2. Методичні підходи до аналізу біологічних активів

Метою дослідження особливостей сільськогосподарського виробництва та їх урахування в методиці й критеріях визначення ефективності формування витрат підприємства. У процесі дослідження використовувалися такі методи: діалектичний, абстрактно-логічний, системний аналіз (теоретичні й методологічні узагальнення, формулювання висновків), економіко-статистичний аналіз (визначення показників ефективності сільськогосподарського виробництва), розрахунково - конструктивний метод та інші.

Основну увагу при аналізі слід приділити вивченню витрат на виробництво продукції та виявленню можливостей раціонального їх використання. Зниження собівартості виробництва сільськогосподарської продукції є одним з важливих напрямів підвищення ефективності господарської діяльності підприємства. При аналізі важливо дати оцінку досягнутому рівню і виконанню плану по собівартості, з’ясувати вплив на неї окремих факторів, виявити раціональні та нераціональні суми витрат і на цій основі запропонувати шляхи підвищення ефективності виробництва.

Загальний рівень собівартості виробництва продукції господарства відображається показником витрат на 1 грн. валової продукції у порівняльних цінах, який визначають як відношення загальної суми витрат на виробництво до вартості валової про­дукції в порівняльних цінах.

Від рівня витрат на 1 грн. валової продукції залежить в основному і показник витрат на 1 грн. виручки. Однак при цьому враховують, що загальний рівень собівартості товарної продукції може відхилятися від собівартості валової продукції за рахунок додаткових витрат на реалізацію, а також різниці в структурі товарної та валової продукції.

Рівень витрат на 1 грн. валової продукції в порівняльних цінах залежить насамперед від двох факторів: 1) обсягу і структури біологічних активів; 2) виробничої собівартості окремих видів продукції. Для аналізу використовують умовний показник витрат на 1 грн. біологічних активів при фактичному обсязі продукції і плановому (базисному) рівні собівартості окремих видів продукції. Разом із завданням економії витрат у кожній галузі виробни­цтва важливою умовою зниження собівартості продукції є збіль­шення обсягу її виробництва. Залежність собівартості від обсягу валової продукції зумовлюється тим, що розмір постійних витрат господарства (таких, як витрати з організації виробництва і управління, на амортизацію та ремонт основних засобів тощо) з розрахунку на 1 грн. валової продукції зменшується. Треба зазначити, що собівартість продукції сільськогосподарських підприємств залежить від розмірів виробництва та інтенсивності його ведення.

Собівартість одиниці продукції в сільському господарстві при аналізі вивчається як результат впливу насамперед двох факторів: 1) рівня продуктивності одиниці розміру галузі; 2) величини виробничих витрат на одиницю розміру галузі. Для рослинництва - це будуть урожайність і витрати на 1 га посівної площі сільськогосподарських культур, для тваринництва — продуктивність і величина витрат на 1 голову тварин.

Основним об’єктом вивчення при аналізі собівартості є витрати на виробництво, які складаються з окремих елементів: витрати на оплату праці, відрахування на соціальне страхування; матеріаль­ні витрати, у тому числі на придбання насіння і садивний матеріал, корми, іншої продукції сільського господарства; витрати на мінеральні добрива, нафтопродукти, електроенергію, паливо; інші матеріальні витрати; на амортизацію основних засобів; страхові платежі; інші витрати. У плануванні, обліку і звітності витрати на виробництво групуються також по окремих статтях, які охоплюють один або кілька елементів. При економічному аналізі окремі елементи і статті витрат вивчають з урахуванням впливу на їх величину двох груп факторів: нормативних та оціночних. 

Нормативні фактори відображають кількісну сторону витрачання ресурсів у процесі виробництва: праці — в людино-го­динах; насіння або садивного матеріалу, добрив, кормів — у центнерах; обсяг виконаних робіт тракторами — у машино-годинах або нормо-годинах, еталонних гектарах; вантажним автотранспортом — у машино-годинах або тонно-кілометрах; робочою худобою — у відпрацьованих коне-днях, електроенергії — в кіловат-годинах тощо. До нормативних факторів відносяться також фізичні обсяги технологічних операцій (робіт) з вирощування культур або утримання продуктивних тварин.

Кожному виду нормативного фактора відповідає оціночний фактор, який відображає його якісну сторону. До них відносяться: оплата однієї людино-години; оцінка 1 ц насіння, добрив, кор­мів; собівартість одиниці роботи тощо. Для з’ясування причин зміни собівартості і пошуку шляхів її зниження для потреб управління виробництвом важливо визначити величини впливу факторів продуктивності та розміру витрат на одиницю галузі. Методика аналізу із використанням способу послідовних підстановок, яка широко висвітлена в економічній літературі і застосовується тепер на практиці в сільськогосподарських підприємствах, полягає в тому, що спочатку розраховують умовний показник собівартості при базисній величині витрат на одиницю галузі, але при фактичному рівні її продуктивності. Далі, порівнюючи розрахунковий показник собівартості з базисним, визначають розмір впливу фактора продуктивності галузі, а з фактичним — величину витрат на виробництво.

З цією метою аналогічні розрахунки можна виконати за допомогою способу абсолютних різниць. При цьому продуктивність галузі вважають за кількісний нормативний фактор собівартості, а витрати на 1 га або на 1 голову тварин — за якісний, оціночний фактор. Таким чином, вплив на собівартість зміни продуктивності галузі визначається множенням відхилення по продуктивності на планову собівартість одиниці продукції і діленням одержаного результату на фактичну продуктивність галузі. Вплив на собівартість зміни витрат дорівнює відхиленню у витратах на одиницю розміру галузі, поділеному на фактичну продуктивність галузі.

У цей же спосіб оцінюють вплив на собівартість нормативних і оціночних факторів витрат по окремих їх статтях і елементах. Наприклад, вплив трудомісткості обробітку 1 га посіву культури на собівартість 1 ц продукції визначається так: відхилення витрат людино-годин на 1 га помножити на планову оцінку однієї людино-години і одержаний результат поділити на фактичну врожайність. Вплив на собівартість фактора оцінки праці розраховують множенням відхилення в оцінці однієї людино-години на фактичні витрати людино-годин на 1 га і одержаний результат ділять на фактичну врожайність.

Подібну методику використовують при аналізі собівартості продукції у рослинництві, а також продукції тваринництва по видах і групах тварин.

В рослинництві загальна сума економії (перевитрат) визначається так: від планової собівартості фактичного збору продукції віднімають фактичні витрати по рослинництву у цілому. Відсоток зміни собівартості валової продукції рослинницт­ва порівняно з плановою дорівнює відношенню загальної суми економії (зниження) або перевитрат (підвищення) до планової собівартості фактичного збору продукції. Загальну суму планової собівартості продукції можна розрахувати, якщо фактичні витрати зменшити на суму перевитрат або збільшити на суму економії.

Собівартість 1 ц основної продукції сільськогосподарських культур залежить від урожайності основної продукції з 1 га, витрат на вирощування культури і виходу побічної продукції.

Витрати у рослинництві групуються по статтях: витрати на оплату праці; відрахування на соціальне страхування, насіння і садивний матеріал, добрива, засоби захисту рослин, роботи і послуги, у тому числі плата за подачу води для зрошення; витрати на утримання основних засобів, у тому числі на пальне і мастиль­ні матеріали, амортизацію, ремонт основних засобів; витрати на використання і охорону природних ресурсів; з організації виробництва та управління; страхові платежі; оплата відсотків короткотермінових кредитів; невиробничі витрати; інші витрати.

При аналізі собівартості продукції по окремій культурі групують і порівнюють фактичні показники з плановими.

Одним з важливих завдань аналізу є кількісний вимір впливу окремих факторів на собівартість продукції. При цьому визначають економію і перевитрати по факторах у розрахунку на 1 ц продукції та на весь валовий збір. Загальні суми економії та перевитрат по факторах визначаються множенням відповідних відхилень у витратах в розрахунку на 1 ц продукції на фактичний валовий збір.

Недоліком цієї методики є те, що при такому аналізі не беруть до уваги головне — закономірності формування витрат на одиницю розміру галузі і рівня її продуктивності в умовах підвищення інтенсифікації виробництва. При цьому не враховують залежність, наприклад, рівня врожайності від величини витрат і, навпаки, величини витрат від урожайності. В дійсності зростання урожайності зумовлює деяке збільшення витрат, особливо при збиранні врожаю і, навпаки, збільшення раціональних витрат на інтенсифікацію виробництва підвищує урожайність культур.

Загальна економія або перевитрати по тваринництву визначаються аналогічно, як і по рослинни­цтву, тобто шляхом порівняння планової собівартості фактичного виробництва валової продукції з фактичною сумою витрат по тваринництву. Відношення загальної суми економії або перевитрат до планової собівартості фактичного виходу продукції визначає відсоток зниження або підвищення собівартості продукції тваринництва порівняно з плановою.

Собівартість одиниці тваринницької продукції окремого виду залежить від рівня продуктивності однієї голови тварин, виходу супутньої і побічної продукції та витрат на утримання однієї середньорічної голови тварин. До складу витрат входять статті: витрати на оплату праці, відрахування на соціальне страхування, корми, засоби захисту тварин, роботи і послуги, утримання основ­них засобів, у тому числі: на пальне і мастила, амортизацію, ремонт основних засобів, витрати з використання і охорони природ­них ресурсів, з організації виробництва і управління, страхові платежі, оплата відсотків по короткотермінових кредитах, невиробничі витрати, інші витрати. Загальний підхід і методика розрахунків при аналізі собівартості продукції тваринництва аналогічні таким по рослинництву. 

Так само як і в рослинництві, у тваринництві існує кореляційний взаємозв’язок між рівнем продуктивності тварин і величиною витрат на одну голову. Підвищення оплати 1 людино-години деякою мірою можна виправдати виконанням плану по продуктивності тварин. Факти значних перевитрат кормів, які не виправдані зростанням продуктивності, потребують детального вивчення.

Рівень використання кормів відображає показник витрат кормових одиниць на 1 ц продукції тваринництва.

Корми для одержання тваринницької продукції є важливим ресурсом виробництва. Вартість кормів дорівнює майже половині всієї суми витрат на виробництво продукції тваринництва. Тому раціональне використання кормів — один з основних шляхів зміцнення економіки господарства. Збільшення ефективності витрачання кормів можна досягти двома шляхами — підвищенням рівня трансформації кормів у тваринницьку продукцію і зниженням вартості раціону та окремих його складових частин. Тому при аналізі необхідно визначити витрачання кормів по видах у фізичній вазі на одну голову тварин та в кормових одиницях, структуру раціонів і порівняти ці показники з плановими. Для пошуку шляхів зниження вартості раціону необхідно дати оцінку 1 ц фізичної ваги кормів, а також 1 ц кормоодиниць і порівняти ці показники з плановими.

Поряд з аналізом собівартості приросту ваги молодняка та відгодівлі тварин важливо проаналізувати собівартість центнера живої ваги поголів’я тварин, реалізованих на м’ясо, а також тих, що залишилися у господарстві на кінець року.

Собівартість 1 ц живої ваги тварин залежить від витрат на вирощування і собівартості приросту тварин не лише звітного року, а й за минулі роки, а також від балансової вартості вибракуваних дорослих тварин. Собівартість 1 ц живої ваги формується з урахуванням:

• руху поголів’я, ваги живої маси і вартості тварин на початок року;

• надходження (приплід, приріст, інші надходження);

• вибуття тварин, у тому числі внаслідок реалізації державі, падежу та іншого вибуття.

По кожному з цих видів руху тварин собівартість 1 ц живої маси залежить від: а) середньої ваги однієї голови тварин; б) вартості однієї голови тварин.

При аналізі визначають вплив цих факторів. Результати аналізу собівартості по видах продукції рослинництва і тваринництва використовуються по-різному, насамперед при підведенні підсумків господарської діяльності, розробці заходів з її поліпшення. Такий аналіз сприяє обґрунтуванню ефективної виробничої програми господарства в цілому та його підрозділів. При цьому разом з прийняттям господарських рішень щодо збільшення обсягу валової продукції, галузевої структури і рівня продуктивності галузей, важливо дати оцінку рівню витрат на виробництво і виявити шляхи їх зменшення. Для цього користуються показником витрат на 1 грн. валової продукції.

З метою економії витрат окремо розглядають і приймають рішення щодо використання робочої сили, техніки, кормів, добрив тощо. При цьому з’ясовують, чи ефективно використовується відповідний ресурс виробництва. Якщо ні, то величину ресурсу приводять у відповідність до розмірів та обсягу виробництва або підвищують рівень використання ресурсів виробництва.

Таким чином, запропоновані критерії з оцінки ефективності витрат у сільському господарстві дозволять більш обґрунтовано обирати напрями управління витратами безпосередньо на підприємстві, що, у свою чергу, буде сприяти підвищенню прибутковості виробництва. Для подальшого дослідження вважаємо необхідним застосування зазначених підходів до оцінки ефективності витрат на сільськогосподарських підприємствах з метою прийняття оптимальних управлінських рішень. На особливу увагу заслуговує розробка практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності формування витрат сільськогосподарського виробництва.

Ми провели аналіз статей біологічних активів відповідно до років написання інформація про котрі наведена у таблиці 1.4.

Таблиця 1.4