Біографічна довідка

19.02. 1824 — народився в Тулі. Навчався в Новгород-Сіверській гімназії. З 1840—1846 — студент, а потім стажист юридичного факультету Московського університету.

1846—1849 — професор Ярославського юридичного ліцею. Звільнений через конфліктну ситуацію за власною заявою.

1849—1854 — служба в Міністерстві внутрішніх справ, співробітництво з журналом «Современник».

1854—1862 — вчитель словесності, потім інспектор класів Смольного інституту шляхетних дівчат, редактор Часопису «Вісник Міністерства народної освіти». Написані праці «Про користь педагогічної літератури», «Про елементи школи», «Про народність в громадському вихованні», «Праця в її психічному і виховному значенні».

1862—1867 — після конфлікту з керівництвом інституту відряджений за кордон (Австрія, Швейцарія, Бельгія, Франція, Німеччина). Робота над працями «Людина як предмет виховання», «Дитячий світ» тощо.

1867 — повернення в Україну (Київ, Одеса, Крим). Загострення хвороби.

21.12. 1870 — смерть К.Д. ушинського.

Двома основними напрямками діяльності К.Д. ушинського, двома провідними завданнями його педагогічної творчості були:

1. Боротьба за радикальне перетворення вітчизняної школи.

2. Розробка теоретичних основ педагогічної науки. Ушинський одним з перших виступив проти ставлення до педагогічної науки, як до служниці чиновницької бюрократії. Завдяки самовідданій діяльності педагогіка ставала «самостійною, спеціальною галуззю знань, що користувалась авторитетом разом з вищими науками».

Проблема педагогічної науки

Під педагогікою К.Д. Ушинський розумів теорію виховання. Виховання він визначав як цілеспрямований процес формування «людини в людині», формування особистості під керівництвом вихователя.

Ушинський вказав на органічну єдність і нерозривний зв'язок теорії і практики, кожна з яких окремо існувати і розвиватися не може. «Сама педагогічна практика без теорії - те саме, що знахарство в медицині».

1. Педагогічна наука, зазначав К.Д. Ушинський, не може існувати й розвиватися ізольовано від інших наук, з яких вона почерпує знання засобів, потрібних їй для досягнення її цілей».

Педагогіка повинна спиратися на широке коло «антропологічних наук», до яких він відносив: анатомію, фізіологію і патологію людини, психологію, логіку, філософію, географію, статистику, політичну економію, історію в широкому розумінні слова та історію виховання. Із зазначеного кола антропологічних наук особливо великого значення Ушинський надавав психології.

2. Він дає таке поняття цілі виховання.

«Дати працю людині, працю душевну, вільну і дати засоби до виконання цієї праці - ось повне визначення цілі педагогічної діяльності». Таким чином, Ушинський визначає мету виховання як підготовку до вільної творчої праці.

3. Як прихильник реальної системи навчання, Ушинський, виступав проти розриву між навчанням і вихованням як антипедагогічного явища, з вимогою встановлення єдності виховання і навчання на нових засадах. У Гатчинському інституті він зіткнувся з такою буквально парадоксальною ситуацією: вчителі викладали ті чи інші предмети, але справа виховання їх зовсім не стосувалась; вихователі (класні дами) слідкували за порядком, навіювали учням вимоги дисципліни, але до розумового розвитку учнів не мали ніякого відношення.

4. Теоретично обґрунтовуючи співвідношення розумової і фізичної праці в житті людини, Ушинський приходив до висновку, що обидва види праці — це органічно пов'язані між собою частини одного процесу, і кожний з них необхідний для розвитку особистості.

Більше того, фізична праця сприяє розвитку розуму, а розумова — допомагає більш грамотно ставитись до розвитку тілесних сил.

5. Принцип народності у вихованні.

Народність - це своєрідність кожного народу, зумовлена його історичним розвитком. Це прагнення народу зберегти своє національне «Я»_х усвідомлення свого минулого, свого сьогодення і свого майбутнього. Це виховання в дусі кращих звичаїв, традицій, рис національного характеру, психологічного менталітету рідного народу.

У своїй праці «Про народність у громадському вихованні» К.Д. Ушинський доводить такі позиції:

1. У кожного народу своя особлива національна система виховання, а тому запозичення одним народом у іншого виховних систем є неможливим.

2. Науку не треба плутати з вихованням. Вона загальна для всіх народів.

3. Пробудження громадської думки в справі виховання є єдино міцною основою всяких поліпшень у цій галузі: де нема громадської думки про виховання, там нема і громадського виховання, хоч може бути багато громадських навчальних закладів.

Виходячи з принципу народності, Ушинський ставив такі вимоги до виховання:

1. Виховання повинно бути самобутнім і будуватися на науковій основі.

2 Виховання повинно бути народним: - загальнодоступна школа, обов'язкове навчання; справою освіти повинен керувати сам народ.

3. Виховання і навчання повинні забезпечити гармонійний розвиток дітей.

4. Центральне місце у формуванню людини повинна займати рідна мова. «Мова народу - це великий народний вияв».

5. Жінці повинно бути забезпечене виховання і освіта рівна з чоловіком, бо здійснення народного виховання багато залежить від жінки-матері.

Виходячи з принципу народності, Ушинський творчо намагається використати традиції народної педагогіки (маючи на увазі вико­ристання фольклору, приказок, примовок, скоромовок, прислів'їв, загадок, казок, віршів, ознайомлення з народним життям).

6. Запровадження загального обов'язкового навчання Ушинський дотримувався тієї точки зору, що право на освіту є природне право кожної людини і великою бідою вважав те, що російський селянин не користується цим правом, залишається неграмотним.

Турбуючись про освіту народних мас, Ушинський запропонував учбовий курс народної школи в складі двох циклів — циклу .елементарного (пропедевтичного) і власне початкового (систематичного) навчання. Педагогічна доцільність полягала в тому, що селянські діти, вступаючи в народну школу без попередньої підготовки, не були готові до систематичного навчання. Така попередня підготовка була завданням першого циклу занять.

К.Д. Ушинський надавав великого значення педагогічній літературі.

- вона знайомить із психологічними спостереженнями багатьох розумних і досвідчених педагогів.

• вона знайомить педагогів з різноманітністю засобів для досягнення мети виховання.

• вона збуджує в суспільстві увагу до справи виховання і дає в ній вихователям те місце, яке вони повинні посідати через важливість обов'язків, що покладаються на них.

• вона встановлює в суспільстві, з одного боку, правильні вимоги щодо виховання, а з другого - відкриває засоби для задоволення цих вимог;

- вона сприяє обміну досвідом, виникненню дискусій серед педагогів, формуванню громадської думки.

- вона потрібна і для батьків для уніфікації їх вимог до дітей в процесі виховання, для формування чітких і здорових понять про ознаки різних нахилів у дітей і т. д.

4