SELECTION_last_file

371

технологічними (кулінарними) властивостями м’яса. Маса туші є більш об’єктивним показником м’ясної продуктивності, ніж забійний вихід, оскільки за однакового забійного виходу (приміром 51%) маса туші може бути 100, 200, 300 і більше кілограмів.

Молочність кобил характеризується величиною надою за добу, місяць, лактацію, максимальним добовим надоєм, хімічним складом молока, морфологічними властивостями та промірами вим’я, розвитком лошати, особливо за перший місяць його життя. Облік молочної продуктивності кобил ґрунтується на тому, що інтенсивність утворення молока протягом доби у них практично однакова. Тому добову кількість молока можна визначити за надоєм будь-якого часу доби. І.А. Сайгін (1967) запропонував для цих розрахунків таку формулу (6.1):

де Vс – добова молочна продуктивність кобили, л;

Vф – кількість надоєного молока за врахований час, л; t – час, протягом якого враховано видоєне молоко; 24 – кількість годин доби.

Молочну продуктивність кобил верхових, рисистих і ваговозних порід визначають ще й за живою масою підсисних лошат місячного віку, оскільки інших кормів у цей період їм не згодовують. Молочність кобили вважається доброю, якщо протягом першого місяця життя жива маса її лошати збільшується в 1,92…2,15 рази, задовільною – 1,74…1,90 і низькою – в 1,46…1,73 рази і менше. Найточніше молочну продуктивність кобил визначають за допомогою цілодобового контрольного доїння. При цьому почергово поєднують видоювання лівої і правої половин вим’я з підсосом лошати: якщо видоюють праву половину вим’я, то одночасно з лівої все молоко висисає лоша і навпаки. Контрольні доїння треба проводити двічі на місяць за дві суміжні доби.

Походження – ознака, яка визначається за даними родоводу племінних коней, на підставі якого враховують класність батьків і предків, наявність

372

коней-рекордистів або таких жеребців і кобил, які оцінені за якістю потомків. За родоводом визначають також чи застосовувалося під час одержання цієї тварини споріднене парування і в якому ступені. За бонітування ремонтного молодняку, а також жеребців і кобил походження оцінюють кількістю коней класу еліта, які є у перших трьох рядах родоводу включно. За комплексного оцінювання ремонтного молодняку великого значення надають походженню, оскільки їх власна продуктивність невідома. У племінному конярстві походження тварин враховують і під час їх реалізації, звертаючи першочергову увагу на іподромний чи спортивний клас батьків. Отже, ефективність визначення племінної цінності жеребців за походженням достатньо низька і здебільшого дає неточні результати.

Якість потомків – ознака, яка найбільш об’єктивно характеризує племінну цінність жеребців і кобил. Жеребців оцінюють з метою своєчасної, максимально об’єктивної, правильної і всебічної перевірки їх як плідників. Для цього застосовують кілька методів. У разі бонітування оцінювання за якістю потомків полягає у визначенні частки (в%) приплоду, віднесеного до класу еліта, І, ІІ та позакласного. За його результатами визначають загальну племінну цінність і необхідність його подальшого використання. Цей метод оцінювання жеребців застосовують у напівкровному та неспеціалізованому конярстві.

Оцінюючи жеребців чистокровної верхової та рисистих порід за якістю потомків, враховують насамперед їх роботоздатність, екстер’єр і типовість одержаного приплоду. У чистокровному кіннозаводстві показником роботоздатності потомків є сума виграшів на іподромах, дистанційність та індекс успіху, який, за пропозицією американських і французьких спеціалістів, визначається за формулою (6.2):

373

n – кількість потомків;

m − середній виграш одного коня за сезон, грн.

Цей показник можна визначити за кожною ставкою (кількість лошат від жеребця за календарний рік) жеребця і за всіма його потомками.

У системі оцінювання жеребців-плідників рисистих порід враховують індекс роботоздатності потомків. Для цього середній виграшу з розрахунку на одного потомка (в грн) перемножують на кількість потомків (2хв. 10 с) і жвавіших (формула 6.3):

де Ір – індекс роботоздатності; Р – кількість приплоду жеребця (2 хв. 10 с); n – кількість потомків;

Σν − сума виграшів, грн.

Жеребці з індексом роботоздатності 20 і більше вважаються хорошими, від 10 до 19,99 – задовільними і менше 10 – незадовільними. У тих, що не мають жодного потомка (2 хв. 10 с), індекс роботоздатності дорівнює нулеві. Якщо індекс успіху верхового жеребця 4 і більше, то за якість потомків він одержує 10 балів.

Тип вищої нервової діяльності (ВНД) – ознака, яка тісно пов’язана з темпераментом коня та ефективністю його використання. Оцінюють типи ВНД за силою, зрівноваженістю і рухливістю процесів збудження та активного внутрішнього гальмування. Сила нервових процесів – це здатність нервової системи витримувати значні напруження і зберігати при цьому роботоздатність; зрівноваженість – співвідношення процесів збудження і гальмування; рухливість нервових процесів – здатність коня швидко змінювати умовнорефлекторні зв’язки і чітко орієнтуватися в умовах середовища, які часто змінюються (крос, стипль-чез, пробіги та ін. випробування).

У коней виділяють такі типи нервової діяльності:

374

−сильний, зрівноважений, рухливий (сангвінічний);

−сильний, зрівноважений, інертний (флегматичний);

−сильний, незрівноважений (нестримний, холеричний);

−слабкий тип – незадовільно виражені процеси збудження і гальмування (меланхолічний).

Умежах кожного типу ВНД чітко виявляють 5 градацій сили нервової системи: видатна, велика, недостатня, слабка і дуже слабка.

Під час оцінювання племінних коней, особливо спортивних, великого значення надають типам ВНД, оскільки вони тісно пов’язані з їх інтелектуальністю та роботоздатністю.

На кінних заводах і племрепродукторах нашої держави оцінювання коней – їх бонітування – ведуть за комплексом ознак. Головними принципами бонітування є комплексність, детальність і суворість у визначенні племінної цінності та призначенні коней.

За чинною інструкцією (затверджена у 2003 р.) племінних коней бонітують за 7 ознаками: походження, типовість, проміри, екстер’єр і конституція (оцінюють разом як одну ознаку), роботоздатність, якість потомків і молочність – для кобил новоолександрівської, радянської і російської ваговозних порід, яких використовують для виробництва кумису. Кожну ознаку оцінюють за 10-бальною системою (табл. 6.1.).

Перше бонітування коней проводять у 2-річному віці за походженням, типовістю, промірами, екстер’єром; у 2,5 роки вперше оцінюють роботоздатність. До 7-річного віку коней бонітують щорічно. У 7 років виставляють першу оцінку за якість потомків. Пізніше дані бонітування уточнюють через кожні три роки у міру нагромадження відомостей про якість потомків та інших даних.

375

Таблиця 6.1

Мінімальне оцінювання ознак для віднесення племінних коней до бонітувального класу, балів

Принцип детальності бонітування полягає у ретельному оцінюванні статей або груп статей тулуба коня, аналіз переваг та недоліків батьків і предків родоводу, кожного з трьох-чотирьох промірів. Суворість оцінювання полягає в тому, що загальний бал за деякі ознаки (екстер’єр, проміри, роботоздатність ваговозів) визначають за найменшою оцінкою. Наприклад, за першу групу статей коня виставлено 8 балів, за другу – 7, а за третю – тільки 6. Загальний бал за екстер’єр у цьому випадку становитиме 6 балів. Причому немає значення, за який промір, групу статей чи вид випробувань ваговоза виставлено мінімальну оцінку. За таким же принципом визначають загальний бонітувальний клас – еліта, І та ІІ. Коні, які не відповідають вимогам ІІ класу, вважаються неплемінними.

6.3. Система племінної справи у конярстві

Племінна робота – це система заходів, спрямованих на поліпшення господарсько корисних ознак коней. Вибір методів племінної роботи в конярстві залежить від поставленої мети – поліпшення робочих коней, удосконалення існуючих заводських та створення нових, більш продуктивніших порід. Проте, незалежно від мети, організація племінної роботи здійснюється за єдиною схемою, складовими якої є ідентифікація

376

коней, їх облік, оцінювання, добір, підбір та належне вирощування молодняку.

6.4. Добір коней

Основою добору у племінному конярстві є мінливість – тобто неоднакова вираженість господарсько корисних ознак у представників тієї чи іншої популяції. В основі мінливості, як відомо, лежать генетичні та середовищні фактори, співвідношення між якими щодо впливу на прояв ознак неоднакове і доволі часто дискусійні: які з них є переважними.

Умежах однієї породи коней спостерігається велика мінливість за типом та екстер’єром, калібром і промірами, мастями і відмітинами, жвавістю і витривалістю, поведінкою та інтелектом, перебігом охоти і жеребності, показниками відтворення у жеребців і кобил, якістю потомства, інтер’єром (групи крові, типи трансферину, гемоглобіну, ферментів, ДНКсателітів тощо). Тому цілком зрозуміло, що у племінних репродукторах будьякої категорії для подальшого розведення і поліпшення існуючих порід спеціалісти добирають в основному, лише тих тварин, у яких певні корисні ознаки краще розвинені.

Уконярстві застосовують комплексний та індивідуальний добір. Комплексний добір коней для племінних цілей проводять за кількома

основними ознаками – жвавістю, скаковим класом, породністю, промірами, типом, гармонійністю будови тіла тощо. За сучасною генетичною термінологією цей добір часто називають добором за фенотипом, тоді як індивідуальний добір, крім добору за фенотипом, передбачає оцінювання племінних тварин за походженням (якість батьків і предків) та якістю їх власних потомків (оцінювання за генотипом).

Добір коней за комплексом ознак здійснюють за результатами їх бонітування, яке проводять найбільш кваліфіковані спеціалісти, котрі добре знаються у породі. Крім ознак, за якими ведуть бонітування, під час добору жеребців і кобил враховують і такі дані, як дистанційність, стабільність

377

виступів у призах, участь у традиційних та міжнародних змаганнях і клас суперників, стиль перемог, загальний виграш на іподромах (у грошових одиницях) та ін. Бажано, щоб у родоводі жеребця були предки з високими показниками роботоздатності, рекордисти, представники чи родоначальники прогресивних ліній.

Під час добору кобил віддають перевагу тваринам із міцним здоров’ям, відносно довгим, більш глибоким і широким за будовою тулубом, особливо крупом та середнього зросту. Бажано, щоб у господарствах була детальна характеристика усіх кобил за станом здоров’я, плодючістю, довголіттям, регулярністю статевих циклів, поведінкою їх під час парування та жереблення, тривалістю жеребності і відділенням посліду (з’їдає кобила його чи ні), сервіс-періоду та охоти, молочністю та розвитком лошат до відлучення. Кобил, що запліднюються нерегулярно, народжують слабких або недорозвинених лошат, маломолочних, із злим норовом слід вибраковувати з господарства, незважаючи на їх рекорди чи висококласні родоводи.

Індивідуальний добір коней – це добір їх за якоюсь селекційною ознакою. Під час добору за походженням, наприклад, ставлять за мету створення переважно однорідних генеалогічних груп коней. Маточне поголів’я кінного заводу зазвичай відносять до 2…3 основних ліній та 3…5 родин, з якими у господарстві ведуть селекційну роботу. Бажано, щоб цінні за якістю потомків жеребці й кобили, рекордисти чи переможці змагань на традиційні призи були у близьких рядах родоводу – не далі третьогочетвертого поколінь. Для організації племінної роботи у майбутньому має значення те, який саме вид підбору є основою родоводу молодих жеребців і кобил. Відомо, що жеребці, народжені від спорідненого парування (інбридингу), частіше бувають цінними за якістю потомків, ніж ті, в родоводі яких немає спільних предків у четвертому-п’ятому поколіннях (аутбридинг). Добір за походженням ґрунтується на глибоких знаннях породи, особливостей ліній і родин, вдалих доборів тощо.

378

Можливий також індивідуальний добір коней за екстер’єром, особливо тоді, коли в господарстві ведеться робота з своїм типом. Наприклад, в орловській рисистій породі є дібрівський, пермський, хреновський, московський та інші типи, які помітно різняться між собою. Тому для збереження “заводської марки” добору за екстер’єром у цих господарствах приділяють значну увагу. Більш жорсткими є умови оцінювання та добору за екстер’єром коней арабської та ахалтекінської порід, для яких своєрідний екстер’єр є породною ознакою, від якої значною мірою залежить попит на них та їх вартість. Племінних жеребців і кобил з такими вадами екстер’єру як шпат, жабка, курба, рорер, короткозорість та природжена сліпота, розрощення зовнішніх головок грифельних кісток, крипторхізм (жеребцінутряки) вибраковують з племінного складу.

Основною селекційною ознакою швидкоалюрних коней за роботоздатністю є їх жвавість і витривалість на дистанціях іподромних випробувань. Тривалий час американських стандартбредних коней-рисаків та іноходців селекціонували лише за жвавістю (час подолання дистанції) і досягли значних успіхів: вони є неперевершеними за жвавістю та скороспілістю (табл. 6.2.).

379

Американський стандартбредний рисак

За останні 40 років минулого століття їх удосконалювали за типом і калібром. Це стосувалося і коней чистокровної верхової породи, де єдиним мірилом їх скакового класу був і є фінішний стовп. Спортивних коней добирають за якістю рухів і стрибка, жвавістю та витривалістю під час роботи, а також за інтелектуальністю, гармонійністю та привабливістю. У ваговозів враховують тяглове зусилля, швидкість руху з вантажем кроком і риссю та тяглову витривалість. Проте серед ваговозів добір за показниками роботоздатності використовують дуже обмежено, оскільки тренують і випробовують незначну кількість коней цих порід.

Добір молодих жеребців і кобил не обмежується лише зарахуванням до відтворного складу, але й продовжується під час наступного заводського використання. Тільки після одержання від жеребця 2…3 ставок (не менше 10 гол. приплоду), а від кобили – не менше двох пробонітованих лошат можна провести оцінювання й добір їх за якістю потомків. За низького оцінювання жеребців і кобил вибраковують, виранжировують, здають в оренду чи продають іншим власникам. Виранжировування (оренда на певних умовах) стосується переважно жеребців – їх використовують в інших господарствах і апробують на матках іншого походження.

Добір коней за екстер’єром, промірами, роботоздатністю є добором за фенотипом. Якби між фенотипом і генотипом завжди існував позитивний зв’язок (кореляція), то добір був би значно ефективнішим. Проте в практиці так не буває – надійність добору за фенотипом залишається низькою. За даними табл. 6.3. майже 70% кобил вибраковують із маточного складу через неповноцінний приплід та захворювання репродуктивних органів. До старості утримують лише третину дібраних кобил.

380

Слід зауважити ще й те, що не завжди жеребці-рекордисти чи переможці змагань на класичні призи стають видатними плідниками. Для прикладу, за післявоєнні роки в орловській рисистій породі було всього 4 жеребці з високим іподромним класом, від яких мали цінний приплід.

Таблиця 6.3

Причини вибраковування кобил із маточного складу

(Гопка Б. та ін., 1990),%

За традиційною схемою для вдосконалення порід коней добирають кращих особин, парують їх між собою і створюють ідеальні умови для вирощування молодняку. Логічно – це ідеальна схема. Проте добір на плем’я не є механічним добором тварин, кращих за роботоздатністю, промірами, екстер’єром тощо. Як зазначав професор В.О. Вітт (1952) треба навчитися добирати не рекордистів та переможців класичних призів, а тих коней, від яких можна їх одержувати.

Для практиків і науковців давно стала проблема – як віднайти чи розпізнати саме тих жеребців і кобил, які б давали класний приплід. З метою підвищення надійності добору проведено багато досліджень, в яких вивчався взаємозв’язок різних селекційних ознак, навіть розміри копит у коней з їх роботоздатністю, племінною цінністю, відтворними якостями тощо.