2 Картина

ТАНЯ прибігає додому вельми засмучена.

ТАНЯ. Дурепа... яка дурепа! Навіщо я це зробила?! Навіщо я перед ними?.. Так мені й треба! Досить бути наївною

дівчинкою. 51 тепер... я... (У відчаї). Я не знаю, що я зроблю. А я сподівалася... Я думала, що все буде інакше. (Дзвонить телефон. Вона бере слухавку). Ти, мамо? Як добре, що ти зателефонувала... Нічого не трапилося... Як справи? Як у казці! При ідеш - розповім... А коли ти будеш?.. Яка прем’єра?.. То ще й бенкет? Авжеж, і чому я раніше не здогадалася? Хіба не можна без цього обійтися?.. Зрозуміло... Та ні, я не засмучу­юся, я вже звикла. Тільки прикро, що ти нічого не хочеш змін іти... (Радісно). Сюрприз?.. (Розчаровано). А, подару­нок... Побачу, коли лягатиму спати?.. І за те вдячна... І я тебе .. Ну, добре, бувай!

З тхнувши, стала набирати воду у миску. Зняла спідницю, щоб випрати її.

ТАНЯ. Геть бруд!

Я ганьбу в піні мильній відперу.

Р іптом до її квартири з гуркотом вдирається сусід ВАДИМ. ТАНЯ від несподіванки здригнулася і завмерла з голими ногами і мокрою спідницею в руках.

ВАДИМ. Де вона?

ТАНЯ. Хто?

ВАДИМ. Інна!

ТАНЯ. Не треба кричати. Я не знаю, я щойно прийшла.

ВАДИМ. Знову до кобелів побігла, паскуда!

ТАНЯ. Як ти можеш таке говорити? У неї ж дитина.

ВАДИМ. їй то не шкодить.

ТАНЯ. Вибач, але твої ревнощі не мають меж. Ти перетв і- рюєшся на якогось маніяка.

ВАДИМ. Ти вважаєш мене психічно хворим?

ТАНЯ. Я вважаю, що ти близький до того.

ВАДИМ. Дякую, лікарю! Коли прийде час, не забудьте в. - слат і за мною карету швидкої допомоги. (Хвильку посміяв­шись, раптом схопив ТАНЮ за барки). Думаєш я не знаю, що вам усім потрібно? Навіщо ти стоїш переді мною напівго­ла, красуєшся?.. Але нічого в тебе з того не вийде! Я її, стер­ву, одну люблю! (Відштовхнув ТАНЮ). Рости велика, дівчинко. І не дай тобі Боже знати такого кохання!

Виходить.

І 318 |

.чиї

ТАНЯ. Ще мені цього клопоту бракувало! (Зачиняє двері на ключ. Виливає воду і чіпляє спідницю суіиитися). Голова тріщить, немов розколюється... Краще ляжу. (Лягає на кана­пу і поправляє подушку. Під подушкою знаходить нічну со­рочку, схожу на плаття Джульєтти). Сюрприз!.. В матуси­ному стилі. (Вдягає сорочку, дивиться у дзеркало). Ну чим не Джульетта? Тільки Ромео не вистачає.

Вилазить на стіл, уявляючи його балконом.

ТАНЯ. Прийди до мене, мій бажаний!

З’явись, мій суджений, з’явись...

Ні, там було якось інакше... А втім, яка різниця?

Я жду на тебе, мій Ромео І вже від пристрасті горю!

Раптом з-темряви з’являється РОМЕО в чорному плащі. Облич­чя його не видно.

РОМЕО. Я тут, моя ти королево,

До тебе я назустріч йду!

ТАНЯ. До тебе руки простягаю -

Скоріше на балкон залізь!

РОМЕО. На жаль, радикуліт я маю,

То краще ти сюди спустись!

Він допомагає їй спуститися. Якусь мить тримає її високо над собою, міцно притиснувши. Потім починає обмацувати її стегна.

РОМЕО. Де пояс вірності, що дав його тобі я?

Кому ти скарб цей віддала?

Він опускає її на підлогу і відкриває своє обличчя. Стає зро­зуміло, що це зовсім не РОМЕО, а ОТЕЛЛО.

ТАНЯ. Хіба він був? Отямся!

ОТЕЛЛО. От повія!..

Мої ти вбила почуття.

Помри ж, мерзотнице!

Він намагається її задушити, вона опирається і кричить: «На допомогу!» Лунає дзвоник у двері. ОТЕЛЛО зникає, ТАНЯ біжить відчиняти. Заходить ІЛЛІВНА.

ІЛЛІВНА. О, ти вже спати вкладаєшся? Чому так рано? А я хотіла тебе про нову школу розпитати... Як тебе зустріли? Добре?

ТАНЯ. Зачекайте, Іллівно, дайте опам’ятатись. Стільки запитань одразу... Та ви сідайте, я ще не лягаю. (Обидві посі­дали. ТАНЯ помовчала). Як зустріли? Краще не буває! Мені тепер гидко туди йти.

ІЛЛІВНА. Так не можна, Танюшко. Мама витратила стільки зусиль, щоб тебе туди влаштувати...

ТАНЯ. Авжеж, подбала...

ІЛЛІВНА. Хоч би що там сталося, ти розумна дівчинка і повг нна отримати пристойну освіту.

ТАНЯ (махнувши рукою). Вся «вибраність» цього ліцею полягає не в якості навчання, а в кількості грошей, витраче­них батьками на своїх чад.

ІЛЛІВНА. Це тільки перше враження. Ти не поспішай з висновками. Ну, що там у тебе трапилось? Не порозумілася з новим класом?

Т АНЯ. Ви просто рентгенівський апарат якийсь, Маріє Іллізно. І все ви бачите, все ви знаєте... Вони образили мене, принизили. За що?!

ІЛЛІВНА. Розумієш, ви все ще діти. А діти часто бувають невгправдано жорстокі. Не підкоряйся їм. Будь сильнішою! Будь кращою за них. Домовились?

ТАНЯ. Легко говорити, та... У будь-якому разі спробую.

ІЛЛІВНА. От і молодець! Ну, я піду... (ТАНЯ проводжає її). Може, тобі, справді, краще лягти? Ранок за вечір - зав­жди мудріший.

Пішла.

ТАНЯ. До побачення. І дякую вам.

Проводивши ІЛЛІВНУ, ТАНЯ присіла на канапу, поміркувавши хвильку, взяла будильника і почала його наводити.

ТАНЯ. На добраніч, малюки! Хай вам присняться солодкі- пресолодкі сни.

ТАНЯ лягає спати. Крізь цокіт будильника прорізуються звуки духсвого оркестру. З’являється якась МІСТИЧНА ВЧИТЕЛЬКА зі шкільним дзвоником у руках, перев’язаним червоною стрічкою. При Зігають нові однокласники ТАНІ, шикуються у шеренгу. Дівчата в шкільних формах і білих фартушках, з великими бантами. Хлопці в костюмах та краватках. ВЧИТЕЛЬКА схвильовано говорить.

МІСТИЧНА ВЧИТЕЛЬКА. Дорогі друзі! Я щаслива повідомити вас, що сьогодні в нашу дружну шкільну родину вливається струмочок свіжості і натхненності в особі чарівної дівчини і чудової людини - Чумаченко Тетяни. Прошу люби­ти й шанувати!

МІСТИЧНА ВЧИТЕЛЬКА запрошує ТАНЮ зайти. Хлопці сте­лять перед нею килимову доріжку і швидко розходяться по місцях. МАКС і ГВИНТ організовують духовий міні-оркестр. ГВИНТ б’є в барабан, МАКС грає на трубі. ТАНЯ стає на доріжку. До неї одра­зу підбігають дівчата, вдягають на неї білий фартух і чіпляють бан­ти. Дівчата стають на свої місця, а ТАНЯ - поряд з МІСТИЧНОЮ ВЧИТЕЛЬКОЮ.

МІСТИЧНА ВЧИТЕЛЬКА (диригуючи указкою в ритмі вальсу). Раз, два, три — ти ім’я своє назви!

Кожен, на кого націлена указка, називає своє ім’я; до того ж, дівчата роблять кніксен, а хлопці - галантний уклін головою. ТАНЯ, в свою чергу, підходить до кожного і, потискаючи руки, говорить: «Таня. Дуже приємно, Таня...» Зрештою, вона опиняється в кінці шеренги. ГВИНТ, надівши «окуляри розумника», підбігає до неї зі спини і ляскає по плечу.

ГВИНТ (вдаючи із себе дурня). Вгадай, хто?

Те ж саме роблять інші, вдягаючи найжахливіші маски вампірів, вурдалаків та різних монстрів. Від постійних стусанів у плечі ТАНІ доводиться обертатися дзиґою в цьому страшному колі. МІСТИЧ­НА ВЧИТЕЛЬКА захоплено диригує. Лунає неймовірна какофонія. Коло звужується, стискаючи ТАНЮ в своїх обіймах. ТАНЯ пере­лякано кричить. Її голос заглушується дзвінком будильника, який переростає у шкільний дзвінок. Все зникає, тільки продовжує луна­ти шкільний дзвінок.

З картина

На перерву з гамором вибігають учні. З’являється АЛІНА, за нею дрібними кроками біжить НАТАЛКА, за НАТАЛКОЮ широко крокуючи, йде ОЛЯ.

НАТАЛКА. Хух, нарешті! Можна буде спокійно погово­рити. (До АЛІНИ). Ну, давай вже розповідай, що там ще твій татусик з Італії привіз?

АЛІНА. Що, терпець увірвався?

НАТАЛКА. Ну, як же - цікаво...

АЛІНА демонструє подругам нову каблучку та сережки.

НАТАЛКА. Яка краса! Це золото, так? Золото?..

ЭЛЯ. Авжеж, золото! Такими цяцьками вся Туреччина за­валена. Мати нещодавно дзвонила звідти, то каже...

АЛІНА. Ти не порівнюй те фуфло зі справжнім металом. Зо; ото, до речі, залишає темну смугу на шкірі. От дивись!

АЛІНА знімає каблучку з пальця і проводить експеримент. Від рез ?льтату дівчата розгубилися. ОЛЯ вирішує піти у наступ.

ЭЛЯ. Фуфло і є!

АЛІНА. Сама - фуфло! Тут проба, бачиш? Хто б на якийсь непотріб діаманти витрачав?

НАТАЛКА. А це діаманти, так? Ану, дай ближче розди­витися. Ой, а даси мені на дискотеку?..

АЛІНА. І не мрій!

НАТАЛКА (ледь знітившись). Аліно, але ж ти нам ще не все розповіла...

АЛІНА. Ну, що вам розповідати?.. Ще привіз шубку «від Ве[саче», кілька суконь «від кутюр», купу шмаття різного... (Чс.с від часу НАТАЛКА вигукує: «Ах, ох!>>) А, ледь не забула, тачку мені презентував.

НАТАЛКА. І ти мовчиш?! А яку?

АЛІНА. «Рено». Нова модель.

НАТАЛКА. Ти ж нас покатаєш, так?

АЛІНА. Подивлюся на вашу поведінку.

ЭЛЯ. То це й усе, що він привіз?

АЛІНА. Ну, чому ж... Ще апаратуру привіз: АйБіеМку останню, музичний центр... До речі, записи є класні. Відео- двіпку... (Посміхнувшись). Касети з порно привіз! Вчора всю ніч з мамусею розважались - спати мені не давали. Вона їх від мене у шафу з білизною заховала. Ніби я не знаю, що в неї там схованка. Мамуся все туди складає: і грошики від татуся, і статті про секс від мене... Наївна! (Почувся сміх і з’явилися МАКС і ГВИНТ). Гей, Максе, ви у буфет ідете?

МАКС. Припустимо, а що?

АЛІНА (дістає гроші). Візьміть нам пляшечку коли.

МАКС. Гусари грошей не беруть!

АЛІНА (кокетуючи). А як же я з тобою розрахуюсь?

МАКС. Як завжди.

Пристрасно цілує АЛІНУ.

З’явилася ТАІіЯ. ГВИНТ, крадькома поглянувши на неї, в мить поцілунку приєднався до дівчат, що кричали від захоплення: «О-о-о!»

МАКС. Це тільки завдаток!

Пішов разом з ГВИНТОМ.

АЛІНА (посміявшись з подругами). А що, дівчатка, при­ходьте якось до мене, коли батьків вдома не буде. Влаштуємо сейшн, хлопчиків покличемо - гульнемо!.. (Наштовхується поглядом на ТАНЮ). Тетянко, а чого це ти все у куточку сидиш? Тихесенька, сіренька така, як мишка! Хочеш з нами дружити?

ТАНЯ. Мені дружити з вами - нема про що.

АЛІНА. Ось як? А, розумію... Ти ще сердишся на нас. Не варто. Ми ж шуткували. (З перебільшеною здогадкою). А може, ти грошей хочеш? (Виймає велику доларову купюру). На, візьми. Це тобі за моральні збитки.

ОЛЯ і НАТАЛКА ошелешені.

ТАНЯ. Мені твоя милостиня не потрібна.

АЛІНА. Бери, бери. Ти такі бабки, напевно, і в руках не тримала. Хіба що здалеку бачила. Купиш собі нову спідничку.

ТАНЯ розриває гроші.

НАТАЛКА. ІЦо ти робиш? Божевільна!

ОЛЯ (намагаючись забрати гроші). Дай сюди!

АЛІНА (сміючись). Дурненькі! Вони ж фальшиві. (До ТАН1). А ти, дівчинко, дуже ризикувала. Послухай, Тетянко, ти тут людина нова, і, якщо сама не здогадуєшся, я тобі скажу: з нами краще жити мирно.

ОЛЯ (розтираючи кулак). Хто не з нами - той проти нас!

АЛІНА. А хто проти - той приречений. Так що поміркуй добряче, скористайся мізками, якщо вони в тебе є.

ТАНЯ. Не турбуйтесь, розуму у вас позичати не буду. Це вже напевне!

ОЛЯ. Що ти там промекала, коза? (ТАНЯ мовчки встає і йде). Стій, я з тобою розмовляю. (Відповіді немає). Ні, вона мене дістала, ця «Чума»!

ЛЛІНА. Охолонь! Нічого... Ще приповзе до нас, нікуди не дінеться.

МАКС (з’являючись). Тримай, красуне!

Простягає пляшку, але своєї руки не одпускає.

АЛІНА. Що це повинно означати?

МАКС. Мене цікавить, коли я буду мати повний розраху­нок ■'

АЛІНА. Як тільки, то й вже.

МАКС. А якщо серйозно?

АЛІНА. Можливо, в суботу батьки на дачу поїдуть... Збе­ремося компанією, а там побачимо.

ГВИНТ. О, це мені подобається! (Обіймаючи НАТАЛКУ і ОЛЮ). Побавимось? (До АЛІНИ). Слухай, може, ти зара­зом і Принцесу-Недоторку покличеш?

ІАТАЛКА. Приїхали!..

ОЛЯ. Кого?..

^ЛВИНТ. Новеньку нашу... А що, познайомимося ближче в інтимній атмосфері.

ІАТАЛКА. Фі, татусю, який у вас жахливий смак!

АЛІНА. Свіженького закортіло?

ОЛЯ. А я хіба не казала?

МАКС. Ша-ша-ша, дівчатка... Ну, налетіли на хлопця! Не хочете - не треба. Забудемо про це. Наче спитати не можна. Йдемо, Гвинтику! (До дівчат). Нам ще до уроку треба підготуватись.

Хлопці, переморгнувшись, виходять.

АЛІНА (навздогін). Ну й котіться під три чорти! (До по­друг). Як це вам сподобалося? (Виймає пачку цигарок). Хо­дімо, перекуримо...

НАТАЛКА. А це жіночі, так?

АЛІНА. Дитячі! Якраз для тебе.

Дівчата переходять у тамбур шкільного туалету.

ОЛЯ. Сірники є?

АЛІНА. Ображаєш!

Виймає запальничку, дівчата припалюють.

НАТАЛКА (закашлявшись). Ментолові! Я просто не че­кала...

ОЛІЇ. Дійсно - дитячий садок!

АЛІНА. І хто б міг подумати, що ця дитина давно вже не дівчинка.

НАТАЛКА (з докором). Аліно!..

АЛІНА. Чого ти, тут всі свої!

НАТАЛКА. Хіба я винна, що не вмію відмовляти? Досить тільки комусь торкнутися мене, і я вже тану. Суцільна еро­генна зона якась!..

Дівчата сміються. У тамбур заходить ВЧИТЕЛЬКА. Недопалки летять на підлогу.

ВЧИТЕЛЬКА. Що ви тут робите?

ДІВЧАТА (дурнуватими голосами). Ми пісяємо...

ВЧИТЕЛЬКА. Як вам не соромно? Накурили!.. Дихати нема чим!

ДІВЧАТА. А це не ми...

З кабінки виходить ТАІІЯ.

ОЛЯ. Це - вона!

Скориставшись моментом, дівчата тікають. ТАНЯ не встигає вийти.

ВЧИТЕЛЬКА. Таня?.. Не чекала від тебе такого!

ТАНЯ. А якого ви від мене чекали?!

Вибігає.

ВЧИТЕЛЬКА (навздогін). Чумаченко, що ти собі дозво­ляєш?..

Відповіді немає. ВЧИТЕЛЬКА зникає в кабінці туалету.