3. Нервова система: функції і будова

Головний мозок – вищий відділ нервової системи, що міститься в черепній коробці і через великий потиличний отвір переходить у спинний мозок.

Спинний і головний мозок складають центральну нервову систему (ЦНС).

Нервова система – це сукупність нервових структур організму, що регулюють роботу всіх органів і систем, здійснюють взаємозв’язок окремих органів між собою і всього організму з довкіллям. НС сприймає впливи зовнішнього та зміни внутрішнього середовища, аналізує цю інформацію і відповідно змінює діяльність окремих органів або систем органів. Ці зміни спрямовані на нормалізацію діяльності організму і не порушують його функціональну єдність.

Основними елементами НС є нервові клітини (нейрони), що проводять збудження.

Нейрон складається з тіла клітини, дендритів (коротких відростків), що приймають збудження, аксона (довгого відростка), який передає збудження іншим клітинам. Місце з’єднання аксона з дендритами називається синапсом.

Типи нейронів:

1. Чутливі (доцентрові) – несуть інформацію про стан внутрішнього та впливи зовнішнього середовища до ЦНС (головний і спинний мозок).

2. Рухові (відцентрові) – несуть інформацію про стан внутрішнього та впливи зовнішнього середовища від ЦНС до м’язів і органів.

3. Вставні (проміжні) – передають імпульси всередині нервової системи.

Діяльність НС здійснюється за допомогою рефлексів (Рене Декарт) – реакція організму у відповідь на те чи інше подразнення, будь-яка зміна в діяльності організму, яка виникла в ньому за участю НС, у відповідь на вплив зовнішнього середовища або на зміну у внутрішньому середовищі організму.

Розглядаючи тіло людини як своєрідну машину, Рене Декарт дійшов висновку, що людська поведінка має рефлекторну природу, тобто є відповіддю на зовнішній вплив. Він доводив, що м’язи здатні відповідати на зовнішні впливи без допомоги душі, а лише за рахунок роботи нервової системи, тому психіка людини детермінована цими впливами. Декарт пояснив механізм виникнення асоціацій, відчуттів, але поширити ідею рефлексу на всю психічну діяльність людини не зміг.

У 1863 році І.Сєченов у праці „Рефлекси головного мозку” довів, що будь-який акт свідомості як рефлекс включає в себе дію зовнішнього подразника і рухову відповідь на нього. Отже, будь-яке психічне явище – це відповідь мозку на зовнішні та внутрішні впливи. Цей зв’язок організму із зовнішнім середовищем здійснюється за допомогою нервової системи.

Твердження, що всі психічні процеси розпочинаються і закінчуються у свідомості, він вважав помилковим. Психічне явище, породжене у цілісному рефлекторному акті, є фактором, що випереджує дію. Психічні процеси виконують функцію сигналу або регулятора, за допомогою якого діяльність адекватно пристосовується до мінливих умов і забезпечує досягнення потрібного ефекту. Психіка виступає як властивість, функція відповідних відділів мозку, куди надходить і де обробляється інформація про навколишній світ. Тобто рефлекторний акт охоплює все багатство індивідуального досвіду.

Рефлекси забезпечують регуляцію всіх фізіологічних функцій організму і пристосування діяльності окремих органів і систем до його потреб: регулюється виділення слини, шлункового соку і секрету підшлункової залози під час травлення, змінюється інтенсивність кровообігу і дихання під ча фізичної праці, регулюється тонус м’язів.

Рефлекси бувають:

а) за характером рефлекторної реакції (рухові, секреторні, серцево-судинні, дихальні, обмінні);

б) за біологічним значенням (орієнтувальні, захисні, травні, статеві).

І.П.Павлов виділив безумовні (вроджені, природні, наприклад, колінний рефлекс) та умовні (набуті).

В основі рефлексу лежить рефлекторна дуга (РД)– шлях, по якому проходить нервовий імпульс при здійсненні рефлексу. Вона складається з двох нейронів – чутливого і рухового. З першого на другий імпульс передається через спеціальне утворення – синапс (щілиноподібний контакт аксона однієї нервової клітини з будь-якою ділянкою іншої нервової клітини.

Більшість рефлекторних дуг складається з трьох нейронів: між чутливим і руховим є вставний нейрон, через який подається імпульс.

Кожна РД починається рецептором – спеціалізовані клітини або кінцеві структури чутливих нервових клітин. Сприймаючи подразнення, рецептори передають його енергію на нервовий імпульс, який поширюється далі структурами рефлекторної дуги.

Виділяють рецептори: