59

ЗМІСТ

ЗМІСТ 2

ВСТУП 3

Недостатня науково-практична розробка проблеми та її актуальність обумовили вибір теми для курсової роботи: “Проблеми виховання дітей молошого шкільного віку у неблагополучних сім’ях”. 5

РОЗДІЛ 1. ВИХОВАННЯ ДИТИНИ У НЕБЛАГОПОЛУЧНІЙ СІМ’Ї ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА 6

1.1. Аналіз психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблеми 6

1.2. Сутність та функції сучасної сім’ї 10

1.3. Неблагополучна сім’я як соціально-педагогічна проблема 18

РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА З дітьми молодшого шкільного віку У НЕБЛАГОПОЛУЧНІЙ СІМ’Ї 23

2.1. Дослідження рівня психолого-педагогічної занедбаності молодших школярів з неблагополучних сімей 23

2.2. Досягнення умов ефективного педагогічного впливу на молодшого школяра з неблагополучної сім’ї 29

ВИСНОВКИ 39

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ (вірний) 42

ВСТУП

Протягом усього життєвого шляху особистості сім’я є тим найближчим оточенням, яке опосередковує і визначає своєрідність її життєдіяльності, тому сім’я виступає провідним мікрофактором соціалізації особистості. Основні соціалізуючі функції сім’ї перш за все полягають у забезпеченні фізичного та емоційного розвитку індивіда, формуванні статевої ідентифікації дитини, її розумовому розвитку та розвитку здібностей і потенційних можливостей, забезпеченні дитині почуття захищеності, формування ціннісних орієнтацій особистості, оволодіння дитиною основними соціальними нормами тощо. З огляду на це незаперечним є факт, що головна роль у вихованні дитини, формуванні її особистісних якостей, творенні її як громадянина належить сім’ї.

Сім’я як першооснова духовного, економічного та соціального розвитку суспільства найбільшою мірою безпосередньо або опосередковано відчуває на собі ті зміни, що відбуваються в ньому: економічну нестабільність, інфляцію, безробіття, девальвацію цінностей, надмірну політизацію, демографічні зрушення, культурне оновлення і т.д.

Кожен етап розвитку суспільства позначається на „обличчі” сім’ї. В останні роки в житті сучасної сім’ї спостерігається ряд негативних тенденцій. До них насамперед належать: збільшення кількості сімей з низькими доходами, погіршення матеріального забезпечення дітей, посилення нервової напруженості людей, зростання кількості стресів та екстремальних ситуацій, які негативно позначаються на психологічному мікрокліматі сім’ї, формалізація стосунків дорослих членів родини з дитиною внаслідок зайнятості батьків, переважання малодітних сімей, збільшення числа дітей, народжених поза шлюбом, домінування матеріальних цінностей над духовними, що сприяє виникненню у підростаючого покоління тенденції до прагматизму, скнарості, зневажливого ставлення до толерантних взаємин, збільшення кількості асоціальних сімей.

Саме тому сьогодні все частіше вчені-теоретики, а також педагоги-практики (вчителі, вихователі, соціальні працівники), які вивчають та аналізують проблему виховання дітей у сім’ї, характеризують ситуацію як кризову (Т. Алексеєнко, Ю. Березовський, З. Зайцева, М. Оржеховська, Ю. Якубова та ін.).

Як свідчить аналіз соціально-педагогічної теорії та досвід практичної діяльності, поряд з традиційними вадами у сімейному житті з’явилися порушення соціально-емоцій­ної структури сім'ї, результатом чого є сім'ї, які фактично перебувають у стані розлучення, невдало заповнені сім'ї, сім'ї емоцій­ного дискомфорту, багатодітні сім'ї без належних умов виховання; сім'ї з невдалою системою виховання; сім'ї з наркогенною і криміногенною спрямованістю.

Поглиблення кризи сімей з низьким виховним по­тенціалом відбувається досить інтенсивно. Цьому сприяє ма­теріальне розшарування сімей. Водночас чимало проблем з вихованням дітей постає у заможних сім'ях, причиною чому є так звана моральна бездоглядність дітей у таких сім'ях і за­доволення потреб переважно матеріально-розважального характеру. В результаті цього деформуються дитяча свідомість та психіка.

З аналізу соціально-педагогічної та психологічної теорії можна стверджувати, що саме в сім’ї дитина розвивається, формує свої установки, цінності та ідеали, які потім транслює в соціум. У сім’ї вона найбільш „відкрита” і тому найбільш чутлива до деформації, що починається з раннього дитинства і саме на цій стадії під впливом негативних, інколи, випадкових факторів, виникають шкідливі для подальшого розвитку ціннісні орієнтації, установки, зразки поведінки тощо.

Проблема виховання дитини в сім ’ї є багатоаспектною, а тому й досліджується в педагогіці, психології, соціології, конфліктології, соціальній педагогіці тощо. Наприклад, чимало вітчизняних і зарубіжних учених по-різному визначають сутність сім’ї, її структуру та роль у вихованні дитини, досліджують функції сучасної сім’ї (А. Аугустинавичуте, В. Антонов, О.Бондарчук, О.Безпалько, Г. Келлі, В. Метьюза, К. Міханович, А. Обозова, Дж. Тибо та ін.). Відомі педагоги та психологи сучасності (Є. Ейдеміллер, А. Капська, М. Плоткін, І. Трубавіна, А. Холман, Ю. Якубова та ін.) визначають різні типи сімей, відповідно характеризуючи їх.

Однак, соціальна реальність підтверджує, що на тлі педа­гогічної пасивності великої кількості сімей, морально­го і матеріального зубожіння швидкими темпами поширюються серед неповнолітніх грубість, жорстокість, брутальність, протиправні дії, алкоголізм, наркоманія та інші негативні поведінкові тенденції. Саме це й актуалізує проблему пошуку змісту, форм і методів соціально-педагогічної роботи з сім’ями в цілому та з неблагополучними зокрема.

Недостатня науково-практична розробка проблеми та її актуальність обумовили вибір теми для курсової роботи: “Проблеми виховання дітей молошого шкільного віку у неблагополучних сім’ях”.

Мета дослідження: науково обґрунтувати соціально-педагогічні умови ефективного виховання дітей із неблагополучних сімей засобами психолого-педагогічного впливу і корекції.

Об’єкт дослідження: виховання дитини у сім’ї.

Предмет дослідження: зміст, форми і методи соціально-педагогічної роботи з дітьми молошого шкільного віку у неблагополучній сім’ї.

Завдання дослідження:

1. проаналізувати соціально-педагогічну та психологічну літературу з проблеми дослідження;

2. розкрити специфічні особливості виховання дітей молодшого шкільного віку у неблагополучній сім’ї;

3. теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити соціально-педагогічні умови ефективного виховання дітей початкової школи у неблагополучних родинах.

Методи дослідження: теоретичні (інституціональний метод, системний метод, порівняльний метод, антропологічний метод, психологічний метод); прикладні (тестування, опитування, анкетування).

Структура дослідження: вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел та додатки.

Розділ 1. Виховання дитини у неблагополучній сім’ї як соціально-педагогічна проблема

1.1. Аналіз психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблеми

На основі аналізу соціально-педагогічної літератури ми стверджуємо, що сім’я є, насамперед, системою відношень між людьми, які її утворюють; рольовою взаємодією, що визначається сукупністю установок, норм і зразків поведінки, які характеризують одних членів сім’ї в їх ставленні до інших її членів [33, с. 16].

Нам імпонує визначення сім’ї, дане Безпалько О. В.: “Сім’я є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства. В процесі свого розвитку вона набула таких функцій, які тільки в сукупності забезпечують повноцінність її існування, саморозвитку та широку життєдіяльність як соціального інституту” [6, с. 59 ].

З’ясуємо сутність понять “благополучна  сім’я”  та  “неблагополучна сім’я”. Зазначимо, що проблематика благополуччя сімей з дітьми є недостатньо дослідженою у царині сучасних наук, на противагу сімейному неблагополуччю, різні аспекти якого на сьогодні досить активно досліджуються  науковцями. Водночас, хочемо звернути увагу на дослідження І. Трубавіної [50, c. 6], яка в своїх працях обґрунтувала такі поняття, як розвиток сім’ї, якість життя сім’ї, функціонування сім’ї, розробила критерії та показники стану сім’ї тощо.

У науковій літературі, зокрема у працях І. Ганішіної, А. Ушатікова, “благополучна сім’я” визначається так: “благополучна сім’я” (“нормально функціонуюча сім’я”) – це сім’я, яка відповідально та диференційовано виконує свої функції, в результаті чого задовольняється потреба у розвитку та змінах як сім’ї загало, так і кожного її члена. Для “благополучної сім’ї” характерні сильна батьківська позиція з чіткими сімейними правилами; гнучкі, відкриті взаємовідносини між всіма членами сім’ї; наявність зразків поведінки та емоційно теплих зв’язків між поколіннями, які становлять основу “сімейної пам’яті” [14, c. 10]. На думку І. Трубавіної, “благополучна сім’я” – це сім’я, де є рівність, повага до членів сім’ї у самій родині, родинні стосунки і почуття до членів сім’ї; сім’я, яка виконує свої функції [49, c. 48]. Згідно з твердженнями О. Безпалько, Р. Вайноли, А. Капської, сімейне благополуччя визначається не матеріально-економічною забезпеченістю сім’ї, її прибутками, а високим рівнем внутрісімейної моральності, духовності, задоволення емоційних потреб всіх членів сім’ї [1, c. 36].

За всієї різноманітності сімей в сучасній Україні є різні підходи до типології сімей. У нашому дослідженні ми розглянемо різні типии сімей з дітьми враховуючи стан соціалізації та виховання дітей в сім’ї. Так, Т. Кравченко поділяє сім’ї на такі чотири групи. До першої групи належать сім’ї, які характеризуються цілком сприятливими взаєминами між батьками і дітьми. Другу групу становлять сім’ї з дезорганізованою структурою: одна дитина; неповні сім’ї; розлучені, але дитині приділяється значна увага.

Третій групі сімей притаманний сприятливий нестійкий вплив. Батьки люблять своїх дітей, прагнуть створити всі умови для їх розвитку, моральна атмосфера позитивна, але відсутнє достатнє взаєморозуміння між батьками, на основі чого виникають часто конфлікти. Четверту групу становлять сім’ї, які репродукують несприятливий вплив на дітей, вони поділяються на такі типи:

а) сім’ї, в яких духовні потреби мають другорядне значення,  перевага  надається матеріальним цінностям; 

б)  сім’ї  з  аморальним мікрокліматом та негативним впливом на розвиток дитини; в) криміногенний тип сім’ї;

г) нейтральний вплив на дитину (характерне вільне виховання, діти найчастіше живуть самі по собі; вся увага батьків зосереджена на зароблянні грошей; часто це матеріодиночки; розлучені жінки, які не мають змоги належно займатися вихованням дітей; багатодітні сім’ї з послабленими соціально-моральними нормами, з низьким моральним рівнем; матеріальний стан нижчий за середній) [25, c. 46].

А. Капська пропонує таку типологію неблагополучних сімей: 

1) аморальна сім’я, в  якій  батьки  ведуть  аморальний  спосіб  життя,  п’ють,  мають  безпосередній криміногенний вплив на дітей;

2) конфліктна сім’я, де конфлікти між батьками глибоко травмують  психіку дітей,  роблять їх  неврівноваженими, збудливими,  грубими;

3) асоціальна сім’я, особливістю якої є антигромадська спрямованість, яка проявляється в наживі, егоїзмі, аполітизмі; переконання батьків засвоюються дітьми і проявляються в їхній асоціальній поведінці або у відвертому лицемірстві;

4) педагогічно неспроможна сім’я, в якій при відносно сприятливих особистих взаємовідносинах подружжя не досить правильно налагоджуються їхні взаємовідносини з дітьми, виробляється помилковий педагогічний стиль у формі надмірної опіки, авторизації, потурання тощо [21, c. 132].

З огляду характеристики сім’ї як деструктивного чинника, неблагополучні сім’ї, на думку Л. Вольнової, поділяються на такі типи: перший тип – неблагополучні сім’ї групи психолого-педагогічного ризику (сім’ї з деструктивними емоційно-конфліктними відносинами подружжя, батьків і дітей, педагогічною неспроможністю батьків і їх низьким загальноосвітнім рівнем, деформованими ціннісними орієнтаціями); другий тип – неблагополучні сім’ї групи соціально-економічного ризику  (сім’ї з  низьким матеріальним  рівнем життя,  поганими житловими  умовами тощо);  третій тип  – неблагополучні сім’ї групи морального ризику з кримінальними характеристиками (сім’ї, де мають місце алкоголізм, наркоманія, аморальний і паразитичний спосіб життя батьків, наявність судимих членів сім’ї, прихильних до субкультури злочинного світу); четвертий тип – сім’ї, в яких дитину виховує один із батьків; п’ятий тип – сім’ї, що практикують жорстоке поводження з дітьми [11, c. 212].

М. Шпак виділяє чотири типи сімей, виховання в яких сприяє формуванню соціально-педагогічної занедбаності дітей: 1) кримінальні і аморальні сім’ї (сім’ї, в яких батьки схильні до кримінальної і аморальної поведінки); 2) конфліктні сім’ї; 3) сім’ї з недостатніми виховними ресурсами (неповні сім’ї, багатодітні сім’ї тощо); 4) педагогічно некомпетентні сім’ї (сім’ї, де батьки займають неправильну педагогічну позицію або використовують неприпустимі методи виховання) [52, c. 155].

Залежно від ступеню напруженості та наслідків негативного впливу на виховання дітей, Л. Линник неблагополучні сім’ї поділяє на:

1) формально благополучні; 

2) сім’ї з підвищеною престижністю;

3) конфліктні сім’ї;

4) педагогічно некомпетентні сім’ї; 

5) сім’ї з недоліками виховних ресурсів;

6) аморальні сім’ї [31, c. 96-98].

У Державній доповіді про становище сімей в Україні “Виховний потенціалсім’ї в сучасних умовах” подається така типологія сімей залежно від взаємин між батьками і дітьми:

1) сім’ї, в яких побутують дружні стосунки між усіма членами; батьки добре знають, чим цікавиться їхня дитина, поважають її, намагаються тактовно допомагати, підтримувати;

2) сім’ї, в яких існують доброзичливі взаємини між батьками і дітьми, Але батьки прагнуть повсякчасно впливати на інтереси, захоплення, уподобання дітей; між дорослими і дітьми спостерігається певна дистанція;

3) сім’ї, де батьки багато уваги приділяють таким питанням, як благополуччя дитини, її здоров’я і навчальна діяльність.

Головна мета виховання вбачається дорослими в тому, щоб дитина успішно закінчила школу і вступила у вищий навчальний заклад, одягалася не гірше за інших. Зазвичай, у таких сім’ях духовний світ дитини прихований від батьків. За цього вони й не намагаються його пізнати. Дуже часто батьки заперечують навіть можливість існування у дитини бажань, інтересів, прагнень, котрі не відповідають їхнім власним; 

4) сім’ї, в яких мають місце непедагогічні дії дорослих: неповага до дитини, прискіпливе стеження за нею, недовіра, тілесні покарання. Ставлення дітей до батьків найчастіше є недружелюбним; їм також буває важко спілкуватися з ровесниками; 

5) неупорядковані сім’ї, де батьки конфліктують між собою і з  дітьми, зловживають алкоголем, виявляють жорстокість; у більшості випадків така поведінка дорослих спричинює антисоціальні вчинки дітей [10, c. 45].

У Словнику-довіднику для соціальних працівників та соціальних педагогів до неблагополучних сімей належать: 

1) сім’ї, де батьки-алкоголіки наркомани, ведуть аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт із морально-правовими нормами суспільства;

2) сім’ї зі стійкими конфліктами між батьками, батьками і дітьми;

3) неповні сім’ї;

4) зовні благополучні сім’ї, які систематично припускаються серйозних помилок, прорахунків у сімейному вихованні через низьку педагогічну культуру та неосвіченість (сім’ї, де взаємостосунки з дітьми є формальними, де відсутня єдність вимог до дитини, має місце бездоглядність, надмірна батьківська любов, надмірна суворість у вихованні, застосування фізичних покарань, сім’ї “нових українців” тощо) [42, c. 187].

Отже, можна говорити про благополучні сім’ї; потенційно неблагополучні сім’ї (в яких порушені зв’язки сім’ї з мікро- й макросередовищем, внутрішньо-родинні зв’язки, структура сім’ї, спроможність сім’ї виконувати свої функції, є низьким культурний та освітній рівень членів сім’ї тощо); неблагополучні сім’ї.