Самостійна робота студентів

Вирішіть наступні ситуаційні задачі у зошиті:

Задача 1. Чоловік, 49 років, працює столяром на будівництві, захворів на гостру дизентерію, перебуває на амбулаторному лікуванні. Дружина працює продавцем у молочному магазині, дочка – експедитор магазину, а онук відвідує дитячий садок. Сім’я мешкає в ізольованій квартирі.

1. Куди і коли надсилається інформація про виявлений осередок? 2. Визначіть територіальні межі осередку. 3. Вкажіть ПеЗ в осередку щодо осіб, які спілкувалися із хворим.

Задача 2. Хворий, 32 роки, прибув із неблагополучного району (виявлено холеру), через день захворів, наступного був госпіталізований в інфекційний стаціонар з діагнозом «холера». Хворий мешкає в 1-кімнатній квартирі з дружиною (повар) і двома дітьми (відвідують ДДЗ).

1. Хто організовує первинні ПеЗ в осередку? 2. Яка форма подачі інформації про виявлений осередок? 3. Яких заходів потрібно вжити в осередку щодо членів сім’ї.

Задача 3. Дитина, 4 роки, госпіталізована в інфекційне відділення з важкою клінічною формою кору (не відвідує ДДЗ). У родині 5 осіб, з них двоє – своєчасно щеплені проти кору діти, батьки перехворіли на кір у дитинстві.

1. Які методи обстеження осередку необхідно використати? 2. Чи обов’язковою була госпіталізація хворої дитини? 3. Яких заходів необхідно вжити в осередку щодо осіб, які спілкувалися з хворим?

Задача 4. Педіатр поставив діагноз «дифтерія зіву» дівчинці п’яти років, яка не відвідує ДДЗ. У сім’ї ще 4 особи: мати – лікар-стоматолог дитячої поліклініки, батько – військовослужбовець, бабуся – домогосподарка, брат – школяр.

1. Перелічіть ПеЗ, щодо джерела збудника інфекції. 2. Яку документацію необхідно оформити за результатами епідеміологічного обстеження осередку?

Задача 5. У літньому оздоровчому таборі виник спалах харчової токсикоінфекції. Одночасно захворіло 32 дітей, з них 15 – у підлітковій групі першого загону, 7 – у другому загоні, 9 – у третьому загоні. Спільним в епіданамнезі було те, що усі діти харчувалися в їдальні у першу зміну.

1. Вкажіть можливе ДЗІ. 2. Вкажіть способи його виявлення. 3. Коли осередок вважається ліквідованим?

Підсумковий контроль. Пропонується дати письмові відповіді на запитання по вивченій темі.

Заключення. Дається оцінка проведеного заняття з аналізом якості опрацювання всіх питань.

Інформаційний матеріал. Вчення про епідемічний процес

Вчення про епідемічний процес (ЕП) є базисною теорією епідеміології інфекційних станів.

Епідеміологія інфекційних станів – це медична наука про об’єктивні закономірності виникнення та поширення інфекційних хвороб на популяційному рівні, заходи щодо їх профілактики та боротьби з ними.

Предметом вивчення епідеміології є ЕП, а об’єктом – інфекційні стани. Як і всі інші науки, епідеміологія має власний метод дослідження – комплексний епідеміологічний метод (КЕМ).

Епідемічний процес – це складне соціально-біологічне явище, що виникає внаслідок взаємодії мікро- та макроорганізмів на популяційному рівні, проявляється специфічними інфекційними станами серед людей (хворобою чи носійством) і забезпечує збереження збудника в природі як біологічного виду. Специфічність ЕП визначається біологічною сутністю популяцій людей і збудників, що формують паразитарну систему із внутрішньою саморегуляцією процесів, яка, у свою чергу, функціонує у конкретних умовах соціального і природного середовища.

Епідемічний процес можна уявити як ланцюг пов’язаних один з одним інфекційних станів людей. Він виникає та підтримується лише за наявності та взаємодії трьох ланок (елементів) – джерело збудника інфекції (ДЗІ), механізму передачі збудника інфекції (МПЗІ) та сприйнятливого організму, що послідовно відтворюються (мал.1).

Джерело збудника інфекції – це об’єкт, що є місцем природного перебування, розмноження (реплікації), нагромадження мікроорганізмів, з якого збудник виділяється у довкілля. Розрізняють основні, додаткові та випадкові ДЗІ. Сукупність основних ДЗІ становить резервуар інфекції, якими можуть бути біологічні види (людина, тварина) або довкілля, що забезпечують існування збудника в природі, як біологічного виду. Інфекційні захворювання, при яких резервуаром збудника є біологічний вид Homo Sapiens (людина розумна) називаються антропонозами, тварини – зоонозами, зовнішнє середовище – сапронозами.

Виділяють наступні категорії ДЗІ: людина (хвора, носій); тварина (хвора, носій); довкілля.

В основу оцінки епідемічної небезпеки хворого (наявні симптоми хвороби) покладено ступінь небезпеки його для оточуючих осіб, як ДЗІ, із врахуванням категорії, періоду інфекційної хвороби, її форми (гостра, хронічна), клінічного перебігу (типовий, атиповий), ступеню тяжкості.

Носій (заразоносій) – людина чи тварина, перебування в організмі якої патогенних мікроорганізмів не супроводжується клінічними проявами хвороби, а їх епідемічна небезпека обумовлюється ступенем небезпеки для оточуючих (за умовами праці та життя), своєчасністю виявлення за допомогою лабораторного обстеження і лікування. При визначенні епідемічної небезпеки треба також враховувати тривалість заразливості, тип і вид носійства.

Важливе значення у виникненні інфекційної патології людей мають тварини і птахи, які за певних умов є ДЗІ. При оцінці їх епідзначення треба враховувати особливості територіального поширення, умови їх утримання і стикання з людиною, особливості біологічних циклів розвитку. За ступенем і способом стикання з людиною вони поділяються на домашні тварини (птахи): сільськогосподарські (свійські), сторожеві, декоративні; синантропні; напівсинантропні; ксенантропні (дикі).

Збудники інфекційних хвороб після виділення від ДЗІ потрапляють на об’єкти довкілля і з ними переміщуються до сприйнятливих організмів. Розрізняють горизонтальний і вертикальний (від матері до плоду) типи передачі збудників. Процес переміщення збудників від ДЗІ до сприйнятливого організму, що виник у процесі еволюції, називається механізмом передачі збудників інфекції. Горизонтальна передача збудників реалізується фекально-оральним, повітряним, трансмісивним, контактним (прямим і непрямим) механізмами, що здійснюються у три фази: виділення від ДЗІ, перебування у зовнішньому середовищі, проникнення до сприйнятливого організму. Об’єкти довкілля, за допомогою яких збудники передаються від ДЗІ до сприйнятливого організму, називаються чинниками передачі. До неживих чинників передачі належать вода, харчові продукти, предмети побуту, одяг, руки, медичний інструментарій та інші. Живими чинниками передачі (живими переносниками збудників) є представники типу членистоногих (комарі, кліщі, воші, блохи, москіти, тощо). Реалізація механізму передачі в конкретних умовах місця і часу називається шляхом передачі збудників. Шлях передачі збудників отримує назву від кінцевого чинника передачі, з яким збудники потрапляють до сприйнятливих організмів, які є третьою ланкою ЕП.

Визначальним для розвитку ЕП є сприйнятлива популяція – кількість осіб серед певних груп населення на певних територіях, які можуть бути уражені конкретними збудниками інфекційних хвороб. Це у свою чергу визначається кількістю неімунних людей, щільністю населення, віковою і соціальною структурою, поведінковими та етнічними характеристиками, міграційними процесами, гігієнічними навичками тощо).