4. Революційний переворот здійснений кантом у гносеології

Кант, за його словами, здійснив коперниканський переворот у філософії, довівши, що потрібно не знання (розум) узгоджувати з предметами, як це робили попередні філософи, а предмет зі знанням (розумом). Тобто, джерело всезагальності й необхідності знання він пропонує шукати не в об´єкті, а в суб´єкті. Світ наукового пізнання не є світом самим по собі (догматизм), але він не є також лише відчуттям людини (скептицизм). Світ науки є витвором розуму, який сконструював його за певними правилами на основі чуттєвого матеріалу, отриманого від речей у собі. Ці речі в собі (ноумени) людині принципово не дані. Вони можуть бути дані тільки через суб´єктивні форми споглядання і мислення, тобто як явища (феномени). Світ наукового пізнання (сфера феноменів) є результатом синтезу (поєднання) суб´єктивних апріорних (незалежних від досвіду) форм і чуттєвого хаотичного матеріалу, джерелом якого є речі в собі. Апріорні форми Канта — це не «вроджені ідеї» Декарта. Вони позбавлені змістовності, а постають як певна здатність, певні правила (схеми) формування матеріалу.    Завдяки такому підходу Кант подолав розбіжність емпіриків і раціоналістів. Він погоджувався з емпіриками в тому, що все знання можливе лише на основі досвіду, але не приймав їх твердження, що розум є чистою дошкою. Водночас він приймав концепцію розуму раціоналістів, але цей розум, на його думку, містить не «вроджені ідеї», а апріорні форми, які без досвіду не здатні породжувати знання. Світ ноуменів і феноменів Канта можна уявити, прийнявши аналогію пізнання і виробництва. Припустимою що людина все життя прожила на заводі й не бачила світу, який існує зовні. Вона має справу лише з матеріалом, який поступає ззовні, і знаряддями праці (формами), які обробляють цей матеріал. Для неї світ — це створені й упорядковані її працею на території заводу предмети. Чи може вона на основі матеріалу, знарядь праці та продуктів своєї діяльності сказати, який світ за межами виробництва (сфера ноуменів), як він упорядкований? Достатніх підстав для цього людина не має. Так, за Кантом, відбувається і з пізнанням. Людина має справу лише з уконституйованим свідомістю світом. А світ сам по собі їй невідомий.   

 Свій підхід до процесу пізнання Кант вважав коперніківським переворотом в філософії  бо якщо до Канта  наше пізнання крутилося навколо предметів (чи відповідає наше уявлення предметам?), то Кант примусив  предмети крутитися навколо людини (чи ж відповідають предмети нашим уявленням про них?): До цього часу вважали, - пише він, - що все наше пізнання повинно відповідати предметам… А. можливо, варто спробувати, чи не виконаємо ми це завдання метафізично краще, якщо припустимо, що предмети мають бути відповідними нашому пізнанню?»

 

5. Матеріалістичні тенденції в гносеології Канта

Для філософської системи Канта характерний компроміс між матеріалізмом та ідеалізмом. Матеріалістичні тенденції у філософії Канта виявляються в тому, що він визнає існування об'єктивної реальності, речей поза нами. Кант вчить, що існують "речі в собі", що не залежать від пізнає суб'єкта. Якщо б Кант послідовно проводив цей погляд, то він прийшов би до матеріалізму. Але в суперечності з цією матеріалістичної тенденцією він стверджував, що "речі в собі" непізнавані.

Молодий І. Кант — прибічник природничо-наукового матеріалізму, який він намагався поєднати з ідеями ідеалістичної філософії Г. Лейбніца та його послідовників. "Дайте мені матерію, і я побудую з неї світ", тобто дайте мені матерію, і я покажу вам, як із неї має виникнути світ"1.

Матеріалізм тієї історичної епохи мав механістичний характер. Кант добре розумів історичну прогресивність механістичного матеріалізму для пояснення природних явищ. Водночас він розумів, що принципи механіки недостатні для осягнення процесів виникнення і функціонування живої природи. Кант не знайшов наукових засад для критики механіцизму, механістичну форму тодішньої матеріалістичної філософії прийняв не як історично минущу, а як сутність матеріалістичного пояснення явищ природи, і дійшов переконання, що виникнення життя, свідомості, мислення не можна пояснити лише рухом матерії. Кант намагався примирити матеріалізм з ідеалізмом, подолати механістичну обмеженість матеріалістичної філософії XVII—XVIII ст., з одного боку, і раціоналістичну метафізику, з її претензією на наддосвідне знання, з іншого.

Як і раціоналісти, І. Кант вважав першочерговим завданням філософії критику догматизму. Однак він пішов далі раціоналістів, оскільки Обґрунтував необхідність піддавати критичному випробуванню і дослідженню також сам розум.