Бруньки плодового дерева

Брунька – це зачатковий пагін, що перебуває в стані відносного спокою (ДСТУ – 2210-93). За станом розвитку і функціональним призначенням бруньки поділяють на:

- вегетативні (gemma vegetabilis) – бруньки покритонасінних рослин, що не містять зачатків квітів (Рис. 6);

- генеративні (gemma generativa) – бруньки, що мають органи статевого розмноження (квіти) (Рис. 7);

- адвентивні (gemma adventicia) – придаткові бруньки, що розвиваються в незвичайних місцях, наприклад на коренях чи листках, з них розвиваються порослеві пагони;

- дормітивні (gemma dormitiva) – сплячі бруньки, що знаходяться в стані спокою протягом декількох років і є важливим резервом відновлення організму дерева. Дормітивні бруньки можуть виконувати вегетативну чи генеративну функцію, коли квіти розвиваються на стовбурі і товстих гілках (явище кауліфлорії).

За розміщенням на вузлах пагона бруньки поділяють на поодинокі і групові. Серед групових бруньок виділяють:

- серіальні (gemmae seriales) – бруньки, що розміщуються одна під одною;

- колатеральні (gemmae colaterales) – розміщені поряд, одна біля одної.

Наприклад, у сливи три колатеральні бруньки – центральна і дві бічні. Центральна – вегетативна, а дві бічні – генеративні. У персика переважно формуються також три колатеральні бруньки, але часом тільки дві, з яких одна генеративна а інша вегетативна. Серіальні бруньки у найважливіших плодових рослин помірної зони не трапляються.

Бруньку, розміщену на верхівці пагону, називають термінальною, в пазухах нижніх листків – пазушною, або аксиллярною, бічні серед групових коллатеральних – латеральними.

З вегетативних бруньок розвиваються пагони, листки. Відповідно їх поділяють на:

- ростові – бруньки, з яких формуються сильні вегетативні пагони;

- листкові – бруньки, з яких розвиваються листки.

Генеративні бруньки за будовою поділяють на:

• прості генеративні, які містять зачатки поодиноких квітів або суцвіття;

• генеративно-вегетативні, які містять зачатки квітів чи суцвіть, а також вегетативні органи – зачатки листя чи пагонів. Їх часто ще називають змішаними, хоча цей термін невдалий і не відображає функцію такої бруньки.

Рис. 6. Будова вегетативної бруньки:

1 – покривні луски; 2 – зачатки (примордії) листків; 3 – апікальний меристематичний конус (апекс – точка росту); 4 – пазушний меристематичний конус (зачаток пагона).

Рис. 7. Будова генеративної бруньки:

1 – покривні луски; 2 – зачатки квітів на різних стадіях диференціації.

Брунька вкрита покривними лусками, які мають товстий шар кутикули, корковий шар і склереїди. З середини луски густо вкриті волосками. В лусках також нагромаджуються пластичні речовини, які використовуються під час розкривання бруньки зачатковими органами. В основі брунькових лусок у багатьох деревних росли містяться залозки, з яких під час набухання бруньки виділяється смолиста речовина, яка має антисептичні властивості і додатково захищає бруньку від інфекцій.

Пагони

Пагоном називають однорічний приріст із листками і бруньками, сформований протягом поточного вегетаційного періоду.

Пагони ділять на вегетативні і генеративні. Вегетативні пагони виконують функції росту, генеративні – плодоношення (ДСТУ 2210-93).

Вегетативні пагони (Рис. 8). За особливостями формування, будовою і функціями вегетативні пагони поділяють:

• пагін продовження – однорічний пагін, що є продовженням центрального провідника чи основної гілки;

7

Рис. 8. Типи вегетативних пагонів:

1 – пагін продовження; 2 – конкурент; 3 – пагони відновлення; 4 – пагін заміщення; 5 – вовчки; 6 – коренепаростковий пагін; 7 – літні пагони.

• пагін відновлення – виникає поблизу зламів і зрізів із дормітивних (сплячих) чи адвентивних (придаткових) бруньок внаслідок порушення корелятивних зв’язків надземної та підземної частини дерева;

• пагін заміщення – однорічний пагін, що виростає з генеративно-вегетативної бруньки;

• коренепаростковий пагін – пагін, що утворюється з адвентивних бруньок, сформованих на коренях;

• літній пагін – пагін, що розвивається з термінальних (верхівкових) та аксиллярних (бічних) бруньок, сформованих на пагонах поточного вегетаційного періоду;

• конкуренти – пагони, що виникають із найближчих до термінальної бруньки аксилярних бруньок;

• вовчки – виникають зі сплячих бруньок, це сильні вертикальні пагони з довгими міжвузлями, великими листками та недорозвиненими бруньками.

Генеративні пагони (Рис. 9). До цієї групи пагонів зараховують пагони на яких формуються генеративні бруньки, а в майбутньому відбуватиметьсяся плодоношення. Такі пагони називають ще плодоносними, або плодовими утвореннями.

До генеративних пагонів належать:

• букетна гілочка – плодоносна гілочка завдовжки до 5 см, на зближених вузлах якої закладаються генеративні бруньки, верхівкова брунька залишається вегетативною;

• змішана плодова гілочка – плодове утворення, по всій довжині якого в довільному порядку розміщуються вегетативні й генеративні бруньки з обов’язковою вегетативною брунькою на верхівці;

• кільчатка – плодове утворення до 5 см із недорозвиненими бічними бруньками і добре сформованою верхівковою брунькою (генеративною у зерняткових і вегетативною у кісточкових);

• списик – гілочка 5-15 см, з короткими міжвузлями, з верхівковою генеративною брунькою;

• плодовий прутик – гілочка понад 15 см із генеративною брунькою на верхівці;

• шпорка – утворення до 10-12 см із загостреною верхівкою-колючкою, або вегетативною брунькою та бічними генеративними бруньками.

До багаторічних плодових утворень зараховують гілочки, що вже плодоносили – плодушку і продуху в зерняткових культур. Плодушка – гілочка віком до шести років; плодуха – сильно розгалужена гілка старше шести років.

6

Рис. 9. Типи генеративних утворень:

1 – кільчатка; 2 – списик; 3 – плодовий прутик; 4 – шпорки; 5 – букетні гілочки; 6 – плодушка.

Місце кріплення плода на плодових гілочках, що часто має роздуту форму, називають плодовою сумкою.