Глосарій

Ендопсихіка (від гр. усередині) – як підструктура особистості, відображає внутрішню взаємозалежність елементів і функцій.

Екзопсихіка (від гр. зовні) визначається ставленням людини до зовнішнього середовища.

Аксон – довгий відросток нейрона, по якому збудження передається іншим клітинам.

Великі півкулі головного мозку – орган вищої нервової діяльності, до складу якого входять кора великих півкуль і приблизно 14 мільярдів підкіркових нервових клітин.

Верніке центр – слухово-мовна ділянка кори головного мозку.

Вища нервова діяльність – відображу вальна умовнорефлекторна діяльність кори головного мозку і найближчих до неї підкіркових центрів, на Яких ґрунтується психічна діяльність людини і тварин.

Гіпоталамус – скупчення ядерних нервових клітин із численними висхідними і низхідними волокнами нижче зорового бугра головного мозку.

Головний мозок – передній відділ центральної нервової системи людини, розміщений в черепній коробці. Включає великі півкулі, проміжний мозок (таламус, гіпоталамус), середній мозок і задній мозок (мозочок, продовгуватий мозок).

Екзопсихіка (від гр. зовні) визначається ставленням людини до зовнішнього середовища.

Екстраверсія (лат.extra – зовні і vertere – повертати) – спрямованість особистості на навколишній світ.

Ендопсихіка (від гр. усередині) – як підструктура особистості, відображає внутрішню взаємозалежність елементів і функцій.

Інтроверсія (лат.intro – зовні і vertere – повертати) – спрямованість свідомості й уваги, думок, почуттів і переживань людини на свій внутрішній світ.

Кора головного мозку – поверхнева оболонка півкуль головного мозку, утворена сімома шарами вертикально орієнтованих нервових клітин.

Мозковий стовбур – частина центральної нервової системи, до якої входять довгастий мозок, вароліїв міст, середній і проміжний мозок. М.с. здійснює вегетативні функції, природжені рухи, рефлекси організації в просторі, підтримує тонус м’язів кістяка.

Мозок – центральний відділ нервової системи у хребетних тварин і людини, який здійснює вищу регуляцію всіх життєвих функцій організму.

Надсвідоме – специфічний рівень психічної активності, який виникає у людини при розв’язуванні творчих завдань і не піддається індивідуальному усвідомлено-вольовому контролю і свідомому регулюванню.

Нейрон (гр. neuron – жила, нерв) – нервова клітина, що передає нервові сигнали.

Несвідоме– сукупність психічних явищ, що виникають під впливом чинників, яких людина не відчуває і про які нічого не знає.

Онтогенез– індивідуальний розвиток організму з моменту народження до смерті.

Підсвідоме– неусвідомлювані системи психіки (перед свідоме, несвідоме) або їх сукупність.

Пластичність – риса темпераменту, яка є свідченням гнучкості, легкості пристосування людини до нових умов.

Психіка (гр.psychikos– душевний) – властивість високоорганізованої матерії (мозку), яка спрямована на відображення об’єктивної дійсності і на основі психічного образу, що формується при цьому, здатна регулювати поведінку і діяльність суб’єкта.

Реактивність– властивість темпераменті, яка характеризує силу емоційної реакції людини на зовнішні та внутрішні впливи.

Рефлекс – реакція організму на будь-яке подразнення, яка здійснюється за участю нервової системи, основна форма діяльності нервової системи організму.

Рефлекс безумовний– спадково закріплена форма реакції організму на біологічно важливі впливи ззовні чи зміну його внутрішнього стану.

Рефлекторна дуга– шлях, який проходить нервове збудження в організмі.

Рецептор– периферійна спеціалізована частина аналізатора, яка перетворює енергію впливу подразника на процес нервового збудження.

Свідомість – вища форма психічного відображення об'єктивної дійсності і саморегуляції, притаманна лише людині як суспільно-історичній істоті. С. характеризується: активністю; інтенційністю, спрямованістю на предмет; здатністю до рефлексії, самоспос­тереження; мотиваційно-ціннісним характером; різними рівнями ясності.

Самосвідомість– усвідомлення людиною себе як особистості: своїх якостей і рис, стосунків з іншими людьми, місця і ролі в суспільстві.

Сангвінік– людина, яка має сангвінічний темперамент, що проявляється в енергійності, великій емоційності, легкому пристосуванню до різних обставин і нових людей, хорошому самопочутті та інших якостях особистості.

Сензитивність (лат. sensus – відчуття) – властивість темпераменту, яка визначається найменшою силою зовнішніх впливів, необхідною для виникнення психічної реакції людини; підвищена чутливість людини в певні періоди розвитку до тих чи інших чинників.

Синапс – місце контакту нейронів одного з одним та з клітинами виконуючих органів, мікроскопічне спеціалізоване утворення, через яке передається нервове збудження.

Спинний мозок – складова частина центральної нервової системи, яка здійснює , в основному, природжені форми поведінки.

Таламус – найбільше з утворень середнього мозку, в якому відбувається первинне оброблення сенсорної інформації.

Темперамент - стійка характеристика індивіда, яка вияв­ляється в силі, швидкості, напруженості, врівноваженості, пере­бігу психічної діяльності, у порівняно більшій чи меншій сталості її настроїв.

Тип вищої нервової діяльності – за І.Павловим – сукупність властивостей нервової системи, які становлять фізіологічну основу індивідуальних відмінностей у діяльності людей і поведінці тварин.

Філогенез – історичний розвиток різних родів і видів організмів.

Флегматик – людина, яка має флегматичний темперамент, що характеризується спокійністю, врівноваженістю, малою емоційною збудливістю, сповільненістю рухових і мовних реакцій, високою працездатністю і малою комунікабельністю.

Холерик – людина, що має холеричний темперамент, якому властивий сильний, рухливий, але не врівноважений тип вищої нервової діяльності.

Центральна нервова система – основний орган психічної діяльності людини, який включає в себе головний і спинний мозок, що розташовані відповідно в черепі та хребті.