Типи регуляції імунної відповіді людини.

Найбільш відомі наступні типи регуляції імунної відповіді:

1. клітинна,

2. цитокінова,

3. ідіотип-антиідіотипічна,

4. нейроімуно-ендокринна,

5. генетична,

6. регуляція імунної відповіді із залученням механізмів апоптозу.

Регуляція імунної відповіді – це дотримання рівноваги між стимуляцією та супресією імунологічних процесів. Імунологічні механізми були б неефективними без відповідно скерованих процесів стимуляції чи супресії, а при відсутності негативної регуляції - фактори імунної системи працювали б проти автоантигенів, що привело б до автоагресії.

1. Клітинна регуляція імунної відповіді

Відомі різні субпопуляції Т-регуляторних лімфоцитів, які працюють в асоціації з активованими популяціями та субпопуляціями лімфоцитів. Вони продукують, в основному TGF- β та IL-10, які гальмують імунну відповідь:

• натуральні регуляторні (r) Тr-клітини – CD4⁺CD25⁺FoxP3⁺;

• Tr1 клітини – синтезують в основному IL-10, а також TGF- β;

• Тr3 клітини – синтезують TGF- β.

Регуляторн/супресорні функції виконують також наступні клітини:

• Т-лімфоцити хелпери 2-го типу, які синтезують IL-4 і пригнічують активність Т-лімфоцитів хелперів 1-го типу та імунну відповідь за клітинним типом;

• деякі CD8⁺-лімфоцити;

• деякі γ- і δ-Т-лімфоцити та НКТ.

2. Ідіотип-антиідіотипічна регуляція імунної відповіді

Ідіотип – це ділянка амінокислотних послідовностей у межах варіабельного регіону антитіл або Т-клітинного антигенпрозпізнаючого рецептору, яка є для них специфічною і здатна викликати продукцію антиідіотипічних антитіл. Ідіотип-антиідіопатична сітка – це регуляторна взаємодія, яка грунтується на тому, що антиідіопатичні антитіла та ідіотипи, які знаходяться на імуноглобулінах та Т-клітинних розпізнаючих рецепторах, взаємодіють між собою та регулюють “вираженість” та інтенсивність імунної відповіді.

3. Цитокінова регуляція імунної відповіді

Цитокіни в імунній відповіді можуть виявляти наступні ефекти:

• автокринну дію, зв’язуючись з рецепторами на мембранах тих самих цитокінпродукуючих клітин;

• паракринну дію, з’єднуючись з рецепторами на клітинах-мішенях, які знаходяться безпосередньо біля цитокінпродукуючих клітин;

• ендокринну дію, виходячи в циркуляцію і зв’язуючись з віддаленими клітинами.

Вплив цитокінів на імунну відповідь залежить від їх виду, функції та клітин-продуцентів (таблиця 2).

Таблиця 2

Вплив цитокінів на імунну відповідь

Функція цитокінів	Цитокін	Клітина-мішень	Дія
Плейотропність Т-хелпер 2-го типу	IL-4	В-лімфоцит	активація, проліферація, диференціація
	IL-4	Тимоцит	проліферація
	IL-4	Тромбоцит	проліферація
Надлишковість Т-хелпер 1-го типу	IL-2	Т-лімфоцит	Проліферація
Т-хелпер 2-го типу	IL-4	В-лімфоцит	Проліферація
Т-хелпер 2-го типу	IL-5	В-лімфоцит	Проліферація
Синергізм Т-хелпер 2-го типу	IL-4+IL-5	В-лімфоцит	Переключення синтезу IgG та IgА на синтез IgЕ
Антагонізм Т-хелпер 2-го типу	IL-4	В-лімфоцит	Блокування переключення синтезу IgG на синтез IgЕ, індукований IL-4
Т-хелпер 1-го типу	IFN-γ	В-лімфоцит

3. Генетична регуляція імунної відповіді

   Суть генетичної регуляції: трансплантаційні антигени детермінують міжклітинну кооперацію і забезпечують реалізацію імунної відповіді. HLA-регіон визначає в цілому імунологічну реактивність організму та схильність до низки хвороб.

Генетична регуляція імунної відповіді відноситься до групи найважливіших. Цей типрегуляції здійснюється молекулами головного комплексу гістосумісності (HLA).У літературі часто вживається англійська абревіатура MHC (major histocompability complex). Це – комплекс генів на короткому плечі 6-ї хромосоми, який кодує молекули білків, частина з яких приймає участь у презентації антигенів при імунному розпізнаванні. Розрізняють три класи молекул гістосумісності. Перший та другий клас молекул головного комплексу гістосумісності об’єднаний спільною назвою – HLA-система (Human Leukocyte Antigens) або система лейкоцитарних антигенів людини (ЛАЛ). Однак, частіше користуються назвою цієї системи англійською мовою (HLA). Білки, які кодуються генами HLA, відіграють надзвичайно важливу роль у формуванні імунної відповіді. У першу чергу, вони є маркерами “свого” (self) для імунної системи, за допомогою чого імунна система розрізняє “своє”(self) від чужого (non-self). Молекули HLA І класу присутні на всіх ядерних клітинах організму і кодуються “класичними” локусами A, B, C. Відомі також “некласичні” локуси Е, F, G. Перший клас антигенів гістосумісності приймає участь у презентації антигену Т- цитотоксичним лімфоцитам (CD8⁺-лімфоцити). Молекули HLA ІІ класу експресуються на антигенпрезентуючих клітинах – макрофагах, В-лімфоцитах та дендритних клітинах і кодуються локусами DR, DP, DQ. Другий клас антигенів гістосумісності приймають участь у презентації антигенів для Т-лімфоцитів-хелперів (CD4⁺-лімфоцитів). Третій клас молекул головного комплексу гістосумісності приймають участь у детермінації синтезу компонентів комплементу С2 та С4, пропердину, фактору В, TNF-α , β2-мікроглобуліну, ензиму цитохрому Р450, білків теплового шоку HSP, які також активно впливають на регуляцію імунної відповіді.