1.3. Неблагополучна сім’я як соціально-педагогічна проблема

Як свідчить аналіз соціально-педагогічної теорії та досвід практичної соціальної роботи з сім’ями, причини, які викликають дисфункцію сімейних

відносин, дуже різні. Найбільш поширеними серед них можна назвати:

а) соціально-економічні: прожитковий рівень нижче межі бідності через надмірне навантаження на одного члена сім’ї, який працює; низький рівень заробітної плати чи її невиплата; безробіття; сім’ї пенсіонерів;

б) асоціальні: алкоголізм сім’ї чи одного з її членів; наркоманія; проституція;

в) психологічно-етичні: жорстокість; агресивність; грубість; конфліктність; ревнощі; подружня зрада; егоїзм; неврівноваженість характерів;

г) медичні: хронічні-інфекційні і венеричні захворювання; психологічні і сексуальні відхилення; імпотенція та ін.

Незважаючи на численні дослідження науковцями різних галузей проблеми неблагополучної сім’ї як в Україні, так і в багатьох країнах світу поки ще не визначено єдиної класифікації таких сімей. Можна стверджувати, що їх об’єднує психологічна напруженість, що в певні моменти життя сім’ї спричинює кризові ситуації, драми і трагедії кожного члена сім’ї, як батьків, так і дітей, інших членів родини.

В основі сімейного неблагополуччя завжди лежать як видимі так і зовні непомітні конфлікти міжособистісного, соціально-побутового та психофізичного й фізіологічного характеру.

Найчастіше сімейне неблагополуччя зумовлюється соціально-економічними, суспільно-політичними, моральними умовами життя людей, їх біогенетичною природою і нездатністю долати труднощі, рівнем культурної та психолого-педагогічної підготовки, в тому числі до виховання дітей.

Характерною ознакою неблагополучної сім’ї є нестійкість емоційних станів членів родини, що призводить до афектації, а часто й до втрати особою контролю за своїми діями, як правило, реформовані внутрісімейні стосунки призводять до асоціальності власної сім’ї, яка вступає у конфлікт з морально-правовими нормами суспільства, припускається різних видів правопорушень. Що в свою чергу несприятливо позначається на соціальній адаптації дітей.

За даними багатьох соціальних досліджень можна визначити типологію сімей за домінуючими засобами і формами здійснення виховного впливу на дітей, природою сімейних конфліктів, їх причинами, соціологічною самооцінкою батьків і дітей, їх баченню оптимістичного виходу із зони конфліктів, поліпшення взаємин у сім’ях та гуманізація їх характеру.

Зупинимось на класифікації неблагополучних сімей, яку запропонував М. М. Плоткін [45,c. 48] :

1. Конфліктна сім’я.

2. Аморальна сім’я.

3. Педагогічно-неспроможна сім’я.

4. Асоціальна сім’я.

Конфліктна сім’я є найрозповсюдженішою серед неблагополучних і складає близько 60% їх загальної кількості.

Звичайно, в будь-якій, навіть цілком благополучній сім’ї, може мати місце конфлікт. Але, на відміну від неї, у такій сім’ї конфліктна ситуація знаходиться в такому стані перманентно, тобто сварки в ній не “стихають”, подружжя постійно перебуває в стані конфлікту, не бачать з нього виходу. Результатом постійних скандалів стає поступове руйнування сім’ї, втрата позитивних емоцій, почуття відповідальності один за одного. І в період зародження і в піковий момент конфлікт пов’язаний з витраченням великої психічної енергії.

„Крайніми” в таких випадках стають діти. Стан їх нервозності, збудливості чи не найкраще відображають картину руйнування сім’ї. Врятувати сім’ю від цього дуже важко.

Завдання соціального педагога, працівника, якщо не „переламати” період сімейної драми (що практично неможливо — статистика свідчить, що термін життя такої сім’ї не перевищує 5 років), то хоча б компенсувати дитині дефіцит сімейного тепла, турботи, дитячих інтересів і захоплень; зменшити число психологічних стресів, що виникають від постійних сварок і скандалів у домі.

В тих випадках, коли жорстокість, сварки, чвари посилюються пристрастю до алкоголю, який перетворюється у звичку, і з усім цим члени сім’ї миряться і змінювати даної ситуації не хочуть, то така сім’я з конфліктної трансформується в аморальну.

Виділимо деякі умови, що сприяють такому перетворенню.

По – перше, обов’язково один з подружжя володіє такими негативними якостями, які обов’язково породжують грубі, деспотичні форми взаємодії в сім’ях. Причина подібної поведінки, як правило, в домінуванні в одного з подружжя свідомої боязні втратити владу і контроль над іншим, в хибному уявленні про збереження власного авторитету будь-якою ціною. В аморальній сім’ї такі стосунки нерідко закінчується трагедією.

По-друге, при втраті надії одного з подружжя досягнути чогось мирним шляхом з’являється потреба в так званих відповідних реакціях (взаємні зради, взаємне розпиття спиртних напоїв, бійки і т.д. ).

По-третє, як правило, у подружжя в аморальних цілях відсутній досвід позитивної поведінки в батьківській родині. Вони самі вийшли з сімей такого типу і не уявляють, що стосунки подружжя, батьків і дітей можуть бути іншими.

Аморальна сім’я не є різновидом конфліктної сім’ї, оскільки механізми взаємодії в ній повністю інші. Якщо в конфліктній сім’ї ще існують певні „зони згоди”, чи ці зони зберігаються до певного моменту, то в аморальній сім’ї повністю відсутнє прагнення до спільної мети. Про взаємодію не може бути і мови. Більш того, сам конфлікт і є та мета, заради якої живуть члени такої сім’ї спільно. При цьому все відбувається за принципом „чим гірше, тим краще”. Форми поведінки і відносини в такій сім’ї найбільш різкі і негативні; втрачені Забуті ( а, можливо, вони й були відсутні) всі етичні, моральні норми поведінки і відносин.

У педагогічно-неспроможних сім’ях низька загальна культура поєднується з відсутністю педагогічної, а головне, - відсутність бажання щось змінювати і виправляти самих себе. Постійне ігнорування соціально-педагогічних вимог призводить до повного розходження таких сімей з суспільством, до конфронтації з ним. Діти поряд з батьками перестають дотримуватися і соціальних, і педагогічних норм. Спочатку це проявляється у ставленні до певних педагогів, потім - до школи і поступово веде до відчуження від світу дорослих в цілому.

Причини виникнення та поширення аномальних поведінкових проявів у таких сім’ях різноманітні. Серед них, як свідчить експериментальне дослідження проблеми, небажання батьків рахуватися з індивідуальними особливостями дитини, коли процес виховання спрямований не на дитину, а мимо неї. Нерідко відтворюються ситуації, в яких виховувались самі батьки; повторюються типові помилки у виховному процесі: надмірна опіка, нічим не виправдані обмеження, непослідовність у стосунках, педантизм, прагнення повчати і т.д.

У сім’ї, де довіра дітей до батьків беззаперечна, а прагнення їх наслідувати виникає рано, діти потрапляють під вплив батьків - їх установок, поглядів на події, явища, людей. Цей вплив ускладнюється тоді, коли спостерігаються розбіжності між „правильним” словесним вихованням і реальними справами, коли батьки при дітях відкрито демонструють свою недбалість стосовно дітей, ігнорують загальноприйняті правила і норми моралі та гуманної поведінки. Таке сімейне неблагополуччя полягає в тому, що приклад хороших на перший погляд батьків формує людей бездуховних і цинічних. Асоціальна сім’я є сприятливим середовище для таких людей.

До неблагополучних належать також неповні сім’ї, а також ті повні сім’ї, де батьки систематично припускаються серйозних помилок, прорахунків у сімейному вихованні через низьку педагогічну культуру та неосвіченість (наприклад, сім’ї, в яких спілкування батьків з дітьми носить формальний характер, де відсутні узгоджені вимоги до дитини, має місце безконтрольність за навчанням та поведінкою дитини, надмірні батьківська любов або суворість у вихованні тощо).

Як нами вже зазначалось, в основі неблагополучної сім’ї, лежать причини, зумовлені як соціально-побутовими умовами життя, так і психолого-педагогічною несумісністю, неприйнятністю між подружжям, батьками і дітьми, недосконалістю форм і методів їхнього спілкування.

Крім того, існує ще ціла низка факторів, які актуалізують проблему соціально-педагогічної допомоги неблагополучній сім’ї. Це, насамперед, різке зростання бездоглядності і прояв безпритульності як соціального явища, зростання підліткової злочинності, розповсюдження підліткової проституції, поширення суїцидальної поведінки, падіння авторитету батьків і педагогів, загострення конфліктів у школі та сім’ї та ін.

Отже, благополуччя сім’ї виражається, насамперед, свідомою поведінкою дорослих членів, які і створили цю сім’ю і характеризується моральною стійкістю, адекватним відношенням до спиртних напоїв, одурманюючих речовин, паління тощо, фінансовим благополуччям.

Неблагополучні сім’ї характеризується моральним убожеством, веденням розгульного способу життя, піклуванням лише про свої ниці потреби, задоволення сексуального потягу в присутності дітей і т.д.