80. Європейський банк реконструкції та розвитку

Європейський банк реконструкції і розвитку ( ЄБРР ) був створений у 1991 році з метою сприяння країнам Центральної і Східної Європи та Співдружності Незалежних Держав (СНД) у становленні ринкової економіки після краху адміністративно-командної системи.

ЄБРР розташований у Лондоні, він є міжнародною організацією, до складу якої входять 60 членів (58 країн, Європейське співтовариство і Європейський інвестиційний банк). Кожна країна-член представлена в Раді керівників і Раді директорів банку .

ЄБРР фінансує проекти як у приватному, так і в державному секторах, надаючи пряме фінансування кредитним організаціям, а також підприємствам інфраструктури, промисловості та торгівлі.

Сильна сторона ЄБРР полягає в Його глибокому знанні регіону операцій. Будучи найбільшим іноземним інвестором у приватному секторі регіону, ЄБРР має уяву про проблеми і потенціал кожної з 26 країн. Відповідно до своєї Угоди про заснування ЄБРР працює тільки у країнах, які підтримують принципи бага-топартійної демократії, плюралізму і ринкової економіки.

ЄБРР націлений на проведення своїх операцій у масштабах усього регіону і підписав проекти в кожній з його країн. З метою координації діяльності на місцях ЄБРР відкрив місцеві представництва в усіх Його країнах. Укомплектовані кадрами з іноземних і місцевих фахівців ці представництва повноправно беруть участь у розробці нових проектів і контролі за ходом зростаючого числа операцій ЄБРР.

Одна з основних переваг ЄБРР - здатність брати на себе ризики, що дозволяє йому розширювати кордони комерційних можливостей у країнах, в яких він здійснює операції. Маючи вищий кредитний рейтинг AAA, ЄБРР може залучати кошти на міжнародних ринках капіталу на найбільш вигідних умовах. Досвід роботи ЄБРР у регіоні дозволяє йому точно оцінювати ризики, а передані урядами-донорами в його розпорядження фонди "технічного співробітництва" забезпечують старанність опрацювання проектів.

ЄБРР надає підтримку країнам-членам у проведенні структурних і галузевих реформ, включаючи демонополізацію і приватизацію з метою повної інтеграції їх економік у світову економіку шляхом сприяння:

• організації, модернізації і розширенню виробничої, конкурентоспроможної й приватнопідприємницької діяльності, перш за все - малих та середніх підприємств;

• мобілізації національного й іноземного капіталу, а також ефективному управлінню ними;

• інвестиціям у виробництво з метою створення конкурентного середовища і підвищення її ефективності, якості життя та поліпшення продуктивності праці;

• наданню технічної допомоги в підготовці, фінансуванні та реалізації проектів;

• стимулюванню і заохоченню розвитку ринків капіталу;

• реалізації великих і економічно обґрунтованих проектів, таких, що включають більше ніж одну країну-реціпієнта;

• екологічно стійкому розвитку.

81. Банк міжнародних розрахунків

Банк міжнародних розрахунків - БМР) -один з найстаріших міжнародних банків. Його було засновано в 1930 р. на підставі міжурядової угоди шістьма державами - Великою Британією, Бельгією, Німеччиною, Італією, Францією та Японією. Членом банку стала також Швейцарія, на території якої він функціонує (м. Базель). Первісним призначенням банку було врегулювання виплат німецьких репарацій за результатами Першої світової війни. В 30-ті роки склад БМР поповнився ще низкою європейських країн, а в повоєнний період - і неєвропейськими країнами, в тому числі США, Австралією, ПАР та ін. Зараз кількість членів - 34 країни.

Суттєва особливість БМР полягає в тому, що його головними передплатниками є центральні банки країн-членів. З цієї причини БМР часто називають "банком центральних банків". Крім того, учасниками БМР є й деякі приватні комерційні банки, зокрема великі американські банки групи Моргана.

Банк міжнародних розрахунків - акціонерне товариство. Грошовою одиницею, яку він використовує, є золотий швейцарський франк із вмістом 0,29 г чистого золота.

Організаційна структура БМР:

§ Генеральні збори;

§ Рада директорів;

§ Керівництво.

Генеральні збори — вищий орган БМР. Вони складаються з голів (президентів) центральних банків країн-членів і визначають основні напрямки політики банка.

Рада директорів керує поточною політикою БМР. Вона складається з голів центральних банків Бельгії, Франції, Німеччини, Великої Британії та США, кожний з яких призначає ще одного члена Ради зі своєї країни. Крім того, до Ради входять також голови ЦБ Канади, Японії, Нідерландів, Швеції та Швейцарії.

Керівництво - обраний Радою директорів голова (президент).

Основне джерело - позичкові кошти (вклади) центральних банків країн-членів в іноземній валюті або золоті. Вклади короткострокові, до трьох місяців. Ці кошти БМР розміщує на ринкових умовах в інших центральних банках, міжнародних організаціях і банках-кореспондентах для одержання прибутку і виплати проценту по вкладах.

Основні цілі і функції БМР:

§ сприяння центральним банкам в управлінні їх валютними резервами;

§ обговорення стратегічних питань валютної політики країн-членів;

§ виконання функцій агента по виконанню міжнародних фінансових угод країн-членів;

§ дослідження в галузі валютної і грошової політики в інтересах центральних банків.

Відповідно з основними функціями БМР, здійснює: купівлю-продаж і зберігання золота; депозитно-позичкові операції з центральними банками; операції з валютою і цінними паперами на міжнародних ринках.

Одна з найважливіших функцій БМР - регулювання міжнародних розрахунків і розробка нормативних документів з банківського нагляду. З цією метою при БМР утворено три комітети: Базельський комітет з банківського нагляду, Базельський комітет по системах платежів і розрахунків, Постійний комітет по евровалютах.

БМР підтримує тісні контакти з міжнародними інститутами валютно-кредитного ринку, насамперед з МВФ і Групою Всесвітнього банку. Особливі відносини БМР має з Групою Десяти (Г-10), чиїм фактичним валютно-фінансовим центром він є.

З 80-х років БМР здійснює новий вид діяльності. Він надає проміжний кредит країнам, які очікують кредит від МВФ і знаходяться в складному фінансовому становищі. Робиться це для того, щоб підтримати економіку цих країн до одержання кредитів МВФ.