SELECTION_last_file

351

від спаровування з якими можна отримати бажаних потомків. Індивідуальні особливості маток під час групового (класного) підбору не враховують. Наприклад, до маток II класу, у яких коротка вовна, призначають довгововнистих елітних плідників, для поліпшення у приплоді довжини вовни і одночасно підвищення інших селекційних ознак. Зазвичай для отари маток певного класу призначають одного основного і одного резервного плідника. Останнього використовують у період масового приходу маток в охоту, коли основний плідник не в змозі їх всіх запліднити або під час його хвороби.

Класний підбір застосовують на товарних фермах, а також у племінних господарствах на поголів'ї, де не практикують індивідуальний підбір.

5.6. Методи розведення у вівчарстві Чистопородне розведення. Головна мета чистопородного розведення –

збереження і поліпшення цінних якостей породи, консолідація спадкових властивостей тварин. За ступенем спорідненості тварин методи розведення поділяють на споріднене (інбридинг) і неспоріднене (аутбридинг). Чистопородне розведення застосовують у племзаводах, племрепродукторах і частково в товарних господарствах.

Розведення за лініями. Лінія — група пов'язаних спорідненістю тварин, що мають загальний тип. Розрізняють генеалогічні і заводські лінії. Структурні елементи заводських порід — заводські лінії, тварини, які зв'язані між собою спільністю походження від видатного родоначальника, ознаки і тип якого підтримують у поколіннях цілеспрямованим добором і підбором із використанням помірного, а іноді й тісного інбридингу. Мета розведення за лініями − диференціація певної популяції тварин на групи, відмінні одна від одної за окремими або комплексом ознак, типу, що забезпечує збереження в породі достатньої мінливості і пластичності, а в лініях — високої спадкової стійкості.

352

Кількість ліній у породі, стаді може бути різною залежно від чисельності тварин у породі, розмірів стада та інших чинників. Рекомендується мати в стаді 5-6, а в породі – не менше 8-10 неспоріднених між собою ліній. Родоначальником нової лінії може стати тільки той баран-плідник, який дав найкращепотомство з чіткою вираженістю його типу.

Під час розведення за лініями як основні рекомендують типи споріднених спаровувань, що забезпечуютьнайбажаніший ефект − II-III; ІІІ-ІІІ; III-IV.

"Освіження крові". Введення до стада нових плідників тієї ж породи, що походять з інших неспоріднених племінних стад, називають "освіженням крові". Цей спосіб використовують у випадку, коли в стаді, заводі під час тривалого замкненого розведення тварин у чистоті з'являються ознаки депресії: зниження плодючості, життєздатності, продуктивності та ін. Добрі результати одержують, коли для "освіження крові" використовують плідників конституційно міцних, з вищою продуктивністю щодо стада тварин, яке покращується.

Для підвищення настригу вовни і м'ясної продуктивності овець асканійської тонкорунної породи, що розводять у племінних господарствах півдня України та інших зонах, заслуговує уваги використовування плідників цієї ж породи та таврійського типу з племзаводу “Червоний чабан” Херсонської області; для вдосконалення цигайських овець, що розводять у господарствах Одеської області та АР Крим, представляють інтерес барани з племзаводу ім. Рози Люксембург Донецької області.

Види схрещування у вівчарстві Поглинальне (перетворювальне) схрещування. Цей метод розведення

передбачає у вівчарстві послідовне спаровування маток кожного покоління з плідниками однієї або декількох порід, але одного напряму продуктивності, до отримання тварин із типом поліпшеної породи. Ця мета зазвичай досягається завдяки використанню плідників поліпшеної породи впродовж 4-5 поколінь.

353

Овець породи австралійський меринос, що завозять до країни, повсюдно використовують для підвищення рівня вовнової продуктивності і якості волокна овець вітчизняних тонкорунних порід. Тому, доцільно виділити племінні господарства для проведення поглинального схрещування з австралійськими мериносами для відтворення на одних заводах мериносів типу стренг, інших − медіум, в третіх − файн.

Відтворне (заводське) схрещування. Застосовують під час виведення нової породи, де прагнуть поєднувати цінні якості двох і більше початкових порід. Більшість вітчизняних порід овець створена цим методом.

Сьогодні у різних регіонах України проводять роботу зі створення нових типів і порід овець з тонкорунною, кросбредною вовною та ін. Багатий вітчизняний і зарубіжний досвід із виведення нових порід і типів овець свідчить про доцільність використання складного відтворного схрещування, що дозволяє поєднувати в бажаному типі більшу кількість генетичних варіантів.

Ввідне схрещування або прилиття крові. Застосовують з метою поліпшення недостатньо розвинених декількох або однієї важливої ознаки під час збереження типу та інших цінних якостей породи, що поліпшуються. Цей метод дозволяє значно прискорити процес удосконалення тварин поліпшеної породи в бажаному напрямі. Для цього необхідно, щоб тварини поліпшеної породи мали максимальний розвиток тих ознак, які належить удосконалювати, а за типом і характером основної продуктивності вони були близькі до тварин поліпшуваної породи.

Ввідним схрещуванням з австралійськими мериносами удосконалюють більшість вітчизняних тонкорунних порід овець, а баранів типу корідель використовують для підвищення, головним чином, вовнистої продуктивності овець північнокавказької, асканійської тонкорунної та радянської м’ясововнистої порід. Накопичені експериментальні й виробничі дані з використання ввідного схрещування для удосконалення вітчизняних порід овець дозволяють рекомендувати і широко використовувати в схрещуванні не

354

тільки помісних маток, але й помісних (включаючи напівкровних) плідників, що мають добре виражені ознаки поліпшеної породи.

Промислове схрещування. Застосовують для отримання помісей, які використовують для виробництва м'яса та іншої продукції.

Застосовують як просте (двопорідне), так і складне (багатопорідне) промислове схрещування. Під час схрещування тварин різних порід проявляється гетерозис, коли помісі I покоління за інтенсивністю росту, живою масою, оплатою корму, забійними якостям або іншими ознаками зазвичай перевершують батьківські форми. Цим визначається ефективність цього методу.

Для збільшення виробництва баранини і вовни рекомендується така зразкова схема промислового схрещування. Неплемінних маток із тонкою, помісною однорідною і неоднорідною вовною схрещують із баранами довгововнистих напівтонкорунних порід − лінкольн, ромні-марш, північнокавказька, фінський ландрас та ін. Помісних баранів I покоління після стриження пояркової вовни відгодовують і здають на м'ясо. Помісних ярок криють баранами скоростиглих м'ясних порід – латвійської, гемпшир і ін. Одержані трипорідні помісі відгодовують і здають на м'ясо.

Перемінне схрещування. Застосовують для збільшення виробництва вовнистої продукції, тому його можна вважати різновидом промислового схрещування. Воно полягає у тому, що у поколіннях маток різних порід, але одного напряму продуктивності, парують у певній послідовності з баранами цих же порід.

Виходячи з наявності великої кількості тонкорунних порід овець, перемінне схрещування, перш за все, рекомендується використовувати в тонкорунному вівчарстві для збільшення виробництва мериносової вовни й підвищення її якості. Щоб підвищити ефективність цього методу, треба знати комбінаційну здатність вихідних популяцій, для чого проводять реципрокне схрещування порід овець, які використовують у роботі.

355

Гібридизація. Основна мета гібридизації у вівчарстві − ввести до генотипу тварин деякі цінні властивості, характерні для диких форм (пристосованість до специфічних природнокліматичних умов, витривалість, невибагливість і ін.)

Гібридизація домашніх овець із дикими баранами з метою створення нових порід і типів овець, пристосованих до екстремальних умов, представляє інтерес для зони гір Карпат та Криму. Методом гібридизації створено породу овець казахський архаромеринос.

5.7.Великомасштабна селекція у вівчарстві

Увівчарстві великомасштабна селекція базується на функціонуванні племінних стад із достатньо великою кількістю поголів’я (десятки тисяч голів), в яких здійснюється вирощування, оцінювання і використання плідників, а селекційну роботу проводять висококваліфіковані науковці й спеціалісти господарств. У вівчарстві набуває поширення так звана великомасштабна кооперативна селекція. Програма великомасштабної кооперативної селекції (ПВКС) розробляється для генетично або

територіально відокремлених груп однієї породи. Метою програми є досягнення швидкого генетичного удосконалення породи або її частини за основними господарсько корисними ознаками та збільшення виробництва продукції. Вона також передбачає раціональне використання генетичних ресурсів породи за рахунок кооперації господарств з отримання, вирощування і використання плідників, централізацію науково-методичного керівництва племінною роботою в рамках кооперації, використання ЕОМ для автоматизації управління селекцією і обробки даних племінного обліку.

Основні положення, які необхідно враховувати під час розробки великомасштабної селекції, зводяться до такого.

ПВКС може бути з напіввідкритою і відкритою системами розведення. У разі напіввідкритої системи до складу кооперативної групи входять тільки племінні господарства. Цю систему можна рекомендувати для роботи з

356

породами овець як радянський меринос, кавказька, ставропольська, киргизька тонкорунна, цигайська, що мають великий ареал і широку мережу племінних господарств (8-10 і більше).

Відкрита система являє інтерес у разі роботи з нечисленними породами і слаборозвиненою мережею племінних господарств: азербайджанський гірський меринос, архаромеринос, південноуральська, горьківська, куйбишевська, північнокавказька, тяньшанська та ін. Система передбачає включення до кооперації не тільки племінних, але і товарних господарств. Введення товарних господарств до кооперативної групи мотивується тим, що в них міститься основне поголів'я тварин породи, серед якого напевно є окремі генетично цінні особини. Виявлення і введення таких господарств до програми селекції збагатить генофонд породи.

Кооперативна група містить 3 категорії господарств.

1. Головне господарство, де організовують центральне племінне стадо (центральне селекційне ядро). Його завдання – інтенсивна селекція овець за провідною селекційною ознакою (ознаками) і вирощування баранів для власного ремонту і частково для господарств групи. Головне господарство встановлює мінімальні вимоги до тварин племінного ядра, включаючи вимоги до конкретних ліній. У племінному ядрі проводять інтенсивну селекцію шляхом щорічного виранжирування до 50% маток і баранів, гірших за провідною селекційною ознакою. Материнську частину ядра доповнюють за рахунок власного ремонту (25%) і кращих

2,5-літніх маток, що надходять з усіх господарств − членів кооперативної групи. Головне господарство забезпечує управління племінною роботою за допомогою ЕОМ, створює банк племінної інформації на базі ЕОМ, розробляє за участю членів кооперації систему обліку і порядок роздрукування даних про тварин племінного ядра і господарств. Племінний облік у господарствах групи проводять відповідно до чинних інструкцій і форм. За взаємною згодою можуть бути встановлені додаткові терміни, види і форми обліку.

357

Для контролю за ходом селекційного процесу в головному господарстві організовують контрольне стадо на 500 маток і 50 баранів, де цілеспрямовану селекцію не проводять.

Для оцінювання тварин центрального племінного ядра максимально використовують інструментальні методи обліку і контролю продуктивності овець, дані селекційних лабораторій вовни.

З метою практичного здійснення єдиної програми селекції на базі головного господарства створюють спеціальний підрозділ (лабораторія, відділ), очолюваний заступником директора з племінної роботи.

2.Племінні господарства-репродуктори виконують завдання відтворювання ліній і типів баранів, вирощених у центральному стаді, забезпечення баранами і часткове забезпечення ярками господарств 3 категорії. У зв'язку з цим племінна робота в господарствах 2 категорії повинна бути направлена на типізацію тварин за провідною селекційною ознакою (ознаками). Основними способами селекції є оцінювання власної продуктивності баранів і маток і використовування баранів центрального ядра. Господарства-репродуктори щорічно передають від 1 до 3% кращих маток 2,5-літнього віку до центрального племінного стада.

3.Завданням інших племінних і товарних господарств, що входять до кооперативної групи, є вирощування племінних ярок (1-й тип ПВКС) і виробництво продукції (обидва типи ПВКС). У господарствах цієї категорії племінна робота ґрунтується на груповому (в отарах) обліку продуктивності і направлена на максимальне збільшення виробництва продукції (племінні ярки, баранина, вовна і смушки). Господарства цієї категорії щорічно передають до центрального племінного стада до 1% кращих маток 2,5-літнього віку і закуповують у господарствах 1 і 2 категорій племінний молодняк.

Передача кращих маток із товарних господарств до центрального стада не потребує організації спеціального обліку. Наприклад, в тонкорунному вівчарстві під час класного бонітування або огляду маток відбирають кращих

358

тварин і мітять тимчасовими мітками. Під час стриження їх руно зважують і відбирають зразки для визначення виходу чистої вовни. Після такої перевірки найкращих маток відправляють до центрального стада.

Зразкове співвідношення чисельності овець у відтворювальній частині групи повинне бути 1 : 3 : 10 відповідно в господарствах першої, другої і третьої категорій.

Взаємостосунки між господарствами кооперативної групи ґрунтуються на договірній основі. В договорі, що має юридичну силу, встановлюють умови взаємних поставок племінних і неплемінних овець, ветеринарні вимоги й інші умови. Керує справами кооперативної групи рада керівників господарств.

Очолює раду керівник головного господарства або його заступник із племінної роботи. До складу ради входять також представники НДІ та інших організацій, які проводять племінну роботу з породою.

Під час взаємних поставок тварин пересування з верхніх ступенів групи до нижніх зараховується як виконання державного плану продажу племінних овець, а пересування з нижніх ступенів у верхні вважається продажем товарної продукції.

Упровадження пропонованої ПВКС забезпечує якісно новий рівень всієї племінної роботи. Система спрямована на кінцевий результат, у ній тісно пов'язані мета й інтереси племінних і товарних господарств, працює на отримання кінцевої продукції вівчарства, а не тільки племінних тварин, що представляють лише проміжну ланку в загальному технологічному ланцюжку. Вона вимагає нового підходу до організації взаємостосунків між партнерами, заснованих на взаємодовірі, високій відповідальності й дисципліні в усіх ланках роботи, у тому числі й ветеринарному обслуговуванні.

У ПВКС створено реальні умови для економічно вигідного використовування ЕОМ в автоматичному управлінні племінною роботою. Упровадження ЕОМ позбавить селекціонерів і племобліковців від рутинної,

359

малопродуктивної роботи щодо заповнення карток племінних маток і баранів, виписування племсвідоцтв, складання зведеної відомості бонітування овець і від інших подібних робіт. Упровадження ПВКС не потребує видання спеціальних постанов уряду і додаткових капітальних вкладень, не порушить механізм управління племінною справою, що склався. Водночас цілеспрямованість ПВКС, більш високий рівень організації селекційного процесу є основою прискорення вдосконалення породи.

Запитання для самоконтролю

1.Які біологічні особливості овець як об’єкту селекції?

2.Які напрями селекції у вівчарстві?

3.Які ознаки використовують у селекції овець?

4.Дайте характеристику популяційно-генетичних параметрів селекційних ознак овець.

5.Які принципи добору і підбору у вівчарстві?

6.За яким комплексом ознак проводять бонітування овець?

7.Наведіть приклади використання видів схрещування у вівчарстві.

8.Які основні положення необхідно враховувати під час розробки великомасштабної селекції?

9.Які категорії господарств входять до складу кооперативної групи?

360

РОЗДІЛ 6

СЕЛЕКЦІЯ КОНЕЙ

6.1. Історія науки про селекцію у конярстві

Найстародавніша з світових порід коней – ахалтекінська, яка була створена ще до нової ери і дійшла до наших днів, приваблює до себе оригінальністю типу, високою поставою шиї, надзвичайно сухою конституцією, кадикуватою шиєю (як породна ознака). Лише у цих коней голова і шия з’єднуються під більш гострим кутом, ніж в інших породах. Тому горизонтальна лінія, проведена від нижнього кінця губ до крупа, проходить зазвичай вище вершини холки.

Із стародавніх варта уваги, захоплення та емоційної насолоди арабська порода коней, одна з найпоширеніших у сучасному світі (друга за чисельністю і популярністю після чистокровної верхової). Вона неповторна за форматом і профілем голови, оригінальна за типом, бо арабські селекціонери прагнули того, щоб чотири статі тіла коня були довгими (шия, плече, ребра і гомілка), чотири короткими (виха, спина, бабки, хвіст) і чотири

– широкими (лоб, груди, круп, постава кінцівок). За деякими параметрами скелета арабські коні відрізняються від інших: вони мають 17 пар ребер, 5 поперекових і 16 хвостових хребців проти, відповідно, 18, 6 і 18 в інших порід. Про шпат, жабки, курбу, козинець та інші вади екстер’єру не йдеться, оскільки їх у цих коней практично не буває. Арабські коні витримують значно більшу спорідненість, ніж представники будь-якої іншої породи. Ні жеребці, ні кобили сірої масті не хворіють на меланосаркому. Вони легко сприймають навчання, розумні, покірні, довірливі, енергійні і, головне, благородні. Відомо, що арабські спеціалісти-конярі у селекційній роботі надавали першочергового значення якості кобили, бо вважали, що вона більше впливає на якість лошати, ніж жеребець, оскільки 11 місяців носить його у своєму череві. Ще шість місяців вигодовує молоком, а кілька діб після ожереблення забезпечує лоша пасивним імунітетом (через молозиво), у такий