1 Аналіз рівня енергоефективності в системах теплопостачання 11Equation Section (Next)

1. Проблема енергозбереження в підприємствах системи теплопостачання України

Загальною проблемою енергозбереження в Україні є висока енергоємність продукції, що є наслідком суттєвого технологічного відставання економіки держави від рівня розвинутих країн. На відміну від промислово розвинутих країн, де енергозбереження є елементом економічної та екологічної доцільності, для України - це питання виживання.

У період 1997 - 1999 рр. енергоємність вітчизняної продукції стабілізувалась, а з 2000 року вона істотно зменшилась, причому вперше в історії України зростання виробництва було досягнуто за одночасного скорочення споживання енергетичних ресурсів. Але, починаючи з 2002 року, темпи зниження енергоємності продукції уповільнилися через прогресування погіршення технічного стану обладнання (ступінь фізичного зносу - 65-70 %), що призвело до підвищення питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів на виробництво продукції і послуг, у тому числі житлово-комунального.

Одним із визначальних напрямків енергетичної стратегії України є збільшення енергоефективності та енергозбереження. У цій сфері основоположними є два фактори: технічний фактор, що відображає вплив технічного (технологічного) стану устаткування і обладнання на обсяги споживання енергоресурсів при виробництві продукції (послуг); структурний фактор, що відображає вплив структурних змін у державній і галузевій діяльності на обсяги споживання палива та енергії.

На даний час основним важелем зниження енергоємності продукції (послуг) має бути ефективно діюча система державного управління енергетичною сферою, наявність якої дасть змогу, в першу чергу, удосконалити законодавчу і нормативну базу енергопостачання та енергоспоживання, структуру кінцевого споживання енергоресурсів.

До 2030 року прогнозується збільшення випуску продукції у 3 рази, споживання енергоресурсів - тільки на 33,3 %. Стратегічна мета - досягнення до 2030 року світового рівня енергоефективності виробництва. Програма спрямована на вирішення проблеми підвищення ефективності використання та зменшення споживання енергоресурсів житлово-комунальним комплексом, розширення обсягів використання електроенергії для опалення житлових і громадських будинків і споруд, збільшення обсягів і сфери застосування нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії, використання інноваційних технічних, технологічних, організаційних рішень, створення економічно привабливих умов для інвестиційних проектів у сфері житлово-комунального господарства.

Реалізації енергозберігаючого потенціалу галузі сприяє міжнародне співробітництво. З метою залучення інвестиційних коштів була активізована робота Мінжитлокомунгоспу України з міжнародними інституціями та зарубіжними інвесторами.

Сьогодні однією з основних проблем енергозбереження є приведення положень законодавства у відповідність до економічної ситуації в країні, створення умов економічної зацікавленості суб'єктів господарювання до підвищення ефективності використання енергоресурсів.

На сьогодні вирішальними проблемами енергозбереження житлово-комунального господарства є: законодавча неврегульованість становища ЖКГ як монопольного, відсутність розвинутого приватного сектору надання послуг і впровадження інноваційних технологій, устаткування, обладнання, організаційних форм функціонування галузі; невідповідність інвестиційної політики нагальним потребам галузі; законодавча невпорядкованість економічного механізму стимулювання енергозбереження; недосконала система регулювання сфери житлово-комунальних послуг, зокрема, законодавча неврегульованість форм і методів тарифного регулювання; відсутність комплексної системи впровадження сучасних методів енергоефективних технологій і технічних засобів енергозбереження; недостатня поінформованість населення з питань енергозбереження.

У житлово-комунальному господарстві споживається 44% енергетичних ресурсів або 70 млн. тонн умовного палива (у. п.), що є близько 30% загального споживання палива в Україні.

Рис. 1.1. Споживання палива об’єктами ЖКГ в Україні

Витрати на одного мешканця в Україні складають 0,7 - 1,0 т у. п., у Європі цей показник значно менше.

Витрати енергоресурсів на одиницю виготовленої продукції та наданих комунальних послуг більш ніж у 1,5 рази перевищують зарубіжні показники.

Витрати палива на вироблення 1 Гкал тепла в комунальній теплоенергетиці становлять 160 - 180 кг у. п., в розвинутих країнах - 145 - 150 кг у. п.

Перевитрата палива призводить до викидів в атмосферу 45 г/МДж CO₂ замість 26 г/МДж CO₂.

Енергоємність національного продукту в Україні сьогодні становить 0,89 кг у. п./дол. У розвинутих країнах Європи - в середньому у 3 рази менше (зокрема, у Німеччині - 0,26 кг у. п./дол.)

Аналіз втрат теплової енергії і обсягів природного газу у системах централізованого теплопостачання (за даними досліджень робочої групи Мінжитлокомунгоспу України) свідчить, що найбільші втрати природного газу пов’язані з марно витраченою тепловою енергією у споживача - до 30 %, втраченою при транспортуванні теплової енергії - до 25 %, при виробництві на котельні - до 22 %.

Проблеми комунальної теплоенергетики і напрямки їх вирішення: заміна або реконструкція з використанням утилізаторів теплоти димових газів котлів, використання новітніх пальників, малоефективних котлів з коефіцієнтом корисної дії нижче 80 %; зниження втрат у магістральних та розподільчих теплових мережах методом впровадження сучасних видів теплоізоляції, застосування попередньо ізольованих труб при проведенні заміни та ремонту трубопроводів; впровадження індивідуальних теплових пунктів (ІТП), засобів обліку і приладів регулювання споживання теплової енергії; впровадження когенераційних установок, у тому числі на базі діючих опалювальних котелень; впровадження попереджувальної діагностики (енергетичного обстеження) стану систем теплопостачання у процесі експлуатації.

Для більш ефективного спрямування коштів на технічне переоснащення об'єктів теплопостачання обов'язковим критерієм відбору об'єктів теплоенергетики визначено наявність оптимізованих схем централізованого теплопостачання населених пунктів та планів стратегічного розвитку підприємств комунальної теплоенергетики.

Це надасть можливість більш ефективно використовувати наявні потужності, зменшити втрати на джерелах генерації та в теплових мережах, покращити якість теплопостачання.

Із зазначеного випливає, що наявність застарілих норм споживання теплоносіїв та води, переважна відсутність засобів обліку утруднює визначення реальних енерговитрат галузі.

Орієнтовно галуззю споживається енергоносіїв на 25 % більше, ніж необхідно для задоволення потреб споживачів.

На часі - нагальна необхідність запровадження засобів обліку енерго-ресурсів і загальнодержавної прозорої системи "ресурси - розрахунки".

Житлово-комунальне господарство України має значний потенціал енергозбереження в системах теплопостачання, який необхідно реалізувати на базі системного підходу, на постійній основі з урахуванням помилок і досвіду країн, що активно діють у сфері енергозбереження.

Основна мета енергозбереження - досягнення сучасного технічного, економічного, організаційного рівня житлово-комунального господарства як розвиненої і потужної галузі економіки держави за рахунок системного і комплексного вирішення завдань енергозбереження щодо: підвищення енергоефективності використання енергетичних ресурсів та енергозбереження в житлово-комунальному господарстві; зменшення на постійній основі питомих витрат енергоносіїв при виробництві продукції, робіт і послуг житлово-комунального господарства; створення системи збору інформації в частині оцінки рівня енергоефективності.

В кінцевому рахунку - головною метою є скорочення енергетичних витрат в галузі житлово-комунального господарства України.

Визначення шляхів розв'язання проблем енергоефективності в галузі ЖКГ базується на принципах системності, комплексності, технічної та економічної спроможності.

Важливим напрямом енергозбереження є міжнародне співробітництво, використання міжнародного досвіду енергоефективності. З метою залучення інвестиційних коштів на реалізацію заходів з енергозбереження в галузі має бути активізована робота з міжнародними інституціями та зарубіжними інвесторами.

2. Аналіз стану та рівня енергоспоживання в теплогосподарствах України

Загалом по Україні в 2013 році [4] експлуатувалось 35402 котельні сумарною потужністю 114033,1 Гкал/год. З них на твердому паливі працювало 9865 котелень, на рідкому паливі – 326, на газу – 24462. Загальна характеристика теплового господарства України [2] зображена на рис. 1.2.

Із 79908 установлених котлів 15644 котли (19,6%) експлуатуються понад 20 років.

У цілому по Україні протяжність теплових мереж у двотрубному обчисленні становить 31314,1 км (за рахунок схем оптимізації централізованого опалення та децентралізації протяжність теплових мереж зменшилася на 1114,7 км (у двотрубному обчисленні) або на 3 %), з них ветхих та аварійних – 5952,6 км (19%).

Рис. 1.2. Загальна характеристика теплового господарства України

У 2013 році переведено на альтернативні види палива 435 котелень, що складає 1,2% від загальної кількості котелень. Загальна кількість котелень, що працюють на альтернативних видах палива – 236 од. у 2013 році.

Загальні обсяги теплопостачання по Україні склали 89 млн. Гкал., у т.ч. населенню – 51,9 млн. Гкал, на комунально-побутові потреби – 20,6 млн. Гкал, на виробничі потреби – 10,3 млн. Гкал, іншому підприємству – 6,2 млн. Гкал.

Витрати умовного палива на відпуск теплової енергії у 2013 році становили 15094,7 тис. тонн.

Тенденція зміни виробництва теплової енергії та витрата на власні потреби [2-4]в СКТ по областях України за 2010-2012 роки зображена на рис. 1.3, 1.4.

Рис. 1.3. Тенденція зміни виробництва теплової енергії в СКТ по областях України

Рис. 1.4. Динаміка зміни фактичних витрат теплової енергії котелень СКТ на власні потреби по областях України

Втрати теплової енергії в інженерних мережах за 2013 рік зафіксовано в обсязі 13,2 млн. Гкал, що складає 14,85 % від загальної кількості реалізованої теплової енергії (рис. 1.5).

Рис. 1.5. Динаміка втрат теплової енергії в СКТ по областях України

У 2013 році по країні було підготовлено [5] до роботи в зимових умовах 2013-2014 років 24474 котельні, які здійснювали теплопостачання житлового фонду та об’єктів соціальної сфери, у тому числі 13322 комунальні котельні, було підготовлено 5825 центральних теплових пунктів, заготовлено 43741 тонну вугілля, створено необхідні запаси рідкого палива в обсязі 88873,14 тонн.

За рахунок коштів у обсязі понад 1 млрд.грн. загалом у 2013 році було:

- реконструйовано 677 котелень;

- замінено 1131 котлів;

- капітально відремонтовано 1073 котлів;

- замінено 520 км теплових мереж.

Із зазначених заходів 1808 є енергоощадними проектами, з них:

- 1373 проекти з модернізації та реконструкції обладнання, що експлуатується;

- 435 проектів із заміщення споживання газу альтернативними видами палива, які дозволяють економити газ.

За рахунок проведених заходів споживання природного газу за підсумками опалювального сезону було скорочено на 5%.

Проведення цих заходів також дозволило:

- покращити якість послуг опалення;

- зменшити аварійність та забезпечити надійність роботи;

- скоротити втрати теплоносія під час експлуатації;

- зменшити витрати підприємств ТКЕ на утримання аварійних служб.

Станом на 01.01.2014 року кількість джерел теплової енергії, на які планувалося встановити засоби обліку відпуску теплової енергії становить 6244 од. Вже встановлено 6075 засобів обліку відпуску теплової енергії.

Роботи по оснащенню технологічними приладами обліку відпуску теплової енергії по країні виконані на 97,3% (див. рис. 1.6).

Рис. 1.6. Діаграма технологічного обліку відпуску теплової енергії підприємств комунальної теплоенергетики станом на 27.12.2013 по областях України

Не завершена робота з встановлення приладів обліку в АР Крим (94,8%), у Донецькій (96,9%), Запорізькій (92,6%), Київській (99,2%), Луганській (95,4%), Одеській (67,2%), Сумській (82,5%) областях та у м. Києві (97,6%).

Котли працюють з низьким (70-80%) коефіцієнтом корисної дії. На котлах встановлені застарілі пальникові пристрої і автоматика, що не дає можливості економно використовувати природний газ. Перевитрата газу на цих котлах досягає 10-30% порівняно з сучасними котлами і приводить до додаткового забруднення атмосфери. Застаріле обладнання знижує надійність теплопостачання та його якість, внаслідок чого збільшується витрата енергоресурсів - палива (рис. 1.7).

Рис. 1.7. Діаграма фактичної та нормативної витрати умовного палива підприємствами СКТ за 2012 рік по областях України

Великі втрати тепла обумовлює якість теплотрас через незадовільну теплову ізоляцію трубопроводів та розриви труб з витоками теплоносія.

Більшість теплотрас прокладено в непрохідних залізобетонних каналах з ізоляцією з мінеральної вати, яка часто пошкоджується з різних причин. Теплотраси не всюди захищені від проникнення ґрунтових і інших вод, які замочують застарілу теплоізоляцію, призводять до її пошкодження і, внаслідок, до корозії металу труб і появи свищів і розриву труб з витоком теплоносія.

До перебоїв у гарячому водопостачанні та перевитрат теплової енергії призводить застаріле обладнання центральних теплових пунктів (ЦТП) та дуже повільне оснащення будинків споживачів індивідуальними тепловими пунктами (ІТП). Технічний рівень системи теплопостачання і обладнання через нестачу коштів оновлюється недостатньо, що забезпечує його технічне і моральне старіння та швидку ходу до остаточного руйнування.

Для ДКП «Луцьктепло», як і для більшості теплопостачальних підприємств України, характерним є значні (хоча і близькі до середніх значень по Україні) втрати (витоки та не обліковані витрати) теплоносія; витрати води на технологічні потреби та витрати електроенергії на виробничий процес та освітлення; неоднозначні показники питомих норм (рис. 1.8) та кількості спожитих енергоресурсів на власні потреби котелень.

Рис. 1.8. Діаграма питомої норми на виробництво та відпуск теплової енергії на підприємстві ДКП «Луцьктепло» за 2013 рік

Основними причинами, які обумовлюють завищене електроспоживання, яке веде до підвищення питомої норми на відпуск теплової енергії є: невідповідність котлів та насосів умовам їх роботи; відсутність регулювання витрат протягом доби а також значні витрати енергоресурсів на технологічні потреби, втрати теплової енергії в мережах підприємства (рис. 1.9)внаслідок витоків і аварій, не обліковані витрати теплоносія

Рис 1.9. Діаграма втрат теплової енергії в мережах підприємства ДКП «Луцьктепло» за 2013 рік

Вивчення стану підприємства теплопостачання ДКП «Луцьктепло», показує, що основними засобами розв’язання проблеми підвищення рівня енергоефективності слід вважати: заміну старих малоефективних котлів на нові з ККД не нижче 93 %; заміну застарілих пальників на сучасні з автоматизацією процесів згорання природного газу в котлі; встановлення утилізаторів теплоти за котлами тепловою потужністю від 4 МВт і вище (котли типу ТВГ, ДКВР, КВГ, КЕ та ін.); впровадження технології комбінованого виробництва теплової та електричної енергії в котельнях; використання електроопалення; встановлення теплових насосів; заміщення природного газу біопаливом; заміщення природного газу водовугільним паливом; використання сонячної енергії; використання синтез-газу; заміну зношених труб теплових мереж на попередньо ізольовані; встановлення автоматизованих індивідуальних теплових пунктів; впровадження сучасних приладів та систем діагностики на об’єктах комунальної теплоенергетики.

3. Аналіз існуючих методів ранжування для оцінювання рівня ефективності енерговикористання в системах теплопостачання

1. Рейтингове оцінювання рівня енергоефективності об’єктів теплопостачання

Однією з основних складових підвищення рівня оцінювання енергоефективності в котельнях підприємства теплопостачання є здійснення дій щодо використання та впровадження адекватного оцінювання рівня їх енерговикористання та стану енергозбереження. Для цього потрібно застосовувати такий механізм оцінювання який би дозволив здійснювати оцінювання та аналіз різнопараметричних показників які мають неоднаковий вплив на ефективність енерговикористання в котельнях. Це є важливою складовою процесу здійснення регулювальних дій та відстеження стану енергозбереження в котельнях підприємства теплопостачання.

Однак, під час рішення практичних задач оцінювання рівня ефективності енерговикористання часто виникає ситуація, коли показники по яким проводиться оцінювання не піддаються безпосередньому вимірюванню (мають різну "фізичну природу"). В цьому випадку вирішення поставленої задачі потребує використання таких процедур які б дозволили здійснити таке оцінювання.

До процедур що дозволяють вирішити задачу узагальнення різнорідних показників що мають вплив на рівень енергоефективності, можна віднести ранжування за рівнем якості енерговикористання в котельнях. Де ранжування - це упорядкування властивостей будь-яких якісних об'єктів, котелень, під час якого їм надають певні числові форми [6].

Актуальним в цьому напрямку є визначення універсальних правил проведення оціночних заходів, які охоплюють усі ключові напрямки відслідковування рівня ефективності енерговикористання за допомогою ранжування котелень. Результатом ранжування є деяка кількість рейтингів, за допомогою яких і проводиться оцінка рівня ефективності енерговикористання в котельнях теплопостачального підприємства.

Ранжування може застосовуватися в ситуаціях коли:

1. Явища мають різну приооду, тобто немає еталону порівняння;

2. Необхідно упорядкувати які-небудь явища (об'єкти) в часі або просторі, тобто цікавить не порівняння ступеню виваженості якої-небудь якості, а лише взаємне просторове або тимчасове розташування;

3. Потрібно упорядкувати об'єкти відповідно до якої-небудь вимірної якості, але при цьому не потрібно проводити його точне вимірювання;

4. Яка-небудь якість в принципі піддається вимірюванню, але в даний час не може бути виміряна з яких-небудь причин.

Завданнями ранжування з створення системи збору та обробки релевантної енерго-економічної інформації для прийняття управлінських рішень на різних рівнях аналізу у сфері енергозбереження. Це необхідно для розробки та, в подальшому, для підтримки системи ведення внутрішнього обліку інформації стосовно ходу управлінських процесів та стану енергозбереження в кожній з котелень.

Рейтинг є оцінкою діяльності даних об’єктів на основі розробленої системи індикаторів - показників що дозволяють здійснити оцінювання рівня ефективності енерговикористання в котельнях, провести їх класифікацію з метою визначення стану енергозбереження в котельнях підприємства.

Значення стандартизованого рангу є середнім суми місць, (чинників, альтернатив) в порядку зростання (зменшення) якої-небудь властивої ним властивості. Ранжування дозволяє вибрати з досліджуваної сукупності явищ найбільш істотне.

Теорія рейтингів є розділом теорії класифікації, яка вивчає методи виміру порівняльних переваг одних об'єктів над іншими. Термін рейтинг (від лат. rating) - оцінка віднесення до класу, розряду, категорії - буквально перекладається як "положення, клас, розряд, ранг". Ідея рейтингу, тобто упорядкування від першого до останнього у списку, належить французькому математику Кондорсе (Condorcet), на основі якої він намагався побудувати теорію справедливих виборів - рейтингу політиків, програм, партій. Його ідеї і лягли в основу сучасної математичної теорії рейтингу [7].

Рейтинги є тільки одним з варіантів діагностики стану рівня ефективності енерговикористання в котельнях - комплексною складовою аналізу. Якщо методики рейтингів відкриті, включають в себе повний опис схеми та всіх математичних процедур, і є можливість перевірити рейтинг, та враховуючи що відомо на основі яких показників і з яким вагами побудований рейтинг. В цьому випадку безумовно, він є корисним у випадку комплексного багатокритеріального аналізу рівня ефективності енерговикористання в котельнях підприємств теплопостачання.

Рейтинг має широке застосування у різних сферах діяльності. Як визначено М. Ковалевою, рейтинг має два значення [8]. У відповідності з першим значенням, рейтинг (з англ. Rating) - це оцінювання, клас, розряд. Друга назва - індивідуальний числовий показник оцінювання популярності особи, організації, групи. Виводиться на основі підсумків голосування, соціологічних опитувань чи анкет. Згідно [9] поняття "рейтинг" має два значення: 1) ранг, положення, розряд; 2) оцінка, віднесення до класу, категорії, від rate - оцінювати, визначати клас.

Однак, відсутнє чітке визначення рейтингу, і це призводить до не розуміння таких понять як "рейтингові оцінки" та "ранжування".

Неоднозначність понять та визначень рейтингу, а також напрямків використання вказує на його суперечливу природу, складність вироблення єдиного підходу до процедури рейтингової оцінки. В цьому випадку тема термінології в галузі рейтингових оцінок носить дискусійний характер [10].

Важливо систематизувати категоріальний апарат рейтингу в цілях успішного вивчення його "природи". Розкриваючи сутність поняття "рейтинг" неможливо обмежитися прямим перекладом значення даного слова, необхідно детальніше вивчити існуючі напрями використання та методи оцінювання рейтингу. Доцільним є необхідність чітко відокремлювати "рейтинг" та "ранжування". Ранжування - це розташування об'єктів в порядку зростання чи зменшення по будь-якій заданій ознаці. Рейтинг - це комплексний інтегральний показник, який включає найважливіші для користувача інформацією (місцевого органу адміністрації) параметри оцінювання котелень.

В ході аналізу галузей використання рейтингів в різних сферах застосування можна відзначити, що використання даного механізму оцінювання властиве наступним галузям: засобам масової інформації [7,11], освіта [12-18], політика [19], екологія [20], управління [21] тощо. Все частіше можна зустріти рейтинги організацій, які відібрані по заданій ознаці (крупні промислові підприємства [22], банківські установи [23] тощо), визначення фінансової стійкості компанії, де в якості показників для аналізу розглядалися фінансово-економічні показники діяльності тощо. Методика припускає розрахунок значення рейтингового функціонала виходячи зі значень рейтингових показників та присвоєння їм вагових коефіцієнтів.

Рейтингова оцінка в сфері економіки достатньо поширена, особливо в зарубіжній практиці. Широко використовується ранжування акціонерних компаній у зв'язку з функціонуванням фондового ринку і визначення одного з найважливіших елементів цього ринку - фондових індексів. Відома система рейтингового оцінювання стану фінансових підприємств [23, 24].

У сфері енергетики рейтингова оцінка використовувалася під час регулювання діяльності розподільчих електричних мереж [25,26], енергорозподільчих компаній України [27], ефективності функціонування енергопостачальних компаній [28]. Аналіз діяльності підприємств різного роду зайнятості за допомогою ранжування зустрічався у працях [29-32].

Із загальнотеоретичних позицій рейтинг розглядається як міра оцінки об’єкту шляхом віднесення його до якого-небудь класу, групи залежно від якісних характеристик його діяльності.

До рейтингової оцінки відноситься порівняння показників очікуваного і фактичного виконання планів, перевірка допустимості початкових передумов і контроль методичної і змістовної узгодженості планового процесу. Вона включає комплекс заходів щодо аналізу вірогідних відхилень від запланованих показників. Порівняння і аналіз стимулюють нові процеси ухвалення рішень, які у свою чергу ініціюють проведення корегувальних заходів та дій.

Загальна направленість рейтингової оцінки - це експрес-діагностика (швидкі методи оцінювання). Рейтингова оцінка дозволяє певні (не більше 5%) похибки в оцінці діяльності об'єкту. В цьому випадку у процесі вибору початкової інформації враховуються основні критерії, а саме, швидкість обробки інформації та отримання результату і граничну величину похибки.

Базу для рейтингової оцінки складають сформовані показники що відображають рівень ефективності енерговикористання в котельнях.

У сфері обліку вхідної енерго-економічної інформації від котелень підприємства теплопостачання завдання рейтингу включають створення системи збору і обробки інформації з метою ухвалення управлінських рішень на різних рівнях керівництва підприємства у сфері енергозбереження. Важливими є підбір і розробка методів оцінювання показників з метою оцінювання рівня ефективності енерговикористання в котельнях в цілому.

Рейтинговий аналіз не дає змоги безпомилкового доказу абсолютної надійності, скоріше він покликаний сприяти мінімізації негативних наслідків у сфері енергоефективності та поглибленого аналізу впливу показників на рівень енергоефективності в котельнях. Проаналізуємо поняття ранжування, його зміст та особливості використання та можливості.

Отже, ранжування - це процедура встановлення відносної значущості досліджуваних котелень на основі їх впорядкування за рівнем енерговикористання та енергоефективності [33]. Ранжування доповнюється, як правило, іншими методами експертних оцінок. Рейтинг розглядається як міра оцінки рівня ефективності енерговикористання в котельнях, шляхом віднесення їх до якого-небудь класу, групи в залежності від якісних характеристик.

Процедура ранжування полягає в тому що експерт повинен розташувати об'єкти - котельні в порядку, який представляється йому найбільш раціональним, і приписати кожному з них числа натурального ряду - ранги. Де під рангом розуміється показник, що характеризує порядкове місце оцінюваного об'єкта дослідження в групі, та інших об'єктів, що мають необхідні для оцінювання властивості.

При цьому ранг 1 отримує найбільш переважна альтернатива, а ранг N - найменш переважна. В результаті ранжирування отримуємо порядкову шкалу, яка повинна задовольняти умові рівність числа рангів (N) числу об'єктів, що піддаються ранжуванню (n). Якщо декільком навчальним закладам привласнюється однаковий ранг, то число рангів не рівне числу котелень. У таких випадках приписуються стандартизовані ранги.

Рейтингова оцінка виступає в якості інструментарію для управлінських дій у сфері енергоефективності та оцінювання рівня ефективності енерговикористання в котельнях підприємства теплопостачання. В цьому випадку вона потребує структурованого підходу до її визначення та застосування.

2. Інструмент управлінських рішень та системного контролю рівня ефективності енерговикористання в системах теплопостачання

Процес прийняття управлінських рішень енерговикористання в системах теплопостачання потребує комплексного підходу та обґрунтованого аналізу. Результат формалізованих аналітичних процедур не є чи не повинен бути єдиним критерієм для прийняття того чи іншого управлінського рішення щодо рівня ефективності енерговикористання та стану енергозбереження в системах теплопостачання. Результати аналізу - "матеріальна основа" управлінських рішень, прийняття яких повинно бути засноване на системному підході.

Рейтингова система контролю виступає елементом управління, інструментом системи енергозбереження метою якої є аналіз рівня ефективності енерговикористання в системах теплопостачання.

Визначимо основні вимоги яким повинна відповідати рейтингова система контролю для повного та адекватного оцінювання рівня ефективності енерговикористання та стану енергозбереження в системах теплопостачання. Рейтингова система контролю повинна відповідати наступним вимогам:

• приступати до ухвалення управлінських рішень у сфері енергозбереження;

• демонструвати позитивні і негативні риси різних альтернатив, що розглядаються для досягнення мети в системах теплопостачання - підвищення рівня ефективності енерговикористання.

Завданнями рейтингової оцінки рівня ефективності енерговикористання в системах теплопостачання є:

• створення системи управлінського обліку енерго-економічної інформації;

• розробка комплексної системи стратегічного і оперативного планування та прийняття рішень щодо енергозбереження в системах теплопостачання.

Система рейтингової оцінки робить можливим управління через узгоджене планування, постановку контролю над енергоспоживанням. Відслідковування відхилень від поставлених цілей та стратегічних завдань у сфері енергозбереження. Це дозволяє підвищити ефективність використання енергоресурсів та процесу управління рівнем ефективності енерговикористання і, таким чином, поліпшити результати діяльності об’єктів теплопостачання у сфері енергоефективності та енергозбереження в цілому.

Контроль за допомогою рейтингової оцінки здійснюється у відповідності з загальними принципами, які характерні для будь-якої системи контролю: зв’язок із стратегією; використання всіх етапів контролю; баланс об’єктивних та суб’єктивних даних; точність; гнучкість; своєчасність; орієнтація на результати; відповідність справі; економічність; простота тощо [7, 24, 34, 35].

Представляється можливим виділити наступні особливості системного контролю за допомогою рейтингової оцінки, як функції управління об’єктами теплопостачання з точки зору ефективності енерговикористання:

• Рейтинг сприяє прийняттю управлінських рішень в режимі реального часу. Він дозволяє як фіксувати так і своєчасно попереджувати та прогнозувати тенденції розвитку у сфері енергоефективності в системах теплопостачання. Рейтинг включає в себе аналіз причин відхилення від стратегічних цілей розвитку в об’єктах теплопостачання у сфері енергозбереження, та прийняття рішень, які направлені на усунення негативних наслідків та попередження їх;

• Створює умови для прийняття системних управлінських рішень, які фокусують намагання всіх управлінських структур в системах теплопостачання на досягання стратегічних цілей розвитку у сфері енергозбереження та енергоефективності;

• Рейтинг базується не на суцільному нагляді, а на вибіркових статистичних методах, які є найбільш доцільними у певних умовах оцінювання енерговикористання в системах теплопостачання;

• Рейтинг визначає принципи відбору і склад показників, які необхідні та достатні для прийняття управлінських рішень на кожному рівні оцінювання рівня ефективності енерговикористання. Він дозволяє визначити раціональний розподіл інформаційних потоків у просторі.

Процес оцінювання рівня ефективності енерговикористання в системах теплопостачання за допомогою рейтингу передбачає декілька етапів.

На першому етапі відбувається визначення параметрів функціонування і розвитку об’єктів теплопостачання, за якими буде здійснювати в подальшому контроль у сфері енергоефективності.

Ці параметри на практиці приймають вид різного роду стандартів і нормативів, відповідних цілям центру з енергозбереження і закладених в плани завдань у сфері енергоефективності.

До нормативів пред’являють наступні вимоги: наукова обґрунтованість, гнучкість, тобто здатність змінюватися відповідно до нових умов, надійність, здійснимість в нормальній ситуації, адекватне віддзеркалення реальних процесів у сфері енергозбереження. У разі дотримання цих вимог нормативи можуть бути критеріями, показниками оцінки рівня ефективності енерговикористання в системах теплопостачання.

На другому етапі відбувається отримання енерго-економічної інформації про реально досягнуті результати і зіставлення її з відповідними нормативами, планами, якщо такі сформовані, що дозволяє визначити, чи є відхилення від стандартів, чи знаходяться вони в допустимих межах і чи є необхідність та можливість у здійсненні корегуючих дій у питаннях енергоефективності.

На третьому етапі процесу контролю ухвалюються відповідні управлінські рішення: корегується діяльність систем теплопостачання, переглядаються плани з питань енергоефективності, удосконалюються технології впровадження проектів з енергозбереження і управління рівнем ефективності енерговикористання в цілому.

Корегуючими заходами можуть бути усунення причин, що породжують відхилення від запланованих дій у сфері енергоефективності, або переглядають і корегують плани реалізації запланованих проектів з енергозбереження. Використовують різноманітні організаційні корегуючі дії щодо робочих процесів у сфері енергоефективносі в системах теплопостачання тощо.

Розглянемо питання щодо формулювання концептуальних підходів до питання створення системи рейтингового оцінювання рівня ефективності енерговикористання в системах теплопостачання.

3. Особливості формування рейтингової оцінки рівня ефективності енерговикористання в системах теплопостачання

Під час формування принципів побудови рейтингу оцінювання рівня ефективності енерговикористання в котельнях теплопостачання необхідно враховувати такі його основні характеристики, як комплексність та порівнювальність. При цьому під комплексною оцінкою рівня ефективності енерговикористання в системах теплопостачання розуміється характеристика, отримана в результаті одночасного і узгодженого вивчення сукупності показників, що відображають всі (або більшість) важливі аспекти ефективності енерговикористання, і що містить узагальнені висновки щодо результатів у сфері енергоефективності котельні теплопостачання.

Необхідно виділити основні концептуальні складові оцінювання з використанням рейтингу та визначити його можливості щодо аналізу стану енергозбереження в системі теплопостачання. Таким чином рейтинг повинен:

1. Бути джерелом інформації стосовно системи теплопостачання, що включає комплекс параметрів за якими відбувається оцінювання.

2. Стимулювати для оцінюваної системи теплопостачання щодо рішучих дій з поліпшення ситуації у сфері енергоефективності та енергозбереження.

3. Дозволити зменшити вплив суб'єктивних чинників, що зазвичай впливають на формування завдань щодо оцінки рівня ефективності енерговикористання в системах теплопостачання.

4. Використовуватися самою системою теплопостачання з метою просування та формування власного розвитку у сфері енергоефективності та енергозбереження.

Представляється можливим також виділити ряд наступних проблем, які погіршують розширення напрямків використання рейтингів:

• складність визначення набору показників, що підлягають оцінці в процесі розрахунку рейтингу та які в повній мірі відображають стан енергоефективності в системах теплопостачання;

• наявність декількох, іноді суперечливих методик розрахунку рейтингів однієї і тієї ж системи теплопостачання, що призводять до недовіри до кінцевого результату;

• проблема компетентності суб'єктів оцінки;

• низький рівень знань щодо можливостей рейтингових оцінок.

Враховуючи перелічені аспекти різнобічності сторін робимо висновок, що використання рейтингових оцінок не викликають сумнівів щодо необхідності їх застосування у сфері підвищення рівня ефективності енерговикористання в системах теплопостачання.

4. Енергетичний бенчмаркінг як засіб комплексного розв’язку задач енергозбереження та оцінювання рівня енергоефективності господарства

Для того, щоб підвищити рівень ефективності енерговикористання, сучасні підприємства активно використовують маркетингові методи. Правильне та професійне застосування маркетингу складає, в середньому, половину успіху в створенні передумов для підвищення управлінських рішень по покращенню стану господарства. Одним з перспективних методів отримання кращих стратегій управління енергоефективністю є бенчмаркінг.

Питання використання методу бенчмаркінгу розглядалося в роботах таких зарубіжних і вітчизняних вчених, як Р. Кемп, Ф. Котлер, М. Спендоліні, Р. Венетучі, З. Гуннар, М. Карпенко, О. Михайлова, К. Редченко, О. Прус та інші.

Бенчмаркінг визначають з різних точок зору, тому не можна стверджувати, що існує єдино правильне визначення даного поняття. Найбільш поширеним є визначення, яке належить Роберту Кемпу: „Бенчмаркінг – це пошук і застосування підприємством практики, яка є еталонною для даної галузі. І його результатом є удосконалення діяльності” [36].

Ф. Котлер пов’язав бенчмаркінг з базовим аналізом та визначив його як процес пошуку, вивчення та освоєння передового досвіду практичної діяльності і технології, що використовуються підприємствами всього світу, з метою покращення ефективності діяльності підприємства.

Відомий спеціаліст в області практики стратегічного управління Грегорі Р. Райтер вважає: „бенчмаркінг – діяльність, за допомогою якої фірма вивчає „найкращу” продукцію і маркетинговий процес, що використовується прямими конкурентами і фірмами, які працюють в інших подібних галузях, для виявлення фірмою можливих способів удосконалення її власних методів” [37]. В той же час Р.Венетучі (R.Venetucci) переконаний, що бенчмаркінг варто розглядати і як спосіб оцінки стратегій і цілей роботи у порівнянні з найкращими підприємствами, щоб гарантувати довгострокове управління енергоефективністю на власному [37].

Що стосується вітчизняних джерел, то думки їх авторів значно різняться, як зазначає Прус О. М. у своєму дослідженні.

Завдяки тому, що бенчмаркінг включає здійснення порівняння в діяльності підприємств, його іноді помилково асоціюють з конкурентним аналізом. Проте, насправді він є більш деталізованим, формалізованим і упорядкованим, ніж підхід конкурентного аналізу. В той же час, на відміну від звичайного маркетингового дослідження, бенчмаркінг – це не одноразова подія, а безперервна реалізація комплексу заходів з вдосконалення, результати яких в умовах наявного зворотного зв’язку порівнюються і коригуються [37].

В цілому, визначальною особливістю бенчмаркінгу є отримання досвіду від розвинених компаній на основі порівняння, з метою покращення діяльності підприємства. Так як діяльність підприємства є досить різносторонньою, тому визначають різні види бенчмаркінгу.

Вибір методу, який використовуватиме підприємство у процесі бенчмаркінгу, багато в чому залежить від того, що саме оцінюватиметься (процес чи результати діяльності), у порівнянні з чим організація оцінюватиме свою діяльність (іншими організаціями, стандартами), а також того, яким чином буде використовуватись бенчмаркінг (для постійного удосконалення чи оцінки діяльності) [37].

Також, вибір методу бенчмаркінгу може залежати і від виду діяльності підприємства. На початку розвитку методу його використовували лише однотипні підприємства, пізніше бенчмаркінг стали використовувати фірми різних галузей. На нашу думку, все таки існує відмінність використання певного виду бенчмаркінгу в залежності від спрямування діяльності підприємств.

В управлінні виробничими підприємствами, прийнятним є використання всіх видів бенчмаркінгу, залежно від мети його застосування. Виробничі підприємства – це, насамперед, підприємства, що виготовляють продукцію, тому використання конкурентного бенчмаркінгу є можливим для покращення конкурентоспроможності товарів, які виготовляє підприємство.

Використання внутрішнього бенчмаркінгу може бути ефективним при вдосконаленні внутрішньої структури підприємства. Перевага цього виду бенчмаркінгу у відносній відкритості та доступності інформації. Але, як показує практика, дуже часто цікаві і розумні думки, які зароджуються всередині підприємства, не беруться до уваги керівництвом, яке схильне вважати, що цікаві ідеї якщо десь і існують, то аж ніяк не на власному підприємстві [37].

Процесний бенчмаркінг ефективний при здійсненні інноваційної діяльності підприємства. Спільний бенчмаркінг може використовуватись для отримання досвіду та посилення своїх позицій, завдяки підтримці підприємств-партнерів. Стратегічний бенчмаркінг дієвий при визначенні майбутньої стратегії підприємствва на основі постійного самоаналізу та вдосконалення своєї діяльності [37].

5. Визначення особливостей використання бенчмаркінгу в управлінні виробничими підприємствами та узагальнення проблематики, щодо застосування даного методу на вітчизняних підприємствах

Світова практика впровадження управління енергоефективності диктує нові умови ефективного господарювання підприємств. Глобалізація господарських процесів рано чи пізно охоплює всі країни, тому і вітчизняним підприємствам, необхідно не відставати від загальних тенденцій та переходити на нові етапи господарювання, використовуючи нові методи маркетингу для поліпшення стану функціонування.

Чеські компанії, що приймали участь у проектах використання бенчмаркінгу, визначають ряд вагомих переваг використання даного методу:

- бенчмаркінг надає змістовну і нову інформацію щодо сильних сторін та сфер, які потребують вдосконалення і є важливими для процесу підвищення ефективності;

- для фірм, що діють в одному і тому ж секторі, бенчмаркінг надає інформацію про спільні проблеми і допомагає знайти спільні шляхи їх вирішення;

- бенчмаркінг дуже корисний для апробації стратегії і допомагає вирішити подальші стратегічні напрямки;

- результати бенчмаркінгу допомагають надати компанії завчасне попередження про її відставання від конкурентів [38].

В цілому, використання бенчмаркінгу може бути ефективним і для вітчизняних виробничих підприємств, але за умов створення сприятливого середовища господарювання, побудованого на цивілізованих та етичних засадах ведення бізнесу.

На жаль, в Україні існує низка перешкод, що заважають розвитку даного методу. Серед них можна виділити обмеженість ресурсів бенчмаркінгу, що виявляється у відсутності чітких, науково обґрунтованих норм використання методу та відсутність професійних спеціалістів у цій галузі. Вагомою перешкодою розвитку даного методу є закритість вітчизняних підприємств, продиктована загальною економічною ситуацією в країні, що виражається в рисах «секретності» сучасних підприємств. Відсутність достовірності показників підприємств, що пов’язано з існуючими нормами бухгалтерського обліку та податкової політики, є ще однією перешкодою на шляху розвитку методу. Загальна стратегія вітчизняних підприємств більшою мірою налаштована на виживання, а не на розвиток, тому використання нових методів в такій ситуації є не завжди прийнятним. Тим паче участь у бенчмаркінгових «клубах» є досить дорогою для вітчизняних підприємств [38].

Як видно з зарубіжного досвіду, використання бенчмаркінгу є ефективним за умов відкритості підприємств. За результатами опитувань, проведених провідними російськими школами бізнесу, було з’ясовано, що найбільш ефективним джерелом одержання цінних ідей і знань керівники російських компаній, вважають не консультантів або навчальні програми шкіл бізнесу, а бесіди з колегами і знайомство з досвідом інших підприємств. Тому і не дивно, що методологія бенчмаркінгу стає дедалі популярнішою в Росії.

Активне створення бенчмаркінгових клубів, проведення обговорення використання бенчмаркінгу на сайтах, створюють передумови для розвитку методу, що значно випереджають вітчизняну практику в цьому напрямку. В коментарях керівників багатьох російських компаній, часто згадується про використання бенчмаркінгу в сфері машинобудування, нафтовому бізнесі, тепло- і водопостачанні, фармацевтичних компаніях, роздрібній торгівлі.

Що стосується західного досвіду ведення бенчмаркінгу, то він є значно ефективнішим та поширеним. Варто нагадати, що зародження бенчмаркінгу відбулося в США, що вже є визначальним, до того ж, практика компанії Ксерокс ще в 1976–1986 рр. вже давала вагомі результати. Значного розвитку набув метод і в таких компаніях, як “General Electric”, “DuPont”, “Staples”. На сьогоднішній день, бенчмаркінг в США є одним з широко розповсюджених методів, що використовується підприємствами для покращення ефективності своєї діяльності.

В Японії, програми бенчмаркінгу розвиваються за рахунок державної підтримки. Там діють так звані «промислові бюро знайомств», що створені задля пошуку підприємств партнерів по бенчмаркінгу [38].

Вважається, що завдяки такому обміну досвідом розвивається економіка країни. Вигідність у використанні такого методу є не лише для підприємств, які переймають досвід, а і для підприємств-еталонів, адже виступати в ролі зразка для підприємства є престижним. Японці вважають, що коли компанія когось навчає, то при цьому вона також розвивається.

Використання бенчмаркінгу на вітчизняних виробничих підприємствах, також може бути ефективним, але для цього потрібно створення сприятливих умов для розвитку цього методу, та перехід підприємців на нові, сучасні форми взаємодії між собою. Адже посилання на відпрацьований і перевірений практикою досвід, сприяє зниженню ризику, дозволяє підприємцям уникнути багатьох помилок, скоротити тимчасові і фінансові витрати, пов'язані з набуттям власного досвіду шляхом проведення експериментів.

Особливо слід відзначити, що використання бенчмаркінгу дає можливість підприємству сформувати власну команду внутрішніх консультантів, напрацювати досвід проведення організаційних змін і, таким чином, створити базу для подальшого вдосконалення організації і управління, розраховуючи на власні сили.

1. Система комунального теплопостачання як складна енерготехнологічна система

Система теплопостачання – це комплекс установок і пристроїв, призначених для вироблення, транспорту, розподілу і використання теплової енергії різними споживачами.

Основним завданням системи теплопостачання є забезпечення споживачів необхідною кількістю теплоносіїв заданих параметрів.

Основними елементами системи теплопостачання є (див. рис. 1.10):

1) джерело теплоти (призначене для вироблення теплової енергії, зазвичай у вигляді нагрітої води або пари);

2) теплові мережі (призначені для транспортування теплоносія від джерела теплоти до споживача і повернення використаного теплоносія до джерела теплоти);

3) теплові підстанції (призначені для розподілу, регулювання і обліку використання теплової енергії споживачами);

4) споживачі теплоти (теплоспоживальні установки, розміщені в житлових, суспільних і виробничих будівлях).

Рис. 1.10. Елементи системи теплопостачання

де 1 - джерело теплоти;

2 - ділянки теплової мережі;

3 - теплові підстанції;

4 - будівлі, в яких розміщені теплоспоживальні установки

Одним з основних елементів системи є джерело теплоти. В системі комунального теплопостачання таким джерелом являється котельня. Котельня в системі теплопостачання - це комплекс агрегатів, установок і пристроїв, призначених для вироблення теплової енергії (у вигляді нагрітої води або пари) і підготовки теплоносіїв до транспорту через теплові мережі до зовнішнього споживача.

Спільним для всіх рівнів системи теплопостачання є цільовий продукт – теплоносій, тобто, існує єдина задача – виробництво та передача цільового продукту з мінімальними витратами.

Систему комунального теплопостачання слід розглядати як складну систему взаємостосунків господарюючих суб’єктів, зв’язаних технологічними процесами виробництва та споживання теплоносія і економічними відносинами.

Система теплопостачання є також складною динамічною енерготехнологічною системою із впорядкованою ієрархічною структурою, що має багатопараметричні взаємозв’язки між параметрами технологічного процесу, виробничими процесами та споживанням електроенергії, поведінка якої внаслідок взаємодії складових частин може не бути оптимальною, навіть якщо всі підсистеми мають оптимальні характеристики.

Представлення теплопостачального господарства як енерготехнологічної системи дозволяє оцінити взаємозв’язки між елементами системи та вибрати напрями ефективного використання енергоресурсів [39].

2. Функції енергетичного бенчмаркінгу в системах теплопостачання

За допомогою енергетичного бенчмаркінгу можна навести оцінку рівня енерговикористання в системі теплопостачання, яка в свою чергу охоплює всі найбільш важливі оцінки господарської діяльності підприємства, виключає дублювання окремих показників, дозволяє швидко та ефективно отримати картину стану підприємства на рівні системи та стану котелень в середині підприємства.

Розглянутий метод має явні переваги. Він є зручним для використання при дослідженні енергоефективності котелень теплопостачального підприємства, охоплює основні напрями діяльності теплопостачальної компанії.

Практична значимість методичних розробок полягає в тому, що вони можуть бути широко використані підприємствами теплопостачання в управлінні господарською діяльністю і повинні мати конкретний енергоекономічний ефект. Розкрити можливості використання методики застосування нових технологій доцільно на прикладі формування стратегії інноваційного розвитку.

Вихідним моментом залучення нових технологій у виробничий оборот є оцінка інноваційної активності підприємства теплопостачання з використанням показників і їхнє порівняння з базовими величинами.

Проведення такого аналізу за допомогою енергетичного бенчмаркінгу дозволяє оцінити поточний досвід і можливості підприємств, котелень в інноваційній сфері і здійснити попередній вибір його подальшого технологічного розвитку.

Основну увагу необхідно приділяти оцінці можливостей кожного з підприємств (котелень) для освоєння визначених видів нововведень – нових або поліпшуючих. Для цього з даних фінансового, технічного обліку і звітності підприємства теплопостачання виділимо і згрупуємо витрати, що направляються підприємством на здійснення інноваційного розвитку виробництва.

Для прийняття обґрунтованих управлінських рішень необхідно також здійснити комплексний розрахунок витрат на розробку і реалізацію нових і поліпшуючих технологій з наступним проведенням фінансово-економічного аналізу інноваційного потенціалу підприємства теплопостачання в межах маркетингових стратегій зовнішньо- та внутрішньоекономічної діяльності.

6. Оцінювання енергоефекгивності в системах теплопостачання з використанням методів ранжування для вирішення задач енергетичного бенчмаркінгу

В ході подальшого комплексного аналізу рівня ефективності енерговикористання постає питання щодо можливості оцінювання показників, що впливають на управління енерговикористанням в системах теплопостачання, які мають різну "фізичну природу''. Використання математичних правил ранжування дозволяє здійснити оцінювання котелень за показниками. Сформулюємо математичну постановку задачі енергетичного бенчмаркінгу за допомогою методів ранжування.

Нехай деякі два з результатів спостереження не збігаються, аїх ранги. Тоді елементи матриціта ранги результатів спостереження пов’язані взаємно-однозначною відповідністю:

212\* MERGEFORMAT (.)

а через ранги можна виразити таким чином: , якщо, тав протилежному випадку.

Це означає що під час обробки вхідних енерго-економічних даних, які вимірюються у порядковій шкалі можуть застосовуватися лише рангові статистичні методи. У більшості випадків перетворення (де- неперервна функція розподілу випадкової величини, враховуючи щоприпускається довільною) яке часто використовується у непараметричній статистиці фактично означає перехід до порядкової шкали, оскільки статистичні висновки при цьому інваріантні відносно допустимих перетворень у порядковій шкалі.

За допомогою непараметричних та перш за все рангових методів можна вирішувати той же набір задач прикладної статистики, що і за допомогою параметричних методів, а саме, які ґрунтуються на припущеннях нормальності. Однак параметричні методи увійшли у масову свідомість дослідників та інженерів і заважають широкому впровадженню більш обґрунтованої та прогресивної рангової статистики [40].

Слабке місце бального методу полягає в експертній довільності встановлення питомої ваги показників, сама оцінка показників по бальній системі вельми умовна. Проте бальний метод має безперечну перевагу, що полягає в можливості обліку і хоч би умовного зіставлення всіх техніко- економічних показників. Його можна рекомендувати як засіб комплексної оцінки різних варіантів проектів технічних рішень замість загальноприйнятих, вкрай примітивних методів аналізу [41].

Достовірність бальних оцінок забезпечується кількістю, а головне ретельним підбором фахівців-експертів, а також належною обробкою даних експертизи за допомогою методів математичної статистики, зокрема використання дисперсії, коефіцієнту конкордації тощо.

Основна роль експертних оцінок - здобуття матеріалу для подальшого евристичного аналізу і на цій основі ухвалення остаточного рішення. Головна методична складність виникає в розгляді питання про інтеграцію різних, суперечливих критеріальних показників [41].

У роботі під час ранжування об’єктів системи теплопостачання за показниками, що дозволяють оцінити рівень їх ефективності енерговикористання скористаємося правилами Борда, Копеланда та Кондорсе.

Ранжування цими Правилами є простим для алгоритмізації та програмування, а також має достатню стійкість під час оцінювання вхідних даних та проведення розрахунків. Проте, рівень адекватності та прогнозованості кінцевих результатів залежить від наявних обсягів початкових даних, а саме, кількісної та якісної складових вхідної інформації.

Крім згаданих нами правил ранжування існує ряд інших, правила Ненсона, Шварца, багатокритеріальне мажоритарне ранжування, парного порівняння тощо [42]. В загальному випадку вони є модифікаціями правил Борда, Копеланда та Кондорсе, які засновані також на методах коефіцієнтів, попарного порівняння, та методах з нечіткими експертними оцінками тощо.

Для порівняння об’єктів, що описують великою кількістю показників використовують таксономічний показник, який є синтетичною величиною, що є «рівнодіючою» всіх ознак, що характеризують дану властивість. На відміну від методів, які базуються на експертній оцінці даний метод є математичним і базується на стандартизації і диференціації ознак об’єкта і проведення рейтингування без залучення експертів з вибраної галузі дослідження.

За результатами ранжування робимо проміжні висновки щодо стану у сфері енергозбереження та енергоефективності. Однак реалізація проектів з енергозбереження в реальних умовах здійснюється в умовах невизначеності технічних умов та рішень що потребує врахування.

7. Висновки

1. Реалізація основних напрямів енергозбереження, неможлива без розроблення конкретної стратегії енергозбереження та підвищення рівня енерго-ефективності підприємства, яка повинна спиратися на комплексний аналіз всіх сторін його функціонування, який має передбачати можливість оцінки вихідних умов та особливостей організації технологічного процесу, поточного рівня енергоспоживання; виявлення основних факторів, що мають істотний вплив на ефективність енерговикористання, резервів економії енергоресурсів та шляхів їх реалізації з метою підвищення рівня ефективності енерговикористання як одного із засобів підвищення ефективності функціонування всього підприємства.

2. Для підприємств теплопостачального господарства як об'єктів ЖКГ, характерним є низький рівень ефективності енерговикористання, який обумовлений як вихідними умовами функціонування та критичним технічним станом технологічного обладнання, так і недосконалістю організації режиму електроспоживання та самого технологічного процесу, навіть за умови проведення модернізації його структурних елементів.

3. Для реалізації існуючих методів оцінювання рівня енергоефективнос-ті, як правило, необхідним є порівняння з деяким «еталоном», виявлення якого для об'єктів системи теплопостачання є складною задачею, оскільки вихідні умови їх функціонування значно відрізняються, що не дає змоги забезпечити відповідну якість вирішення задачі оцінювання рівня енергоефективності підприємства; виявити джерела нераціональних витрат енергоресурсів та намітити шляхи їх усунення.

4. Аналізування енергоефективності телпопостачального підприємства як складної енерготехнологічної системи потребує врахування всіх взаємозв'язків; оцінювання ефективності функціонування системи теплопостачання, її структурних елементів на основі енергетичного бенчмаркінгу шляхом реалізації таких основних його функцій: спостереження за об'єктом, оцінювання його стану, прогнозування та контролювання споживання енергоресурсів для виявлення та попередження недоліків у веденні технологічного процесу.

5. Для реалізації використання енергетичного бенчмаркінгу в управлінні ефективністю підприємства системи теплопостачання, необхідним є використання методів ранжування, що оптимально вирішують його задачі енергоефективності. Бенчмаркінг є універсальним засобом, всебічність застосування якого, не допускає кризових ситуацій, що робить його одним з найбільш дієвих методів управління ефективністю і розвитком підприємства системи теплопостачання. Рейтингова оцінка направлена на вдосконалення управління, підвищення його компетентності, системності, інформативності та є мірою (методом) системного контролю, що дозволяє визначити кращі і гірші аспекти енерговикористання для проведення заходів у сфері підвищення енергоефективності систем теплопостачання.