гос / sp-lect (1)

програми можна вставляти текст будь-якого файлу, і можна розробити таку програму, вихідний текст якої буде містити лише самі директиви INCLUDE.

В тексті макровизначення можна використовувати директиву EXITM і за наявністю у макровизначенні цієї директиви препроцесор MASM розрізняє макропроцедури і макрофункції. Макровизначення які містять директиву EXITM можуть повертати певне значення і вважаються макрофункціями.

Директива EXITM схожа на оператор RETURN мови C/C++ і має наступний синтаксис: EXITM [ReturnValue]. Коли препроцесор зустрічає директиву EXITM у макровизначенні, подальше виконання макро припиняється, і повертається не обов’язковий параметр ReturnValue.

Значенням ReturnValue, що повертається макрофункцією за допомогою директиви EXITM повинен бути текст і макрофункції повинні за потреби спочатку перетворити числове значення на текст перед його поверненням. За відсутності значення ReturnValue в директиві EXITM повертається порожній

рядок тексту.

За зовнішніми ознаками використання макропроцедур і макрофункцій в асемблері схоже на використання процедур і функцій мов високого рівня, і зважаючи на таку їх схожість кажуть «виклик макропроцедури» або «виклик макрофункції» (в С/С++, наприклад, неможливо на рівні вихідного тексту відрізнити макропроцедуру чи макрофункцію від справжньої функції). Ми також будемо використовувати термін «виклик», однак при цьому слід пам’ятати, що по відношенню до функції «виклик» означає команду передавання керування, а для макропроцедури чи макрофункції – вставку у вихідний текст у місце «виклику» тексту макровизначення.

Макропроцедури і макрофункції розрізняються способом виклику. Макропроцедура викликається зазначенням імені відповідного макровизначення з початку нового рядка програми. Макрофункція викликається зазначенням імені відповідного макровизначення за яким

обов’язково повинні бути присутні символи «(» «)». Макрофункція може бути частиною будь яких припустимих виразів у тому числі інших макрофункцій.

Використання порожніх дужок «()» при виклику макрофункції синтаксично нагадує виклик функцій С/С++, які не мають параметрів. Це не лише зовнішня схожість – макропроцедури та макрофункції дійсно можуть мати формальні параметри, які на етапі макрогенерації будуть замінюватися фактичними параметрами. Таким чином, повний синтаксис макровизначення має вигляд

name MACRO [Параметри]

Макровизначення

[EXITM [ReturnValue]]

ENDM

Параметри макровизначення (макропараметри) являють собою розділений комами перелік символьних імен формальних параметрів. При виклику макропроцедури отримують перелік розділений комами фактичних параметрів через пробіл після свого імені, а макрофункції – в дужках «()» після свого імені. Для перенесення параметрів на наступний рядок, як при описі макровизначення, так і при його виклику, використовується символ «\» після коми.

Якщо фактичний параметр макровизначення містить символ коми, який може сприйматися препроцесором як символ відокремлення одного параметра від іншого, то в цьому випадку використовують оператор визначення літерала

«<>».

Перелік макропараметрів може складатися із елементів з синтаксисом чотирьох типів

макропараметр

=< >

макропараметр : значення Елемент переліку =

макропараметр : REQ

макропараметр :VARARG

Кількість фактичних параметрів при виклику макровизначення може бути меншою, ніж кількість формальних параметрів, зазначена в описі макровизначення (фактичні параметри можуть бути взагалі відсутні). При виклику макровизначення з меншою кількістю фактичних параметрів для збереження позицій параметрів залишають символи коми.

Наприклад, визначимо макропроцедуру, яка за допомогою оператора ECHO (або %OUT) виводить в стандартний потік виведення препроцесору (на екран) значення своїх параметрів

echo a b c

ENDM

Виклик макропроцедури може виконуватися наступним чином (справа за символом коментаря зазначено виведення ECHO)

За допомогою оператора «:=» параметру можна привласнити значення за замовчуванням, яке він буде приймати якщо відповідний фактичний параметр не зазначено при виклику макровизначення. Якщо попередню макропроцедуру визначити наступним чином

echo a b c

ENDM

при виклику фактичних параметрів, а потім розгортає макровизначення. При розробці макровизначення слід розуміти, що макропараметр це замінник тексту майбутнього фактичного параметру і його значення може бути використане безпосередньо або призначене іншому символу, але не може бути змінене. При цьому макровизначення може інтерпретувати текст фактичного параметру, який воно отримує, або як числове значення, або як текстове значення.

Посилання на макропараметр в межах макровизначення можуть іноді бути неоднозначні і препроцесор може їх не розпізнати і не розширити. Оператор макропідстановки & дозволяє однозначно ідентифікувати будь-який параметр в межах макровизначення.

Використання (виклик) макровизначення призводить до вставки у відповідне місце програми тексту макровизначення. За допомогою макровизначень до вихідного тексту програми можна вставляти будь-які синтаксичні конструкції асемблера, зокрема послідовності машинних команд із символічними іменами міток, імена змінних програми із директивами визначення даних.

Виклик одного і того самого макровизначення два і більше рази може призвести до того, що у вихідному тексті програми з’являться однакові символічні імена міток, змінних, тощо. Така ситуація не контролюється препроцесором і є для нього абсолютно нормальним результатом макрогенерації. Однак після препроцесору до справи візьметься транслятор, який справедливо вважає, що програма не повинна мати декілька однакових міток, процедур, змінних.

Розв’язати подібну проблему можна уведенням додаткових макропараметрів і використанням оператора макропідстановки &, однак MASM надає для цього більш зручний засіб – директиву LOCAL. Ця директива

повинна йти безпосередньо за макрозаголовком і містити перелік розділених комами використовуваних у макровизначенні символічних імен.

Приклад 6.2 Наступна макрофункція дозволяє використовувати однобайтові рядкі символів, що завершуються нулем безпосередньо в коді без попереднього використання директив визначення даних у секції ініціалізованих даних.

TEXT MACRO message

LOCAL szText

.data

szText BYTE message,0

align 4

.code

EXITM <ADDR szText>

ENDM

.code

start: mov esi,TEXT("Macro function demo")

Тип параметру VARARG може зазначатися тільки останнім і вказує препроцесору на те, що все починаючи з коми, що передує цьому параметру, слід розглядати як єдиний рядок символів навіть якщо в ньому присутні коми. Цей тип параметру потребує окремої обробки в макровизначенні, яку зручно виконувати з використанням вбудованих макрофункцій і рядкових операторів та макроблоків повторення.

6.3 Вбудовані макрофункції і рядкові оператори

Для обробки тексту препроцесор MASM надає вбудовані макрофункції і рядкові оператори, які за функціональним призначенням можна розділити на чотири групи.

Макрофункція @SizeStr(string) повертає кількість символів в рядку string.

Макрофункція @InStr([start], string, substring) повертає позицію (номер символу) в рядку string починаючи з якої починається підрядок substring. Пошук починається з позиції start, або від початку рядка (позиції 1) якщо start не зазначений. Якщо @InStr не знаходить підрядок – повертається значення 0.

В макроблоці повторення

FORC параметр,<рядок>

Макровизначення

ENDM

параметр по черзі приймає значення кожного із символів рядка

Макроблок

REPEAT константний вираз

Макровизначення

ENDM

повторює макровизначення кількість разів, що визначається значенням константного виразу.

Макроблок

WHILE логічний вираз

Макровизначення

ENDM

повторює макровизначення, доки вираз приймає значення істина. В логічних виразах можна використовувати оператори співвідношення (Таблиця 6.1) і логічні оператори (Таблиця 6.2)

Таблиця 6.1 Оператори співвідношення

вираз1 OR вираз2 Істина, якщо вираз1 або вираз2 істина

вираз1 XOR вираз2 Істина, якщо вираз1 дорівнює запереченню вираз2

Приклад 6.3 Обчислення факторіалу засобами препроцесору.

factorial MACRO number:REQ LOCAL i, f

f = number i = 1

WHILE f GT 1 i = i * f

f = f - 1 ENDM EXITM %i

ENDM

.data

nDWORD factorial(5)

6.5 Директиви умовної трансляції і генерації помилок

Директиви умовної трансляції мають загальний синтаксис

IFxxx ключ Макровизначення

[ELSEIFxxx ключ] Макровизначення

[ELSEIFxxx ключ] Макровизначення

…………………………………

[ELSE]

Макровизначення ENDIF

Символи «ххх» визначають різні форми директив умовної трансляції:

IF/IFE логічний вираз – якщо вираз приймає не нульове (істина)/нульове (брехня) значення. В логічних виразах можна використовувати оператори співвідношення (Таблиця 6.1) і логічні оператори (Таблиця 6.2).