Когортні дослідження

Існує два варіанти когортних досліджень: проспективні та ретроспективні (рис. 1).

Рис. 1. План-схема проведення когортних досліджень.

У першому випадку у двох чи більше відібраних групах осіб відсутня ознака, що буде досліджуватися (симптом, хвороба). На одну із груп буде діяти відомий чинник, що вивчається, на іншу – ні, і це дослідження тривале у часі – доки не виникне хвороба. При ретроспективних когортних дослідження діє аналогічний принцип, але обраховуються показники із врахуванням того, що на певну групу вже діяв, а на на іншу не діяв відомий чинник у минулому, а на момент досліджень вже є/немає результат. Такі дослідження повніше інформують про причини виникнення захворювання і дозволяють оцінити кількісно ризик їх розвитку.

Дослідження «випадок-контроль»

Дослідження типу «випадок-контроль» відносно прості у виконанні, економічні й частіше використовуються для аналізу причин виникнення захворювань, що рідко реєструються. Дослідження цього типу ґрун­тується на співставленні інформації про наявність дії досліджуваного (невідомого, гіпотетичного) чинника серед хворих («випадок») і здорових («контроль») осіб. Це повздовжні дослідження, або ретроспективні, оскільки дослідник прослідковує хід подій у зворотньому напрямку – від хвороби до можливої причини її виникнення. При дослідженнях типу «випадок-контроль» відомими є результат у групах порівняння: хворі (є ознака) чи здорові (немає ознаки), але невідомо чинника ризику, що до цього призвів (рис. 2).

Рис. 2. План-схема проведення досліджень типу «випадок-контроль».

Способи оцінки результатів аналітичних досліджень

Результати когортних досліджень і досліджень «випадок-контроль» обраховуються із використанням таблиці типу «2х2» (табл. 1) для визначення абсолютного, додаткового, відносного ризиків і атрибутивної фракції.

Таблиця 1

	Є ознака	Немає ознаки
Чинник діяв	a	b
Чинник не діяв	c	d

Абсолютний ризик (R) – це реалізований ризик впливу певного чинника у групі тих, хто був під його впливом (R_e), а також тих, хто не був під впливом чинника ризику (R_ne), що обраховуються за формулами: R_e = a/(a + b); R_ne = c/(c + d).

Якісно показники оцінюються шляхом порівняння між собою R_e і R_ne, де може бути виявлений прямий вплив чинника (R_e > R_ne), зворотний вплив (R_e < R_ne), або не виявлено зв’язку явищ (R_e = R_ne).

Далі для порівняння груп визначається додатковий (атрибутивний) ризик і відносний ризик, що є кількісними показниками впливу. Додатковий ризик (RD) обраховується як різниця показників: RD=R_e-R_ne, а відносний ризик (RR) – як співвідношення показників ризику в групах порівняння: RR=R_e / R_ne або, підставляючи усі значення, RR = (a/(a + b)) / (c/ (c + d)). Відносний ризик дозволяє оцінити у скільки разів ймовірність захворювання (явища) вища у осіб, що піддалися дії чинника ризику, чим у тих, що не піддалися. Для визначення частки усіх захворювань у контрольній групі, що пов’язані з впливом відомого чинника, визначають атрибутивну фракцію (AF) як співвідношення додаткового ризику до абсолютного ризику у всіх, хто був під впливом чинника, виражену у відсотках, за формулою:

AF = (RD / R_e) х 100 %.

Дія чинника ризику на групу осіб залежить не тільки від його сили, а й від його поширеності, тобто як часто респонденти досліджуваної популяції піддаються його дії. Із цією метою вивчається популяційний додатковий ризик, що розраховується як добуток додаткового ризику та поширеності чинника ризику в цій популяції.

Інтерполяція результатів оцінки ризикі, отриманих в обмежених групах, на усю сукупну популяцію повинна здійснюватися із врахуванням довірчих інтервалів, що вказують на діапазон можливих відхилень із заданою вірогідністю.