3. Регіональний аспект регулювання економіки.

Успішність функціонування економічної системи країни залежить від повноти врахування просторової неоднорідності розвитку регіонів та швидкості формування ринкового потенціалу регіональних економічних підсистем. Це обумовлює необхідність формування і реалізації державної економічної політики на всіх рівнях функціонування економічних суб’єктів.

Територія України поділяється на 24 адміністративні області, АР Крим, два міста загальнодержавного підпорядкування – м. Київ і м. Севастополь. Територіальні інтереси є життєво важливими для кожного народу і кожної країни сучасного світу. Різні території України мають свої особливості й відмінності як щодо економічного розвитку, так і в соціальному, історичному, мовному та ментальному аспектах. Розв'язання цих проблем зумовлює необхідність створення умов для оптимальної економічної самостійності регіонів, застосування правових та організаційно-економічних заходів для забезпечення засад державної регіональної політики. В даному випадку під поняттям „регіон” слід розуміти частку території країни, територіальний елемент соціально-економічної системи країни.

Державна регіональна економічна політика – це сукупність організаційно-правових та економічних заходів, здійснюваних державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її стратегічних і тактичних цілей.

Головною метою державної регіональної політики є створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку країни та її регіонів, підвищення рівня життя населення, забезпечення додержання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного її громадянина незалежно від місця проживання, а також поглиблення процесів ринкової трансформації на основі підвищення ефективності використання потенціалу регіонів, підвищення дійовості управлінських рішень, удосконалення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Для досягнення головної мети державної регіональної політики передбачається забезпечити вирішення таких основних завдань:

- запровадження більш глибокого вивчення та оцінки внутрішнього природного, економічного, наукового, трудового потенціалу кожного регіону, розроблення комплексних правових, організаційних, економічних та інших механізмів його ефективного використання;

- здійснення на інноваційній основі структурної перебудови економіки регіонів з урахуванням особливостей їх потенціалу;

- поетапне зменшення рівня територіальної диференціації економічного розвитку регіонів та соціального забезпечення громадян;

- розвиток підприємництва як головного фактора соціально-економічного розвитку держави та її регіонів, підвищення зайнятості населення, наповнення місцевих бюджетів;

- зміцнення економічної інтеграції регіонів з використанням переваг територіального поділу і кооперації праці, що є одним з головних чинників підвищення конкурентоспроможності держави на міжнародних ринках;

- забезпечення здатності територіальних громад та органів місцевого самоврядування в межах, визначених законодавством, самостійно та відповідально вирішувати питання соціально-економічного розвитку, створення ефективних механізмів забезпечення їх активної участі у формуванні та проведенні державної регіональної політики;

- удосконалення фінансових міжбюджетних відносин, вироблення чітких критеріїв і ефективних механізмів надання державної підтримки розвитку регіонів;

- досягнення продуктивної зайнятості населення, стабілізації та поліпшення демографічної ситуації в державі;

- вдосконалення державної системи охорони довкілля та використання природних ресурсів, механізмів та інструментів вироблення і реалізації екологічної політики;

- налагодження міжнародного співробітництва у сфері регіональної політики, наближення національного законодавства з цього питання до норм і стандартів Європейського Союзу, а також розвитку транскордонного співробітництва як дійового засобу зміцнення міждержавних відносин та вирішення регіональних проблем.

Об'єктами регіональної економічної політики держави виступають територіальні утворення, в межах яких здійснюється державне управління та місцеве самоврядування. Склад цих об'єктів визначається адміністративно-територіальним устроєм та економічним районуванням України.

Суб'єктами державної регіональної економічної політики є органи державної влади, представницькі органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції розв'язують проблеми соціально-економічного розвитку регіонів.

Предмет здійснення державної регіональної економічної політики проявляється в двох аспектах: 1) розподіл влади між центром і регіонами; 2) практична діяльність держави в особі державних органів у регіонах.

Слід розрізняти державну регіональну політику як стратегію і тактику держави щодо регіональних процесів та безпосередньо „внутрішню” політику самих регіонів. Регіони можуть мати власні пріоритетні напрями розвитку, які іноді не збігаються з державними. Державна регіональна економічна політика і політика органів місцевого самоврядування та виконавчих органів відповідних регіональних утворень не повинні бути суперечливими. В ідеалі вони мають становити одне ціле, взаємно доповнюючись та збагачуючись. Тобто регіональна економічна політика – це не лише побудова взаємовідносин по вертикалі, але й по горизонталі з виходом на міжнародний рівень економічних зв'язків. Це, насамперед, необмежений простір для економічного прогресу регіонів, завдяки якому можливий економічний і загальний прогрес держави.

Регіональна політика держави передбачає вирівнювання соціально-економічних рівнів розвитку регіонів, зважаючи на їх історичні, демографічні, природно-ресурсні та економічні особливості. При цьому її вектор повинен спрямовуватися на підтримку внутрішньорегіональної та міжрегіональної збалансованості соціально-економічного розвитку, створення умов для ефективної економічної діяльності суб'єктів господарювання.

Внутрішня політика регіональних органів влади та управління спрямовується на використання внутрішніх ресурсів регіону для вдосконалення структури економіки, розвитку соціальної інфраструктури, забезпечення екологічної безпеки тощо.

Виокремлюють такі складові державної регіональної економічної політики: економічну, соціальну, екологічну, науково-технічну, гуманітарну, національну, управлінську, демографічну та зовнішньоекономічну. Для кожної з них держава встановлює цілі, пріоритети в регіональному аспекті та визначає обсяг централізованих ресурсів і завдання місцевим державним адміністраціям.

Дієвість механізму реалізації регіональної економічної політики держави залежить від чіткості розподілу повноважень, відповідальності та фінансово-економічної бази між різними рівнями управління: загальнодержавним, регіональним і місцевим. Основні напрями державної регіональної економічної політики в Україні затверджує парламент. Президент країни спрямовує діяльність органів державної виконавчої влади на розв'язання найважливіших проблем соціально-економічного розвитку регіонів, видає нормативно-правові акти з цих питань. Уряд визначає державні пріоритети й затверджує державні програми соціально-економічного розвитку регіонів, забезпечує їх виконання, бере участь у створенні системи економічних регуляторів, нормативної та методологічної бази просторового розміщення продуктивних сил.

Держава спрямовує та координує діяльність місцевих органів державної виконавчої влади у сфері організації економічної безпеки держави, зміцнення фінансово-економічної стабільності, грошового обігу, фінансово-бюджетної дисципліни, валютного та митного контролю, реалізації державної структурної, інвестиційної, науково-технічної, промислової, аграрної та інших напрямів політики.

Уряд АР Крим, місцеві державні адміністрації виконують повноваження державної влади та делеговані їм виконавчі функції відповідних рад (Верховної, обласних і районних) через створені управління, відділи та інші структурні підрозділи. Місцеві державні адміністрації діють за принципом субординації, відповідальності перед Президентом, Кабінетом Міністрів, підзвітності й підконтрольності органам виконавчої влади вищого рівня, а також відповідним радам у межах чинного законодавства. Для виконання функцій управління територією, реалізації загальнодержавної та регіональної політики в складі місцевих державних адміністрацій створено відповідні економічні служби – управління економіки. Основними завданнями останніх є: реалізація регіональної економічної політики держави на відповідній території; забезпечення комплексного соціально-економічного розвитку регіону; сприяння проведенню економічних реформ, забезпечення раціонального використання виробничо-технічного та наукового потенціалу регіону, його природних, трудових і фінансових ресурсів; методичне керівництво економічною роботою в регіоні.

Регулювання економіки регіону державою може реалізовуватися через два напрями – механізми вирівнювання розвитку регіонів (компенсаційна політика) або механізми стимулювання розвитку регіонів (конкурентна політика). Основним методом реалізації конкурентної політики є надання додаткових ресурсів обмеженій кількості суб’єктів регіональної економіки для виявлення та підтримання функціонування „точок росту”. Головним методом реалізації компенсаційних механізмів є забезпечення рівних умов конкуренції за рахунок нівелювання „провалів” ринку на мезорівні. Досягти стійкої конкурентноздатності регіональної економіки неможливо без застосування вище зазначених механізмів економічної політики та відповідних їм інструментів.

Компенсаційна спрямованість державної регіональної економічної політики, пов’язана з отриманням фінансових трансфертів призводить до появи рентоорієнтованої поведінки регіонів і значно знижує ринкові стимули господарювання. Компенсаційні механізми державної регіональної економічної політики формуються також під впливом політичних рішень. Це загострює регіональні конфлікти, пов’язані з відцентровими політичними рішеннями, які в свою чергу генерують новий виток депресивної спіралі в регіональній моделі розвитку.

Конкурентні механізми державної регіональної економічної політики також несуть певні ризики, зумовлені тим, що ідентифікація „точок росту” є результатом політичного процесу. Тому такі механізми не є абсолютно демократичними та вільними від впливу регіональної еліти. Водночас державні інститути не завжди володіють достатньою інформацією про можливості та перспективи регіонального економічного розвитку в галузевому аспекті. Зрештою, якщо регіональні „точки росту” обрані вірно, то немає гарантії того, що їх кількісний ріст буде супроводжуватися безпосереднім зростанням конкурентноздатності цих галузей. Водночас між двома розглядуваними механізмами реалізації регіональної економічної політики держави простежується взаємозв’язок.

Таким чином, ціллю функціонування механізмів державного регулювання економічного розвитку регіонів є зменшення асиметрії регіонів одночасно з актуалізацією питань раціонального використання ресурсного потенціалу регіонів та їх конкурентного розвитку.