Функції і форми політики.

Із загальнодержавним, макрорівнем звичайно зв’язують основні функції політики в суспільстві. Вони характеризують найважливіші напрями дії політики на суспільство:

• Функція управлінська і регулятивна — політика виражає значущі інтереси і потреби різних груп суспільства, забезпечує їх взаємодію, управляє соціальними процесами і регулює їх, використовуючи соціальний примус і насильство.

• Функція політичної соціалізації— політика включає особу в соціальні відносини, передаючи їй досвід і навики перетворюючої діяльності, ефективного виконання соціальних ролей, функцій.

• Гуманітарна функція— виражається в гарантіях прав і свобод особи, забезпеченні громадського порядку, цивільного миру і організованості.

• Функція забезпечення цілісності і стабільності суспільства— політика розробляє проекти майбутнього, визначає соціальні орієнтири, знаходячи для їх здійснення необхідні ресурси.

• Раціоналізаторська функція— політика раціоналізує конфлікти і суперечності, попереджає їх або дозволяє.

Політика — це досить широке поняття. Вона вторгається у всі сфери соціального життя. У зв’язку з цим виділяють основні форми політики, згруповані за трьома ознаками.

Так, по сферах життя суспільства розрізняють політику: економічну, соціальну, національну, науково-технічну і т.д. Внутрішня політика проводиться в рамках даної країни на двох головних рівнях — регіональному (наприклад, політика підвищення зайнятості жителів Івано-Франківської області) і загальнодержавному (скажімо, політика соціального забезпечення громадян України).

Зовнішня політика торкається міжнародних відносин, який має різний обхват:

а) двостороння — визначає взаємозв’язки 2-х сторін (наприклад, України з Польщею);

б) блокова — єдина, злагоджена політика низки країн, що створили союз (наприклад, учасники НАТО);

в) світова політика — співпраця багатьох країн в рішенні тих або інших проблем (питання охорони природи).

Нарешті, залежно від того, хто проводить ту або іншу політику, тобто по суб’єктах політики можна окремо говорити про політику держави, політику якоїсь партії, політику профспілок, крупної фірми і т.д.

Політологія — наука про політику, закономірності виникнення політичних явищ (інститутів, відносин, процесів), про способи і форми їх функціонування, про методи управління політичними процесами, про державу, політичну свідомість і т.д.

Виникнення і предмет політології.

Історично першою формою осмислення політики було її релігійно-міфологічне трактування. З середини І тисячоліття до н.е. до світу політичного глибоку цікавість виявляли видатні мислителі минулого. В первинній філософсько-етичній формі фрагменти знань про політику зустрічаються в працях мислителів старовини: Заратустри, Конфуція, Платона, Аристотеля, Цицерона і їх сучасників.

У Середньовіччі, в епоху Відродження політичні знання розвиваються головним чином в рамках філософських знань. І лише в Новий час відбувається становлення політології як самостійної суспільної науки. В ХVI в. М. Макіавеллі виділив політичні дослідження як самостійний науковий напрям, поставив в центр аналізу проблеми держави і влади. Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш. Монтеськ’є, Ж.Ж. Руссо, Гегель звільнили політичну науку від релігійно-етичної форми, озброїли її такими концептуальними установками, як теорії природного права., суспільного договору, народного суверенітету, розподілу влади, громадянського суспільства і правової держави.

Проте власний предмет політичної науки виділився тільки після того, як під впливом французької і американської революцій змінився вигляд західного суспільства. Як самостійна дисципліна вона сформувалася завдяки роботам Конта і Сен-Симона (Франція). Інший француз Алексис де Токвіль опублікував книгу «Демократія в Америці» в 1835—1840 рр. Вона вважається класикою політичної думки. В 1871 р. в Парижі був заснований Інститут політичних досліджень. Школа політичної науки заснована в 1880 р. при Колумбійському університеті в Нью-Йорку, в 1903 р. була заснована Американська асоціація політичних наук.

У 1948 р. під егідою ЮНЕСКО в Парижі був проведений міжнародний колоквіум, який прийняв документ про зміст політичної науки. Вирішено термін «політична наука» вживати в однині, складовими частинами якої визнати:

1) політичну теорію;

2) політичні інститути;

3) партії, групи, громадську думку;

4) міжнародні відносини.

У 1949 р. під егідою ЮНЕСКО була створена Міжнародна асоціація політичної науки, яка продовжує свою плідну діяльність і сьогодні.

В Україні в 80-е рр. ХVII в. в Академії єзуїтів читався курс «Політичні і комерційні знання». Лекційні курси «Політичне право і право націй», «Політичні знання і австрійське законодавство» в різний час читалися у Львівському університеті.

У радянський період розвитку України політичні проблеми розглядалися такими науковими дисциплінами як науковий комунізм, історія КПРС, теорія держави і права та ін., але вивчення їх мало догматичний, однобокий характер. Політологія, як новий учбовий курс почнуть викладати у вузах України тільки після розпаду СРСР.

Політологія — спеціальна суспільна наука про політику, про закономірності, шляхи, форми і методи виникнення, організації, функціонування і розвитку політичних відносин і процесів, здійснення політичної влади.

Об’єкт політології — це політична сфера суспільства, процеси та явища, що відбуваються в ній.

Предмет політичної науки — це закономірності формування політичної влади.

Отже, політичну науку можна визначити, як науку про устрій, розподіл і здійснення влади в політичному співтоваристві, здійснюваних в процесі взаємодії інститутів публічної влади, суспільства і індивіда.