5. Функціональна рухливість (лабільність, міра лабільності).

Свою діяльність різні клітини і тканини проявляють через виникнення збудження із відповідним інтервалом. Швидкість виникнення окремих збуджень характеризує лабільність.

Лабільність – це властивість живої тканини синхронно відповідати ритмом збудження на ритм подразнення. Лабільність вимірюється показником міра лабільності. Міра лабільності – це та кількість збудження, що виникає впродовж 1 с. у відповідь на таку ж кількість подразників.

6. Біоелектричні явища в організмі тварин.

Збудження нерозривно пов’язане із змінами електричних потенціалів клітин, які називаються біоелектричними явищами.

7. Мембранний потенціал і потенціал дії.

Мембранний потенціал спостерігається в усіх живих непошкоджених клітинах. Мембрана клітини має позитивний заряд, а цитоплазма – негативний.

Потенціали дії виникають внаслідок збудження тканин. Збуджена ділянка заряджена негативно по відношенню до незбудженої.

8. Теорії виникнення біострумів у тканинах тварин.

Італійський фізіолог Луїджі Гальвані довів, що електричний за­ряд виникає не тільки у риб, а й у інших тварин. У 1791 р. він поста­вив такий дослід.

Нервово-м'язовий препарат жаби був підвішений за нерв у облас­ті хребта на мідний гачок, закріплений на залізній сітці балкона. Кож­ного разу, коли м'язи лапки препарата дотикались до металевої сіт­ки балкона, наставало їх скорочення. Це явище Гальвані пояснював різницею потенціалів між позитивно зарядженим м'язом і негативно зарядженим нервом. При з'єднанні м'яза і нерва металом — провід­ником струму, у замкнутому ланцюгові «препарат—метал» виникає електричний струм, який подразнює живу тканину.

Сучасник Гальвані відомий фізик А. Вольта, аналізуючи цей до­слід, дійшов іншого висновку. Він вважав, що струм виникає не в жи­вій тканині жаби, а у місті контакту міді й заліза з живою тканиною, яка є електролітом, тобто провідником струму. Гальвані, не погоджу­ючись з Вольта, підтвердив правильність свого доводу у досліді без металу: ізольований литковий м'яз жаби при накиданні на нього сід­ничного нерва скорочувався.

9. Вчення м. Є. Введенського про парабіоз.

Парабіоз – це стан нерва при якому залишаючись живим він втрачає здатність нормально функціонувати.

Парабіоз проходить у три стадії:

1) трансформуюча або зрівняльна – у цій стадії слабкі, середні та сильні хвилі збудження проходячи через змінену ділянку нерва викликають приблизно однакові скорочення

2) парадоксальна – в цій стадії при подальшому поглиблені дії наркотичної речовини слабкі та поодинокі подразнення дають більший ефект, ніж сильні й часті.

3) третя гальмівна стадія – у цій стадії хвилі збудження не проходять через зону наркозу, тому подразнення нерва не викликає видимої реакції.

10. Особливості будови скелетних і гладеньких м’язів тварин.

Скелетні м’язі складаються з великої кількості окремих клітин – м’язових волокон діаметром 10-100 мкм, укритих загальною сполучнотканинною оболонкою. Кожне волокно являє собою багатоядерне циліндричне утворення. У м’язовому волокні є неспеціалізована цитоплазма – саркоплазма та спеціалізована – кіноплазма, що складається з поздовжньо розміщених міофібрил. До складу саркоплазми входять білки які з’єднуючись з киснем крові утворюють оксиміоглобін що забепечує постачання м’язів киснем. Міофібрили містять мільйони товстих і тонких ниток – протофібрил або філаментів. Товсі пртофібрили складаються з білка міозину. Гладенькі м’язи є у всіх паренхіматозних органах. Являють собою веретеноподібні клітини що не мають поперечної смугастості. У клітині є ядро і безліч протофібрил.