МОЗ України

ЛНМУ ім.Данила Галицького

Кафедра медицина надзвичайних станів

Зав.кафедрою:

кандидат медичних наук, доцент-

Чаплик Віктор Васильович.

Реферат

На тему:

Невідкладна допомога при травматичних ураженнях.

Черепно-мозкова травма.Травма хребта.Травма грудної клітки та органів черевної порожнини.Пневмо- та гемоторакс.Тампонада серця.

Легенева кровотеча.Пошкодження тазу і тазових органів. Скелетна травма.Політравма.Синдром тривалого стиснення і розчавлення.

Зовнішня і внутрішня кровотеча.Геморагічний шок.Травматичний шок.

Алгоритм дій бригади швидкої медичної допомоги при дорожньо-транспортній пригоді

Виконала:

Студентка 6 курсу

12групи

Медичного ф-ту

Дида У.І

Львів 2012рік

Пневмоторакс

При великому закритому пневмотораксі (Якщо зміщено середостіння)необхідно провести пункцію плевральної порожнини і подальшу аспірацію повітря з неї. Підшкірна емфізема, іноді виникає при пневмотораксі, зазвичай не вимагає надання невідкладної допомоги. При виражених симптомах клапанного пневмотораксу і наростанні порушень дихання та серцевої діяльності показані пункція плевральної порожнини товстої короткою голкою типу Дюфо і відсмоктування повітря шприцом до отримання негативного тиску. Якщо цього не вдається досягти, то голку фіксують ниткою до грудної клітки і залишають її під пов'язкою або ж з'єднують з дренажної трубкою. Вільний кінець дренажної трубки необхідно занурити в пляшку з водою. При значному гемотораксе слід відсмоктати кров з плевральної порожнини і призначити інгаляцію кисню. У важких випадках одночасно проводять комплексну протишокову терапію.

При відкритому пневмотораксі , Що спостерігається у хворих з ножовими і вогнепальними пораненнями грудної клітини, важливо якомога раніше закрити рану грудей герметизирующей (оклюзійної) пов'язкою. На рану накладають велику марлеву (у кілька шарів) серветку і заклеюють її липким пластиром. Постраждалим підшкірно вводять 3 мл 1% розчину етимізол або 2 мл 20% розчину камфори або 2 мл кордіаміну і 1 мл 2% розчину промедолу. Транспортувати хворого слід в положенні напівсидячи. Для боротьби з шоком, а також при порушеннях дихання доцільно провести вагосимпатическую блокаду по Вишневському на стороні поразки. При пораненнях грудної клітки на рану після очищення оточуючих тканин від забруднення накладають асептичну пов'язку, підшкірно вводять 05 мл правцевого анатоксину і 3000 ME протиправцевої сироватки. При пораненнях серця і легенів (або при підозрі на них) на рану грудної клітини накладають пов'язку і негайно госпіталізують хворого в положенні лежачи в стаціонар для проведення екстреного хірургічного втручання.

Гемоторакс (Haemothorax) - наявність крові в плевральної порожнини (зазвичай в результаті травми). Якщо відразу ж не видалити кров з неї, то між плевральними листками утворюються щільні фіброзні спайки, які ускладнюють нормальні руху легенів під час дихання. Кров може також інфікуватися .Невідкладна допомога полягає у пунктуванні крові з грудної порожнини.

Легенева кровотеча.Причини. Симптоми. Діагностика. Лікування

Кровохаркання та легенева кровотеча належать до невідкладних станів, які можуть виникнути при патології легенів. Розподіл цих двох станів досить умовний. Так, під кровохарканням розуміють виділення невеликої кількості крові з харкотинням під час кашлю, а під кровотечею із легенів - виділення досить великої кількості крові з кашлем.Етіологія. Як правило, кровохаркання та кровотеча спостерігаються при захворюваннях легенів, які супроводжуються розпадом або розривом тканин легенів. При цьому часто виникає розрив судин, що і є безпосередньою причиною кровотечі. Найчастіше кровохаркання та легенева кровотеча виникають при туберкульозі легенів, бронхоектазах, абсцесі, інфаркті легенів. Крім того, кровохаркання - частий симптом раку легенів і пневмонії, особливо грипозної.Клінічні ознаки. Основним патогномонічним симптомом при кровохарканні та легеневій кровотечі є виділення під час кашлю яскравочервоної крові, яка майже не згортається, з пінистим харкотинням.Невідкладна допомога.Кровохаркання, а тим більше кровотеча, які виникли вперше, дуже лякають пацієнта. Тому необхідно заспокоїти хворого, надати йому напівсидячого положення, до мінімуму обмежити розмову з ним. Внутршньовенно вводять 10,0 мл еуфіліну 2,4%го розчину - для зменшення тиску в судинах малого кола кровообігу, внутршньовенно крапельно 100,0 мл 10,0%го розчину епсилонамінокапронової кислоти, внутрішньом’язово - дицинон дозою по 0,250,50 г, вікасол - 1,0 мл. Для зменшення кашлю - кодеїн. Надалі необхідно, по можливості, провести бронхоскопію для уточнення причини кровотечі. Хворого переводять або госпіталізують у хірургічне відділення і, після уточнення джерела кровотечі, вводять катетер у бронх і тампонують його або проводять емболізацію бронхіальних артерій. Якщо ці процедури не ефективні, то здійснюють хірургічне втручання.

Зовнішня та внутрішня кровотеча.Перша допомога!

Найнебезпечнішим ускладненням ран є кровотечі, що безпосередньо загрожують життю постраждалих. Кровотечею називають вихід крові з ушкоджених кровоносних судин. Кровотечі бувають зовнішні (артеріальні, венозні, капілярні) та внутрішні (паренхіматозні).При зовнішній кровотечікров витікає через рану в шкірі та у видимих слизових оболонках або з порожнин назовні. При внутрішній кровотечі, кров виливається у тканини й органи тіла; це називається крововиливом. Швидка втрата одного-двох літрів крові, особливо при тяжких комбінованих ураженнях, може призвести до смерті.Надзвичайно небезпечна артеріальна кровотеча, внаслідок якої за короткий проміжок часу з організму може витекти значна кількість крові. Ознаки артеріальної кровотечі: кров яскраво-червоного кольору, витікає пульсуючим струменем. При венозній кровотечі кров темніша, витікає безперервно, явного струменя не спостерігається. Капілярна кровотеча виникає внаслідок пошкодження дрібних судин шкіри, підшкірної клітковини і м’язів. У цьому випадку кровоточить уся раньова поверхня. Паренхіматозна кровотеча виникає при пошкодженні внутрішніх органів (печінки, селезінки, нирок, легень) і завжди небезпечна для життя.При наданні першої медичної допомоги здійснюють тимчасову зупинку зовнішньої кровотечі.

Тимчасово кровотечу можна спинити одним із таких способів: накласти кровоспинний джгут або тугу пов’язку; притиснути пальцем магістральну судину вище місця кровотечі, притиснути і максимально зігнути кінцівку.Накладання тугої пов’язки — найпростіший спосіб зупинки незначної кровотечі. Для такої пов’язки використовують індивідуальний перев’язувальний пакет. Проте, пов’язку не слід накладати занадто туго. Якщо, після накладання пов’язки, кінцівка посиніє, то це означає, що пов’язка здавила вени, відтік крові до серця утруднений і вона застоюється. У такому випадку кровотеча може тільки посилитися. Збліднення кінцівки нижче місця накладання тугої пов’язки означає повне припинення кровообігу.Притиснути артерію пальцями до кісток або поверхні суглобів, з метою зупинки кровотечі, можна за будь-яких обставин. Притискання проводиться не в рані, а вище — ближче до серця, перед накладанням джгута або пов’язки.Щоб уміло й швидко зупинити кровотечу цим способом, потрібно добре знати місця притискання артерій. Знаходять артерію за пульсом, притискають її до найближчих кісток вище місця поранення, до припинення пульсу і зупинки кровотечі.Коли поранено обличчя, слід притиснути такі судини: на лобі — вискову артерію спереду від вуха; якщо рана на підборідді або щоці — зовнішню щелепну артерію; при пораненні шиї або голови — сонну артерію збоку від гортані до хребта.При кровотечах у ділянці плеча і плечового пояса, потрібно притиснути підключичну артерію до першого ребра в надключичній ямці або пахвову артерію — до плечової кістки в підпахвовій ямці.При кровотечах із ран передпліччя, притискають плечову артерію з внутрішнього боку плеча до плечової кістки.

При кровотечах із ран стегна, гомілки і стопи притискають стегнову артерію.

Джгут для зупинки крові застосовують при сильній кровотечі з поранених кінцівок. Його накладають вище рани і якомога ближче до неї. Не можна накладати джгут у середній третині плеча через небезпеку перетискання нерва і розвитку згодом паралічу руки. Місце, де накладається джгут, спочатку захищають одягом, рушником, ватно-марлевою пов’язкою або іншими матеріалами. Потім дуже розтягують гумовий джгут, роблять ним навколо кінцівки одне-два кільця і кінці фіксують гачком. Якщо джгут накладено правильно, кровотеча припиняється, пульс затихає і кінцівка блідне. Якщо джгута немає, то для зупинки кровотечі треба вміти використовувати закрутку, яку можна зробити з будь-якої достатньо міцної тканини, тасьми, стрічки, мотузки. Як і при накладанні джгута, місце накладання закрутки захищають м’якою прокладкою (ватою, одягом). Закрутку намотують на кінцівку, кінці зав’язують вузлом. У кільце, що утворилося, вставляють палицю і закручують, поки не припиниться кровотеча. Після цього палицю фіксують бинтом або іншим способом .Наклавши на кінцівку джгут або закрутку, рану закривають стерильною пов’язкою і на ній позначають час накладання джгута або закрутки. Можна записати час на клаптику наперу і прикріпити його до пов’язки останніми обертами бинта або засунути під джгут.Влітку джгут накладають на кінцівку не більше, ніж на годину, взимку — на півгодини. При потребі залишити джгут ще на деякий час, потрібно, притиснувши пальцями відповідну артерію, ослабити джгут. Коли кінцівка порожевіє і потепліє, джгут знову затягують. Усього джгут накладається не більше, ніж на 2 години. У холодну пору року кінцівку із джгутом слід утеплити.Для тимчасової зупинки кровотечі при пораненнях кінцівок, треба максимально зігнути кінцівку і зафіксувати її в цьому положенні. Наприклад, якщо поранено гомілку, в підколінну ямку кладуть валик, зроблений з вати і марлі, ногу згинають у колінному суглобі і в такому положенні затягують її ременем (бинтом, рушником, косинкою). Так само, при пораненні передпліччя, руку згинають і фіксують у ліктьовому суглобі. На верхню частину стегна накласти джгут неможливо. Тому ватно-марлевий валик кладуть у пахову ділянку, стегно максимально притискають до живота і закріплюють у такому положенні. Якщо рана у ділянці пахви або верхньої частини плеча біля плечового суглоба, то потрібно якнайдалі завести руку назад, притиснути до спини і зафіксувати.У разі появи перших ознак внутрішньої кровотечі: раптової блідості обличчя, збліднення і похолодання кистей і стоп, почастішання пульсу, запаморочення, шуму у вухах, холодного поту — постраждалого слід негайно відправити до лікувальної установи. Якщо є можливість, до тієї ділянки тіла, де підозрюється внутрішня кровотеча, потрібно прикласти гумовий міхур з льодом чи холодною водою.Будь-яка, навіть невеличка, рана становить загрозу для життя постраждалого, оскільки вона може бути джерелом зараження різноманітними мікроорганізмами або причиною сильної кровотечі. Основний засіб профілактики ускладнень при наданні першої медичної допомоги — якнайшвидше накладання на рану стерильної пов’язки.

2. Перша допомога при зовнішнішй та внутрішніх кровотечах

Артеріальну кровотечу зупиняють за допомогою давлючої пов'язки. Пов’язка – це перев’язувальний матеріал, яким закривають рану. Процес накладання пов’язки на рану називають перев’язкою.Накладаючи пов’язку, треба намагатися не завдати зайвого болю. Бинт тримають у правій руці і розкручують його, не відриваючи від пов’язки, яку підтримують лівою рукою. Бинтують зліва направо, кожним наступним обертом (туром) перекриваючи попередній наполовину. Пов’язку накладають не дуже туго (за винятком тих випадків, коли потрібна спеціальна туга), щоб не порушити кровобігу, проте й не слабка, щоб не сповзала з рани. При травмах голови можуть накладатися різного виду бинтові пов’язки і пов’язки з використанням косинок, стерильних серветок і липучого пластиру. Вибір пов’язки залежить від розміщення і характеру рани. Якщо поранено волосисту частину голови, то накладають пов’язку “чепець”. При пораненні шиї, гортані або потилиці накладають хрестоподібну пов’язку. На груди накладають спіральну або хрестоподібну пов’язку. На ніс, лоб і підборіддя накладають пращоподібну пов’язку. Під пов’язку на поранену поверхню обов’язково підкладають стерильну серветку чи бинт. Серед травм живота найнебезпечнішими для життя потерпілого є проникаючі рани. Вони можуть призвести до випадіння внутрішніх органів, петель кишок і сальника, до виникнення сильних кровотеч. Якщо виникали внутрішні органи, їх не можна вправляти у черевну порожнечу. Рану закривають стерильною серветкою чи стерильним бинтом навколо внутрішніх органів, що випали. На серветку кладуть м’яке ватно-марлеве кільце і накладають не дуже тугу пов’язку. На верхні кінцівки накладають спіральні, колосоподібні, хрестоподібні пов’язки. На гомілковостопний суглоб накладають вісімкоподібну пов’язку. На гомілку і стегно - спіральні пов’язки. При кровотечі з великим припливом крові - передавлюють артерію пальцем вище місця поранення, а потім накладають давлючу пов'язку. При кровотечі стегнової артерії накладають джгут вище від місця кровотечі. Під джгут кладуть шар марлі, щоб не пошкодити шкіру і нерви, і вставляють записку із зазначеним часом його накладання. Тривалість використання джгута обмежується двома годинами, інакше омертвіє кінцівка. Якщо протягом цього періоду немає можливості забезпечити додаткову допомогу, то через 1,5-2 год. джгут на кілька хвилин відпускають, кровотечу при цьому зменшують іншими методами (давлячим тампоном), а потім знову затягують джгут. При кровотечі сонної артерії рану по можливості здавлюють пальцем, після чого набивають великою кількістю марлі, тобто роблять тампонування.Капілярна кровотечадобре зупиняється давлючою пов'язкою. Для цього шкіру навколо обробляють розчином йоду, спирту, горілки, одеколону. Якщо з рани виступає посторонній предмет, в місці локалізації його треба зробити у пов'язці отвір, інакше цей предмет може ще глибше проникнути в середину і викликати ускладнення. Венозну кровотечу зупинити легше, ніж артеріальну. Для цього досить підняти кінцівку, максимально зігнути її в суглобі, накласти давлючу пов'язку. Якщо потерпілий відкашлює яскраво червоною спіненою кров'ю - легенева кровотеча. При цьому дихання затруднене. Хворого кладуть у напівлежаче положення, під спину підкладають валик, на груди кладуть холодний компрес. Хворому забороняється говорити і рухатись, необхідна госпіталізація. Кровотеча з травного тракту характеризується блюванням темно-червоною кров'ю, що зсілася. Потерпілому забезпечують напівлежаче положення, ноги згинають в колінах. При значній крововтраті може розвинутись шок. Перш за все треба зупинити кровотечу, по можливості напоїти чаєм. Потерпілому надають положення, при якому голова, для нормального її кровозабезпечення має бути дещо нижче тулуба.

Шок- важкий стан, що призводить до порушень життєво важливих функцій організму і нерідко закінчується смертю. Шок розвивається внаслідок сильного болю, великої втрати крові, ушкодження органів. Такий хворий потребує негайної допомоги, оскільки пізніше навіть дуже кваліфікований фахівець не в силах буде допомогти потерпілому.Шок небезпечний тим, що на нього іноді не звертають достатньої уваги, навіть у стадії, явно загрозливій для життя хворого. Симптоми шоку не так очевидні, ніж зовнішні ушкодження. Протягом деякого часу хворий неспокійний, але його загальний стан зазнає ще мало змін. Потім він блідне і покривається холодним липким потом.У початковій стадії шокув потерпілого можуть спостерігатись рухові і мовні порушення. Шкіра холодна, бліда. Пульс за звичай частий — більш 90 ударів у хвилину. Потім на шкірі з'являються «мармурові» плями, підшкірні вени не прощупуються, пульс учащається до 120 – 140 ударів за хвилину. Наростає задишка - поранений дихає часто, але поверхнево. Помічається спрага.Якщо в цей момент пораненому не надати допомоги, його стан погіршується. Людина стає байдужою до навколишнього оточення, на питання відповідає повільно чи не відповідає взагалі, його рухи мляві і повільні. Шкіра набуває землистий відтінок, покривається холодним липким потом. При наданні допомоги завжди необхідно пам'ятати, що всім потерпілим у серйозній катастрофі загрожує розвиток шоку, особливо тим, хто втратив багато крові.

Схема надання першої допомоги:

- негайно викликайте медичну допомогу;

- перевірте, чи немає в постраждалого медальйона чи браслета з медичною інформацією;

- переконайтеся, що потерпілий нормально дихає: якщо дихання порушено, необхідно зробити штучну вентиляцію легень (штучне дихання);

- негайно зупинить кровотечу, перев'язати основні рани для зменшення крововтрати і болю;

- укладіть постраждалого таким чином, щоб не причиняти зайвого болю;

- підніміть ноги, для посилення припливу крові до мозку і серця;

-підтримуйте нормальну температуру тіла постраждалого;

-транспортуйте постраждалого іммобілізувавши його тіло;

- постійно спостерігайте за станом дихання та серцевої діяльності постраждалого.

Геморагічний шок

Несвоєчасне або неадекватне лікування ГШ зумовлює подовжений період ділятації мікроциркуля-торного судинного русла, що супроводжується переходом внутрішньосудинної рідини та дрібнодисперсних білків (альбуміну) в інтерстиціальне русло. Згущується сироватка крові, порушується її реологія, наростає розпад та агрегація еритроцитів, тромбоцитів та клітин ендотелію судин, накопичується тромбо-пластин, активізуються процеси її осадження, протромбін переходить в тромбін, фібриноген — в фібрин. Розвивається синдром ДВЗ крові. Залежно від індивідуальних особливостей організму, від ступеня анатомічної та функціональної повноцінності життєвоважливих органів, від критичних резервів органів проявляється порушення функції того чи іншого органу: шокова нирка, шокові легені, шокова печінка.

Основні принципи лікування акушерських кровотеч та ГШ:

1) зупинка кровотечі;

2) визначення стадії компенсованої крововтрати;

3) відновлення ОКЦ;

4) нормалізація тонусу судинного русла;

5) корекція реології крові, її структурного, біохімічного, електролітного складу, КЛС, копоїдно-ос-мотичних властивостей;

6) дезінтоксикація;

7) десенсибілізація;

8) корекція функції згортальної, антизгортальної, фібринолітичної та протеазної систем;

9) регуляція діяльності життєвоважливих органів;

10) профілактика інфекційних ускладнень.

Способи реалізації принципів лікування ГШ визначають, враховуючи передусім характер акушерської патології, стадію ГШ й ДВЗ. Відновлення ОКЦ — це основа інфузійної програми при гострій крововтраті. Організм може вижити при втраті 2/3 об'єму еритроцитів, але не перенесе втрати 1/3 об'єму плазми. Тому під час вибору препарату для інфузії необхідно враховувати, що при масивній крововтраті першим інфузійним засобом є не тільки кров, а і кровозамінники, які швидко і стійко ліквідують гіповолемію. Це обумовлено тим, що гіпоксія при масивній крововтраті є результатом циркуляторної, а не гемічної недостатності.При компенсованій крововтратібез проявів централізацій кровообігу (тобто при крововтраті до 15-20% ОКЦ) показані інфузії колоїдних кровозамінників (рефортан, стабізол, поліглюкін, желатиноль, плазма крові) в поєднанні з кристалоїдами (розчин Рінгера, пактасоп, квартасоль) у співвідношенні 1:2.У стадії централізації кровообігу (І стадія ГШ)використовують кровозамінники, які мають реологічну дію (реополіглюкін з альбуміном, лактосолом у різноманітних поєднаннях), гідроксиетильова-ний крохмаль (6% розчин рефортану та стабізолу) в дозі 20 мл/кг маси тіла. Вказані препарати (рефортан та стабізол) споріднені з людським глікогеном і розщеплюються амілазою крові. На відміну від декстранів, їх молекула має не лінійну, а розгалужену структуру, що запобігає навіть частковому проникненню молекул до інтерстіціального простору. Крім того, вони не викликають набряку ендотелію капілярів, що запобігає порушенню мікроциркуляції. Введення рефортану та стабізолу не потребує часу для визначення сумісності як при гемотрансфузіях, що дозволяє швидко розпочати лікування. Крім цього, за гемодинамічним ефектом, впливом на реологічні властивості крові та відновленням мікроциркуляції гемотрансфузт значно поступається інфузії цих кровозамісних препаратів.При супутньому синдромі ДВЗ, а також з метою його профілактики рекомендоване раннє застосування свіжозамороженої плазми (до 600-800 мл/добу), кріопреципітату. Не зважаючи на те, що першочерговим завданням профілактики геморагічного шоку і його наслідків є відновлення системної гемодинаміки, в подальшому суттєве значення має ступінь насичення крові киснем. На жаль, зараз у широкій практиці забезпечити кисневопереносну функцію крові можна лише гемотрансфузією. У зв'язку з цим при крововтраті, яка перевищує 1,0% від маси тіла (вмісті гемоглобіну нижче 80% та гематокриту меншому за 25%) після введення кровозамісних препаратів слід приступити до переливання препаратів крові. Для зменшення побічних ефектів гемотрансфузії використовують еритроцитарну масу не більше 3-х діб консервації. На долю препаратів крові припадає біля однієї третини загального об'єму ІТ. Переливання необстеженої донорської крові (так зване "пряме"), згідно Закону України "Про запобігання захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення", розділ II, ст. 10, проводиться у виняткових випадках," . коли існує реальна загроза життю пацієнтки і єдиним засобом порятунку хворий є екстрене переливання крові, а перевіреної донорської крові в запасі немає, дозволяється "пряме" переливання неперевіреної на ВИЛ-інфекцію крові за згодою пацієнтки або її законного представника. При цьому хвора або її законний представник повинні бути попереджені про можливий ризик зараження. Якщо пацієнтка без свідомості, рішення про переливання неперевіреної на ВИЛ-інфекцію донорської крові приймається консиліумом лікарів, що повинно бути письмово засвідчене в історії хвороби" (Наказ № 5.09.05/671 МОЗ України від 26.11.98). Зразок перелитої необстеженої крові слід негайно відіслати для відповідного лабораторного обстеження.Субкомпенсація кровообігу (ГШ II стадія)настійливо диктує необхідність активної терапії, і на першому місці тут — переливання свіжозаготовленої донорської крові та призначення колоїдних та криста-лоїдних розчинів у співвідношенні 1:1. У стадії оборотної декомпенсації (ГШ III стадії) тривають усі вищезазначені заходи. Переливання еритроцитної маси доцільне лише після стабілізації гемодинаміки та периферичного кровообігу. В протилежному випадку еритроцити не можуть виконати своєї головної функції переносу кисню і вливання буде в кращому випадку даремне. Недоцільно використовувати для відновлення ОКЦ при крововтраті розчини глюкози. Остання швидко пересувається до внутрішньоклітинного сектора, істотно не збільшуючи ОКЦ. В той же час негативну роль відіграє кліткова гіпергідратація, що розвивається внаслідок введення великих кількостей глюкози.УВАГА!У всіх стадіях ГШ для одночасної багатокомпонентної терапії слід використовувати 2-4 вени одномоментно (одну чи дві з них — центральні). Швидкість інфузії (крапельна, струминна чи струминна під тиском) залежить від темпів і об'єму крововтрати, стану пацієнтки. При наявності геморагічного шоку, зниженні артеріального тиску вона має досягати 200 мл/хв. Таку висока швидкість інфузії можна забезпечити введенням препаратів у центральну (підключичну) вену чи 2-3 периферичні вени. У міру виходу пацієнтки з критичного стану — АТ на рівні 80-90 мм рт. ст. — швидкість інфузії поступово зменшують до 150-100, 50 мл/хв.

Алгоритм дій бригади швидкої медичної допомоги при дорожньо-транспортній пригоді

Негайно визначити характер і джерело травми.

Найбільш часті травми у випадку ДТП ─ поєднання пошкоджень черепа, нижніх кінцівок і грудної клітки.

Витягти потерпілого з автомобіля або винести з кювету, оглянути його, звільнити від одягу, розстебнувши, розірвавши і розрізавши її.

При цьому треба володіти навичками вилучення постраждалого з автомобіля, щоб невмілими діями не заподіяти шкоду.

Надати першу допомогу відповідно до виявлених травмами.

Перенести потерпілого в безпечне місце, укрити від холоду, спеки чи дощу.

Викликати лікаря («Швидку допомогу»).

Організувати транспортування потерпілого в лікувальну установу (якщо в цьому є необхідність).

Врахуйте, що в ряді випадків будь-яка транспортування потерпілого протипоказана (зупинка дихання і серцевої діяльності, сильна кровотеча, множинні травми), так як може бути небезпечною для життя.

Визначення обсягу завдань для рятувальника.

На першому місці стоять загрозливі для життя стани:

артеріальна кровотеча;

порушення дихання;

зупинка серцевої діяльності.

Все інше (опіки, біль в області серця і т.д.) – потім.

Рятувальник повинен за 5-10 секунд визначити, які з трьох найважливіших станів є і діяти по порядку, починаючи з більш важливих і закінчуючи менш важливими заходами.

Зупинка зовнішнього кровотечі.Тобто, якщо є «відкритий кран» – артерія, з якої продовжується кровотеча, то його треба закрити, інакше всі інші заходи можуть не врятувати життя потерпілого. Головне при досягненні цієї мети – оперативність, тобто здатність знайти, дістати і накласти джгут на мінімальний час. Це ж не тільки час до зупинки кровотечі (визначає обсяг крововтрати), але і час до початку відновлення дихання і кровообігу, якщо в цьому є необхідність. Порушення функцій мозку оборотно при відновленні кровообігу через 3-5 хвилин, тому часу на роздуми практично немає.

Відновлення дихання і серцевої діяльності.

Якщо потерпілий не приходить до тями, треба негайно визначити наявність і частоту дихання, а також частоту пульсу на сонній артерії.Що робити, якщо потерпілий при ДТП без свідомості, дихання і серцебиття:Треба діяти швидко і чітко у такій послідовності:звільнення дихальних шляхів;штучне дихання методом «рот у рот»;зовнішній масаж серця.Відновлення свідомості.

Якщо потерпілий без свідомості, але дихає і пульс в межах норми, треба постаратися привести його до тями, давши понюхати нашатирний спирт.

Як оцінити стану потерпілого, щоб надати першу допомогу при ДТП?

Якщо потерпілий був у непритомному стані відразу після травми, а потім прийшов до тями, то він сам або оточуючі повинні повідомити про це. По тривалості втрати свідомості судять про тяжкість травми. Стан оглушення визначають за мовного контакту з потерпілим.

Стан ясне – коли є повний мовний контакт і потерпілий дає осмислені відповіді.

Легке оглушення – коли відповіді уповільнені і спостерігається дезорієнтованість і спутаннсть відповіді.

Оглушення виражене – коли потерпілий дає односкладові і неадекватні відповіді: «так», «ні».

Як потрібно витягувати постраждалого з автомобіля, щоб надати першу допомогу при ДТП?

Пам’ятаючи про те, що у потерпілого нерідко буває пошкоджена грудна клітка, переносити його треба вкрай обережно, здійснюючи тягу за пахвові області.При цьому постарайтеся не стискати грудну клітку.Слідкуйте за тим, щоб не заподіяти потерпілому болю і щоб Ваші дії не погіршили його стан.

Як транспортувати потерпілого в залежності від виду травми і тяжкості стану?

Основною вимогою до транспортування потерпілого в лікувальну установу є забезпечення спокою і достатніх зручностей. При транспортуванні необхідно враховувати стан здоров’я потерпілого. Якщо воно задовільний – можна перевозити на попутному транспорті. Не всякий попутний транспорт, особливо вантажний, може бути використаний для цього, так як тряска і поштовхи можуть заподіяти додаткову травму і погіршити загальний стан.

При черепно-мозковій травмі хворого транспортувати тільки автомобілем «швидкої допомоги» і в лежачому положенні. Бажано навколо голови розмістити валик з рушника, згорнутого у вигляді бублика. Потерпілому забороняється самостійно пересуватися.

При травмі грудної клітки потерпілого транспортувати в напівсидячому положенні.

При переломі ключиці – в сидячому положенні.

При закритій травмі живота – в положенні лежачи на спині з холодом на животі.

При травмі особи або щелеп – у положенні лежачи з поверненою на бік головою.

При травмі поперекового відділу хребта – в положенні лежачи на животі на твердій основі.

При закритій черепно-мозковій травмі – в положенні лежачи на спині з поверненою на бік головою. Це попередить западання язика (запалий язик перекриє дихальні шляхи і викличе порушення дихання, аж до виникнення потреби в реанімаційних заходах) і в разі блювоти не дозволить блювотним масам, а також слині потрапити в дихальні шляхи, що також небезпечно для життя потерпілого.

При травмі таза потерпілого слід транспортувати в положенні «жаби».

Якщо потерпілий у стані шоку чи непритомності, його транспортують лежачи в положенні «складаного ножа» (ноги підняті, але не більше ніж на 15-20 ˚).

Політравма - це не просто сума переломів та пошкоджень внутрішніх органів. Це низка патологічних і соматичних реакцій, яку Кларк у 1955 р. назвав «травматична хвороба». Вона характеризується складним і багатостороннім патогенезом, в гострому періоді якого на перший план виходять не признаки перелому, а порушення вітальних функцій, які загрожують життю пацієнта.

Травматична хвороба має як специфічні так і неспецифічні ознаки. До специфічних проявів відносяться в першу чергу раптовий початок, майже повна відсутність латентного терміну, наявність морфологічного субстрату пошкодження і обумовлену цим субстратом крововтрату,а найголовніше специфічні реакції органів, що пошкоджені і гіпоксію за циркуляторно-анемічним характером. До речі, саме специфічність реакцій органів і систем на пошкодження визначають поліморфізм клінічної картини травматичної хвороби.

До неспецифічних ознак травматичної хвороби відносяться також системні патологічні і соматичні постагресивні реакції організму (біль, пропасниці, зниження адаптаційних, зокрема імунних резервів, різні інфекційні ускладнення та інше).

Не торкаючись глибоко патогенезу травматичної хвороби варто відмітити, що у плані розвитку цієї хвороби виникає такий загрозливий для життя стан, як мультисистемна органна недостатність. Данний стан характеризується різким напруженням функції багатьох органів та систем, в першу чергу систем життязабеспечення (серцево-судинної і системи зовнішнього дихання). Коли ця недостатність досягає критичного рівня наступає смерть постраждалого. Варто зауважити, що летальність серед хворих з поліорганною недостатністю досягає до 20-25%.

Політравма (травматична хвороба) характеризується такими особливостями:

1.Завжди спостерігається синдром взаємного обтяження.

2.Нерідко поєднання пошкоджень створює ситуацію не можливості проведення тих чи інших лікувальних заходів. Наприклад, при пошкодженні аппарата руху та опори при наданні допомоги та лікуванні показанні наркотичні анальгетики, однак при поєднанні з черепно-мозковою травмою вони будуть протипоказані і т.п.

3.Збільшується частка ускладнень, які призводять до критичного стану (масивна крововтрата, токсимія, жирова емболія і т.д.)

4.Спостерігається маскування проявів клінічних симптомів при краніоабдомінальних пошкодженнях, пошкодженнях хребта та живота і т.д., що призводять до діагностичних помилок.

У перебігу травматичної хвороби розрізняють декілька періодів. До тепер існує багато класифікацій, однак найбільш розповсюдженою на Украіні є класифікація І.І.Дерябіна (1987),яка відокремлює три періоди хвороби:

1.Гострий період (має три стадії)

а)стадія шоку (тривалість декілька годин – доба)

б)стадія нестабільної адаптаціі (тривалістю до 7 діб). У цій стадії у разі декомпенсації однієї із систем організму може наступити поліорганна недостатність.

в)стадія стійкої адаптації або стабілізації (до 3-4 тижнів)

2.Період реконвалісценції (тривалістю до 10 і більше тижнів в залежності від первинного стану організму.тяжкості и обсягу пошкодження).

3.Період реабілітації.У цей період повинні бути поновлені усі функції організму і не в останню чергу – функція опорти та руху.

Іноді виділяють також легку, середню і важку форми травматичної хвороби.

Клінічна картина гострого періоду складається із симптомів, які характеризують шок, крововтрату, гостру дихальну недостатність, ознаки пошкодження внутрішніх органів та локомоторного апарату.

Тому зрозуміло, що в цей період на перший план висуваються питання реанімації та інтенсивної терапії, оперативні втручання які направленні на відновлення життєвоважливих функцій організму, а це перш за все стосуеться органів грудної та черевної порожнини.

Висока інвалідність та смертність на наш погляд в значній мірі обумовлена широко розповсюдженою тактикою послідовності подання допомоги у хворих з політравмою. Як правило, на першому етапі надається екстренна допомога по життєвим показанням, далі - проводяться екстрені оперативні втручання, далі - планові операції, в тому числі і остеосинтез, в подальшому - реабілітація.

Така тактика не дає можливості в перші дні після пошкодження оптимально лікувати переломи, в зв’зку з чим результати їх лікування залишаються незадовільними. В свою чергу нестабільність відламків при лікуванні переломів методом скелетного витяжіння та гіпсовою іммобілізаціею не узгоджується у таких хворих, обтяжуе перебіг післяопераційного періоду, сприяє виникненню набряку головного мозку, подовжуе перебіг шоку, ускладнює проведення лікувальних та діагностичних маніпуляцій, обслуговування паціентів.

В зв’язку з великою кількістю незадовільних результатів при використанні тактики відсроченного остеосинтезу в теперішній час деякі спеціалісти вказують, що раннє хірургічне лікування перломів при політравмі призводить до зниження смертності, працевтрати та інвалідізації пацієнтів.

Головною метою лікування переломів являеться раннє і повне відновлення функції кінцівок. Стійке порушення функції суглобів , яке призводить до інвалідизаціі спостерігаеться у 30-40 % паціентів після консервативного лікування або після нестабільного остеосинтезу.

В зв’зку з цим, все більшого розповсюдження отримують способи стабільно-функціонального остеосинтезу за допомогою як погружних конструкцій так і апаратів зовнішньої фіксації.