1 . Загальна характеристика німеччини в період занепаду феодальних відносин

Після Французької революції та Наполеонівських воєн (1803–1815 рр.) стався крах феодальної системи, а лібералізм та націоналізм зіштовхнулись з силами реакції. Березнева революція 1848 року провалилась. Промислова революція сприяла модернізації німецької економіки, стрімкій урбанізації та появі соціалістичного руху в Німеччині. Пруссія, зі столицею в Берліні, ставала міцнішою. Німецькі університети стали науковими центрами світового рівня, розквітли музика та мистецтво. Об'єднання німецьких держав в Німецьку імперію відбулось в 1871 році під проводом прусського канцлера Отто фон Бісмарка. Рейхстаг, вибірний парламент, мав обмежений вплив на правління імперії.

Розвиток ринкових відносин у XIV—XV ст. все більше втягував у ринкові зв'язки селян і феодалів. Проте на початку XIV ст. в економіці Німеччини, як і в усій Західній Європі, спостерігалися певні ознаки занепаду. Негативні наслідки спричинили характерні для цього періоду "ножиці цін" — високі ціни на ремісничі вироби і низькі на сільськогосподарські продукти, особливо на зерно. Ситуацію загострила епідемія чуми у 1348—1349 pp., епідемії 60—70-х років, війни, ряд неврожайних років. Зникла майже 1/5 частина поселень. Зменшення населення зумовило невигідність у широких масштабах товарного зернового господарства, що вело до скорочення посівних площ. У розвитку аграрного сектору Німеччини в XIV—XV ст. намітилося дві тенденції. Перша характерна для раніше колонізованих земель на схід від Ельби, друга — для земель на захід.

На схід від Ельби було багато вільних селян, які утримували 2/3 орної землі. Рицарство, намагаючись збільшити прибутковість своїх володінь (почав зростати попит на хліб для вивезення його за рубіж, особливо в Нідерланди), почало зганяти селян із землі та використовувати їх на панщині. Це поклало початок масовому особистому закріпаченню наприкінці XV ст. як бідняків, так і заможного селянства.

Перебудова вотчини на захід від Ельби зумовлена частковою або повною відмовою від панської оранки, що поліпшило становище значної частини селян. Тут склався прошарок вільних заможних селян — майєрів. Вони вели господарство на великих наділах площею 20—40 га, платили великі чинші та використовували працю бідних селян. У Південно-Західній Німеччині, де панувала чиста сеньйорія, переважало дрібне селянське господарство, феодали намагалися погіршити умови оренди, використовували особисті й судові повинності селян, прагнули відновити їхню особисту залежність, що призвело до селянських бунтів. Звичаєве право, що діяло в Німеччині тривалий час, умовно можна розділити на три частини: право феодалів, се-лянське право і міське.

2 . Соціально економічні процеси у країнах Європи

промисловий переворот – це світовий процес, який передбачає впровадження у виробництво і транспорт робочих машин і механізмів, які замінили ручну працю людей. Для цього були характерні як загальні закономірності, так і особливості в кожній окремо взятій країні. Батьківщиною першого промислового перевороту була Англія (остання третина ХVІІІ – середина ХІХ ст.). Його соціально-економічні передумови: - Буржуазно-демократична революція, яка ліквідувала всі пере-шкоди, розчистила шлях для становлення індустріального суспільства. - Аграрний переворот XVI-XVII ст., внаслідок якого сільське господарство, базоване на фермерській основі, розвивалося прискореними темпами. - Вихід на якісно новий технологічний рівень англійської бавовняної промисловості. - Важливим політичним чинником стало завершення формування нації до другої половини XVIII ст., становлення єдиного національного ринку. - Сприятливе географічне розташування та природно - географічні умови країни. - Зовнішньоекономічними передумовами були пограбування колоній, постійний попит у Європі на англійські вироби. - Політика протекціонізму та меркантилізму, яку провадив англійський уряд.

Значні кошти, які англійська буржуазія отримувала внаслідок панування у світовій торгівлі, експлуатації колоній і работоргівлі, вкладалися в промисловість. Вони забезпечували застосування винаходів, їх поширення. Сільське господарство успішно годували місця та помислові селища. Одночасно воно було споживачем промислових виробів.

Важливу роль відігравало географічне розташування : Великобританія знаходилася в центрі світових торгових шляхів. Доступні береги і велика кількість рік створювали стабільні господарські комунікації.

Остівне розмішення оберігало країну від спустошливих війн. Зростало використання сировинних ресурсів. Волдіючи, найкращим торговим флотом , Великобританія імпортувала товари з усіх країн світу. Промисловий переворот прискорила і конкуренція. Металургія країни залежила від імпорту заліза з Росії та Швеції. Дишевий індійський ситець загрожував бавовняній промисловості, для якої технічна база також потрібна щоб завоювати і витіснити з ринків вироби з сукна.

3.Порівняльна характеристика "філософських революцій" у франції, англії , Німеччині

Починаючи з середини XIX ст. у філософській та соціально-політичній літературі з'явилися прогнози і пророкування про прийдешню кризу європейської культури. Вони, дійсно, знайшли підтвердження в XX ст. Європа в давнину ототожнювалася з прогресом античного суспільства, в Середні століття - християнством, в Новий час - з розвитком промисловості. У XX ст. Європа стала поступатися першість у різних областях розвиваються східним країнам. У чому ж проявилося конкретне відставання Європи? Традиційна культура, культура Просвітництва, спираючись на етичні канони Реформації проголосила ідеал вільної людини, який прокладає собі дорогу в житті, використовуючи особисті якості: ініціативу, наполегливість, інтелектуальний багаж. На цій основі формувалися уявлення про свободу, яка розумілася як граничне розширення етичних рамок, відсутність соціальних обмежень для активності індивіда. Ці ідеї і стимулювали громадську активність, в їх руслі вироблялися нові соціальні та моральні цінності. Важливим чинником був і відмова від стримуючих морально-етичних релігійних ідеалів, XIX століття - століття атеїзму, як сказав Ніцше: «... ми вбили бога»

XIX століття, розчарований в цінностях епохи розуму, намагається висловити це розчарування, переосмислюючи цінності, протиставляючи раціоналістичної філософії нові філософські концепції. Німецький класичний ідеалізм, такий популярний на початку XIX століття змінюється іншими філософськими напрямками. Тепер Гегель стає символом ненависної цивілізації розуму, бо розум тепер усвідомлюється як творець ідеології обману. Саме в цей час у філософії відбувається ряд "філософських революцій", бунтів проти раціоналістичних концепцій, спроби створення філософії, що виходить з інтересів індивіда. С. К'єркегор, наприклад, ставить під сумнів правомірність будь-якої раціоналістичної системи і висуває як критерію філософствування тісний зв'язок з людським індивідом, його фактичними відчуваннями, настроями, переживаннями, з «безвихідною трагічністю людського існування».

Навчання Гегеля відкидається їм за ігнорування життєвих проблем і переживань реальних індивідів, за виключення зі сфери філософствування неповторних людських ситуацій, за привезення фактичного, живого, бентежного людини в жертву анонімному і безпристрасним абсолютного духу.

Погляди К'єркегора відбили глибокі зрушення в самому характері філософії XIX ст. і суспільній свідомості в цілому. Мислителів цього періоду об'єднує ворожість по відношенню до розуму, до раціоналістичним системам, які не здатні орієнтувати людини у складному світі, оскільки виключають зі свого розгляду істотні вимірювання його життя. Якщо раніше гуманістичні уявлення пов'язані з культом знань, звеличенням розуму на противагу "темним" не з'ясованим забобонам і підсвідомості, то тепер виникають форми своєрідного "ірраціоналістіческого гуманізму", що апелює саме до підсвідомості.

Так, філософські погляди А. Шопенгауера представляють одну з ірраціоналістіческіх концепцій XIX ст.

У своїй праці «Світ як воля і уявлення» він показує, що панує в світі воля виключає закономірність природи і суспільства і тим самим наукового пізнання. Воля нічого не робить, але вона сама себе обманює, ставлячи перед собою мети, коли ж вони досягнуті, вона їх відкидає. Воля втягує і людини, приводячи його до страждань.

4 . Теоретичні витоки німецької класичної філософії

Теоретичними витоками німецької класичної філософії варто розглядати період розвитку німецької думки в епоху Просвітництва.

Інтелектуальний прорив, який здійснив в ході природничо-наукової революції XVII ст., сформував упевненість в силі і безмежні можливості людського розуму, в його здібностях впливати не тільки на духовний світ особистості, а й на звичаї, побут, політику, стиль життя всього суспільства. Невігластво оголошувалося вищим злом, і тому почесна роль відводилася просвіщає вчителеві. Він, у свою чергу, робив акцент не на вміння бачити, споглядати, а на здатності творити, творити. Рішення такої оптимістичної завдання і стало головною проблемою філософських вчень в Німеччині.

Важлива роль в історії філософії належить німецькій класичній філософії на межі XVIII-XIX ст. На її розвиток суттєво вплинули три фактори: розвиток природознавства, досягнення філософії Нового часу, зокрема ідеї Просвітництва, та Французька революція XVIII ст. Німецька класична філософія представлена такими оригінальними мислителями, як Іммануїл Кант (1724-1804), Йоганн Готліб Фіхте (1762-1814), Фрідріх Вільгельм Шеллінг (1775-1854), Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831), Людвіг Андреас Фейєрбах (1804-1872). Незважаючи на своєрідність філософських поглядів, вони створюють певну ідейну спільність. Саме через це їх поєднують у загальний філософський напрям. У своїй творчості усі представники німецької класичної філософії спиралися на новоєвропейську традицію. Звідси спільність проблем, способів їх ставлення та вирішення.

Можна виокремити такі загальні риси німецької класичної філософії:

1) раціоналізм, успадкований від філософів епохи Просвітництва. Для всіх німецьких філософів-ідеалістів XIX ст. характерним було переконання, що дійсність достатньо глибоко пізнати і переосмислити, щоб її виправдати; філософським переосмислюванням може бути виправдана й релігія;

2) критика усіма представниками німецької класики матеріалізму XVIII ст. за його механіцизм;

3) вироблення діалектичного методу мислення в процесі критики метафізичного методу з використанням діалектичної традиції - завжди дуже впливової в Німеччині (Кузанський, Лейбніц, Гете);

4) критика споглядального характеру попереднього матеріалізму та розробка принципу діяльності, активності. Підкреслення творчої активності теоретичного мислення;

5) прагнення подолати антиісторизм попередньої філософії, розробка філософії історії та пошук об'єктивних підстав для періодизації історії, який здійснювався у сфері духу;

6) критика традиційної розумової метафізики, прагнення перетворити філософію на науку, побудувати універсальну, закінчену наукоподібну систему. Це знайшло відображення навіть у назвах праць німецьких класиків: "Науковчення" Фіхте, "Енциклопедія філософських наук" Гегеля;

7) безпосередня спадкоємність у розвитку філософських ідей. У німецькій класичній філософії стався перехід від матеріалістичних ідей докритичного Канта до суб'єктивного та трансцендентального ідеалізму критичного Канта, через суб'єктивний ідеалізм Фіхте до суб'єктивного ідеалізму Шеллінга та об'єктивного ідеалізму Гегеля і нарешті до матеріалізму Фейєрбаха.