ. А я вас навчу. Мотивчик знаєте? Три-чотири! (Ди­ригує пістолетом). «Хвости задерши догори, корови пер­лись до води...» Ану, за мною!

ОЛЯ. Невже ніхто цього не бачить? Люди!..

ТАНЯ. Тільки хтось підійде сюди - ви прощаєтеся з жит­тям! Робіть, що я кажу. І!.. «Хвости задерши догори, корови перлись до води, щоб запаскудити стежки. Туди-сюди, туди- сюди». Жвавіше, енергійніше рухайтесь!..

Дівчата танцюють. АЛІНА послизнулася на роликах і відлетіла до ТАНІ. ОЛЯ і НАТАЛКА зіштовхнулися і впали. Вилізши з-під ОЛІ, НАТАЛКА пробує втекти. ТАНЯ взяла в заручники АЛІНУ.

ТАНЯ. Стояти! Якщо ти зробиш хоч крок, я вб’ю її!

АЛІНА. Не треба! Не треба!.. Я благаю тебе... Візьми мої каблучки, мої сережки... Все, що забажаєш! Тільки скажи, чого ти хочеш?..

ТАНЯ. Я хочу бачити, як наповнюються жахом твої очі. Як ти принижуєшся переді мною, благаючи дарувати тобі життя... (Водить пістолетом по обличчю АЛІНИ). Якщо я вистрілю тобі в рота, куля, певно, розтрощить увесь череп, і ти зробишся такою потворною, такою бридкою...

АЛІНА. Ні! Ні! Ні!

ТАНЯ. Аста ла віста, бебі!

Натискає на курок. Замість пострілу дзвонить телефон.

АЛІНА. Телефон!!!

ТАНЯ підходить до телефону. АЛІНА набуває колишньої впев­неності у собі. Дістає стільниковий телефон. До неї приєднуються НАТАЛКА і ОЛЯ.

ТАНЯ. Алло.

АЛІНА (довірливо-зворушливим голосом). Добрий день, Таню.

ТАНЯ. Чого тобі?

АЛІНА. Стривай, не кип’ятись. Не варто. Ми обидві пога­рячкували. З юридичної точки зору ти, звичайно, порушила за­кон і мусиш відповісти за це... Але ж ми люди... Кілька років позбавлення волі - надто суворе покарання за поламаний ніс. Невідомо, як це вплине на твою подальшу долю! Але, з другого боку...

'І’АНЯ. Не збагну, що зі мною трапилось... Адже я не сприй­маю агресію у будь-якій формі. Я не хотіла, щоб...

лЛІНА. Але в той же час мій ушкоджений ніс можна розцінювати як зламану кар’єру і звідси, відповідно, як знівечене життя.

ТАНЯ. Боже, що я наробила?..

лЛІНА. Не будемо впадати у відчай. Все можна виправи­ти. Я маю доволі коштів на здійснення будь-якої пластичної опеоації. А ув’язнення можна уникнути, скасувавши заяву.

'І’АНЯ. Як це?

лЛІНА. Приходь до мене - обміркуємо. Охороні я скажу, щоб тебе пропустили. Прийдеш?

ТАНЯ. Добре...

лЛІНА. Тож пам’ятай, я на тебе чекаю!

Дівчата, перезирнувшись, загадково посміхнулися і зникли. ТАНЯ поклала слухавку і помітила пістолет у своїй руці. Мимоволі вона натгснула на курок - з цівки пирснув тоненький струмінь води. Тан> гидливо відкинула пістолета. Розгублено поблукавши з кутка в кутск, вийшла.