6.1 Здібності: визначення, якісна

та кількісна характеристика здібностей

Здібності — індивідуально-психологічні особливості людини, що виражають її готовність до оволодіння певними видами діяль­ності та до їх успішного здійснення.

Здібності — це можливості, а необхідний рівень майстерності в тій чи іншій справі — це дійсність. Здібності виявляються лише в діяльності. Серйозною помилкою педагога є поквапливі висновки, що в якогось учня немає здібностей на тій лише підставі, що той не оволодів ще знаннями, вміннями, навичками. Альберт Ейнштейн свого часу був пересічним учнем, і ніщо, здавалося б, не пророкува­ло його майбутньої геніальності.

У чому ж виявляється єдність здібностей, з одного боку, і знань, умінь, навичок — з іншого? Здібності виявляються не в зна­ннях, уміннях, навичках як таких, а в динаміці оволодіння ними, тобто в тому, наскільки за інших однакових умов швидко, глибоко, легко й міцно відбувається процес оволодіння знаннями, вміння­ми, навичками, істотно важливими для певної діяльності.

92

Якісна характеристика здібностей включає такі ознаки:

• швидкість засвоєння;

• оригінальність, нестандартність способів виконання;

• підвищена працездатність;

• тривалий, стійкий інтерес;

• знання, вміння, навички, засвоєні за несприятливих умов;

• здатність до швидкого переходу від одного виду діяльності до іншого.

Отже, під якісною характеристикою розуміють комплекс по­казників, що забезпечує успіх в освоєнні певного виду діяльності.

Що ж до кількісної характеристики здібностей, то в психології проблема вимірювання кількісних показників здібностей має три­валу історію. Наприкінці XIX — на початку XX ст. ряд психологів (Кеттел, Термен, Спірмен) запропонували використовувати тести розумової обдарованості.

Успішність вирішення питань і задач у тестах обчислюється су­мою балів. Це дає можливість визначити /(). Коефіцієнт розумової обдарованості визначається за формулою:

Розумовий вік х 100

11,5x100

_щ

фактичний вік дитини ' = 109,5 (високий показник = 120).

Однак науковий психологічний аналіз виявив, що цей коефіці­єнт розумової обдарованості є фікцією.

Насправді описана вище сукупність прийомів визначає не інтелектуальні здібності людини, а її обізнаність, уміння, навички. При цьому динаміка засвоєння знань, вмінь, навичок залишається не виявленою.

Л. С. Виготський запропонував виділити дві зони — зону акту­ального розвитку й зону найближчого розвитку (рис. 6.1).

Розбіжності між результатами самостійного вирішення й вирішення з допомогою дорослого стають важливою складовою

93

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

ЗДІБНОСТІ ТА ПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

частиною загальної оцінки зді­бностей дитини.

Рис. 6.1 Співвідношення між зонами розвитку дитини: ЗНР — зона най­ближчого розвитку; З АР — зона ак­туального розвитку.

Найбільш вірний спосіб визначення здібностей — ви­значення динаміки успіхів дитини в процесі навчання. Максимальна вираженість зді­бностей — обдарованість, тала­новитість, геніальність.

6.2 Структура здібностей, класифікація їх видів

Здібності являють собою сукупність психологічних якостей. Структура цієї сукупності є досить складною. Розглянемо доклад­ніше такі поняття, як здатність і діяльність.

Структуру сукупності психологічних якостей як здібностей, у кінцевому підсумку, визначають вимоги конкретної діяльності та явищ, що є відмінними для різних видів діяльності.

Кожна здібність має специфічну вираженість. Наприклад, структура математичних здібностей охоплює низку конкретних якостей:

• уміння узагальнювати матеріал;

• уміння логічно, послідовно мислити;

• гнучкість думки й т. ін.

Наведемо класифікацію видів здібностей:

• загальні / спеціальні здібності (загальні — відповідають вимо­ гам не однієї, а багатьох видів діяльності; спеціальні — відпо­ відають більш вузькому переліку вимог даної діяльності);

• теоретичні / практичні;

• навчальні / творчі;

• комунікативні /предметно-діяльнісні.

94

Здібності й типологія людей. Загальні здібності залежать від індивідуально-психологічних якостей, що дають змогу зарахувати людину до одного з 3 типів:

1. художній тип характеризують жива уява, яскравість образів та емоцій. Приналежність людини до художнього типу не свідчить однозначно про те, що вона фатально приречена на діяльність художника. Просто людині цього типу легше, ніж іншим, освоїти види діяльності, де потрібні вразливість, об­ разність, жвавість фантазії;

2. розумовий тип — яскраво виражена схильність до абстракцій, логічних побудов, теоретизування;

3. змішаний тип.

Відмінності в типології людей пов'язані з функціональною аси­метрією великих півкуль мозку, де права півкуля «відповідальна» за образне мислення, ліва — за символічне.

6.3 Проблеми походження й механізмів розвитку здібностей

Одне з найскладніших питань — питання про походження зді­бностей: чи є здібності вродженими, чи вони формуються за жит­тя?

На одному полюсі можна знайти вислів на зразок: «Музикан­том треба народитися». На іншому — «Талант — це 1 % здібностей і 99 % праці».

На користь вроджених здібностей свідчать такі факти:

1. ранній прояв здібностей у дитини. Відомо, що в Моцарта му­ зикальні здібності проявилися в 3 роки, у Гайдна — у 4 роки; Рафаель також виявив себе як художник у ранньому віці;

2. повторення здібностей у нащадків видатних людей. Наведе­ мо приклади родин і навіть династій: Бахів, Дарвінів, Джем- сів, Дюма;

3. точні дослідження за допомогою методу близнюків. В експе­ рименті порівнювали однояйцевих близнюків і просто сестер

95

_

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

ЗДІБНОСТІ ТА ПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

(сибсів). Виявилося, що коефіцієнт кореляції розумових зді­бностей серед однояйцевих близнюків дуже високий — 0,7-0,8; тоді як порівняння в парах сибсів — 0,4-0,5; 4) вражаючі результати було отримано також завдяки екс­периментальним дослідженням тварин із застосуванням селекційного методу. Схрещували «розумних» (успішних) і «дурних» (неуспішних) пацюків. Так повторювалося впо­довж шести поколінь. Дивергенція, що сприяла накопичен­ню здібностей у розумних тварин, до 6-го покоління досягла значних розмірів.

Тепер розглянемо протилежні факти, що свідчать про пріо­ритет набутих за життя здібностей під впливом зовнішніх умов, а також про роль виховання й навчання:

1. вражаючі результати діяльності видатних педагогів. Відомо ба­ гато випадків, коли в різних сферах діяльності навколо одного вчителя виникала група талановитих учнів. У свій час у Моск­ ві жив і працював учитель музики М. П. Кравець. Він любив вибирати собі в учні особливо нездібних щодо музики дітей і доводити їх до рівня учнів Центральної музичної консерва­ торії. Його захоплював сам процес «виробництва здібностей». За його словами, бездарних дітей узагалі не буває;

2. більш переконливими доказами є факти масового розвитку окремих спеціальних здібностей у деяких культур. Зокрема, досліджуючи звуковисотний слух, учені встановили помітну недорозвиненість цієї здатності приблизно в 1/3 дорослих росіян, які брали участь у випробуванні. Як і передбачалося, ці особи виявилися вкрай немузикальними.

Застосування цього ж методу до китайців дало різко відмінні результати: усі вони за показником звуковисотного слуху ви­явилися в групі кращих, виявивши музикальність на 100 %. Виявлені відмінності можна пояснити особливостями ро­сійської і китайської мов: перша належить до «тембрових», а друга — до «тональних». У китайській мові висота звуку несе функцію розрізнення змісту, а в російській такої функції немає;

3) переконливі докази участі фактора середовища було отримано в експериментальних дослідженнях тварин, де застосовувався метод штучної селекції. Цього разу «розумних» пацюків виро­щували у звичайному середовищі, де вони були позбавлені різ­номанітних вражень і можливості активно діяти. У результаті «розумні» діяли на рівні «дурних», вихованих у природних умовах. І навпаки, «дурних пацюків» вирощували в збагачено­му середовищі: їхні показники виявилися приблизно такими ж, як і у «розумних» пацюків. Висновок: фактори середовища мають величезне значення —

їх можна порівняти з факторами спадковості: вони можуть сприяти

розвитку успадкованих здібностей і навпаки — знівелювати дію

генетичних чинників.