Питання для самоконтролю

1. У чому полягала мета виховання у східнослов’янських племен?

2. Які були послідовні етапи виховання дітей у східних слов’ян?

3. Якими були основні засоби народного виховання у східних слов’ян, у чому полягала їх своєрідність?

4. У чому, на Вашу думку, полягає обмеженість освіти у най­поширеніших школах Київської Русі?

5. Доведіть, чому двірцева школа Київської Русі була найпре-стижнішим закладом Європи?

6. У чому полягає анахронізм у навчанні цифрам (лічбі) у Ки­ївській Русі?

7. Доведіть, чому Духовна академія (Києво-Печерська Лавра) в XII ст. забезпечувала вищу гуманітарну освіту молоді?

8. Традиційна система виховання дітей у Київській Русі (IX-Х ст.).

9. Система світської і духовної освіти у Київській Русі (Х-ХІІ ст.)

№1

Історія виховання у східних слов'ян сягає в глибоку давнину, у часи відокремлення слов'янської мовної сім'ї від загального індоєвропейського масиву. У —VI ст. нашої ери завершилося розселення слов'ян і поділ їх на три групи — східну, західну і південну.

Метою виховання у східно-слов'янському роді була підготовка сильного і умілого робітника, доброго орача, спритного мисливця, мужнього воїна-захисника своєї землі і жійки-вмілої господарки, знайомої не лише з прядінням і ткацтвом, але яка в разі потреби зуміє дати відсіч ворогу.

У будинках молоді старші члени роду допомагали підліткам оволодівати навичками й уміннями мисливства, землеробства, передавали їм заповіти предків, ознайомлювали з родовими звичаями й обрядами.

Чітко визначені були народною педагогікою послідовні етапи раннього виховання дітей:

1) період баяння (від народження до 1,5—2 років) — спілкування матері з дитиною, основний засіб — колискова пісня.

Колискові пісні - - перші поетичні твори, повернені до дитини. Під їх впливом малюк пізнає звуки рідної мови, починає розуміти звертання до нього матері, окремі явища в оточуючому середовищі.

2) період пестування (1,5—2 — 5 років) — з роду виділялися пестуни і пестунки, які виховували дітей, залучали їх в дитячі ігри.

3) період набуття трудових навичок та оволодіння нормами моральної поведінки (5—10 років). Основним засобом виховання була праця випас худоби, участь у оранці, збирання ягід, плодів. Акцент на виховання працьовитості, формувався культ Землі і Хліба.

Завершальним етапом виховання були ініціації — система ви­пробувань на фізичну зрілість і виробничу готовність вихованців стати в ранг дорослих.

№2

В 988 р. християнство стало офіційною релігією Київської Русі. Воно:

а) сприяло консолідації держави, зблизило Русь з багатьма країнами Європи;

б) прилучало Русь до античної культури і науки, техніки, ремесел і підштовхувало розвиток культурно-просвітницької роботи;

в) сприяло розвиткові освіти і шкільництва;

г) сприяло диференціації суспільства на класи.

Причини, що сприяли розповсюдженню писемності .на Русі:

1. про освіту турбувались не лише і не стільки церковники, а й князівська (світська) влада. І ініціатива тут часто була за князями (в той час, коли в Європі освіта в цей час була в руках церкви).

2. навчання в школах Давньої Русі проводилось рідною (слов'ян­ ською) мовою (а не так, як на Заході — латинню);

3. на Русі великого розповсюдження набрала нова форма освіти — самоосвіта — майже невідома на Заході того часу;

4. школи в Давній Русі були більш доступними для простих людей, хоч, зрозуміло, мова про всеобуч не йде (школи грамоти).

За цими показниками Древня Русь знаходилася на рівні європейських країн.

5) на відміну від Європи освіта в Давній Русі була доступна для дівчат.

В XI столітті — період розквіту Київської Русі, система шкіл була представлена такими основними типами:

а) школа «книжного вчення»,

б) монастирська школа,

в) школа грамоти,

г) кормильство.

№3.

Одночасно з появою письменності на Русі почали своє існування перші навчальні посібники для оволодіння грамотою - азбуки, їх поява закономірна: без азбуки неможливе саме навчання. Найшвидше перші навчальні посібники не були книгою.

Вони могли писатися на бересті (такі приклади зустрічаються серед новгородських берестяних грамот), на листі пергамену або паперу. Після закінчення навчання вони губилися, викидалися. В основі навчання читанню протягом всього середньовіччя лежав метод складання букв.

Навчання починалося із заучування напам'ять всього алфавіту, далі переходили до читання (складання) складів і тільки потім до читання тексту. Тому алфавіт і склади повинна була включати будь-яка азбука, а першими зв'язними текстами, прочитаним учнем, були переважно тексти Часослова і Псалтиря.

Письму вчили не тільки пізніше, чим читанню, але й не усіх.

По книгам, які були рукописними, вчитися було складно: вони були написані різними почерками, іноді без розділових знаків, уряд, без відокремлення речення від речення.

Можна собі уявити, що, навчившись читати одну книгу, дитина майже не могла розібратися в іншій, настільки вона була несхожа з першою.

Берестяні грамоти свідчать, що методика навчання письма була спрощена, учні писали без титл, виносних букв, регламентації переносів. Правила граматики вивчались у школах книжного вчення. Сам процес навчання письму полягав у копіюванню різних «прописів» і написів.

Навчання арифметики починалося з вивчення нумерації — числових символів.

Цифри у древній Русі не відрізнялись від звичайних букв. Цифру зображали буквою «а», 2 — «в», 3 — «г» і т. д.

Найчастіше, щоб відрізнити цифри від букв їх виділяли особливими значками — рисочками над основним знаком, хоч так робили не завжди.

В школах книжного вчення додаванню і відніманню навчали за допомогою абака (абак — дошка, розділена на полоси, де пересувались камінчики, кості для арифметичних обчислень).

Навчання співу будувалося на основі церковного піснеспіву і народної пісенної творчості. Крім Псалтиря, в репертуар шкільного співу, мабуть, входили вірші про князя Володимира, його синів тощо. Важливе місце в навчальних заняттях відводилось пісням-славам на честь князів і військових перемог.

№ 4.

В XI—XIII століттях в Київській Русі з'явився ряд друкованих книг — збірників статей, перекладених і в оригіналі, серед яких були й педагогічні статті та роздуми.

В «Ізборнику Святослава» (1076) вміщені настанови дітям Ксенофонта і Феодори (грецького царедворця V ст. і його дружини).

Тут даються поради, як краще вчити дітей читати: «Когда читаешь книги, то не спеши к другой славе, а триждьі повторяй прочитанное. Книгу надо почитать, содержанием ее надо руководствоваться в жизни». «Каждьій приступающий к чтению должен сосредоточиться». «Любовь к книге следует внушать измлада, ибо чтение двигает на добрне дела».

«Златоуст» — це збірка окремих промов і висловлювань отців церкви.

«Пчела» складалась не з окремих творів, а з афоризмів, висловів із святого письма, отців церкви або стародавніх філософів — Сократа, Платона, Арістотеля. Є тут і такі думки, що стосуються безпосередньо питань виховання і навчання:

«— Уча учи нравом, а не словом”. “Насильно учение не может твердо бити, с радостью же й веселием входя твердо прилежить к душам внимающим

4